Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Воля до життя є волею до влади. / Дмитро ДОНЦІВ

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка


Розділ 23

Містер Покет сказав, що радий мене бачити і що я не розчаруюся знайомством з ним. «Бо я нічого лихого не здатний накоїти»,- додав він, усміхаючись точнісінько так само, як і його син. Виглядав він досить молодо, незважаючи на свою сивину та заклопотаність, і тримався цілком природно, без найменшого фальшу. Його трохи смішна розгубленість могла б здатися навіть безглуздою, якби він сам не відчував цієї своєї риси. Переговоривши кілька хвилин зі мною, він звернувся до місіс Покет, стривожено звівши чорні красиві брови: «Біліндо, ти, сподіваюся, познайомилася з містером Піпом?» Вона підвела очі від книжки й сказала: «Так». Потім механічно посміхнулась до мене й поцікавилася, чи подобається мені смак апельсинової води. Оскільки це запитання не мало аніякого відношення до того, що говорилося перед тим та опісля, ці її слова, як і перші, я сприйняв як звичайну спробу підтримати салонну розмову.

Місіс Покет - як я довідався за кілька годин, хоч розповісти про це можу вже й зараз,- була єдиною донькою [191] одного небіжчика-джентльмена, який випадково вибився у дворяни і втовк собі в голову, що його небіжчик-тато дістав би титул баронета, якби не чиїсь підступи - чиї саме, я давно забув, навіть якщо й знав - чи короля, чи прем'єр-міністра, чи лорд-канцлера, чи архієпископа Кен-терберійського, чи то ще когось. Виходячи з цього суто здогадного факту, він зачислив себе до найродовитіших аристократів. Самому ж йому даровано було дворянство, як я зрозумів, за те, що він узяв штурмом англійську граматику, склавши на веленевому папері вірнопідданчий адрес із нагоди закладання першого каменю під якусь будівлю, і подав котромусь членові королівської родини чи то кельму, чи то відерце з розчином. Але хоч би як там, а він доклав зусиль, щоб майбутню місіс Покет від самої колиски виховувано так, ніби доля неодмінно подаруз їй титулованого чоловіка й будь-які плебейські практичні знання їй зовсім ні до чого.

Внаслідок такого пильного нагляду й опіки над юною леді тямущий татусь домігся того, що вона виросла істотою мальовничою, але цілковито безпорадною і безпомічною. Тільки-но зступивіпи у пору юності з цим своїм бездоганним багажем за плечима, вона зустріла містера Покета, який теж тільки-но вступив у цю пору і ще не вирішив остаточно, чи йому посісти крісло голови палати лордів, а чи увінчати голову єпископською митрою. Оскільки те й друге було тільки питанням часу, вони вдвох вирішили часу не гаяти (хоч і мали його достатньо, щоб трохи подумати) і побралися без відома тямущого татуся. Цей самий татусь, що не міг ані дати їм чогось, ані чогось позбавити, окрім свого благословення, иооги-нався якийсь час і зрештою милостиво уділив їм цього посагу, повідомивши містера Покета, що його дружина - «скарб, гідний самого принца». Містер Покет пустив цей принців скарб в обіг буденного життя, але діставав з нього, як свідчить поголос, украй мізерний відсоток. А проте багато хто відчував до місіс Покет свого роду шанобливе співчуття, що вона вийшла заміж за чоловіка без титулу, тоді як до містера Покета відчували свого роду вибачливий осуд, що він не зумів вищезгаданого домогтися.

Містер Покєт провів мене в дім і показав мою кімнату - досить приємну й умебльовану так, що вона могла правити й за вітальню. Потім він постукав у двері двох сусідніх таких самих кімнат і познайомив з їх пожильцями, на прізвище Драмл та Стартоп. Драмл, старуватий з вигляду й важкий статурою молодик, саме насвистував. Стартоп, [192] молодший літами й зовнішністю, сидів за книжкою, міцно затиснувши руками голову, щоб вона часом не підірвалася від надто щіцного заряду знань.

І містер, і місіс Покет так виразно засвідчували свою несамостійність, що мене зацікавило, хто ж насправді господарює в домі і дозволяє їм у ньому жити, і нарешті я виявив, що ця невидима влада - в руках челяді. Так воно було, можливо, і легше, бо позбавляло зайвого клопоту, але обходилось вочевидь дорогувато, оскільки челядь, шануючи власну гідність, ні в чому собі не відмовляла з наїдків та напоїв і влаштовувала численні прийоми у своїх підвальних покоях. Щоправда, містера й місіс Покет вони годували досить терпимо, хоч усе-таки мені завжди здавалося, що столуватися в кухні було б набагато смачніше - звісно, коли столувальник міг при потребі постояти за себе, бо от я не пробув там ще й тижня, як одна сусідка, з якою Покети не були навіть знайомі, написала їм листа, повідомляючи, що бачила, як Міллерс била немовля. Цей лист страшенно збентежив місіс Покет, вона заллялася слізьми й сказала, як це погано, коли сусіди встряють у чужі справи.

