Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Послання Переклад Андрія Содомори
2. ДО ФЛОРА
Флоре, супутнику вірний Нерона, улюбленця слави.
Хай хтось захоче тобі хлопчака для прислуги продати
Родом із Габій чи з Тібура й скаже: "Ось цей, кого бачиш,
Від голови аж до стіп-наче той огірочок, без вади.
Дай вісім тисяч - і буде твоїм. Він домашнього хову,
Звиклий до послуг, бажання твоє зрозуміє з півслова.
Грецької мови лизнув, не сплохує, до чого б не взявся.
Словом, що хочеш, те з нього ліпи, мов із вогкої глини.
Ба, ще й співає, хоча й не навчавсь, та при чарці-похвалиш.
Мало хто вірить, однак, обіцянкам гучним, бо товар свій
Всяк аж до неба підносить, аби лише з рук його збути.
Я ж-не з таких, бо не в скруті: свій гріш, хоч і вбогий, я маю.
Де ще зустрінеш такого торговця? Нікому, крім тебе,
Дешево так не продам. Тільки раз він якось опізнився
І, як буває, сховався під сходами, прута злякавшись".
От і плати, якщо випадок цей не вразив тебе надто.
Візьме він плату, гадаю, й не буде лякатися кари:
Знав ти, кого купував, і торговець той все тобі виклав.
Отже, й до суду його позивати не матимеш права.
Так от і я, коли ти від'їжджав, попередив, що марно
Ждати від мене листів, що, буває, лінюсь я, щоб потім
Ти не гнівивсь, коли жодної звістки від мене не буде.
Що з того вийшло? Ти в гніві таки ще й зневажити хочеш
Право, яке по моїй стороні, нарікаючи навіть:
Ось, мов, брехливий який: щось не шле тих обіцяних віршів!
Кажуть, один із Лукуллових воїнів ніччю, заснувши,
Всіх своїх грошей позбувсь, які в службі важкій заощадив.
Потім, себе проклинаючи й ворога, шкірячи люто
Зуби голодні, неначе той вовк, він один лише вибив
Цілий загін із твердині найвищої, хоч непорушне
Досі стояла вона, неприступна й оснащена добре.
Вславившись так, він отримав не тільки почесні відзнаки-
Двадцять тисяч сестерцій йому відраховано тут же.
Саме в той час якесь інше укріплення претор доконче
Взяти хотів і того ж таки воїна став закликати
Так, що й лякливий, почувши таке, набрався б одваги:
"йди, куди мужність тебе пориває, в щасливу годину!
Жде тебе слава, сміливче, й нові нагороди. Не стій же!"
Той, хоч і був селянином, та все ж відповів йому тонко:
"Піде, куди закликаєш, лиш той, кому вкрадено пояс".
Вчитися в Римі мені довелось; ось тоді й зрозумів я,
Скільки-то грекам нашкодив Ахілл, охоплений гнівом.
Потім освіту мою підняли благодатні Афіни
Так, що пряме від кривого я міг одрізнити й охоче
Правди шукати почав, полюбивши гаї Академа.
Милі місця я в негоду покинув: мене підхопила
Розбрату хвиля сліпа й понесла (та який з мене воїн?)
В збройні ряди, яким Август відразу мав шлях перетяти.
От і Філіппи... Покладено край моїй службі військовій.
Якось поник я раптово, немовби хто крила підрізав:
Батьківську хату й наділ мені забрано. Вбогість зухвала
Тут і штовхнула до віршів мене. Та тепер, у достатках,
Зіллям яким очищатись, щоб я не волів на дозвіллі
Трохи поспати собі, ніж уперто над віршем сидіти?
Рік по рокові йде й щораз іншу бере в нас данину:
Забрано жарти, любов, і забави, й вино, а сьогодні -
Черга й на вірші мої... То що мені радиш робити?
Врешті у різних людей-і смаки, й уподобання різні:
Ти замилуєшся піснею, той - вихвалятиме ямби,
Інших-Біонові бесіди з чорною сіллю приваблять.
Троє гостей моїх, бачу я, тут же в смаках розійшлися,
Різні-бо в них піднебіння, усяк чогось іншого прагне.
Як їм догодиш усім? Ти відкинув, тому-забаглося;
Те, чим захоплений ти,-перекривлює губи двом іншим.
Як ти, крім того, подумати міг, що в столичному Римі,
В вирі занять і турбот, я візьмусь до якоїсь поеми? -
Той поручитись за нього благає, той - слухати вірші,
Все занедбавши, той хворий лежить на горбі Квірінальськім,
Той-аж в кінці Авентіну, треба в обох побувати!
Є куди ноги трудити, як бачиш. "Але ж там і площі,
Й вулиці чисті,-ніщо не завадить думками ширяти".
Ось постачальник меткий підганяє погонича й мула,
Там піднімає скрипучий коловорот брили й колоди.
Там ось вантажні вози з похоронним походом зіткнулись,
Онде собака скажений біжить; он-свиня, вся в болоті.
Йди ж і придумуй у тому гармидері вірш мелодійний!
З міста тікають поети гуртом: їм гаї до вподоби,
В затінку люблять забутись вони, шанувальники Вакха.
Хочеш, щоб я тут писав, у тім гамі, що й ніччю не тихне?
Радиш іти по тій стежці вузькій, що втоптали поети?
Я, кого пестили тихі Афіни, хто цілих сім років
Знав лиш науку й нажив сивини, снуючи свої думи
Посеред книг,- занімілий ходжу, мовби статуя, й часто
Чую за спиною сміх. То невже ж у міській колотнечі,
В тім каламутнім потоці, наважусь я пальцем торкнути
Лірну струну й підбирати для неї співзвучного слова?
Двоє братів було в Римі-правник і промовець; обоє
Знай вихвалялись навзаєм та солодко так, ніби перший
Був для другого Гракх, а другий для першого-Муцій.
Так ото нині дуріємо й ми, красномовні поети:
Я укладаю пісні, той-елегії: подиву гідні
Витвори Муз дев'ятьох! Ти приглянься, з якою вагою
Ми, набундючені й млосні якісь, окидаємо зором
Пишні святині богів, куди сходяться римські поети.
Буде нагода - заглянь у той храм і послухай-но збоку,
З чим туди йдуть і за що там вінок собі кожен сплітає.
Аж до вечірніх вогнів ми в двобою, немов на арені:
То відбиваєм удар, то завдати й самі поспішаєм.
Ось він Алкеєм назвав мене; мить-і його Каллімахом
Зопалу я йменував, а коли цього видасться мало -
Тут же Мімнермом назву, хай пишається йменням жаданим.
Різне терплю, щоб годити сім'ї дратівливих поетів,
Звісно, якщо я пишу й домагаюсь прихильності люду.
Нині-спокійно кладу тому край і спішу вже заткнути
Вуха, що досі до будь-кого я наставляв терпеливо.
Сміхом карають поганих поетів, але ті писаки
Плещуть в долоні собі й з насолодою власні писання
Хвалять самі ж: їм і діла нема до твоєї мовчанки!
Хто ж написати поему б хотів, як мистецтво велить нам,-
Той, крім таблички, суворістю цензора хай запасеться:
Всі ті слова, що не матимуть полиску, тьмяні, прив'ялі,
Без кольорів і ваги, що не будуть вже гідні й уваги,
Сміло відкине він геть, хоч вони й неохоче відходять,
Місце нагрівши собі ще й тепер десь у закутках Вести.
Інші, затемнені досі, до світла він виведе, в люди-
Назви речей, соковиті й дзвінкі, що так часто звучали
В мові Катонів старих і Цетегів; сьогодні ж неначе
Запліснявіли, німі, десь на дні забуття вікового.
Так, повносилий, стрімкий, мов потік кришталево-прозорий,
Словом добірним, гнучким він живитиме Лація мову.
Пишному скромності трохи додасть, неохайне-пригладить,
Викреслить зайве, дрібне, і робитиме все це грайливо,
Ніби на жарт, але втомиться так, наче той, котрий в танці
То промайне, мов Сатир, то мов грубий Кіклоп затупцює.
Краще хай кажуть, що я не поет, а дивак і нездара,
Лиш би своїм я втішавсь, хоч і хибним, ніж мав би каратись,
Бачачи хиби свої. Одному аргів'янину, кажуть,
Трагіки славні весь час причувались. Засяде, бувало,
Сам у порожнім театрі-та й плеще, раденький, в долоні.
Іншої ж вади не мав; поживав собі тихо й зразково:
Добрим сусідою був і господарем, завжди гостинним.
Жінці поміг, на рабів не гнівивсь: вибачав, коли часом
Хтось на пляшчині печатку надбив. Оминав небезпеку,
Хай це обрив чи відкрита криниця. Його лікувати
Все ж узялася рідня. Чемерицею чистою врешті
Вигнано з жовчі ту хворість його. Але, ставши здоровим,
Зойкнув він тут же: "Ви вбили мене, присягаюсь вам, друзі,
Не врятували - із світу звели мене, втіху єдину,
Ту найсолодшу ману з мого серця так грубо прогнавши!"
Видно, й мені розумніти пора й, полишивши дрібниці,
Дітям зоставити милі забави (на те вони й діти!).
Годі шукати вже слів, що до струн пасували б латинських:
Час до життєвих ладів, до співзвучності їх дослухатись.
Ось і корю себе подумки часто: якби не зумів ти
Спраги згасити нічим, то подався б до лікаря, звісно.
Ну, а коли ти громадиш усе і, що більший доробок,-
Більшого прагнеш, то це затаїш? А як рани твоєї
Вказане зілля чи корінь не гоїть,-хіба не відкинеш
Кореня й зілля того, що цілющої сили не мають?
Чув ти, напевно: "Кого наділили безсмертні багатством,
Той і від дурості, вади ганебної, вільний тим самим".
Ти-багатієш, але попри те не стаєш розумніший:
Значить, пораду таку й мідяком оцінити не варто.
Певно, коли б од багатства хоч хтось та мудрішим робився,
Менше скупився й тремтів,- ти по праву тоді й докоряти
Міг би собі, що на світі є ще хтось, від тебе скупіший.
"Власність - це куплена річ". Коли так, тоді дещо придбати
Можна-повір правникові-й ужитком: те поле, що з нього
Ти споживаєш плоди, не твоє хіба? Орбій он, власник,
Дбаючи все про ріллю, що тобі ж зарясніє плодами,
Чує, що ти тут господар. За гроші береш виногрона,
Яйця, курчат і вино для обіду. Ось так поступово
В нього купуєш те поле, яке він за триста чи більше
Тисяч купив колись сам. Яка ж тут різниця - чи жити
З того, що ти лиш сьогодні купив, чи давніше? Так само
Той, хто придбав біля Веїв чи біля Аріції землю,
Куплений овоч (не знаючи сам того) їсть при обіді,
Купленим хмизом казан нагріває під ніч прохолодну.
Все ж він своїм називає те поле, що ген простяглеся
До межової тополі, що мирить сусідів сварливих.
Нібито власність - це те, що всякчас одного поспішає
Скинути з себе господаря й іншим його замінити -
То на прохання, то грішми, то силою зброї, то смертю.
Тож, коли нам не дається ніщо для постійного вжитку,
Й, начебто хвиля по хвилі, міняються і спадкоємці,-
Що з тих засіків і нив? І чи варто вже так розсувати
Межі своїх пасовиськ, коли Орк, який навіть не гляне,
Скільки там в кого є золота, косить малих і великих?
Мармуру, срібла, слонової кості, картин, самоцвітів,
Мочених в пурпур гетульський убрань, статуеток тірренських -
Дехто не має, а дехто й не взяв би. Чому неподібні
Навіть ті рідні брати: одному з них лише б забавлятись
(Що йому пальми й прибуток від них?), зате другий, багатий,
В праці з'їдає себе - очищає вогнем і залізом
Зранку й до ночі ліси під посів,- пояснив би це Геній,
Він-бо ту зірку веде, що з народженням нашим заблисла,
Бог, який вдачу виліплює нам, але з нами й вмирає,
Бог, що міняє лице: то хмурний він, то вже просвітлілий.
Я- поживаю свій скромний запас, тому й не хвилююсь,
Що спадкоємець назичить мені, коли стільки ж застане,
Скільки отримав я сам, і не більше. Але хочу знати,
Чим відрізняється щирий, веселий-од марнотратця,
Від скупаря-бережливий? Різниця ж велика-чи грішми
Сієш направо й наліво, чи просто не дуже боїшся
Зайвим видатком, бува, гаманець свій облегшити трохи.
Так у дитинні роки, хлопчаком ще, втішавсь ти квапливо
При п'ятиденному святі Мінерви солодкою грою.
Хай лиш убогість бридка не торкнеться мене: чи пливтиму
О Я на великім судні, чи в човні-пливтиму той самий.
Хоч не мчимо під вітрилом тугим навздогін Аквілону,
Все ж надокучливий Австер не дме все життя нам у вічі.
Силою, хистом, чеснотами, місцем, багатством, красою
Ми серед перших-останні, але між останніми-перші.
Ти не скупий. Ну й гаразд. Але добре подумай, чи й інші
Хиби від тебе втекли. Чи не пухне від прагнення слави
Серце твоє? Чи не їсть його гнів або страх перед смертю?
З духів нічних, сновидінь, ворожби, заклинань фессалійських,
Чарів, страхів і відьом-ти направду готов посміятись?
Як уродини свої зустрічаєш? Чи друзям охоче
Вибачиш хибу якусь? Чи добрішаєш, м'якнеш на старість?
Вийнявши скалку одну з багатьох, відчуваєш полегкість?
Жити не вмієш як слід-поступись розумнішому місцем!
Досить набавився ти, наїдавсь досхочу, напивався -
Годі! Пора відійти, щоб тебе, коли вип'єш над міру,
Молодь на глум не взяла: не тобі з нею в жартах рівнятись!
Книга: Квінт Горацій Флакк Послання Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
