Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької

Ні рів, ані високий вал уздовж кораблів не могли вже зарадити ахеям і стримати троянське військо. Ахеї звели ті укріплення на захист своїх швидких кораблів, наладованих багатою здобиччю, та забули тоді скласти священну гекатомбу безсмертним богам, і вал простояв недовгий час. Коли скінчилася Троянська війна і ахеї відпливли до рідних берегів,

[93]

Так згодом учинили срібнолукий бог Аполлон та володар морів Посейдон.

А тепер ще точилася битва під валом. Наче буревій, лютував на бойовищі шоломосяйний Гектор і закликав своїх воїнів мерщій здолати рів. Та пручалися баскі коні й важко хропли: надто широкий був рів, щоби кінь, навіть без колісниці, міг його перескочити. Ще й на тому боці рову, крутому й прямовисному, ахеї повбивали здоровенні гострі палі, а відразу за ними стрімко здіймався високий вал. Тож колісниці й коні тут були троянцям непотрібні, тільки піші могли вони прорватися на той бік. Через те і сказав герой Полідамант:

- Великий Гекторе і ви, вожді троянські й союзні! Бачите - на колісницях дістатися через рів неможливо. Та й спускатися в нього небезпечно, бо ахеї можуть вчинити нам таку січу, що жоден із нас не повернеться до Трої. Тож послухайте моєї ради: хай візничі з кіньми зостануться тут, біля рову, а ми зійдімо всі з колісниць і киньмося за блискучим Ректором уперед, на ахеїв. Нашої навали вороги не витримають.

Сподобалася Ректорові ця розумна мова. Він перший скочив зі своєї бойової колісниці на землю, а за ним - інші троянці. Швидко вишикувалися вони в п'ять загонів. Перший загін, найхоробріший і найбільший, очолили Гектор з Полідамантом, другий - Паріс, третій - Гелен, четвертий - Еней, а Сарпедон вів усю союзну дружину.

Троянці наступали так, як радив розумний Полідамант. Один тільки герой не послухався мудрої ради - могутній Асій, що прибув до троянського війська від берегів Сімоенту на величезних рудих конях. Асій не зійшов з колісниці, а щодуху помчав до брами, крізь яку повтікали ахеї.

Але біля брами на троянців чекали двоє відважних юнаків, двоє славних списоносців із племені лапітів. Наче два гірські дуби, що, високо піднісши своє верховіття, міцно стоять і під зливою, і під буревієм, стояли лапіти й незрушно чекали, і в жодного ані м'яз не здригнувся, поки до брами наближався зі своїми воїнами здоровенний Асій на рудих конях. І от обидва лапіти кинулися на ворогів, наче два дикі вепри на [94] зграю мисливських собак. Чути було тільки, як дзвенять стріли, вдаряючись в їхні панцири з ясної міді. Та лапіти були вже не самі - ахеї, тим часом діставшись нагору, до брамних веж, стали кидати вниз на своїх ворогів каміння і списи, від яких глухо і страшно дудніли щити та шоломи троянські.

Але під високим валом ставало дедалі більше троянців, і бій, наче вогонь, палахкотів біля брами. Ось надоспів найбільший загін Ректора й Полідаманта. Він загаявся був через те, що в небі, з лівого боку, з'явився орел із страшною зміюкою в пазурах. Подряпана до крові змія була ще жива і раптом, сильно вигнувшись, вкусила орла в груди. Той застогнав від болю, впустив зміюку додолу, просто серед троянського війська, голосно заквилив і полетів собі геть.

Жахнулися троянці, угледівши змію, що звивалася біля їхніх ніг на землі, і зрозуміли, ще дужче жахнувшись: то віщий знак всемогутнього Зевса!

- Гекторе,- стурбовано мовив Полідамант,- зваж на цей знак, він добра не віщує. Орел, що летів до нас із лівого боку, звідти, де захід і ніч, не зміг донести ледь живої змії до свого гнізда й нагодувати нею малих орленят. Так і ми: хоч і зруйнуємо цей вал і відженемо ахеїв аж до кораблів, та вже не повернемося додому, а всі поляжемо тут.

Спохмурнів блискучий Гектор і, глянувши спідлоба, сказав:

- Мені не до вподоби твоя мова, Полідаманте. Чи не потьмарили тобі розум безсмертні боги? Яке мені діло до птахів і до того, звідки вони летять - чи з правого боку, де сонце і світло, чи з лівого, де захід і ніч? Я знаю Зевсову волю і тільки на неї зважаю. І що нам той знак, коли ми б'ємося за рідну землю? То запам'ятай: як ти уникатимеш бою чи намовлятимеш інших до того, я сам без жалю встромлю в тебе свій спис.

По тих словах шоломосяйний Гектор подався вперед, а за ним кинулися з гучним галасом інші троянці. А всевладний Зевс, бавлячись блискавками, здійняв з гори Іди поривчастий вітер, і той погнав темну куряву просто на ахейські кораблі. Так заскочивши зненацька ахеїв, державний Зевс готував бойову славу троянцям і великому Гекторові.

І вони, поклавшись на Зевсову добру волю та на власні сили, почали приступом брати ахейський вал. Трощили вежі, розбивали бійниці й виривали з землі міцні дерев'яні палі, що на них, як на підпорах, тримався весь вал. Однак і ахеї не гаяли часу. Захистивши бійниці [95] шкіряними щитами, вони влучно стріляли звідти в троянців, щойно ті підступали. А обидва Еанти обходили вежі й підбадьорювали воїнів то ласкавим, то суворим словом:

- Друзі, хай ніхто з-поміж вас не здумає відступати до кораблів! Тільки тоді Зевс-олімпієць зглянеться на нас і дозволить прогнати ворогів геть аж до їхнього міста.

Але ні Гектор, блискучою міддю окутий, ані всі його воїни не пробили б вхідної брами, якби Зевс не послав на ахеїв лікійського володаря Сарпедона, наче лева на круторогих волів. Сарпедон наставив великий, прегарно карбований щит, узяв у кожну руку по мідногострому списові й гукнув до свого славного земляка Главка:

- Главку, згадай: у рідній Лікії нас із тобою завжди садовили на найпочесніше місце, пригощали найсмачнішими шматками м'яса, підносили келихи з променистим вином і дивилися на нас, мов на безсмертних богів. А ще згадай, Главку, наші домівки, родючі землі та пасовиська зелені, що нам віддавна належать. Ось чому тепер ми з тобою повинні стояти поперед лікійських воїнів і перші битися з ахеями. Хай кожен лікієць, те побачивши, скаже: «Недарма ці герої правлять у нашій країні, недарма дістаються їм шана й багатство». Тож нумо битись, і хоч над нами чатують лихі Кери, ми в бою здобудемо славу крилату.

Так сказав Сарпедон, і Главк не лишився позаду. На чолі лікійської дружини вони завзято кинулися в бій. Угледівши їх, затремтів із жаху ахейський герой Менестей, бо лікійці наближалися просто до його вежі. Безпорадно озирнувшись, Менестей побачив неподалік [96] обох Еантів, ще й дужий Тевкр, славетний стрілець, бився поруч. Та хоч як гукав до них Менестей, вони не чули - такий оглушливий гуркіт і гук розляглися навколо. Тоді Менестей послав свого воїна кликати їх на поміч. І от невдовзі внутрішнім ходом за валом на вежу піднялися Еант Теламонід і Тевкр, його рідний по батькові брат. А ззовні на вежу вже сунули, наче темна хмара, лікійці.

Перший ворожу кров пролив Еант Теламонід. Він схопив камінь, такий важчезний, що інший чоловік, хай би навіть молодший, і обома руками його б не підважив. Та Еант підняв високо той камінь і кинув щосили в голову лікійцеві Епіклею, Сарпедоновому щирому другу. Епіклей злетів із вежі додолу, наче в воду пірнув. А тим часом славетний стрілець Тевкр спрямував свою несхибну стрілу в могутнього Главка, коли той на мить висунув з-за щита руку. Поранений Главк зіскочив зі стіни крадькома, щоб ніхто з ахеїв, бува, не побачив і не здумав глузувати з нього.

Та завважив це Сарпедон, і боляче йому стало за пораненого героя. Проте битва тривала, і Сарпедон метав свого гострого списа у ворогів. І падали ті у важких обладунках на землю, тільки брязкала бойова мідь.

Ось Сарпедон уже дістався вежі і перший зробив у ній великий вилом, проклавши лікійцям вільну путь. Аж тут обидва Теламоніди - Тевкр і Еант - спрямували свою зброю в Сарпедона. Тевкр послав пернату стрілу просто в груди лікійцеві, але Зевс, боронячи героя, трохи відсторонив стрілу, і вона вп'ялася в ремінь від щита. Сарпедон навіть не похитнувся, та в ту ж мить Еантів спис пробив йому щит і відкинув назад. Однак Сарпедон і не здумав лишати поля бою, прагнучи великої слави.

- Лікійці! - заволав він до своїх воїнів.- Чого ж ви спинились? Я зробив оцей вилом, але самому пробитись аж до кораблів мені важко. Тож пробиваймося разом. Уперед, лікійці, вперед!

Запалені тими словами, лікійці кинулися за Сарпедоном, але наштовхнулися на щільні лави ахеїв. І вороги знову завзято зчепились.

[98]

- Уперед, троянці, - гучно крикнув шоломосяйний Гектор. - Руйнуйте ахейські укріплення! Кидайте вогонь на їхні чорні кораблі!

Всі троянці почули Гекторів голос і заходилися швидко видряпуватися на вал, тримаючи в руках гострі кілки. А Гектор угледів кам'яну брилу, таку важку. що й двоє чоловіків ледве зрушили б її з місця. Та враз Гектор вільно підняв її й пожбурив щосили у браму.

Під важчезною брилою затріщали дерев'яні дошки, відскочили засуви і брама відчинилась. Ту ж мить у неї влетів великий Гектор, блискотливою міддю окутий. Ніхто із смертних не зміг би тепер його спинити. Очі в героя блищали переможним вогнем, у руках грізно сяяла зброя.

Нараз Гектор обернувся до троянців і владно звелів поспішати за ним. Ті радо послухались. Хто біг крізь браму, хто стрибав з валу, і ось уже троянці опинились по той його бік. Ахейці ж, пройняті смертельним страхом, кинулись до своїх кораблів.

Над берегом здійнявся оглушливий галас і гуркіт.

Додати в закладки

  
Переклад Translate