Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Чоловік розуму вчиться цілий вік. / Українська народна мудрість

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка


Розділ 51

Хтозна, задля чого я так ревно силкувався встановити батьків Естелли. Незабаром стане ясно, що я й не ставив перед собою цього питання у більш-менш виразній формі, поки не почув його з уст людини, набагато розсудливішої за мене.

Але після того, як у нас із Гербертом відбулася ця знаменна розмова, я пройнявся гарячковим почуттям, що мені доконче треба дослідити все до кінця, що цього не можна так облишити і що я мушу побачити містера Джеггерса й домогтись від нього правди. Я таки й не знаю, чи то заради Естелли я прагнув це з'ясувати, чи мені хотілося, щоб частка романтичного ореолу, який здавна оточував її в моїх очах, передалася й чоловікові, у порятунку якого я дуже був зацікавлений. Друге, мабуть, було імовірніше.

Та хоч би там як, а мені страшенно кортіло того ж таки вечора майнути на Джеррард-стріт. Стримав мене [402]лише Гербертів аргумент, що через це я можу злягти й виявлюсь ні до чого непридатним, коли, можливо, саме від мене залежатиме безпека нашого втікача. Гер-бертові довелося безліч разів запевняти мене, що завтра я вже неодмінно піду до містера Джеггерса, поки я нарешті погодився лишитися вдома, вгомонився і дозволив Гербертові опікуватись мною. Наступного дня вранці ми вийшли удвох, і з перехрестя Гілтспер-стріт і Смітфілду Герберт подався до Сіті, а я на Літл-Брітен.

У містера Джеггерса й Вемміка було заведено час від часу проглядати фінансові документи, перевіряти рахунки клієнтів і доводити все в конторі до ладу. В таких випадках Веммік з книгами й паперами переходив до Джег-герсового кабінету, а на його місце сідав котрийсь клерк з верхнього поверху. Побачивши саме в той день такого клерка за Вемміковим столом, я зрозумів, у чому річ, але не пошкодував, що застану їх разом: Веммік на власні вуха переконається, що я нічим не виказав його. Моя поява з перев'язаною рукою й з шинелею наопашки справила сприятливе для мене враження. Хоч я, повернувшись до Лондона, зразу ж написав містерові Джеггерсу коротенький звіт про те, що сталося, тепер я мусив розповісти все детально; завдяки незвичності теми розмова наша вийшла не така суха й офіційна і менш подібна до свідчень у суді, аніж то бувало раніше. Поки я описував нещасливу пригоду, містер Джег-герс своїм звичаєм стояв біля каміна. Веммік відхилився на стільці й уважно дивився на мене, руки сховавши в кишені штанів, а перо встромивши у поштову скриньку. Бридотні зліпки, що в моїй уяві були обов'язковим складником тутешніх ділових переговорів, неначе принюхувались, чи не почують і зараз смаленого.

Скінчивши свою розповідь і відповівши на їхні запитання, я дістав розпорядження міс Гевішем про сплату мені дев'ятисот фунтів для Герберта. Очі містера Джеггерса ще глибше затінились бровами, коли я вручив йому таблички, але за хвильку він простяг їх Веммікові. щоб той виписав чек, після чого він його підпише. Під час цієї процедури я дивився на Вемміка, а містер Джеггерс, похитуючись взад-вперед на своїх до блиску начищених чоботях, дивився на мене.

- Мені шкода, Піпе,- сказав він після того, як я сховав у кишеню підписаний чек,- що ми нічого не робимо для вас особисто.

- Міс Гевішем,- відказав я,- була така добра, що [403] спитала, чи не може вона зробити що-небудь для мене, і я відповів: «Ні».

- Кожен сам мусить знати, чого він потребує,- зауважив містер Джеггерс, а Веммікові губи безгучно промовили: «Рухоме майно».

- Я б на вашому місці не сказав їй: «Ні»,- додав містер Джеггерс.- Але кожен має сам знати, чого він потребує.

- Рухомого майна потребує кожен,- озвався Веммік, докірливо глянувши на мене.

Я відчув, що зараз саме пора згадати про те, заради чого я сюди й прийшов, і, обернувшись до містера Джег-герса, сказав:

- Проте з одним проханням я таки звернувся до міс Гевішем. Я попросив її розповісти про свою названу дочку, і вона розповіла мені все, що знала.

- Справді? - зауважив містер Джеггерс, нахилившись подивитись на свої чоботи, а тоді випроставшись.- Х-ха! На місці міс Гевішем я навряд чи робив би це. Але вона краще має знати, що їй треба робити.

- Я знаю про названу дочку міс Гевішем більше, ніж знає сама міс Гевішем. Я знаю, хто її мати.

- Хто її мати?

- Я бачив її матір щойно три дні тому.

- Он як?

- І ви теж її бачили, сер. Ви її бачили навіть вчора й сьогодні.

- Он як?

- Можливо, я знаю про минуле Естєлли ще й більше, ніж ви знаєте,- сказав я.- Я знаю й те, хто її батько.

Деяка загайка в русі містера Джеггерса - він занадто добре володів собою, щоб чимось істотнішим себе виказати, але от на секунду мимоволі загаявся,- переконала мене, що йому невідомо, хто батько Естєлли. Я й сам так гадав, знаючи з Провісових слів (у переказі Герберта), що Провіс на час був «ушився від людських очей» і що клієнтом містера Джеггерса він став лише через яких чотири роки, коли йому було не до претензій на батьківство. Хоча раніш я все-таки не міг бути певний щодо незнання містера Джеггерса: ця певність з'явилася тільки тепер.

- Ага! Отже, ви, Піпе, знаєте, хто батько юної леді? - сказав містер Джеггерс.

- Так,- відповів я,- і звуть його Провіс... Із Нового Південного Уельсу. [404]

Від цих слів навіть містер Джеггерс здригнувся. Це було ледь-ледь помітно, він зразу ж стримав себе й узяв у руки, але все-таки він здригнувся, хоч і вдав, немов то він так шарпливо дістає хустинку з кишені. Як сприйняв мої слова Веммік - я не можу сказати, бо в ту хвилину боявся й глянути в його бік, щоб містер Джеггерс своїм гострим оком не помітив, що ми з Вем-міком спілкуємось у нього за спиною.

- І на підставі чого Провіс це твердить, Піпе? - украй холодно спитав містер Джеггерс, тримаючи хустинку на півдорозі до носа.

- Він цього не твердить і ніколи не твердив,- сказав я,- він нічого не знає про свою дочку, не знає навіть, чи вона жива.

Цього разу всемогутня хустинка не спрацювала. Моя відповідь була для містера Джеггерса така несподівана, що він, не довершивши звичайного свого ритуалу, сховав хустинку назад до кишені, згорнув руки і зміряв мене пильним і проникливим поглядом, хоч з обличчя й лишався незворушним.

Тоді я розповів йому все, про що дізнався, і як я про це дізнався - подбавши тільки, щоб інформація, одержана від Вемміка, виглядала так, наче я добув її від міс Гевішем. За цим я особливо простежив. А туди, де сидів Веммік, я не дивився, поки не скінчив, і ще й потім цілу хвилину мовчки витримував погляд містера Джеггерса. Глянувши нарешті на Вемміка, я побачив, що перо він уже перемістив з поштової скриньки у руку й зосереджено схилився над столом.

- Х-ха! - промовив кінець кінцем містер Джеггерс, підступаючи до розкладених на столі паперів.- То на чому ж ми, Вемміку, зупинились, коли ввійшов містер

Піп?

Але я не міг погодитись, щоб від мене отак просто відкараскались, і гаряче, мало не обурено, став його умовляти, щоб він був щирішим і відвертішим зі мною. Я нагадав йому, якими необгрунтованими надіями я дурив себе, і як довго це тривало, і як зрештою я все зрозумів, і натякнув на ту небезпеку, що гнітить мою душу. Я сказав, що,розкрившись перед ним, я можу сподіватись, що й він певною мірою розкриється переді мною. Я заявив, що не ганю його й ні в чому не підозрюю, що я довіряю йому й хочу від нього тільки одного: підтвердження істини. А якщо він спитає, навіщо це мені знати, яке я маю на це право, я відповім, хоч для [405] нього нічого й не важать такі жалюгідні мрії: я кохав Естеллу так міцно й так довго, що нехай я втратив її і став навіки самотній, для мене все одно нічого нема дорожчого на світі за все те, що стосується Естелли. А побачивши, що містер Джеггерс стоїть непорушно й мовчки, глухий до моїх звертань, я обернувся до Вемміка й сказав:

- Вемміку, я знаю, що у вас добра душа. Я бачив вашу затишну домівку, й вашого старого батька, й ваші невинні розваги, які роблять таким принадним ваше дозвілля. Благаю вас, закиньте за мене слово містерові Джег-герсу, переконайте його, що, враховуючи все, що сталося, він повинен бути відвертіший зі мною!

Зроду ще я не бачив, щоб двоє чоловік так дивно втупились один в одного, як містер Джеггерс і Веммік після цієї моєї тиради. Спершу в мене промайнуло побоювання, що Веммік цю ж мить вилетить з роботи, але воно розвіялось, коли я побачив, що заціпенілість на обличчі містера Джеггерса змінилася слабеньким усміхом і Веммік посміливішав.

- Що я чую? - озвався містер Джеггерс.- Ви і старий батько, ви й невинні розваги?

- Ай що? - відказав Веммік.- Поки я не заявляюся з ними сюди, кого це обходить?

- Піпе,- сказав містер Джеггерс, кладучи руку мені на плече й неприховано всміхаючись,- цей чоловік, здається, найхитріший облудник на весь Лондон.

- Е ні,- зауважив Веммік, сміливішаючи ще більше.- Я гадаю, що й ви незгірший.

І знов вони обмінялись тими самими дивними поглядами, наче підозрювали один одного в ошуканстві.

- Ви - і затишна домівка! - сказав містер Джеггерс.

- Оскільки вона не заважає службі,- відказав Веммік,- то хай собі й буде. Я от дивлюся на вас, сер, і думаю, а чи ви й самі не збираєтесь завести собі затишну домівку на той час, коли вам набридне уся ця робота?

Містер Джеггерс разів два-три кивнув головою і навіть - що найдивніше! - зітхнув.

- Піпе,- сказав він,- про «жалюгідні мрії» ми не говоритимемо: ви на них більше знаєтесь, і вони у вас свіжіші в голові. А тепер щодо цієї іншої справи. Я от розповім вам одну уявну історію. Тільки завважте: я говорю цілком умоглядно.

Він помовчав, давши мені змогу запевнити його, що я повністю усвідомлюю всю умоглядність його історії. [406]

- Отож, Піпе,- почав містер Джеггерс,- уявіть собі таку історію. Уявіть, що жінка за таких обставин, які ви змалювали, приховала дитину, але змушена була заявити про це своєму законному адвокатові, коли той пояснив їй, що для того,, щоб краще обороняти її, він повинен знати, що насправді сталося з дитиною. Уявіть собі також, що в цей самий час йому було доручено знайти для однієї ексцентричної багатої леді дитину, яку та хотіла взяти й виховати, як свою рідну.

- Я слухаю, сер.

- Уявіть собі далі, що він жив у середовищі, де панує зло, і про дітей знав тільки те, що їх плодять у великому числі для неминучої погибелі. Уявіть собі, що він часто бачив, як за кримінальні злочини найсерйознішим чином судять таких маленьких дітей, яких доводиться тримати на руках, бо інакше присяжні їх і не побачать; уявіть собі, що він знав безліч випадків, коли дітей ув'язнювали, шмагали батогами, засилали на каторгу, занедбували й робили вигнанцями із суспільства, всіляко допомагали їм ставати смертниками, а коли вони виростали, віддавали на смертну страту. Уявіть собі, що майже на всіх дітей, яких випадало йому день у день бачити у своїй практиці, він мав підстави дивитись, як на мальків, що, дорісши до розмірів риби, неминуче потраплять йому в невід - щоб їх переслідували, обороняли, зрікалися, полишали сиротами, щоб з них знущалися.

- Я слухаю, сер.

- Уявіть собі, Піпе, що серед цієї сили-силенної дітлашні трапилось одне гарненьке дитя, яке можна було врятувати,- батько начебто вважав це дитя неживим і сам не наважувався ні на які розшуки, що ж до матері, то вона була повністю в руках свого адвоката, який сказав їй приблизно таке: «Я знаю, що ви вчинили і як. Ви пішли туди-то, ось так ви напали, ось так захищалися, а потім, щоб одвести від себе підозри, ви подалися туди-то й зробили те-то. Я простежив за всіма вашими діями і розказую вам, як усе це було. Розлучіться з дитиною; якщо виникне потреба приставити дитину на суд, щоб з вас зняли обвинувачення, це буде зроблено. Віддайте дитину мені, і я докладу всіх зусиль, щоб вас визволити. Якщо вас буде врятовано, вашу дитину теж; якщо ви загинете, то хоч вашу дитину буде врятовано». Уявіть собі, що жінка на таке погодилась і що її виправдали. [407]

- Я чудово вас розумію.

- І ви розумієте, що все це чисто умоглядно?

- Так, я розумію, що все це чисто умоглядно.

- Чисто умоглядно,- повторив Веммік.

- Уявіть собі, Піпе, що надмірні переживання й жах перед смертю трохи надвередили розум жінки, і, опинившись на волі, вона побоялася жити серед людей і -прийшла шукати притулку у свого адвоката. Уявіть собі, що він узяв її до себе і щоразу, коли її нестримна дика натура ладна була розбуятись, приборкував цю дикість, нагадуючи жінці про свою владу над нею. Ви усвідомлюєте, що це все вигадана історія?

- Цілком усвідомлюю.

- І от уявіть собі, що дитина ця виросла і вийшла заміж з розрахунку. Що мати її досі жива. Що батько її досі живий. Що батько й мати нічого не знають одне про одного, хоч і перебувають за кілька миль - нехай навіть за кілька ярдів - одне від одного. Що таємниця й лишається таємницею, кк не вважати, що ви до неї докопалися. На цю останню деталь зверніть особливу увагу.

- Добре.

- Вемміка я теж попрошу на це звернути особливу увагу.

Веммік відповів:

- Добре.

- В ім'я кого варто було б відкривати цю таємницю? В ім'я батька? Не думаю, щоб зустріч з матір'ю полегшила його становище. В ім'я матері? Якщо її недаремно обвинувачували, то не думаю, щоб вона після цього відкриття відчула себе безпечніше. В ім'я дочки? Не думаю, щоб їй це вийшло на краще: чоловік, знаючи про її походження, мав би зайву перевагу над нею, а саму її покрила б ганьба, якої вона щасливо уникала двадцять років і може не зазнати й довіку. Але додайте до цього ще те, що ви, Піпе, її кохали, що вона була втіленням ваших «жалюгідних мрій»,- які, між іншим, не тільки вам одному забивали голову,- і я скажу до вашого відома (а ви, подумавши, визнаєте мою рацію), що як це робити, то краще б ви цією вашою перев'язаною правою рукою відрубали собі перев'язану ліву руку, а тоді передали сокиру Веммікові, щоб він відрубав вам і праву.

Я подивився на. Вемміка; обличчя його було дуже поважне. Він повагом приклав вказівного пальця до уст. Я зробив так само. Так само зробив і містер Джеггерс. [408]

- Ну, Вемміку,- сказав він, уже звичайним своїм тоном,- то на чому ж ми зупинились, коли ввійшов

містер Піп?

Я запримітив, що, взявшись за роботу, вони ще кілька разів обмінялися тими своїми дивними поглядами,- тільки тепер кожен з них підозрював, а може, й певний був, що проявив свою суто людську слабість, аж ніяк не допустиму при їхньому фахові. Саме тому, як мені здалося, вони стали такі непоступливі один перед одним: містер Джеггерс тримався якнайвладніше, а Веммік уперто стояв на своєму, коли мав хоч найменшу для цього підставу. Я ще ні разу не бачив, щоб в їхній співпраці панувала така незлагода, бо, як правило, вони чудово ладнали між собою.

Аж це - неначе сама доля вирішила підмогти їм - до кабінету вступив Майк, той самий клієнт з хутряною шапкою і звичкою витирати носа рукавом, що я його побачив, ще коли вперше опинився в цих стінах. Виглядало на те, що у цього типа завжди як не він сам, то хтось із рідні в халепі (тобто в Ньюгейті); отож і цим разом він повідомив, що його старшу дочку заарештовано за підозрою в крадіжці з крамниці. Коли він викладав цю сумну пригоду Веммікові - тимчасом як містер Джеггерс велично й відсторонено стояв біля каміна,- на очах у нього випадково зблиснула сльоза,

- Що це з вами? - вкрай обурено запитав Веммік.- Ви прийшли сюди рюмсати?

- Та це я ненароком, міст'ре Веммік.

- Ні, нароком! - заявив Веммік.- Як ви посміли? Вам тут нема чого робити, якщо ви й слова не годні вимовити, щоб не бризкати, як зіпсуте перо. І що ви собі думаєте?

- Та бува, що й несила стримати своїх почуттів, міст'ре Веммік,- став виправдовуватись Майк.

- Своїх чого? - з люттю вигукнув Веммік.- Ану-но повторіть!

- Послухайте, добродію,- втрутився містер Джеггерс, виступаючи наперед і показуючи рукою на двері.- Забирайтесь звідси. Мені не треба тут ніяких почуттів. Геть звідси.

- Отак вам і треба,- докинув Веммік.- Геть звідси. Отож бідолашний Майк мусив покірно вибратися за

двері, а містер Джеггерс і Веммік, відновивши своє взаєморозуміння, так жваво взялися до своєї роботи, немов щойно добряче підкріпилися. [409]

Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка

ЗМІСТ

1. Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
2. Розділ 2 Моя сестра, місіс Джо Гарджері, була на...
3. Розділ З Ранок був імлистий і дуже вологий. Ще...
4. Розділ 4 Я був певен, що в кухні мене перестріне...
5. Розділ 5 Забачивши гурт солдатів, що застукотіли...
6. Розділ 6 Навіть після того, як звинувачення у...
7. Розділ 8 Заклад містера Памблечука на Головній...
8. Розділ 9 Коли я прийшов додому, моя сестра, якій...
9. Розділ 10 Десь на другий чи третій день, коли я...
10. Розділ 11 У призначений час я знову був перед...
11. Розділ 12 Мене дедалі дужче непокоїв образ...
12. Розділ 13 Мені було просто мукою спостерігати, як...
13. Розділ 14 Нема прикріше, як соромитись рідної...
14. Розділ 16 Ще не відійшовши у думках від «Джорджа...
15. Розділ 17 І знов потяглось однсманіття мого...
16. Розділ 18 Ішов четвертий рік мого навчання у Джо,...
17. Розділ 19 Ранок вніс значні зміни в мої уявлення...
18. Розділ 20 Поїздка від нашого міста до столиці тривала...
19. Розділ 21 Придивляючись до Вемміка при світлі...
20. Розділ 22 Блідий паничик і я стояли й розглядали...
21. Розділ 23 Містер Покет сказав, що радий мене...
22. Розділ 24 Через два-три дні, коли я вже...
23. Розділ 25 Бентлі Драмл, до того понурий вдачею,...
24. Розділ 26 Як Веммік сказав, так і вийшло: мені...
25. Розділ 27 «Дорогий містере Піп! Пищу я вам...
26. Розділ 28 Було ясно, що їхати мені треба...
27. Розділ 29 Підвівся я на світанні й вийшов надвір....
28. Розділ ЗО Одягаючись уранці в «Синьому Кабані», я...
29. Розділ 31 Коли ми прибули до Данії, король і...
30. Розділ 32 Одного дня, коли я сидів над книжками у...
31. Розділ 33 У своїй отороченій хутром дорожній...
32. Розділ 34 Поступово звикаючи до своїх сподівань,...
33. Розділ 35 Уперше в мене на життєвому шляху...
34. Розділ 36 Становище наше з Гербертом дедалі...
35. Розділ 37 Гадаючи, що неділя - найкращий день для...
36. Розділ 38 Якщо після моєї смерті коли-небудь у...
37. Розділ 39 Я вже мав двадцять три роки. Минув...
38. Розділ 40 То ще добре випало, що я мусив подбати, як...
39. Розділ 41 Коли ми всі втрьох сіли біля вогню і я...
40. Розділ 42 - Мій хлопче і його товаришу! Я не буду...
41. Розділ 43 Чи варто задумуватись над тим, якою...
42. Розділ 44 У кімнаті, де стояв туалетний столик і...
43. Розділ 45 Ледве-но прочитавши цю пересторогу, я...
44. Розділ 46 Уже пробило восьму, коли я дістався до...
45. Розділ 47 Кілька тижнів минуло без будь-яких...
46. Розділ 48 Друга з двох зустрічей, про які я...
47. Розділ 49 Ранковим диліжансом я виїхав до...
48. Розділ 50 Протягом ночі мені разів два-три...
49. Розділ 51 Хтозна, задля чого я так ревно силкувався...
50. Розділ 52 З Літл-Брітен я пішов з чеком у кишені...
51. Розділ 53 Вечір був темний, але коли обгороджені...
52. Розділ 54 Був один з тих березневих днів, коли...
53. Розділ 55 Наступного дня Мегвіча приставили у...
54. Розділ 56 Протягом усього місяця - аж до настання...
55. Розділ 57 Залишившись тепер сам-один, я заявив...
56. Розділ 58 Звістка про крах мого осяйного...
57. Розділ 59 Цілих одинадцять років, живучи на...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate