Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Легенди бувають правдивіші за історію. / Павло Загребельний

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка


Розділ 56

Протягом усього місяця - аж до настання судової сесії - він тяжко хворів. У нього було зламано два ребра, вони зачепили одну легеню, і дихалось йому з кожним днем усе важче й болючіше. Через це він говорив ледве чутно, а більше взагалі мовчав. Але слухав [447] мене він дуже охоче, і тепер перший мій обов'язок був говорити й читати йому те, що, як я вважав, було най-потрібніше в його нинішньому становищі.

Як тяжко хворого, його за день-два перемістили із загальної камери до тюремного шпиталю. Це дало мені змогу досить часто бувати у нього. А в кайдани його не закували, тільки зглянувшись на хворобу, бо ж вважалося, що він, як невиправний злочинець, будь-що спробує втекти.

Бачив я його кожен день, але щоразу недовго, і зміна в його фізичному стані за решту доби встигала відбитись у нього на обличчі. І я не пригадую, щоб хоч одна з тих змін була на краще: відколи двері в'>язниці замкнулися за ним, він щодалі більш худнув і поволі ставав усе слабший та кволіший.

Його покора чи то збайдужіння свідчили про смертельну виснаженість. У мене часом складалося враження - з його тону або з окремих пошепки сказаних слів,- що він розмірковує над питанням, чи не вийшла б із нього краща людина за кращих обставин. Проте він ніколи не натякав, що винні зовнішні причини, і не пробував перетлумачити своє минуле у вигідному для себе світлі.

Двічі-тричі при мені дехто зі шпитальної обслуги згадував про його репутацію відчайдушного урвиголови. На устах у нього тоді з'являлася посмішка, і він з довірою обертав погляд до мене - мовляв, я, нехай ще тільки малою дитиною, бачив і щось добре в ньому. Що ж до всього іншого, то він був саме смирення й каяття і ніколи ні на що не нарікав.

Коли сесія розпочалась, містер Джеггерс подав клопотання відкласти його справу до наступної сесії. Це робилось явно в надії, що він до того часу не дотягне, але клопотання відхилили. Мегвічева справа розглядалася в числі перших, і на суді йому дозволили сидіти на стільці. Ніхто не забороняв мені стати біля самої загородки для підсудних і тримати його простягнену крізь ґратки руку.

Суд був дуже короткий, бо все було ясніше ясного. Те, що можна було сказати в обороні Мегвіча, сказали - як він на засланні завдяки власній працьовитості цілком законним шляхом розжився на статок. Але ніщо не могло заперечити того факту, що він повернувся й був ось тут перед очима судді та присяжних. Оскільки [448] саме за це його й судили, неможливо було не визнати його винним.

У той час існував звичай (як я сам спізнав на тій жахливій судовій сесії) останній день приділяти на оголошення вироків, причому смертні вироки задля більшого ефекту зачитувалися при самому кінці. Якби ця картина не збереглась незмивно у моїй пам'яті, то зараз, пишучи ці рядки, я б нізащо не повірив, що суддя за одним махом оголосив смертні присуди тридцяти двом чоловікам та жінкам. І найпершим серед цих тридцяти двох був він - йому й тут дозволили сидіти, бо, маючи страшну задишку, він би стоячи не витримав.

Сцена суду постає переді мною в усіх її промовистих деталях - аж до крапель квітневого дощу, що поблискували в промінні квітневого сонця на вікнах судової зали. У загородці, біля якої я знову стояв, тримаючи його руку, зібрано тридцять двоє чоловіків та жінок - хто тримав себе зухвало, хто був вражений жахом, хто ридав і плакав, хто затуляв обличчя руками, хто понуро розглядався. Декотрі жінки зняли були крик, але їх уже вкоськали, і залягла тиша. Шерифи з масивними кайданами та бутоньєрками, інші судейські кузьки та страховидла, оповісники, придверники, широка галерея, вщерть наповнена публікою - ніби глядачами в театрі,- всі витріщились на тридцятьох двох приречених і суддю навпроти їх. І ось суддя звертається до підсудних зі словом. Серед цих бідолашних є один, кого він мусить спеціально вирізнити, як порушника закону мало не з самих пелюшок: після неодноразового ув'язнення та інших покарань його засудили на певний термін каторжних робіт; коли він здійснив зухвалу втечу звідти, пов'язану з насильством, його засудили на каторгу й довічне вигнання. Опинившись далеко від місця своїх злочинств, нещасний, здавалося, усвідомив власні провини і на якийсь час зажив мирним та чесним життям. Але у фатальну хвилину знов піддавшись нахилам і пристрастям, через попуст яким його особа так довго була плямою на нашому суспільстві, він покинув гавань супокою і каяття і повернувся до країни, доступ куди йому було заборонено законом. Невдовзі викритий тут, він, одначе, спромагався певний час уникати правосуддя, а схоплений нарешті при спробі втекти, вчинив опір, та ще й - йому краще це знати, умисно чи в засліпленні власним зухвальством,- завинив у смерті того, хто його викрив і знав усе його минуле. Оскільки повернення до країни, [449] де йому заборонено перебувати, карається смертю, а він поза тим ще й обтяжив свій злочин, йому слід при- : готуватися до смерті.

Сонце яскраво світило у великі вікна суду крізь лискучі краплі дощу на шибках, і широка смуга світла простяглася від тих тридцятьох двох до судді, зв'язуючи їх воєдино і, можливо, нагадуючи декому з присутніх, що й ті, кого судять, і той, хто судить, постануть як рівні перед іншим, вічним судією, котрий усе відає і не може помилитися. Підвівшись на мить, так що обрис його обличчя чітко проступив у цій смузі світла, засуджений промовив: «Мілорде, я дістав уже свій смертний присуд від всемогутнього, але я й ваш приймаю»,- і сів знову. Після цього закликали до тиші, і суддя договорив те, що стосувалося решти підсудних. Потім зачитали текст самих вироків, і частину засуджених вивели попідруки, дехто, виходячи, вдавав байдужого, декотрі кивали у бік галерії, двоє-трое тисли руки одні одним, ще інші жували духмяну траву, якою притрушувано підлогу в залі. Він вийшов останній, бо без сторонньої допомоги ледве чи й міг переставляти ноги. І весь час його рука була в моїй руці - поки інших випроваджували і поки глядачі підводились (оправляючи на собі одіж, як у церкві після відправи чи там де) та показували пальцями на котрогось із в'язнів, а найчастіше на нього й на мене. Я всією душею сподівався, що він не доживе до того дня, коли підпишуть указ про виконання вироку, і благав про це долю, але, все-таки побоюючись, щоб він не протягнув надто довго, того ж вечора засів писати петицію міністрові внутрішніх справ, в якій виклав те, що знав про нього, і наголосив, що він повернувся до Англії виключно заради мене. Писав я це збуджено і пристрасно, а скінчивши й відіславши її, взявся складати клопотання на інших офіційних осіб, які здавались мені більше схильними до милосердя, а одне навіть надіслав на монарше ім'я. Протягом кількох днів та ночей після оголошення йому вироку я тільки й знав, що писати ці петиції, і засинав хіба що сидячи на стільці. Та й повідсилавши їх усі, я не міг перебувати далеко від тих місць, куди вони адресувались: коли я був поблизу, мої зусилля здавались мені не такими розпачливими й хоча б трохи обнадіювали. У цьому нерозсудливому хвилюванні й душевній тривозі я цілі вечори блукав повз ті відомства й приватні будинки, де лежали мої петиції. Ще й досі холодного й курного весняного [450] вечора понурі вулиці західної частини Лондона з їхніми рядами щільно позамиканих особняків та довгими низками ліхтарів щоразу навіюють мені сумовиті роздуми.

Щоденні наші побачення тепер ще більше скоротили, і наглядати за ним стали пильніше. Помітивши на собі чи то уявивши підозрілі погляди, нібито я збираюсь пронести йому отруту, я попросив обшукувати мене, перше ніж допускати до його койки, і сказав невідступно при сутньому при цьому наглядачеві, що я можу дати будь-які запевнення у чесності моїх намірів. Але в цілому ні він, ні я не відчували надмірної суворості. Службові особи діяли в межах чинних приписів, і не більше. Наглядач щоразу повідомляв мене, що йому гіршає, і це саме підтверджували інші недужі арештанти з палати, а також шпитальна обслуга з арештантів (лихочинці, але, дякувати богу, не позбавлені почуття доброти!).

З бігом днів він дедалі частіше лежав пластом, втупившись порожнім поглядом у білу стелю, і тільки на мить лице його оживало від якогось мого слова, після чого знов ставало знечуленим. Часом він майже - або й зовсім - не міг говорити; тоді він відповідав мені легким потиском руки, і я навчився добре орієнтуватись, що він має на увазі.

На десятий день я помітив у ньому більшу зміну, ніж звичайно. Очі його, звернені до дверей, засвітилися при моїй появі.

- Я вже боявся, що ти спізнишся, мій хлопче,- озвався він, коли я сів біля його койки.- Хоч і знав, що цього не може бути.

- Зараз тільки почалась година побачень,- відповів я.- Я ще чекав при воротях.

- Ти щоразу чекаєш при воротях, правда, мій хлопче?

- Так. Я ні хвилинки не хочу втратити.

- Дякую тобі, мій хлопче, дякую. Хай тебе бог благословить! Ти ніколи не відступався від мене, мій хлопче.

Я мовчки потис йому руку, бо ж не міг забути, як один час ладен був від нього відступитись.

- А найдорожче,- сказав він,- що коли наді мною зависла чорна хмара, ти став для мене добріший, ніж тоді, як світило сонце. Оце найдорожче.

Він лежав горілиць і дихав на превелику силу. Хоч як він напружувався, хоч як він любив мене, лице його час від часу гасло і безживний погляд, втуплений у стелю» туманів. [452]

- Вам дуже боляче сьогодні?

- Я зовсім не нарікаю, мій хлопче.

- Ви ніколи не нарікаєте.

Після цього він уже нічого не сказав. Він тільки всміхнувся й ледь ворухнув пальцями; я здогадався, що він хоче покласти собі на груди мою долоню. Тоді я так і зробив, а він знов усміхнувся й поклав поверх моєї свої згорнені руки.

Тим часом хвилини побачення збігли, але, оглянувшись, я побачив поруч начальника тюрми, що прошепотів мені: «Можете ще побути». Я щиро йому подякував і спитав:

- Можна мені дещо йому сказати, якщо він почує? Начальник тюрми відступив убік і кивнув наглядачеві

теж одійти. Хоч ці їхні рухи були зовсім безгучні, його втуплений у стелю стуманілий погляд ожив і з ніжністю обернувся до мене.

- Дорогий Мегвічу, тепер нарешті я можу це сказати вам. Ви розумієте мене?

Його пальці ледь відчутно стисли мені руку.

- Колись у вас була дитина, яку ви любили і втратили.

Пальці стисли мою руку відчутніше.

- Вона залишилася жива й знайшла впливових друзів. Вона й тепер жива. Вона справжня леді й велика красуня. І я кохаю її!

Останнім слабким зусиллям, яке б і не здійснилося без моєї допомоги, він підніс мою долоню собі до уст. Потім знову лагідно опустив її на груди й прикрив своїми долонями. В очах його, втуплених у стелю, постав той самий порожній погляд і за мить згас, а голова тихо схилилась на груди.

Згадавши тоді, що ми з ним разом читали, я подумав про тих двох молільників у храмі і зрозумів, які будуть найкращі слова перед його смертним ложем: «Господи, будь милостивий до нього, грішника!»

Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка

ЗМІСТ

1. Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
2. Розділ 2 Моя сестра, місіс Джо Гарджері, була на...
3. Розділ З Ранок був імлистий і дуже вологий. Ще...
4. Розділ 4 Я був певен, що в кухні мене перестріне...
5. Розділ 5 Забачивши гурт солдатів, що застукотіли...
6. Розділ 6 Навіть після того, як звинувачення у...
7. Розділ 8 Заклад містера Памблечука на Головній...
8. Розділ 9 Коли я прийшов додому, моя сестра, якій...
9. Розділ 10 Десь на другий чи третій день, коли я...
10. Розділ 11 У призначений час я знову був перед...
11. Розділ 12 Мене дедалі дужче непокоїв образ...
12. Розділ 13 Мені було просто мукою спостерігати, як...
13. Розділ 14 Нема прикріше, як соромитись рідної...
14. Розділ 16 Ще не відійшовши у думках від «Джорджа...
15. Розділ 17 І знов потяглось однсманіття мого...
16. Розділ 18 Ішов четвертий рік мого навчання у Джо,...
17. Розділ 19 Ранок вніс значні зміни в мої уявлення...
18. Розділ 20 Поїздка від нашого міста до столиці тривала...
19. Розділ 21 Придивляючись до Вемміка при світлі...
20. Розділ 22 Блідий паничик і я стояли й розглядали...
21. Розділ 23 Містер Покет сказав, що радий мене...
22. Розділ 24 Через два-три дні, коли я вже...
23. Розділ 25 Бентлі Драмл, до того понурий вдачею,...
24. Розділ 26 Як Веммік сказав, так і вийшло: мені...
25. Розділ 27 «Дорогий містере Піп! Пищу я вам...
26. Розділ 28 Було ясно, що їхати мені треба...
27. Розділ 29 Підвівся я на світанні й вийшов надвір....
28. Розділ ЗО Одягаючись уранці в «Синьому Кабані», я...
29. Розділ 31 Коли ми прибули до Данії, король і...
30. Розділ 32 Одного дня, коли я сидів над книжками у...
31. Розділ 33 У своїй отороченій хутром дорожній...
32. Розділ 34 Поступово звикаючи до своїх сподівань,...
33. Розділ 35 Уперше в мене на життєвому шляху...
34. Розділ 36 Становище наше з Гербертом дедалі...
35. Розділ 37 Гадаючи, що неділя - найкращий день для...
36. Розділ 38 Якщо після моєї смерті коли-небудь у...
37. Розділ 39 Я вже мав двадцять три роки. Минув...
38. Розділ 40 То ще добре випало, що я мусив подбати, як...
39. Розділ 41 Коли ми всі втрьох сіли біля вогню і я...
40. Розділ 42 - Мій хлопче і його товаришу! Я не буду...
41. Розділ 43 Чи варто задумуватись над тим, якою...
42. Розділ 44 У кімнаті, де стояв туалетний столик і...
43. Розділ 45 Ледве-но прочитавши цю пересторогу, я...
44. Розділ 46 Уже пробило восьму, коли я дістався до...
45. Розділ 47 Кілька тижнів минуло без будь-яких...
46. Розділ 48 Друга з двох зустрічей, про які я...
47. Розділ 49 Ранковим диліжансом я виїхав до...
48. Розділ 50 Протягом ночі мені разів два-три...
49. Розділ 51 Хтозна, задля чого я так ревно силкувався...
50. Розділ 52 З Літл-Брітен я пішов з чеком у кишені...
51. Розділ 53 Вечір був темний, але коли обгороджені...
52. Розділ 54 Був один з тих березневих днів, коли...
53. Розділ 55 Наступного дня Мегвіча приставили у...
54. Розділ 56 Протягом усього місяця - аж до настання...
55. Розділ 57 Залишившись тепер сам-один, я заявив...
56. Розділ 58 Звістка про крах мого осяйного...
57. Розділ 59 Цілих одинадцять років, живучи на...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate