Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ПОДВИГИ ЦАРЯ АГАМЕМНОНА
Тільки-но рожева Еос підвелась із свого далекого ложа і вийшла на небо нести ясне світло безсмертним і смертним, як одразу всемогутній Зевс послав до ахейських швидких кораблів нездоланну богиню Еріду. Спустилася вона до ахейського стану і, тримаючи в руках знамено війни, зійшла на чорний Одіссеїв корабель, що стояв саме посередині інших. Хотіла богиня, щоб її могутній голос почули всі ахеї, навіть славетні герої Ахілл та Еант Теламонід, які, покладаючись на свою мужність і силу, поставили кораблі по краях табору.
На корабель уступивши, гукнула богиня потужно
Й страшно і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула
Силу і хіть воювати і з ворогом битись невтомно.
З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,
Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.
Голосно гукнув тоді до міднозбройних ахеїв Атрід Агамемнон, Щоб готувалися до останнього бою, і сам став мерщій вбиратися в обладунок війни. [83]
На могутніх грудях закріпив він панцир коштовний, дарунок кіпрського володаря: десять смуг із чорно-синьої сталі, двадцять олов'яних і дванадцять смуг із щирого золота прикрашали той панцир. А по ньому до самої шиї героя тяглися темно-сині змії, по три з обох боків, наче райдуга, що її Зевс Громовержець зводить у небі, як дивне знамення для смертних людей. Черезпліч Агамемнон повісив золото-цвяхований меч у срібних піхвах, а в руку взяв щит, звідки дивилася, наводячи жах на людей, потворна Горгона, а за нею ховалися Страх і Сполох, два рідні брати.
Той щит мав срібний держак у подобі дракона. Довга драконова шия звивалася вгору, а з неї виростали три страхітливі голови. Блискучий шолом із мідним гребенем і кінською гривою прикрасив героєві голову, а від його великих двох списів із мідними гостряками далеко видніло сяйво.
І тоді грім розлігся у чистому небі - то грізна Афіна Паллада і Гера могутня славили володаря золотих Мікен.
Ахеї не ставали на свої колісниці, а піші шикувалися до бою, позаду ж візничі тримали напохваті коней. Гомін і гук знялися в долині. Нараз ахейське військо збентежилося від зловісного знаку: темнохмарний Зевс укрив землю кривавою росою. Видно, багато відважних героїв хотів він сьогодні спровадити до похмурого Аїда!
Троянці тим часом теж шикувались, а серед них, наче зловісна зоря, що, виринувши з-за чорних хмар, засяє на мить і сховається в хмарах, а тоді знову виблискує в небі,- то тут, то там серед троянського війська з'являвся, пломеніючи міддю, невтомний Гектор, і зброя його мерехтіла, наче блискавки громовладного Зевса.
Впритул зійшлися ворожі війська, і почалася кривава битва.
Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами
Жнуть ячмені чи пшеницю на ниві багатого мужа
Й густо лягає за ними в снопи по всій смузі колосся,-
Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв
В битві шаленій, ніхто з них про втечу згубливу й не думав.
Тішилася богиня розбрату Еріда, дивлячись на бій. Із безсмертних тільки вона сама була тут, у долині, всі боги відпочивали в своїх осяйних палацах на схилах Олімпу. Розгнівилися вони на Зевса за допомогу троянцям, та він, гордий своєю могутньою владою, не зважав на це і сидів осторонь від усіх на високій верховині джерельної [84] Іди, поглядаючи звідти на багатолюдну Трою, на ахейські крутобокі кораблі, на долину, де блискотіла бойова мідь і де люди вбивали й самі умирали.
Довго-довго, поки світало і розгорявся священний день, з обох ворожих сторін сипалися стріли, летіли списи і падали герої. А в обідню годину славні ахеї відважно прорвали троянські шереги. Попереду бився володар мужів Агамемнон. Могутній і дужий, він безжально сіяв навколо себе смерть.
Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме
Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням
Вирвані виром огненним падають густо дерева,-
Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,
Голови падали густо. З могутніми шиями коні
Мчали грімкі колісниці порожні між лавами воїв.
Гуркотіли порожні колісниці троянців, схарапуджені коні дико іржали, а над долиною дедалі більше кружляло хижих шулік.
Рятуючись від несамовитого Агамемнона та його воїнів, троянці тікали до рідного міста. Ось проминули вони вже розлогу смоківницю, проминули давню могилу, де поховано славетного царя їла, а ось і величезний дуб, що росте біля самої Скейської брами.
Вже недалеко лишалося ахеям до високого троянського муру. Та нараз всевладний батько всіх безсмертних і смертних, тримаючи в дужих руках вогненні блискавки, пильно глянув на землю і звелів своїй вісниці, золотокрилій Іріді:
- Спустися до Трої і накажи Гекторові не встрявати поки що в битву, хоч би і як напосідав Агамемнон. Інших героїв хай спонукає битись, а сам тримається осторонь. Тільки тоді, як буде поранено Агамемнона, хай Гектор стає до бою. Я надам йому такої снаги, що він віджене ахеїв геть до чорнобоких кораблів.
Ту ж мить золотокрила Іріда легко, як вітер, злетіла з високої Іди до священної Трої, розшукала шоломосяйного Гектора й переказала йому Зевсову волю. Гектор одразу ж узявся обходити військо, підбадьорюючи його та спонукаючи до бою. Обернулися троянці й грудьми зустріли навалу ахеїв.
Перед у ній досі вів володар мужів Агамемнон. Назустріч йому сміливо вийшов фракієць Іфідамант, войовничий і дужий син героя Антенора. Кинув в Іфідаманта свого списа Агамемнон, та схибив. [85]
Тоді фракієць спробував устромити мідну зброю в Атрідове тіло там, де кінчається панцир, але спис не пройшов крізь багато оздоблений черес: гостряк натрапив на срібну прикрасу і, не пробивши її, сам прогнувся. Вихопив Атрід могутньою рукою ворожого списа і тут-таки мечем відтяв героєві голову.
Угледів це Коонт, старший Іфідамантів брат, і чорне горе потьмарило йому білий світ. Підкрався він до Агамемнона і встромив йому списа в руку біля самого ліктя.
Здригнувся від пекучого болю державець мужів, але битви не кинув. Наче вихор, метнувся він услід за Коонтом - той мерщій тяг із бойовища мертве братове тіло. Побачив Коонт, що наздоганяє його грізний Атрід, наставивши щита, звідки дивилася, наводячи жах, потворна Горгона, а за нею ховалися Страх і Сполох, два рідні брати. І заволав Коонт, скликаючи троянців на поміч. Та за мить замовк і він, смертельно поранений гострою міддю розлюченого Атріда. Так від однієї дужої руки загинули обидва Антенорові сини.
Довго ще не вгавав Агамемнон, б'ючи ворогів то списом, то мечем, то просто великим камінням. Та нарешті гострий біль здолав героя, і він, ступивши на свою колісницю, гучно крикнув:
- Друзі мої, сміливі вожді й радники мудрі ахейського війська! Видно, всемогутній Зевс не схотів, щоб я бився далі з троянцями, я мушу іти з бойовища, та на вас усіх я звіряюсь!
І, здіймаючи куряву, золотозбруї коні помчали царя Агамемнона до чорних його кораблів.
Тільки-но великий Гектор побачив, що цар Агамемнон покинув військо, то крикнув гучно, щосили:
- Слухайте, Трої сини, дардани і військо союзне! Найкращий ахейський воїн пішов з поля бою. Тож не баріться, будьте мужами і бийтеся, щоб славу здобути.
Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,
Псів білозубих гавкущу нацьковує зграю на нього,
Так підохочував духом одважних троян на ахеїв Гектор,
Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.
Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,
І у гущавину січі вривався, як вихор навальний,
Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.
[86]
Непереливки було б ахеям, довелося б їм тікати на свої кораблі, якби не хитромудрий Одіссей.
- Могутній Діомеде,- звернувся він до героя,- невже ми забули про воїнську славу? Невже дозволимо шоломосяйному Ректорові захопити наші швидкі кораблі? Стань біля мене, і нумо битися до скону.
- Я залюбки битимуся поруч тебе,- відказав дужий Діомед,- тільки не буде користі з того, бо Зевс Громовержець зичить перемогу не нам, а знавіснілим троянцям.
Наче двоє диких вепрів, що кидаються, розлючені, на мисливських псів і рвуть їх на шмаття,- так і двоє ахейських героїв безжально нищили своїх ворогів. І вільно відітхнуло ахейське військо, що досі в нестямі тікало від шоломосяйного Гектора.
Дивлячись із високої Іди на обидва ворожі війська, державний Зевс дав їм рівні жереби на перемогу і далі спокійно спостерігав битву. Ось Діомед смертельно поранив одного троянця, але ту ж мить завважив його й Одіссея великий Гектор і кинувся навстріч, гучно волаючи, а за ним рушили дружно лави троянців.
Побачивши це, здригнувся відважний Діомед і мовив Одіссеєві:
- Знову на нас насувається божа кара - Гектор могутній. Треба нам будь-що витримати та й погнати троянців звідси чимдуж.
Так сказав Діомед і, піднявши списа, кинув його дужою рукою в голову блискучому Гекторові, але трохи схибив. Спис ударив по верху осяйного шолома, Аполлонового дарунка. І мідь відскочила від міді, не поранивши прегарного тіла.
Гектор сахнувся назад і зник серед троянських воїнів: від дужого удару ноги йому підігнулися, в очах потьмяніло, і він упав навколішки, міцною рукою спираючись на землю. Та за якусь мить герой отямився, скочив на свою колісницю і помчав, рятуючись від чорної загибелі. А розлючений Діомед, потрясаючи списом, крикнув йому навздогін:
- Знову ти уникнув смерті, знову врятував тебе бог Аполлон. Мабуть, ти і під час битви молишся Срібнолукому. Та все одно я згодом уб'ю тебе, а тим часом убиватиму інших троянців.
Замахнувся Діомед і одним ударом убив ворожого воїна, а за ним одразу ж іще одного. Нахилився герой, щоб зняти з убитих обладунки, і не помітив, що цілиться в нього з лука Паріс, сховавшись за мармурову колону на могильному пагорбі царя їла, прабатька троянців. [87]
Ось просвистіла в повітрі стріла і вп'ялась Діомедові в ногу. Зареготав переможно Паріс, вискочив із схованки і крикнув, хизуючись:
- Ага, ти поранений! Недарма напинав я так сильно свій лук. Шкода тільки, що я не вбив тебе на смерть. Тоді трохи відпочили б троянці - вони бояться тебе, наче вівці кровожерного лева.
- Ото ще мені стрілець! - глузливо відказав Діомед.- Ти вмієш тільки хизуватися своїми кучерями та задивлятися на жінок. А стріляєш ти так, наче квола дитина,- твоя стріла ледь подряпала мені ногу. Зате мої швидкі стріли летять несхибно, і смерть від них неминуча.
Так сказав Діомед, а Одіссей, наблизившись, став перед ним, затуливши від ворогів. Тоді Діомед нахилився і витяг з ноги стрілу. Гострий біль пойняв героя, і він, скочивши на колісницю, звелів візничому гнати коней до кораблів, бо вже знемігся від рани.
Зостався Одіссей сам, усі ахейські воїни, настрахані, повтікали геть. Тяжко зітхнув ітакійський володар і подумки мовив:
- Горе мені, що тепер маю робити? Тікати - ганебно, але як битися самому з цілим військом? Та, власне, чого я вагаюсь? Із бойовища тікає лише боягуз, а сміливець мусить або перемогти, або славно загинути.
Поки безстрашний Одіссей міркував, що робити, наспіли щито-носні троянці й оточили його з усіх боків, але оточили собі на загибель. Здавалося, то зграя мисливських собак вистежила серед хащів дикого вепра і тепер кидається звідусіль до нього; пси гарчать, клацають іклами, але все ж бояться нападати на жахливого звіра. Так Одіссея, любого Зевсові, обступили троянські мужі.
Та хитромудрий ітакійський володар напав перший. Багатьох троянців убив він своїм гострим списом, убив і рідного брата славетного воїна Сока. Побачив це Сок, підскочив і блискучим списом пробив Одіссеєві важкий щит, панцир коштовний і здер йому шкіру з ребер. Рана була не смертельна, хоч дуже болюча.
- Стережися, нещасний! - люто крикнув Одіссей.- Влучить у тебе мій гострий спис, і обійме тебе чорна смерть. Тоді здобуду я славу, а похмурий Аїд - твою душу.
Сок надумав був тікати, та Одіссеїв спис його наздогнав...
Але і в Одіссея юшила кров із рани, що її завдав Сок. А троянці, побачивши ітакійського володаря в крові, кинулися гуртом на нього. Він відступав, боронячись, та чорна загибель, здавалося, вже затягла його в свої пута. [88]
І крикнув тоді відважний Одіссей, скільки стало голосу в грудях, гукаючи міднозбройних ахеїв на поміч, крикнув ще раз і ще. Тричі почув його крик цар Менелай, улюбленець бога Арея. Разом із дужим Еантом кинулися вони визволяти героя. А його вже звідусіль оточили троянці, наче хижі шакали пораненого оленя.
Та Одіссей не здавався і довгим списом мужньо відбивав ворогів. А як побачили троянці могутнього Еанта, що здіймав, наче вежу, величезного щита, кинулися вони врозтіч.
Менелай забрав до себе на колісницю заюшеного кров'ю Одіссея, а могутній Еант переслідував і далі троянців.
Наче потік, що з гірських верховин у долину збігає,
Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,
Всохлих багато дубів несучи із собою та сосон,
Безліч уламків і мулу багато у море скидає,-
Так на рівнині тоді бушував і Еант світлосяйний,
Коней рубаючи й воїв...
Не знав про це великий Гектор, що бився далеко ліворуч, де шумить річка Скамандр. Там точилася найзапекліша битва, найгучніше лунали бойові крики. Блискучий Гектор, як буря, трощив ахейські шереги, а вони знов і знову ставали стіною. То славетні герої - старий Нестор, дужий Ідоменей та Асклепіїв син Махаон - знов і знов підіймали військо до бою.
Не відступили б міднозбройні ахеї і на крок, та нараз тригранна стріла вп'ялася глибоко в праве плече Махаонові. То знову підступно стрелив красень Паріс.
За порадою Ідоменея Нестор відразу ж повіз Махаона до ахейського стану - адже один добрий лікар дорожчий для війська за багатьох воїнів.
Тим часом шоломосяйний Гектор поспішив туди, де круг могутнього Еанта вирувала битва. Він намагався прорватися в самий гурт ворогів і пробити їхні лави, але зіткнутися з Еантом уникав, боячись Зевсового гніву.
Проте Зевс Громовержець вселив у Еанта жах, і той, ховаючись за свій щит семишкурий, почав відступати, озираючись, наче зацькований звір. Так гордий лев, що забрався вночі до кошари, тікає від пастухів та собак. Навздогін йому летять кийки й каміння, та він на них не зважає - замало сили в людей, щоб йому заподіяти шкоду. [89]
Навколо Еанта падали списи і стріли, декотрі застрягали в його величезнім щиті, але герой, неушкоджений, поволі відходив назад. Сам один, він стримував ціле військо, не підпускаючи його до кораблів.
Нарешті побачили ахеї, яка загроза нависла над могутнім Еантом, і кинулися його боронити. Стіною стали вони перед ним, затулилися щитами і підняли довгі списи.
Так воювали ахеї, і битва, наче нестримна пожежа, не вгавала й на мить. Дивився на неї з корми свого крутобокого корабля богорівний Ахілл, і серце краялося йому від того, що стільки падало ахейських героїв і стільки безпорадно тікало. Та коли змилені коні винесли з бою колісницю з Нестором і Махаоном, не витримав Пелід - щосили гукнув свого вірного друга Патрокла. Вийшов Патрокл із намету, схожий на бога Арея, і з того почалась його згуба.
- Друже мій Патрокле, Зевсів улюбленцю! - звернувся до нього Ахілл.- Певен я, що сьогодні ахеї обійматимуть мені коліна й благатимуть про допомогу, бо вже заходить їм на велику скруту. Тікають вони від троянців, а ті женуть' їх і нищать. Ось промчав стрілою повз мене сивий володар пілоський на колісниці, віз він якогось пораненого, здається мені - Махаона, Асклепієвого сина. Прошу тебе, піди до старого Нестора і довідайся, чи справді Махаона поранено.
Послухався Патрокл свого друга і мерщій побіг до кораблів та наметів ахейських. А в той час старий Нестор уже сидів разом із Махаоном у своєму наметі. Вродлива прислужниця поставила перед ними стіл із наїдками і поналивала в келихи променистого вина.
Тільки вони вдовольнили першу спрагу і голод, як у вході став схожий на безсмертного бога Патрокл. Радо зустрів його сивий господар, взяв за руку і запросив сідати до столу. Але відмовився вірний Патрокл.
- Зараз не час, не проси мене, поважний Несторе. Ахілл прислав мене спитати, кого ти привіз пораненого, але я вже бачу - то Махаон. Треба мені мерщій сповістити Пеліда, щоб не розгнівився, ти ж сам знаєш, який він буває страшний у гніві.
- Чого це раптом Ахілл став турбуватися за поранених ахеїв? Хіба досі він не бачив, якого лиха зазнало військо? Хіба не знає, що на кораблях лежать поранені наші найкращі герої: весь у ранах від стріл дужий Діомед, тяжко страждають Одіссей і цар Агамемнон. Поранено і цього юнака, що я встиг вихопити з бою. А благородний [90] Ахілл і не журиться лихом ахеїв. Чи, може, він хоче побачити, як тут, на березі священного моря, займуться яскравим вогнем наші швидкі кораблі? О, якби мені вернути молодість і силу, що колись буяла в тілі гнучкім! Та дарма, щезла вже сила, а той, хто дужий, могутній, дбає лише за себе. Тільки Ахілл ще заплаче, коли - боюсь я! - загине все наше військо.
Тяжко зітхнув старий Нестор, а тоді повів мову далі: - Друже мій, любий Патрокле, згадай, що заповідав тобі батько, славний Менойт, у той день, коли виряджав тебе з рідної Фтії до царя Агамемнона воювати високу Трою. Чув я ті мудрі слова, бо ми з Одіссеєм саме скликали тоді ахеїв до війська і завітали до царського дому Пелея, де повно було всякого люду. Побачили ми Ахілла, тебе і твого славного батька Менойта. А господар, старий Пелей, у себе в подвір'ї справляв жертву великому Зевсові: палив жирні бичачі стегна і поливав їх іскристим вином із золотої кратери. Коли ми з велемудрим Одіссеєм стали на порозі, схопився прудконогий Ахілл, підбіг до нас і, взявши за руки, повів до столу пригощати, як поважних гостей.
Як ми втішилися щедрими наїдками, почав я до вас говорити і запрошував їхати з нами. Ви з Пелідом ураз погодились, а ваші славні батьки дали вам мудрі поради. Сивий Пелей наказував своєму синові Ахіллу бути доблесним у бою і в цьому завжди перевищувати інших. А Менойт сказав тобі: «Сину мій, і родом, і силою Пелід кращий за тебе, але ти старший роками. Допомагай же йому доброю порадою і мудрим словом, будь Ахіллові прикладом, а він до доброго завжди прихильний». Так заповів тобі батько, а ти, видно, вже й забув його слова. Тож нині поговори з Ахіллом, він розумний, мусить тебе послухати. Либонь, з допомогою богів його пощастить переконати. А як ні, то хай хоч вирядить своїх мірмідонців до бою, а тобі дозволить узяти його ясну зброю. Для ахеїв ти станеш світлом рятунку, а троянці, прийнявши тебе за Пеліда, хоч трохи припинять січу і дадуть відпочити нашим воїнам, бо ж вони геть потомилися від страшного бою. Тоді ви легко відженете знеможене вороже військо від кораблів аж до самих стін Іліона.
Мудра мова старого Нестора схвилювала Патрокла, і він, не гаючись, помчав до Ахілла. Дорогою, вже біля Одіссеєвих кораблів, зустрівся йому герой Евріпіл. Той ішов з бойовища, сильно кульгаючи, бо ворожа стріла глибоко вп'ялася йому в стегно. Піт заливав Евріпілові голову й плечі, з глибокої рани точилася чорна кров, але світлий [91] розум ще його не покинув. Жаль було Патроклові дивитися на героя, скрушно зітхнув він і мовив:
- О безталанні мужі! Так далеко від батьківщини і від рідного дому вмирати! Скажи мені, Евріпіле, чи стоять іще ахеї проти грізного Гектора, а чи падають, приборкані його гострою зброєю?
- Благородний Патрокле, ахеям не буде рятунку,- журно відказав Евріпіл.- Усі наші найкращі воїни лежать на суднах, поранені хто стрілою, хто списом ворожим. А троянське військо тільки дужчає з часом. Допоможи мені, друже, відведи на корабель та вийми кляту стрілу.
Конче треба було Патроклові бігти до Ахілла, та не міг він кинути героя в біді. Міцно підтримуючи пораненого, Патрокл повів його на корабель. Там поклав він Евріпіла на бичачу шкуру і своїм гострим мечем вирізав із стегна жагучу стрілу, обмив рану водою, а тоді присипав її розтертим корінцем вигойного зілля. І враз полегшало хворому, рана обсохла, і вгамувалася кров.
Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ЗМІСТ
На попередню
|
|
