Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Народ, який вростає в підневільне минуле, так ніколи й не зможе піднятися з колін. / Віктор Радіонов

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка


Розділ 31

Коли ми прибули до Данії, король і королева цієї країни вже правили раду, сидячи в кріслах, поставлених на кухонний стіл. Оточувала їх уся датська знать у складі: шляхетного молодика у замшевих чоботях якогось височенного предка, сивочолого пера з брудним обличчям, [253]котрий, очевидно, тільки на схилі віку піднявся з простолюду, і датського рицарства в білих шовкових панчохах' та з гребінцем у волоссі - особи недвозначно жіночої статі. Мій обдарований земляк, схрестивши руки на грудях, понуро стояв збоку, і я подумав, що його кучері та чоло могли б мати й природніший вигляд.

По ходу дії з'ясовувались деякі цікаві подробиці. Король-небіжчик не тільки слабував на нежить у годину скону, а й забрав її з собою в могилу і опісля приніс назад. Жезл монаршого привида був обмотаний якимось потойбічним манускриптом, до якого привид раз у раз вдавався по консультацію, а гублячи місце, страшенно панікував, зовсім як звичайний смертний. Саме через це, як мені здається, і пролунала порада йому з гальорки: «Глянь на звороті!»- яку він сприйняв, однак, дуже болісно. Крім того, цей величний привид, з'являючись на кону, щоразу вдавав, наче був відсутній хтозна-як довго і повернувся з крайсвіту, тоді як кожен бачив, що він виринув з отвору в стіні. Внаслідок цього у глядачів він викликав замість жаху тільки сміх. Королева Данії, пухкенька молодичка, хоч і мала, згідно з історичною правдою, різкий металевий голос, усе-таки, на думку публіки, занадто розчепурилася металом: широка мідна пластина, з'єднана з діадемою, підтримувала її підборіддя (наче вона терпіла від благородного зубного болю), мідний же обруч стягував їй стан, і такі самі браслети оздоблювали обидві руки, з огляду на що її на весь голос охрестили «литаврами». Шляхетний молодик у предківських чоботях надміру вже часто міняв свою поставу, мало не воднораз виступаючи і бувалим моряком, і мандрівним актором, і гробокопом, і священнослужителем, і тим незамінним авторитетом на придворних турнірах, котрий, маючи метке око й глибоке знання, визначає, чий удар вправніший. Кінець кінцем така непостійність усім набридла, і коли його викрили в образі священика, що відмовився служити відхідну, загальне обурення знайшло вияв у горіхах, які сипонули на сцену. Та й Офелія так мляво з'їжджала з глузду під якусь сонну мелодію, що коли нарешті вона стягла з себе білий мусліновий шарф, склала його й поховала в землі, один сердитий дядько з переднього ряду гальорки, який довгий час, впершись у залізного стовпця, нетерпляче студив носа, буркнув: «Ну, дитинку вклали спати, тапер можна й повечеряти!» - що прозвучало принаймні недоречно.

А моєму бідолашному землякові дісталося найбільше.

Тільки-но цей нерішучий принц запитає що-небудь або висловить сумнів, як публіка враз кидається йому на підмогу. Ось, приміром, на запитання, «чи терпіти скалки та стріли навісної долі», одні стали гукати у відповідь «так», інші «ні», ще інші, не маючи певної думки, закликали визначити це жеребкуванням,- одне слово, витворився цілий дискусійний клуб. Коли він запитав, нащо таким створінням, як він, повзати поміж небом та землею, у залі пролунали схвальні вигуки: «А й правда, правда!» Коли він з'явився з однією обвислою панчохою (цього ефекту звичайно досягають, запрасувавши вгорі на пан-чосі точно розраховану складку), на гальорці стали обговорювати, яка бліда у нього литка і що це, мабуть, поява привида так його налякала. Коли в руках у нього з'явилася флейта - підозріло схожа на невеличкий чорний інструмент, на якому тільки-но грали в оркестрі, а тоді простягли комусь у бічні двері,- присутні одностайно почали вимагати, щоб він ушкварив гімн «Прав, Британіє». Коли ж він порадив лицедієві не пиляти ось так повітря руками, сердитий дядько з гальорки зауважив: «Глянь на себе, ти ще гірше розмахався!» І як не прикро, а мушу додати, що при кожній такій нагоді публіка вітала містера Вопсла гучним реготом.

Але найтяжчі випробування чекали його на цвинтарі у вигляді лісової хащі з якоюсь подобою праленьки, що мала зображувати церкву, по один бік, та хвіртки при заставі - по другий. Побачивши, як містер Вопсл входить у хвіртку в широченному чорному плащі, хтось по-дружньому попередив гробокопа: «Ось іде хазяїн, гляди ж не байдикуй!» Мені здається, що у кожній конституційній країні мали б зрозуміти, що містер Вопсл, виголосивши філософську тираду над черепом, не міг не витерти рук від пороху, для чого він дістав хустинку з-за пазухи,- проте навіть цей безневинний і у певному розумінні необхідний жест не обійшовся без ущипливого коментаря: «Де там офіціант?!» Прибуття трупа на місце похорону (в порожній чорній скрині з кепсько припасованим віком) стало сигналом до загальних веселощів, які Ще збільшились, коли серед носіїв знайшовся якийсь знайомий публіці бридкий тип. Веселощі супроводили містера Вопсла також під час сутички з Лаертом на краю оркестрової ями й могили і не вщухали доти, доки він не скинув короля з кухонного столу і не помер поволі й сам, почавши з ніг.

Спершу ми несміливо пробували поплескати містерові [255] Вопслу, але скоро переконались у безнадійності цих спроб. Отож ми сиділи і, при всьому нашому співчутті до нього, мало животи собі не надривали зі сміху. Не в силі стриматись, я реготав від початку до кінця, настільки це все було кумедне; а проте мене не покидало відчуття, що в декламації містера Вопсла було щось рішуче-піднесене,- і так здавалось мені не тому, що я знав його з дитячих літ, а тому, що мова його була дуже повільна й дуже занудна, з різкими перепадами від скрику до шепоту і зовсім не подібна до того, як висловлюються люди в природних обставинах життя та смерті. Коли трагедія скінчилась і його викликали на сцену й освистали, я сказав Гербертові:

- Швидше тікаймо, а то ще перестрінемо його!

Ми поспішили сходами вниз, але все одно було вже пізно. При вході стояв якийсь єврей з неймовірно густими, немов намальованими, бровами; він запримітив нас ще нагорі і, коли ми спустилися ближче, поцікавився:

- Містер Піп з приятелем?

Не спромігшись викрутитись, ми визнали, що так і є.

- Містер Волденгарвер,- сказав єврей,- мав би за честь.

- Волденгарвер?- здивувався я, коли це Герберт шепнув мені на вухо:

- Це ж, мабуть, Вопсл.

- 0,- пробурмотів я.-- Авжеж, звичайно. Ви нас проведете?

- Сюди, будь ласка, тут два кроки.- Коли ми опинились у бічному коридорі, він обернувся й спитав: - То як вам його вигляд? Це я його вдягав.

Не знаю, кого ще іншого нагадував він своїм виглядом, як не учасника траурної процесії, а підвішений у нього на шиї на блакитній стрічці здоровенний датський орден сонця чи то зірки робив його схожим на клієнта якоїсь чудернацької страхувальної компанії. Але я сказав, що вигляд він мав дуже гарний.

- Коли він підійшов до могили,- зауважив наш супровідник,- плащ його звійнувся пречудово. Але, наскільки мені збоку було видно, йому б треба було трохи більше виставити панчохи, особливо, коли він побачив привида в покої королеви.

Я скромно погодився, і ми всі втрьох через замацані обертові дверцята ввалилися в щось схоже на натоплену до жароти пакувальну скриню, де містер Вопсл позбавлявся датських шат. Лишивши двері, чи то пак віко [256] скрині, широко відчиненими, ми дістали таким чином змогу причаститись до цього цікавого видовища, яке ми споглядали один в одного з-за плеча.

- Я радий вас бачити, джентльмени,- сказав містер Вопсл.- Сподіваюся, містере Піп, ви не шкодуєте, що я послав вам запрошення. Я мав щастя знати вас у минулі часи, а люди знатні й благородні завжди опікувалися театром.

Тим часом містер Волденгарвер, увесь покритий потом, силкувався скинути з себе жалобне вбрання принца датського.

- Панчохи скручуйте зверху, містере Волденгарвер,- сказав хазяїн одежі,- а то вони тріснуть. А пропадуть панчохи - пропадуть тридцять п'ять шилінгів. Таких гарних панчіх Шекспірові ще ніколи не перепадало. Дайте-но я сам, а ви посидьте спокійно.

З цими словами він став навколішки й заходився здирати шкіру зі своєї жертви; коли перша панчоха опинилась у нього в руках, містер Вопсл був би беркицнув-ся разом зі стільцем, якби не брак місця.

Я досі не наважувався й словом згадати про саму гру. Аж це містер Волденгарвер глянув на нас і самовдоволено спитав:

- Ну то як вам, джентльмени, видалась вистава? Герберт, що стояв за мною, відповів (водночас підштовхуючи мене в спину):

- Блискуча. І я повторив:

- Блискуча.

- А що ви можете сказати про моє тлумачення ролі, джентльмени?- спитав містер Вопсл мало не поблажливим тоном.

Герберт ззаду відповів (знов підштовхнувши мене):

- Вагоме й разюче.

І я сміливо заявив - так наче сам до цього додумався й рішуче наполягаю на своїй думці:

- Вагоме й разюче.

- Мені приємно почути вашу схвальну оцінку, джентльмени,- з гідністю сказав містер Волденгарвер, дарма що був припертий до стіни й мусив міцно триматися за сидіння стільця.

- Але послухайте мене, містере Волденгарвер,- озвався чоловік на колінах,- я вам скажу, де саме ви хибите у тлумаченні ролі. Мені байдуже, що твердять інші,- це я вам кажу. Ви робите помилку, коли виставляєте [257] ноги у профіль. Останній Гамлет, якого я одягав, теж допускався цієї помилки на репетиціях, доки я не порадив йому приліпити на гомілках по великій червоній облатці. А на останньому перегляді я пішов у залу, сер, сів у партері і щоразу, коли він ставав у профіль, гукав йому: «Не видно облаток!» І ось увечері його виконання було пре-симпатичне.

Містер Волденгарвер усміхнувся до мене, мовби кажучи: «Відданий челядник, хоч і з примхами», а тоді прорік уголос:

- Моє виконання для них занадто класичне й проникливе, але з часом вони зрозуміють, вони зрозуміють.

Ми з Гербертом одностайно притакнули:

- О так, вони, безперечно, зрозуміють.

- А ви помітили, джентльмени,- сказав містер Волденгарвер,- що один чоловік на гальорці намагався висміяти відправу... тобто, я хочу сказати, виставу?

У нас стало нахабства збрехати, наче ми й справді завважили цього чоловіка. А я ще додав:

- Та він був п'яний, не інакше.

- О ні, дорогий мій, ні, сер,- відповів містер Вопсл,- не п'яний. Той, хто підіслав його, не допустив би цього. Його наймач не дозволив би йому напитися.

- То ви знаєте, хто підіслав цього чоловіка?- поцікавився я.

Містер Вопсл дуже повільно заплющив очі, а потім так само повільно їх розплющив.

- Ви, мабуть, помітили, джентльмени,- сказав він,- того неука, заплішеного дурня з хрипучим голосом і злостивим обличчям, що, претендуючи на акторське амплуа (якщо дозволено буде мені сказати французьким словом), не так виконував, як вимучував роль Клавдія, короля Данії. Оце ж він і підіслав його. Така наша професія!

Не знаю, чи я більше шкодував би містера Вопсла, якби він піддався розпачеві, але мені й без того так було його шкода, що я скористався моментом, коли він, застібаючи підтяжки, обернувся спиною - тим самим випхавши нас за поріг,- і спитав у Герберта, чи не запросити нам мого земляка на вечерю? Г^рберт відповів, що це .було б гуманно. Отож я запросив його, і він, закутавшись до самих очей, подався з нами до Барнардово-го заїзду, де ми влаштували йому гостинний прийом і де він просидів до другої години ночі, упоєний своїми успіхами й планами на майбутнє. Щодо деталей, то я [258] забув, у чому саме полягали ці плани, але загалом малося на меті спершу відродити Театр, а тоді й погубити, оскільки зі економ містера Вопсла Театр захиріє остаточно й безповоротно.

Дуже невтішно було у мене на серці, коли я ліг нарешті спати, і дуже невтішними були мої думки про Естеллу, і так само невтішний приснився мені сон - ніби всі мої сподівання розвіялися, і ніби я маю одружуватися з Гербертовою Кларою чи то грати Гамлета за участю міс Гевішем у ролі привида, а на нас дивиться двадцять тисяч глядачів, тоді як я не пам'ятаю й двадцяти слів зі своєї партії.

Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка

ЗМІСТ

1. Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
2. Розділ 2 Моя сестра, місіс Джо Гарджері, була на...
3. Розділ З Ранок був імлистий і дуже вологий. Ще...
4. Розділ 4 Я був певен, що в кухні мене перестріне...
5. Розділ 5 Забачивши гурт солдатів, що застукотіли...
6. Розділ 6 Навіть після того, як звинувачення у...
7. Розділ 8 Заклад містера Памблечука на Головній...
8. Розділ 9 Коли я прийшов додому, моя сестра, якій...
9. Розділ 10 Десь на другий чи третій день, коли я...
10. Розділ 11 У призначений час я знову був перед...
11. Розділ 12 Мене дедалі дужче непокоїв образ...
12. Розділ 13 Мені було просто мукою спостерігати, як...
13. Розділ 14 Нема прикріше, як соромитись рідної...
14. Розділ 16 Ще не відійшовши у думках від «Джорджа...
15. Розділ 17 І знов потяглось однсманіття мого...
16. Розділ 18 Ішов четвертий рік мого навчання у Джо,...
17. Розділ 19 Ранок вніс значні зміни в мої уявлення...
18. Розділ 20 Поїздка від нашого міста до столиці тривала...
19. Розділ 21 Придивляючись до Вемміка при світлі...
20. Розділ 22 Блідий паничик і я стояли й розглядали...
21. Розділ 23 Містер Покет сказав, що радий мене...
22. Розділ 24 Через два-три дні, коли я вже...
23. Розділ 25 Бентлі Драмл, до того понурий вдачею,...
24. Розділ 26 Як Веммік сказав, так і вийшло: мені...
25. Розділ 27 «Дорогий містере Піп! Пищу я вам...
26. Розділ 28 Було ясно, що їхати мені треба...
27. Розділ 29 Підвівся я на світанні й вийшов надвір....
28. Розділ ЗО Одягаючись уранці в «Синьому Кабані», я...
29. Розділ 31 Коли ми прибули до Данії, король і...
30. Розділ 32 Одного дня, коли я сидів над книжками у...
31. Розділ 33 У своїй отороченій хутром дорожній...
32. Розділ 34 Поступово звикаючи до своїх сподівань,...
33. Розділ 35 Уперше в мене на життєвому шляху...
34. Розділ 36 Становище наше з Гербертом дедалі...
35. Розділ 37 Гадаючи, що неділя - найкращий день для...
36. Розділ 38 Якщо після моєї смерті коли-небудь у...
37. Розділ 39 Я вже мав двадцять три роки. Минув...
38. Розділ 40 То ще добре випало, що я мусив подбати, як...
39. Розділ 41 Коли ми всі втрьох сіли біля вогню і я...
40. Розділ 42 - Мій хлопче і його товаришу! Я не буду...
41. Розділ 43 Чи варто задумуватись над тим, якою...
42. Розділ 44 У кімнаті, де стояв туалетний столик і...
43. Розділ 45 Ледве-но прочитавши цю пересторогу, я...
44. Розділ 46 Уже пробило восьму, коли я дістався до...
45. Розділ 47 Кілька тижнів минуло без будь-яких...
46. Розділ 48 Друга з двох зустрічей, про які я...
47. Розділ 49 Ранковим диліжансом я виїхав до...
48. Розділ 50 Протягом ночі мені разів два-три...
49. Розділ 51 Хтозна, задля чого я так ревно силкувався...
50. Розділ 52 З Літл-Брітен я пішов з чеком у кишені...
51. Розділ 53 Вечір був темний, але коли обгороджені...
52. Розділ 54 Був один з тих березневих днів, коли...
53. Розділ 55 Наступного дня Мегвіча приставили у...
54. Розділ 56 Протягом усього місяця - аж до настання...
55. Розділ 57 Залишившись тепер сам-один, я заявив...
56. Розділ 58 Звістка про крах мого осяйного...
57. Розділ 59 Цілих одинадцять років, живучи на...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate