Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО ПРИСЛУЖНИКІВ
Грізна мати бажань палких,
Син Семели, а з ним — Вільність, пустунка та,
Вже забутій любовній грі
Нині кажуть мені знову віддатися.
Вже Глікера ясна мене
Палить: гасне при ній мармур із Паросу.
Палить мила задирливість,
Вабить вогник очей: горе, хто гляне в них!
Геть Венера звела мене,
Кіпр покинувши свій, тож ні про скіфа вже.
Ні про кінного парфа я
Не співаю, бо їй, мушу лиш їй служить.
Гей, вербени і ладану,
Хлопці, й дерну сюди, й кухоль дворічного!
Може, швидше зласкавиться
Наді мною вона, взявши дарунки ті.
ДО МЕЦЕНАТАБудеш пить сабін, Меценате, в мене,
Вершнику ясний, із простого кухля.
Той сабін я сам засмолив, наливши
В амфору грецьку
В день, коли вітав тебе люд в театрі
Так, що рідний Тібр і гора Янікул
Оклик той тобі жартома луною
Знов повернули.
Вдома цекуб пий, з-під давил каленських
Пробуй цінний сік, ну а в мене, друже,
Ні фалерн міцний, ні добірний формій
В кухлях не грає.
ДО ХОРУ ЮНАКІВ І ДІВЧАТВи Діану хваліть, ніжні дівчата, ви ж —
Феба, хлопці, хваліть буйноволосого
Латону вславляйте,
Втіху владаря всесвіту.
Ви, дівчата, хваліть — що наймиліше їй:
Ріки, пасма гаїв Алгіда сніжного,
Темний ліс Еріманта,
Світлу зелень на Краг-горі.
Ви — Темпейські доли стільки ж разів хваліть,
Хлопці, й Делос ясний, де Аполлон родивсь,
Той, що братову ліру
Й сагайдак за плечем несе.
Хай тужливу війну, голод і мор од нас
І від першого з нас — Цезаря — він жене
Геть, на бритів і персів,
Співом тим уласкавлений.
ДО АРІСТІЯ ФУСКАХто не чинить зла, хто з життям у згоді —
Нащо лук йому чи списи маврійські,
Нащо сагайдак, у якім отруйні
їжаться стріли?
Хоч би шлях верстав крізь пекучі Сірти,
Хоч би мав зійти на Кавказ суворий,
Хоч би йшов у край, де Гідасп казковий
Хлюпає в берег.
Та і я було по сабінськім лісі
Йшов собі й співав про свою Лалагу;
Раптом бачу — вовк, та від мене втік він,
Зброї ж не мав я.
Справжній був хижак! На таких не щедрі
Ні розлогий ліс, володіння Давна,
Ні сухі піски, батьківщина левів,
Край нумідійський.
Кинь мене туди, де над мертвим полем,
Над гіллям сухим не війне весною,
Ген на край землі, де гнітить і небо,
Сіре й холодне.
Кинь мене й туди, де під ближчим Сонцем
Гине все живе,— гомінку Лалагу,
Милий сміх її, щебетливий голос
Чутиму й там я.
ДО ХЛОЇМов сарничка, мене, Хлоє, сахаєшся,
Що, в гірських чагарях матір згубивши десь,
Навіть шепотом листя
Серед лісу стривожена.
Серце трепетно б'є, дрібно тремтить уся:
Там десь легіт війнув, там он листок гойднувсь,
Там-от ящірка звинна
Шелеснула в ожиннику.
Я ж бо, Хлоє, не тигр, не гетулійський лев,
Щоб у гніві сліпім пошматувать тебе;
Зрілій вже для заміжжя
Сором нені триматися.
ДО ВЕРГІЛІЯХто при втраті такій волі б не дав сльозам,
Хто б соромився їх? Тужної пісні нас,
Мельпомено, навчи — ти, якій батько сам
Плинний голос і ліру дав.
Так. Навіки заснув милий Квінтілій наш.
То кого ж і коли знайдуть на світі цім
Вірність, Правди сестра, й Чесність без підкупу,
Щоб йому дорівнятись міг?
Скільки добрих людей нині в журбі стоять,
Ти ж таки над усіх тужиш, Вергілію.
Все ж не вернеш його: друга свого богам
Сам же ти довіряв не раз.
Хоч би струн ти торкавсь ще мелодійніше,
Ніж Орфей, що за ним навіть дерева йшли,—
Кров'ю, соком життя, вже не наповниться
Тінь, як тільки жезлом страшним
Між сумну череду, в Орк, зажене її
Бог Меркурій, його ж — не підкупити нам.
Сум, та й годі! Однак легше нам те знести,
Що не дасться поправити.
ДО ЛІДІЇРідше чути стук у вікно до тебе,
Частий, дружний стук гультяїв-зухвальців:
Сон шанують твій, і притихлі двері
Люблять поріг свій,
Хоч, було колись,— їх замки рипіли.
Рідше й рідше все за вікном шепне хтось:
“Я, коханець твій, усю ніч тут мерзну,
Лідіє, чуєш?”
Прийде час — і ти, вже в літах, оплачеш
Десь в глухім куті тих гульвіс під вітром,
Що нестямно дме, коли зійде ранній
Місяць на небі.
Ось тоді-то шал і жага, що наскрізь,
Мов огнем живим, кобилиць проймають,
Гризтимуть тобі серце і печінку,
Ранами вкриту.
Глянеш крізь сльозу, як весела молодь,
Зелен мирт і плющ темнолистий взявши,
Лист сухий вітрам, що з зимою дружні,
Дасть у дарунок.
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