З часом, головно від Герберта, я довідався, що містер Покет блискуче закінчив школу в Гарроу й університет у Кембріджі, але, мавши щастя замолоду пошлюбити місіс Покет, затьмарив собі перспективи й мусив задовольнитися скромною роллю репетитора. Підготувавши певну кількість лобасів молодого віку - чиї впливові татусі одностайно обіцяли допомогти йому в подальшій кар'єрі, хоча не менш одностайно й забували про свої обіцянки, тільки-но підопічні виходили з-під його влади,- він розчарувався в цьому невдячному ремеслі й переїхав до Лондона. Тут, у міру того, як поступово зазнавали краху його більш честолюбні заміри, він став підучувати молодих людей, які раніш чи то не мали змоги просвітитись, чи то знехтували її, або натреновував інших задля якихось спеціальних потреб, а також прикладав свої знання до літературних компіляцій та правки чужих рукописів, і на ці кошти, додані до його вельми скромного річного доходу, утримував дім, в якому я опинився.

Містер і місіс Покет мали одну лизоблюдну сусідку, вдовицю такої співчутливої вдачі, що вона з кожним погоджувалась, кожного благословляла, кожному ладна була приділити - відповідно до обставин - усмішку чи сльозу. Звалась ця добродійка місіс Койлер, і в самий день мого приїзду мені випала честь супроводити її до [193] обіднього столу. Вже на сходах вона дала мені наздогад, як пригнічує дорогу місіс Покет те, що дорогий містер Покет змушений морочитися з недоуками. Мене це не стосується,- докинула вона у пориві любові й довіри (познайомили її зі мною заледве хвилин п'ять перед тим),- і якби всі учні були такі, як я, була то б зовсім інша річ.

- Але дорога місіс Покет,- вела далі місіс Койлер,- після того, як вона так рано в житті зазнала розчарування (за що дорогого містера Покета аж ніяк не можна ганити), потребує всіляких вигод і розкоші...

- Атож, мем,- сказав я, щоб зупинити її, бо вона ось-ось готова була розплакатись.

- І коли вона має такі аристократичні нахили... Атож, мем,- сказав я знову з тією самою метою.

- ...дуже прикро,- вела своєї місіс Койлер,- що дорогий містер Покет не може приділяти достатньо часу й уваги дорогій місіс Покет.

Я мимохіть подумав, що куди прикріше було б, якби, скажімо, м'ясоторговець не міг приділяти достатньо часу й уваги дорогій місіс Покет, але не сказав нічого, бо почував себе дуже скуто, мусивши зосередитись на тому, щоб не схибити супроти світських манер.

Хоч уся моя пильність була спрямована на ножа з виделкою, ложку, склянку й тому подібні знаряддя самовбивства, я, проте, довідався з розмови за столом між місіс Покет і Драмлом, ім'я якого було Бентлі, що він у разі смерті безпосереднього спадкоємця має надію успадкувати титул баронета. Далі з'ясувалося, що книжка, яку місіс Покет читала в садку, вся про титули, і що місіс Покет з певністю знає, коли саме внесли б у цю книжку п дідуся, якби він взагалі мав туди потрапити. Драмл говорив мало (бувши, як мені здалося, понурої натури) але і з неоагатьох його слів було ясно, що себе він зачічує до еліти і в місіс Покет вбачає особу рівного йому кола Ніхто, крім їх двох та ще лизоблюдної місіс Койлер, зовсім не цікавився їхньою розмовою, а Гербертові вона навіть була неприємна, але їй, здавалося, й кінця не буде, коли це ввійшов хлопчик-служка й доповів про несподівану притичину. Куховарка, виявляється, десь поділа яловичину. В цю хвилину я на свій невимовний подив уперше побачив, як містер Покет розважує душу вельми незвичайною процедурою, яка, однак, ні на кого не справила ані-наименшого враження і до якої невдовзі я теж цілком призвичаївся. Він відклав ножа й виделку - бо саме нарізав печеню,- втопив обидві руки у власну розкошлану [194] чуприну і надлюдським зусиллям спробував піднести себе за волосся. Здійснивши цю спробу й нітрохи не піднісши своє тіло, він спокійнісінько знов узявся за ножа й виделку.

Місіс Койлер тоді змінила тему розмови й заходилася підлещувати мене. Спершу це мені сподобалось, але її лестощі були дуже дешеві, і насолода ця скоро вичерпалася. Вона так звивисто підсипалась до мене, що її, мовляв, страшенно цікавлять мої друзі й ті краї, звідки я прибув,- аж я немов навіч побачив її зміїне роздвоєне жало, а коли вона вряди-годи наскакувала на Стартопа (котрий дуже рідко озивався до неї) або на Драмла (котрий озивався ще рідше), я навіть позаздрив їм, що вони сидять по другий бік столу.

Після обіду привели дітей, і місіс Койлер стала захоплено розхвалювати їхні очі, носи й ноги - що становить дуже мудрий спосіб впливати на дитячий розвиток. Дівчаток було четверо, хлопчаків двоє, та ще немовля, яке могло бути й тим, і тим, і кандидат на його місце, який поки що не був ні тим, ні тим. Приставили що дитячу команду Флопсон і Міллерс, що діяли як сержанти-вер-бувальники, а місіс Покет сприйняла юних претендентів на аристократство так, наче раніше вже мала приємність їх інспектувати, але тепер не знала, що саме треба з ними робити.

- Дайте-но мені вашу виделку, мем, і візьміть дитину,- сказала їй Флопсон.- Тільки не так беріть, а то j її голова опиниться під столом.

Скориставшись порадою, місіс Покет узяла дитину в інакший спосіб, внаслідок чого голова дитини опинилась на столі, про що присутніх сповістив голосний стукіт.

- Боже мій, боже! Давайте її мені назад, мем,- забідкалася Флопсон,- а ви, міс Джейн, ходіть-но сюди станцюйте, втіште дитя!

Одне з найменших дівчаток, що сиділо поруч зі мною, зовсім ще крихітка, яка явно дочасно перейняла ка себе турботу про інших дітей, підвелася і доти пританцьовувала перед малям, аж доки воно перестало верещати й засміялося. Тоді й решта дітей засміялася, і містер Покет теж (який за цей час двічі пробував піднести себе за волосся), і всі ми засміялися й розвеселилися.

Флопсон, склавши дитя навпіл, як ляльку, нарешті без пригод умостила його на колінах у господині й дала йому погратись лускоріхом, водночас попередивши місіс Покет, щоб воно, не дай боже, не штрикнуло себе ним [196] в око, і суворо наказавши міс Джейн теж за цим пильнувати. Після цього обидві няньки вийшли з їдальні й затіяли на сходах жваву возтузню із безпутним хлопчаком, який прислуговував при обіді й добру половину своїх ґудзиків згайнував за картярським столом.

Я непомалу стривожився, коли побачив, що місіс Покет, звернувши всю увагу на суперечку з Драмлом щодо двох госіїв баронетеьких титулів і споживаючи при цьому і.-росяклі вином скибки апельсину з цукром, зовсім забула про дитину на колінах, яка чинила вкрай небезпечні маніпуляції лускоріхом. Нарешті маленька Джейн, збагнувши, під якою загрозою череп дитини, тихенько підвелася й за догомогою кількох жестів та міміки виманила ту страхітливу цяцьку. Місіс Покет, що саме в цю хвилину нпоралася з апельсином, невдоволено подивилась на Джейн і сказала:

- Як ти смієш, зухвале дівчисько? Ану марш на своє місце!

- Мамцю, дорогенька,- пробелькотіла дівчинка,- але ж дитина могла око собі вибити!

- І ти смієш мені таке казати?! - обурилась місіс Покет.- Зараз же мені марш на своє місце!

Я аж знітився від благородного обурення місіс Покет, так наче це я сам його спричинив.

- Біліндо,- заступився містер Покет з протилежного кінця столу,- не можна бути такою нерозважливою! Джейн же втрутилась тільки, щоб запобігти лихові.

- Я нікому не дозволю втручатись! - заявила місіс Покєт,- Мене дивує, Метью, що ти висуваєш проти мене таке обвинувачення.

- Боже всемогутній! - скрикнув містер Покет у пориві безнадійної розпуки.- Дитя може розтовкти собі голову лускоріхом, і його забороняється рятувати!

- Я не дозволю, щоб Джейн втручалась у мої дії! - сказала місіс Покет, змірявши величним поглядом безневинну малу злочинницю.- Сподіваюсь, я пам'ятаю, хто був мій бідний дідусь. Теж мені, Джейн!

Містер Покет знову втопив руки у свою чуприну і цього разу спромігся трошечки піднести себе над стільцем.

- Тільки послухайте! - безпорадно огласив він довколишній простір.- Дітям вільно забиватися лускачами на смерть в ім'я чиїхось бідних дідусів! - Після цього знов опустився на стілець і замовк.

Поки тривала ця сцена, ми сиділи, ніяково прикипівши [197] поглядами до столу. Під час подальшої паузи чесне й невгамовне дитя ручками й голосом тяглося до маленької Джейн, немовби з усіх членів родини (челядь не беремо до уваги) тільки з нею воно й зналося.

- Містере Драмл,- сказала місіс Покет,- подзвоніть, будь ласка, щоб прийшла Флопсон. Ти, Джейн, вредне дівчисько, забирайся спати! А ти, ясочко моя, іди до мамусі!

Дитя, як чесна душа, вчинило рішучий опір. Воно трохи не випало з рук у місіс Покет, коли замість його ніжного личка перед присутніми раптом постали плетені черевички та пухкенькі ніжки, і відчайдушно протестувало ще й тоді, коли його виносили з кімнати. І зрештою воно таки наполягло на своєму: за кілька хвилин я побачив його у вікні на руках у маленької Джейн.

Решта п'ятеро дітей так і залишилися в їдальні, оскільки у Флопсон були якісь свої приватні справи, а більш нікого діти й не обходили. Завдяки цьому я мав змогу скласти певне уявлення про характер їхніх стосунків з містером Покетом, які виглядали приблизно так: протягом кількох хвилин містер Покет, розпатланий і заклопотаний ще більше, ніж звичайно, дивився на них, наче не міг втямити, з якої рації вони мешкають і харчуються в цьому домі і чому це Природа не зробила їх постояльцями деінде. Потім відстороненим, суто наставницьким тоном він дещо запитав у них, наприклад, чому в маленького Джо розірвана оборка,- на що одержав відповідь:Флопсон її зашиє, коли матиме час; або: що це у маленької Фанні за вавка? - відповідь на що була: а Міллерс збирається поставити на неї компрес, тільки все забуває. Потім, пройнявшись батьківською ніжністю, містер Покет дав кожній дитині по шилінгу й сказав їм іти гуляти, а коли вони вийшли, ще раз енергійно спробував піднести себе за волосся і нарешті махнув рукою на цю безнадійну проблему.

Увечері ми каталися на човнах. Оскільки Драмл і Стар-топ мали власні човни, я вирішив і собі придбати човна й випередити їх у гребні. У різних сільських фізичних розвагах я був досить вправний, але, відчуваючи, що для Темзи, не кажучи вже про інші води, стиль у мене не надто вишуканий, я тут-таки домовився брати уроки в одного гребця-чемпіона, котрий як на те прибився до нашого причалу і з котрим я познайомився через своїх нових колег. Цей авторитет неабияк мене осоромив, сказавши, що м'язи мої як у справжнього коваля. Коли б він [198] знав, що через свій комплімент мало не втратив учня, то, мабуть, утримався б від нього.

Увечері в домі на нас чекала холодна вечеря, і все було б чудове, тільки завадила одна прикра домашня пригода. Містер Покет був у доброму гуморі, коли це ввійшла покоївка й звернулась до нього:

- Прошу пробачити, сер, але мені треба з вами поговорити.

- Поговорити з господарем? - перепитала місіс Покет, знову спалахуючи благородним обуренням.- Що це ви надумали? Підіть і поговоріть з Флопсон. Або зі мною... Тільки іншим разом.

- Перепрошую, мем,- відказала покоївка,- але мені треба поговорити зараз і саме з господарем.

Отож містер Покет таки вийшов з кімнати, і, поки його не було, ми забавляли себе, як могли.

- Уявляєш собі, Біліндо? - заявив, повернувшись, містер Покет, увесь охоплений горем і розпачем.- Куховарка лежить п'яна як ніч у кухні на підлозі, а в буфеті - великий згорток свіжого масла, приготований на продаж!

Місіс Покет негайно розхвилювалась і сказала:

- Ну ж ця противна Софія!

- Як це так, Біліндо? - не зрозумів містер Покет.

- Таж це Софія тобі наговорила! Хіба ж я не бачила на власні очі, не чула на власні вуха, як вона сюди приходила й зверталася до тебе?

- Але ж вона провела мене вниз,- заперечив містер Покет,- і показала мені й куховарку, й масло!

- І ти ще її захищаєш, Метью,- не здавалась місіс Покет,- цю призвідницю?

Містер Покет гірко зітхнув.

- То це я, онучка свого дідуся, нічого не важу в цьому домі? - вигукнула місіс Покет.- А куховарка, між іншим, дуже порядна жінка, вона ще коли напитувала місця, так щиро мені казала, що я просто вроджена герцогиня.

Побіля містера Покета стояла канапа, і він на неї й упав у позі помираючого гладіатора. Все ще не виходячи з цієї пози, він прорік глухим голосом: «Добраніч, містере Піп», після чого я вирішив, що мені й справді краще піти спати й дати йому спокій. [199]

Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка

ЗМІСТ

1. Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
2. Розділ 2 Моя сестра, місіс Джо Гарджері, була на...
3. Розділ З Ранок був імлистий і дуже вологий. Ще...
4. Розділ 4 Я був певен, що в кухні мене перестріне...
5. Розділ 5 Забачивши гурт солдатів, що застукотіли...
6. Розділ 6 Навіть після того, як звинувачення у...
7. Розділ 8 Заклад містера Памблечука на Головній...
8. Розділ 9 Коли я прийшов додому, моя сестра, якій...
9. Розділ 10 Десь на другий чи третій день, коли я...
10. Розділ 11 У призначений час я знову був перед...
11. Розділ 12 Мене дедалі дужче непокоїв образ...
12. Розділ 13 Мені було просто мукою спостерігати, як...
13. Розділ 14 Нема прикріше, як соромитись рідної...
14. Розділ 16 Ще не відійшовши у думках від «Джорджа...
15. Розділ 17 І знов потяглось однсманіття мого...
16. Розділ 18 Ішов четвертий рік мого навчання у Джо,...
17. Розділ 19 Ранок вніс значні зміни в мої уявлення...
18. Розділ 20 Поїздка від нашого міста до столиці тривала...
19. Розділ 21 Придивляючись до Вемміка при світлі...
20. Розділ 22 Блідий паничик і я стояли й розглядали...
21. Розділ 23 Містер Покет сказав, що радий мене...
22. Розділ 24 Через два-три дні, коли я вже...
23. Розділ 25 Бентлі Драмл, до того понурий вдачею,...
24. Розділ 26 Як Веммік сказав, так і вийшло: мені...
25. Розділ 27 «Дорогий містере Піп! Пищу я вам...
26. Розділ 28 Було ясно, що їхати мені треба...
27. Розділ 29 Підвівся я на світанні й вийшов надвір....
28. Розділ ЗО Одягаючись уранці в «Синьому Кабані», я...
29. Розділ 31 Коли ми прибули до Данії, король і...
30. Розділ 32 Одного дня, коли я сидів над книжками у...
31. Розділ 33 У своїй отороченій хутром дорожній...
32. Розділ 34 Поступово звикаючи до своїх сподівань,...
33. Розділ 35 Уперше в мене на життєвому шляху...
34. Розділ 36 Становище наше з Гербертом дедалі...
35. Розділ 37 Гадаючи, що неділя - найкращий день для...
36. Розділ 38 Якщо після моєї смерті коли-небудь у...
37. Розділ 39 Я вже мав двадцять три роки. Минув...
38. Розділ 40 То ще добре випало, що я мусив подбати, як...
39. Розділ 41 Коли ми всі втрьох сіли біля вогню і я...
40. Розділ 42 - Мій хлопче і його товаришу! Я не буду...
41. Розділ 43 Чи варто задумуватись над тим, якою...
42. Розділ 44 У кімнаті, де стояв туалетний столик і...
43. Розділ 45 Ледве-но прочитавши цю пересторогу, я...
44. Розділ 46 Уже пробило восьму, коли я дістався до...
45. Розділ 47 Кілька тижнів минуло без будь-яких...
46. Розділ 48 Друга з двох зустрічей, про які я...
47. Розділ 49 Ранковим диліжансом я виїхав до...
48. Розділ 50 Протягом ночі мені разів два-три...
49. Розділ 51 Хтозна, задля чого я так ревно силкувався...
50. Розділ 52 З Літл-Брітен я пішов з чеком у кишені...
51. Розділ 53 Вечір був темний, але коли обгороджені...
52. Розділ 54 Був один з тих березневих днів, коли...
53. Розділ 55 Наступного дня Мегвіча приставили у...
54. Розділ 56 Протягом усього місяця - аж до настання...
55. Розділ 57 Залишившись тепер сам-один, я заявив...
56. Розділ 58 Звістка про крах мого осяйного...
57. Розділ 59 Цілих одинадцять років, живучи на...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate