Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
БИТВА ПЕРЕД КОРАБЛЯМИ
Коли великий Гектор із своїм військом дістався нарешті до ахейських кораблів, всевладний Зевс спокійно відвернув свої ясні очі від бойовища, від священної Трої і кораблів крутобоких. Більше він не дивився туди, певний, що ніхто з-поміж безсмертних богів не здумає допомагати ахейцям або троянцям.
Та недарма чатував могутній хитач землі Посейдон, сидячи на високій, порослій лісом горі. Звідти йому було добре видно і Пріамове місто, й долину, і все узбережжя з ахейськими кораблями. Споглядаючи битву, Посейдон жалів ахейців і гнівився на Зевса- Нарешті не витримав Посейдон і зійшов з гори в долину, аж ліс затремтів і задвигтіла земля під ходою розгніваного бога.
Тричі безсмертний ступив, а ступивши вчетверте, опинився на дні глибокої затоки, біля свого препишного палацу. Відразу ж Посейдон запряг у колісницю швидких, мов буревій, коней із золотими гривами, сам убрався в золоті шати, взяв золотий батіг і тільки-но став на колісницю, як золотогриві коні рвонули, винесли колісницю на морське плесо й помчали так швидко, що колеса майже не торкалися хвиль.
Незліченні морські страховиська впізнали свого володаря і весело застрибали довкола. Хвилі дужче зашуміли і побігли ще швидше, а разом із ними й божественні коні - до берега, до чорнобоких ахейських кораблів.
У морській глибині в тих місцях є широка печера. Туди й спрямував могутній бог свої коні, розпріг і спутав їх золотими путами, щоб чекали на нього, а сам подався на берег, до ахейського стану.
Тим часом троянці з шоломосяйним Гектором посувалися вперед, наче нестримний вогонь, і здавалося, ніщо їх не спинить і кораблі скоро будуть уже не ахейські, а їхні.
Та нараз серед міднозбройних ахейців з'явився Посейдон у подобі віщуна Калханта. Його голосом, дзвінким і гучним, звернувся бог до обох хоробрих Еантів:
- Ви врятуєте ахейське військо й кораблі, якщо замість думки про втечу згадаєте про власну мужність і відвагу. Не треба лякатися троянців, хоча вони й прорвалися крізь браму. Страшний нам тільки невгамовний, наче полум'я, Гектор, який пишається тим, що він Зевсового роду. Але й Гектора ви відженете од кораблів, хоч би йому допомагав сам гЗевс Громовержець!
Мовивши так, земдедержець, могутній землі потрясатель,
Посохом вдарив обох і надав їм потужної сили,
Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги.
Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих
Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі,
Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти,-
Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель.
Перезирнулися обидва Еанти і зрозуміли, що то був не віщун Калхант, а якийсь бог,- тільки безсмертний міг вселити в них таку силу і непоборну відвагу.
А могутній Посейдон ходив у цей час серед тих ахейських воїнів, що трималися позад усіх, аж біля кораблів. Знеможені ВІД болю та горя, пригнічені тим, що шоломосяйний Гектор із троянцями прорвався крізь укріплення й наближається до кораблів, вони вже не мали снаги битися далі, а тільки плакали безпорадно і гірко.
Але от з'явився серед них сивий Калхант і гучно промовив:
- Ганьба вам, ахейці, молоді воїни! На вас я покладався найбільше і навіть гадки не мав, що ви можете кинути зброю. Мабуть, настав день, коли ми всі загинемо від троянців, тих троянців, що колись були боязкі й полохливі, наче олені в дикому лісі. Але ахейцям, відважним і дужим, не личить уникати бою. Я знаю: ви хоробріші за інших, ви - перші в ахейському війську, тож не ганьбіться, тікаючи з бойовища. Я не серджуся на
боягузів, бо в них полохливі серця. Але на вас я гніваюся страшно. Тож згадайте, друзі, про честь і про славу та ставайте до бою - богорівний Гектор б'ється вже тут, біля самих наших суден.
Вразили ахейців слова віщуна Калханта,- адже його вустами промовляв до них сам могутній хитач землі Посейдон. Нараз збудилася в них небувала відвага і сила. Квапливо ставали ахейці у щільні лави, та так дружно і спритно, що сам суворий бог війни Арей чи грізна Афіна Паллада могли б пишатися ними.
...Добірні, найкращі
Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали -
Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті,
Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн.
Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім
Русі, так щільно один біля одного вої стояли.
Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних
Воїв,- вони уперед поривалися, прагнучи бою.
Але й троянці сунули величезним натовпом, і попереду ясно блищали шолом і зброя великого Гектора. Наче стрімкий камінь, підмитий хвилями гірського потоку, падає з верховини високої скелі і, підскакуючи на гострих виступах, трощить дерева і гучно мчить далі, униз до рівнини,- так і Гектор, окутий блискучою міддю, мчав на чолі свого війська, мчав, сподіваючись пробитися до самого моря і знищити ахейців та їхні кораблі швидкоплинні.
Раптом Гектор спинився, налетівши на непохитні лави міднозбройних ворогів. Наставивши гострі списи, мечі та щити, вони змусили блискучого героя відступити. Вражений, він голосно крикнув:
- Слухайте, друзі - троянці, лікійці, все військо союзне! Стійте зі мною. Ахейці недовго опиратимуться, вони злякаються мого довгого списа, якщо тільки справді всевладний Зевс допомагає мені.
Знову зловісно забряжчала зброя, знову гуркіт і галас залунали над бойовищем. Падали мужі, наче ті ясени на гірських схилах, що, зрубані мідною сокирою, безсило простирають своє зелене гілля по землі. Так упав од Гекторового списа Посейдонів онук Амфімах, тільки загримів на ньому мідний обладунок. Гектор кинувся вперед, щоб зняти з Амфімаха його шолом із пишною гривою. Ту ж мить Еант метнув свій спис у Гектора, але троянський вождь був увесь закутий в метал і щит мав великий, опуклий. Усередину того щита й попав Еантів спис, не завдавши героєві шкоди, тільки відшхтовнув його міцно назад. Тоді ахейці схопили Амфімахове тіло й понесли мерщій до кораблів.
Ще дужче розгнівився тепер Посейдон, побачивши убитого внука. Знову пішов він підбадьорювати ахейців і, прийнявши подобу героя Тоанта, звернувся до вождя крітських дружин Ідоменея. Той саме повертався від лікарського намету, куди провів пораненого друга.
- Ідоменею, славо завзятих крітян, скажи мені, невже ви всі забули, як нахвалялися знищити троянців і зруйнувати Пріамове місто священне?
- Ні, Тоанте,- відказав Ідоменей,-ми не забули, але в тому, що сталося, ніхто з-поміж нас не винен. Ми всі вміємо воювати, ніхто не злякався, ніхто ганебно не втік із поля бою. Та, видно, хоче Зевс Громовержець, щоб ахейці полягли тут, далеко від рідних берегів, без шани і слави.
- Поспішаймо, Ідоменею, до бойовища,- квапив його Тоант,- удвох ми принесемо якусь користь, нехай і маленьку. Адже ми вміємо битися і з найхоробрішим ворогом.
І безсмертний подався туди, де билися смертні. А хоробрий Ідоменей поспішив до свого великого намету, вбрався в коштовний обладунок, у руки взяв два великі списи і побіг до бойовища, схожий на блискавку, що її всевладний Кроніон кидає з захмарного Огімпу, провіщаючи людям лихо, і світло від тієї блискавки сяє далеко навколо,- так пломеніла ясна мідь в Ідоменея на грудях.
Недалеко від намету зустрівся йому воїн Меріон. Спинився тоді Ідоменей і спитав:
- Прудконогий Меріоне, чого ти кинув бій і біжиш чимдуж сюди? Може, тебе поранено і пекуче залізо ятрить молоде тіло? Чи, може, несеш мені яку лиху звістку?
- Ні, вождю міднопанцерних крітян. Я біжу по гострий спис, бо свій зламав об ворожий щит. Чи немає у тебе в наметі зайвої зброї?
- В моєму наметі списів багато, ти знайдеш їх хоч двадцять при самому вході. То троянські списи, що я дістав у бою. Є там і щити, і панцери, і ясно-блискучі шоломи.
- Ворожої зброї багато і в мене на кораблі, тільки далеко туди бігти. Ти ж знаєш, як я воюю: завжди в перших шерегах, шукаючи слави.
- Авжеж, це я знаю і певен: якщо тебе поранять у бою, то не в потилицю і не в спину, а тільки в живіт або в груди. Тож я залюбки дам тобі зброю. Біжи мерщій, бери собі спис, який тобі до вподоби, і наздоганяй мене.
Миттю крутнувся Меріон, і от обидва герої побігли до бойовища, зловісно виблискуючи мідною зброєю. Здавалося, то мчить сам грізний бог війни, мужовбивепь Арей разом із своїм любим сином, Страхом могутнім.
Забачивши героїв, троянці кинулися на них, і знялася колотнеча в тім місці.
Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє
В дні спекоти, коли пилом глибоким покрито дороги,
И куряви хмари здіймаються вгору від зустрічних вихрів,-
Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули серцем
В січі вбивать один одного, нищити гострою міддю.
Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом
Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі
Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих
Панцерів, ясно начищених лат на могутливих плечах
Воїв, що в битву ідуть. І лише загартований серцем
Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а зрадів би.
Отак Зевс і Посейдон, могутні Кроносові діти, обидва готували горе героям, тільки кожний по-своєму. Зевс-олімпіець твердо поклав дарувати перемогу блискучому Ректорові й троянцям. Проте він не жадав повної загибелі ахейців під високою Троєю, а тільки прагнув прославити сина сріб-ноногої богині Фетіди - відважного Ахіллеса Пеліда. Посейдон же, гордо ремствуючи на Зевса, вийшов потай із моря і взявся допомагати мідно-збройним ахейцям.
Хоч обидва боги походили з одного роду, та Зевс Громовержець був старший і мудріший. Посейдон боявся його, через те й діяв таємно. Так державні Кроніди простягли над обома військами, міцно стягнувши вузлом, сіті кривавої війни і чорної згуби.
Багато троянців зазнало смертельного удару Ідоменея - велика сила буяла в героєві, хоч сивина вже сріблила йому голову. Першого вбив він Отріонея, нареченого прекрасної Пріамової дочки - Кассандри. Старий володар троянський обіцяв віддати Огріонеєві свою дочку, якщо той віджене ахейців од священної Трої. Сміливо й гордо бився юнак, але міцний Ідоменеїв спис блиснув у повітрі, і він упав, спливаючи кров'ю.
Глузуючи, Ідоменей потяг був юнакове тіло до себе, та на захист убитого вийшов здоровенний Асій, виступаючи попереду рудих коней, Що важко хропли від духу крові. Та не встиг Асій націлитися в крітського володаря, як той перший кинув свій несхибний спис, і могутній герой упав. Так падає дуб або ясен сріблистий під гострою сокирою лісоруба.
Асій лежав, шарпаючи землю пальцями, поруч конав його візничий,- розгубився і не встиг утекти на колісниці. А рудих коней, що страшно хропли, погнав до ахейського стану Несторів син Антілох.
Тоді підбіг троянський герой Деїфоб, славний Пріамів син, побачив мертвого Асія та його візничого і в розпачі й гніві кинув списа в Ідоменея. Але той пригнувся, затулився щитом, і спис, пролетівши в нього над головою, влучив у славного Гіпсенора, сина вождя Гіппаса.
Зрадів Деїфоб і хизуючись крикнув:
- Я помстився за Асія! Тепер спускатися до похмурого Аїда йому, напевне, веселіше, бо має попутника.
Прикро було це чути ахейцям, тож Ідоменей, розлютившись, ударив списом у груди Алкотоя, любого зятя царя Анхіса. Алкотой не встиг ні відскочити, ні ухилитись. Гордо стояв він, ніби мармурова колона, та, поранений просто в серце, враз упав горілиць, і смертна мла повила йому очі. Тепер уже Ідоменей хизувався перед ворогом:
- Що, Деїфобе, хіба це зветься відплатою - вбити одного героя за трьох? А ще ж як голосно ти похвалявся! Тепер виходь зі зброєю супроти мене, щоб упевнитися, чи справді я Зевсів нащадок. Колись од Зев°а народився могутній охоронець острова Кріту - цар Мінос, а від сина його народивсь я і став володарювати на просторому Кріті. Сюди, до священної Трої, я приплив із багатьма кораблями - на горе тобі, твоєму батьку Пріаму та всім іншим троянцям.
Завагався Деїфоб, не знаючи, що далі робити - чи стати самому на герць, а чи шукати собі підмогу. Нараз згадав він про відважного Енея, сина царя Анхіса. От хто міг би тепер зарадити! Притьмом відступивши, Деїфоб побіг шукати Енея.
Той стояв позад усього війська, байдужий до битви, бо гнівився на старого Пріама, що не шанував його, хоч бачив доблесть і силу Анхісового сина.
- Славний Енею, ходімо мерщій,- сказав йому Деїфоб,- та відіб'ємо в ахейців тіло твого родича Алкотоя. Як ти був ще малий, Алкотой ніжно бавив тебе у своєму палаці. А тепер він лежить на землі, пробитий Ідоменеєвим списом.
Розчулився Еней і, пойнятий войовничим запалом, пішов із Деїфобом на Ідоменея. Але крітський володар не злякався, мов безсила дитина, він чекав ворога, як чекає, напруживши ноги й тіло, дикий вепр у горах, коли чує гомін мисливців і валування собак. Гостра щетина гороїжиться на ньому, полум'ям палають хижі очі, а вишкірені ікла от-от розірвуть того, хто посміє наблизитися...
Не здригнувся Ідоменей, помітивши Анхісового сина, тільки гукнув до вірних товаришів:
- Друзі, сюди! Іде на мене прудконогий Еней, що завжди нещадний у битві. Відвагою ми, мабуть, рівні, але юність квітчає його, а це сила найбільша.
Не встиг закінчити крітський володар, як друзі стали біля нього стіною, виставивши в один ряд щити.
Тоді й Еней узявся скликати своїх товаришів, хоробрих троянських героїв. Приєдналися вони, а за ними посунули й решта воїнів. Так вівці поспішають до водопою за бараном, і, дивлячись на них, радіє щиро пастух. Радів і Еней, спостерігши, як багато мужів поспішають за ним.
Круг Алкотоя списами великими бій врукопашну
Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв
Страшно бряжчала, бійці ж в сум'ятті один з одним шалено
Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям -
Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея,
Прагли пройнять один одному тіло нещадною міддю.
Та відважний герой Ідоменей не мав уже колишньої сили, ноги не тримали його вже так міцно, руки потомилися від зброї. Завважив це Деїфоб і метнув у крітського володаря свій ясний спис, але схибив і влучив не в нього, а в славного Ареєвого сина Аскалафа. Той упав, хапаючи пальцями землю, і завмер.
Не знав грізний мужовбивець Арей, що його смертний син поліг у бою - бог війни сидів у той час на високому Олімці під золотавими хмарами, як і всі безсмертні, скутий суворою забороною Зевса спускатися до бойовища.
А там запекла битва точилася тепер навколо мертвого Аскалафа. Неугавний Деїфоб зірвав з нього блискучий шолом, але в ту ж мить Ме-ріон, меткий, наче сам бог Арей, кинувся наперед і встромив гострий спис Деїфобові в руку. Задзвенів щит, падаючи додолу, а Меріон іще раз налетів шулікою, вихопив із рани свій спис і щез серед воїнів.
Тяжко стогнав Деїфоб, спливаючи кров'ю, і троянці мерщій посадовили його на колісницю та погнали вітроногих коней до міста.
Битва розгорялася. Раз у раз падали герої на скривавлену землю, і безжально оповивала їх чорна смерть.
Ось зійшлись у двобої Парісів брат Гелен і ясночолий Менелай, улюбленець бога Арея. Вигукуючи погрози, Менелай наставив гострий спис і пішов на Пріаміда. А той, напнувши свій лук, стрелив просто в груди спартанському вождеві, але стріла не пробила міцного панцера. Як під час обмолоту відскакують чорні боби чи зелений горох од широкого віяла, кинуті дужою рукою селянина, так одлетіла стріла й упала далеко позаду на землю. А відважний войовник Менелай влучив Геленові в руку, і той, тікаючи від жорстоких Кер, хутко відступив у натовп троянців.
Тоді на Менелая пішов інший троянський герой, та лиха доля повела його просто до смерті. Ось уже спартанський володар зняв з нього, мертвого, зброю і, ставши ногою йому на груди, гордо промовив, щоб чули всі вороги довкола:
- Так поляжете ви всі перед нашими чорнобокими кораблями, о ненависні, зухвалі троянці! Більше ви не зможете скривдити мене так, як скривдили колись, потай забравши дружину й скарби в подяку за мою щиру гостинність. Не злякалися ви тоді громовладного Зевса, а тепер він незабаром зруйнує ваше священне місто. Батьку наш, Зевсе могутній! Ти наймудріший з усіх, то чого ж допомагаєш цим лютим псам? Одна у них думка, одна палка мрія - повбивати нас, усіх ахейців, і спалити наші швидкі кораблі.
Ще не закінчив Менелай говорити, як знову полетіли в нього стріли. Та не стояли без Діла й ахейці.
Битва гриміла по всьому широкому узбережжі.
Великий Гектор бився посередині, там, де прорвався вперше крізь браму і де дужі Еанти із Тевкром нищили страшно троянців. Не знав шоломосяйний Пріамід, що стільки вже полягло його воїнів і що сам хитач землі Посейдон допомагає міднозбройним ахейцям.
Пліч-о-пліч стояли обидва Еанти. Наче два темно-руді воли тягнуть міцно збитого плуга, тягнуть щосили, аж піт виступає в них біля крутих рогів,- так і обидва Еанти трималися поруч і поруч робили важке діло війни. А мужі, що прийшли воювати разом із молодим Еантом, без упину стріляли у ворогів, і від тих стріл потомилися троянці.
- Гекторе,- сказав тоді герой Полідамант,- здається мені, найрозумніше тепер - скликати троянських вождів та обміркувати з ними, як бути далі: чи гуртом кинутися на кораблі, а чи відступити, поки нас не розбили ахейці.
Сподобалася ця думка Гекторові, і він сам подався мерщій скликати троянських вождів. Та даремно шукав він Гелена, Деїфоба, Асія та інших славних героїв. Тоді помчав блискучий Гектор туди, де найдужче вирував бій.
Ринули в бій вони всі, наче вихор з вітрів противійних,
Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю,
З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає
Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря,
Пінявобілі, горбаті, і котить одна їх на одну.
Так і загони троян один набігали за одним
В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно.
Попереду був сам великий Гектор, схожий на могутнього бога війни. Тіло йому боронив опуклий щит, обтягнений шкірою й оббитий грубою міддю. Над чолом ясно блискотів шолом із довгою чорною гривою, що маяла грізно в повітрі.
Та не злякалися ахейці. Вийшов наперед Еант і голосно гукнув до Гектора:
- Нікчемо, навіщо ти даремно лякаєш ахейське військо? Ми не боягузи, та приборкав нас Зевс темнохмарний своїм важким батогом. Але начувайтеся - незабаром упаде ваше високе місто, а ти, Гекторе, тікатимеш від ахейців щодуху!
Тільки-но закінчив Еант, як праворуч у небі з'явився орел. Радісно закричали ахейці, підбадьорені добрим знаком. А Гектор блискучий промовив:
- Базікало ти, Еанте, плетеш казна-що. А сьогоднішній день принесе вам усім чорну загибель. І тобі теж. Мій гострий спис розітне твою ніжну шкіру.
Крикнув шоломосяйний Гектор до свого війська, і те озвалося гучно, могутньо. Закричали и ахейці, й дужий гук обох військ долинув до самого неба.
Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ЗМІСТ
На попередню
|
|
