Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка

Протягом ночі мені разів два-три перев'язували руки, а на світанку перев'язали ще раз. Ліву руку я здорово попік до ліктя і менше - до плеча; вона дуже боліла, бо й полум'я ж було з цього боку, тож я ще радів, що легко відбувся. На правій руці опіків було не так багато, і я навіть міг ворушити пальцями. Цю руку, звичайно, також забинтували, але не так суцільно, як ліву, яку довелося тримати на черезплічнику. І шинелю я міг надягти [398] тільки як пелерину - наопашки, защібнувши її на шиї. Волосся мені теж осмалило, але голова й лице лишилися цілі.

Герберт, з'їздивши до Геммерсміту на побачення з батьком, вернувся назад і решту дня присвятив доглядові за мною. Дбайливішої за нього няньки годі було й уявити: він з такою терплячістю й ніжністю знімав пов'язки у належні години, змочував у прохолодній рідині, що стояла напоготові, і накладав знову, що я не знав, як йому й дякувати.

Спершу, коли я непорушно лежав на канапі, мені було страшенно важко, та навіть і неможливо відігнати від себе омахи полум'я, хапливе потріскування вогню, їдучий запах горілого. Тільки я задрімаю на хвилину, як тут-таки схоплююсь від крику міс Гевішем і бачу, як вона біжить до мене, а над головою в неї стовп вогню. Витерпіти ці хворобливі- марева було куди тяжче, ніж фізичний біль, і Герберт, відчуваючи це, силкувався відвернути мою увагу на щось стороннє.

Про човна ні він, ні я не згадували, але думали про нього обоє. Тим-то ми й уникали цієї теми і погодились між собою - без жодного слова - що треба, щоб мої руки загоїлись якомога швидше, у межах якихось годин, але ні в якому разі не тижнів.

Коли я побачив Герберта, перше моє запитання, звичайно, було - чи все гаразд над річкою. Герберт відповів ствердно, голос його був спокійний і бадьорий, і більше протягом дня ми цього питання не торкалися. Але коли Герберт надвечір перев'язував мені руки - не так при світлі з вікон, як при відблисках з каміна - він мимохідь сам про це заговорив.

- Вчора ввечері, Генделю, я просидів з Провісом добрих дві години.

- А де ж Клара була?

- Бідолашка! - сказав Герберт.- Вона мусила цілий вечір бігати вгору-вниз через Бурка. Тільки вона за двері, він уже й стукає в підлогу. Хоча, я думаю, що він уже довго не протягне. Ці нескінченні ром з перцем та перець з ромом таки пристукнуть і його самого.

- І тоді ви, Герберте, одружитесь?

- А як же інакше я можу подбати про дорогу мою дівчинку? Поклади руку на спинку канапи, любий, я тут сяду й зніму перев'язку так обережненько, що ти й не помітиш. Але я почав про Провіса. Ти знаєш, Генделю, що він змінюється на краще? [399]

- Я ж казав тобі: коли я бачив його останнього разу, він став якимсь лагіднішим.

- Так, ти казав. І це правда. Вчора ввечері він дуже розбалакався і розповів про себе дещо нове. Пам'ятаєш, як він тут згадав про одну жінку, з якою у нього був великий клопіт, і зразу урвав мову?.. Я тобі зробив боляче?

Я здригнувся, та не від його доторку, а від його слів.

- Я про це забув, Генделю, але тепер, коли ти заговорив, я пригадую.

- Так ото він заходився розповідати про цю пору свого життя, страшенно похмуру й тяжку. Переказати тобі? Чи зараз це було б зайве для тебе хвилювання?

- Перекажи неодмінно. Все до слова.

Герберт нахилився вперед і пильно глянув на мене, немов моя відповідь здалась йому надміру поквапною.

- У тебе голова не гаряча? - спитав він, доторкаючись долонею до мого чола.

- Зовсім не гаряча,- відповів я.- Любий Герберте, ти краще розкажи, що почув від Провіса.

- Та здається,- почав Герберт.- ...О, ця пов'язка знялась на диво легко, а зараз накладемо нову, прохолодну... Тобі болить, що ти шарпаєшся, бідний мій? Нічого, це скоро пройде... Здається, що то була молода жінка, ревнива і мстива,- мстива, Генделю, аж до крайнього.

- Що це значить - до крайнього?

- Аж до вбивства. ...Що, занадто холодне на твою рану?

- Ні, я не відчуваю. А як це сталося? І кого вона вбила?

- Та, можливо, того, що вона зробила, й не можна назвати цим страшним словом,- сказав Герберт,- але судили її за це, і оборонцем у неї був містер Джеггерс, і от саме тоді, коли він дуже вдало провів її оборону, про нього й довідався Провіс. Жертвою була інша жінка, набагато сильніша за цю, і між ними дійшло до бійки... в якійсь клуні. Не ясно,- хто розпочав її, хто там чесно бився, хто ні, але чим вона скінчилася - річ безперечна, бо жертву знайдено задушеною.

- І цю жінку визнали винною?

- Ні, її виправдали. ...Бідний Генделю, я тобі знову зробив боляче?

- Анітрохи, ти так обережно, що обережніш і не можна. Ну, і що ж далі?

- У цієї виправданої жінки була від Провіса мала [400] дитина, яку Провіс палко любив. Звечора, перед тим, як сталася та трагедія, молода жінка на хвилину прийшла до Провіса й поклялася, що вб'є дитину (дитина була у неї) і він більш ніколи її не побачить, а потім зникла. ...Нарешті цю важчу руку ми впорали, лишається ще права рука, це вже значно легше. Мені вистачить і світла від вогню в каміні, у мене тоді певніші рухи, коли я не так виразно бачу твої опіки. ...А чи не здається тобі, що в тебе гарячка, любий? Щось ти надто часто дихаєш.

- Може, й справді, Герберте. І та жінка зробила те, чим погрожувала?

- Оце і є найтяжче, що було у Провіса в житті. Так, вона це зробила.

- Тобто він каже, що вона зробила.

- Та звісно, що він, любий мій,- здивовано відказав Герберт, знов нахиляючись уперед, щоб пильніше до мене приглянутись.- Це все я розповідаю s його слів. Більш ні від кого я цього й не чув.

- Так, звичайно.

- Ну, а як він ставився до матері своєї дитини - добре чи погано,- мовив далі Герберт,- то про це Провіс нічого не сказав. У всякому разі, вона років чотири-п'ять ділила з ним знегоди його бурлацького життя, про яке він нам тут розповідав, і він, здається, шкодував її й хотів уберегти від найгіршого. Тим-то, боячись, щоб його не стали допитувати про загиблу дитину, що призвело б до смертного вироку їй, він приховався (хоч і як переживав за дитиною), «ушився,- як він сам каже,- подалі від людських очей» і від судовиків, і на процесі про нього тільки побіжно згадувалось, як про такого собі Абеля на ймення, що через нього спалахнули ті ревнощі. А після виправдання вона зникла, і ось так він втратив і дитину, і матір дитини.

- Мене цікавить...

- Хвилиночку, любий, я вже кінчаю. Цей його злий дух, Компесон, негідник з негідників, знаючи про те, що він приховався від слідства і чому він так зробив, згодом, звісно, скористався цим і шантажував його доти, доки перетворив на слухняне своє знаряддя. Вчора мені стало ясно, що саме за це Провіс найбільше його й ненавидить.

- Мене от цікавить,- сказав я,- і це дуже важливо, Герберте, чи він сказав, коли саме оте сталося?

- Дуже важливо? Стривай-но, зараз я пригадаю. Він [401] сказав ось як: «Років двадцять тому, десь невдовзі після того, як я злигався з Компесоном». Скільки тобі було років, коли ти наткнувся на нього на вашому цвинтарі?

- Років сім.

- Ага. А оте сталося на три-чотири роки раніше, каже він, і ти йому нагадав його трагічно загиблу донечку, яка була приблизно твого віку.

Помовчавши хвилинку, я хапливо сказав:

- Слухай, Герберте, тобі при якому світлі краще мене видно - від вікна чи від каміна?

- Від каміна,- відповів Герберт, знов нахиляючись ближче.

- Подивись на мене.

- Дивлюсь, любий.

- Торкнись мене.

- Торкаюсь, любий.

- Ти не думаєш, що я марю або що у мене з головою негаразд після вчорашнього випадку?

- Н-ні, любий,- відповів Герберт, змірявши мене пильним поглядом.- Ти трохи збуджений, але загалом такий, як завжди.

- Я знаю, що я такий, як завжди. Так ось чоловік, якого ми переховуємо в будинку над річкою,- Естел-лин батько.

Додати в закладки

  
Переклад Translate