Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ЗНОВУ БІЛЯ КОРАБЛІВ
Наче хвиля морська, що, вдарившись об крутий берег, відбігає знову назад,- так тікали від ахейських кораблів троянці через вал і рів до своїх бойових колісниць. Аж там вони спинилися, через силу зводячи дух. Багато воїнів і не добігли сюди, а зосталися на березі, приборкані ахейською зброєю. Смерть чатувала й на інших зборених страхом троянців.
Але саме тоді на верховині джерельної Іди прокинувся від солодкого сну Зевс Громовержець. Прокинувся, глянув на землю - і враз від гніву звівся на ноги. Побачив Зевс, як тікають троянці від міднозбройних ахеїв, а поміж тих всевладний бог непомильно впізнав Посейдона. Побачив і Гектора, що лежав непритомний на березі бурхливого Скамандру, а круг нього сиділи засмучені воїни.
І пожалів Зевс блискучого героя. Грізно глянув він спідлоба на волооку Геру та й мовив:
- Це твоя хитра витівка, зловредна Геро! Гляди, бо каятимешся, як поб'ю тебе стрілами небесного грому. Чи вже забула, як я покарав тебе за мого любого сина Геракла? Тож кинь лукавити. Поспіши на Олімп та поклич мені мерщій сюди Аполлона й Іріду- Нехай [119] прудконога Іріда помчить до ахейського війська й перекаже зухвалому Посейдону мою волю - мерщій покинути бойовище. А срібнолукий бог хай надасть нової сили славному Гекторові й поверне його до бою знову дужим, могутнім, так щоб ахеї повтікали назад до своїх кораблів.
І далі батько всіх людей і безсмертних промовив віщеє слово:
- Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,
Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,
Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор
Списом Патрокла уб'є, як многих той воїв погубить
І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.
Ректора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.
Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний
Відступ троянського війська, коли опанують ахеї
Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.
Гніву проте не вгамую свого і нікому з безсмертних
Допомагати ахеям також не дозволю раніше,
Аніж Пелідове сповнено буде бажання - тож сам я
Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою.
Так сказав владно Зевс Громовержець. Пригнічена його віщими словами, золотошатна Гера вже не перечила, а слухняно подалася на захмарний Олімп і досягла його так швидко, що хіба тільки людська думка може так швидко літати.
Безсмертні саме розкошували у Зевсовому палаці, та, побачивши поважну Геру, посхоплювалися з місць, вітаючи її повними келихами. Але державна богиня поминула їх і взяла келих лише з рук гарнолицьої Феміди, що перша підбігла і здивовано спитала:
- Що тобі сталося, Геро? Здається, хтось налякав тебе. Чи не Зевс темнохмарний?
- Не питай мене, Фемідо. Ти гаразд знаєш, яке в Зевса горде й суворе серце.
Сівши до столу, Гера перебігла присутніх очима і всміхнулася, та чоло над чорними бровами в неї не проясніло. І похмуро повела вона далі:
- Ось ви всі, богове, безтурботно бенкетуєте тут і гадки не маєте, яким страшним лихом вам погрожує Зевс. Це лихо вже торкнулося тебе, могутній Арею,- твого смертного сина, героя Аскалафа, убито. [120]
Тяжко застогнав Арей, ударив себе в розпачі дужими руками по стегнах і мовив:
- Не осудіть мене; блаженні богове, коли я подамся до бойовища помститися за сина. Хай навіть Зевс покарає мене за це своїми вогненними стрілами.
По тих словах Арей звелів Страху і Сполохові запрягти коні, а сам швидко вбрався в блискучий обладунок війни.
Цього дня боги-олімпійці стягли б на себе ще страшніший гнів і помсту всевладного Зевса, та підвелася зі свого крісла мудра Афіна Паллада і стала на дверях. Зірвавши з Арея щит та шолом, вона вихопила в нього з рук смертоносний спис і гостро сказала:
- Либонь, ти зовсім позбувся розуму, жорстокий Арею! Хіба ти не чув, що сказала нам Гера, як повернулася від нашого батька Кро-ніда? Чи ти прагнеш зазнати великої кари від нього? Але ж тоді і на нас, блаженних богів, ти накликав би лихо: наш батько кинув би спостерігати, як б'ються смертні, та з'явився б сюди, розгніваний, лютий, і покарав би нас усіх - і винних, і невинних. Тож послухайся розумної ради і вгамуй своє серце, адже, крім твого любого сина, у бою полягло ще багато героїв, може, славніших та хоробріших за нього,- весь людський рід неможливо врятувати від смерті.
Послухався мудрої ради мужовбивець Арей і повернувся до столу. А Гера звеліла Аполлонові й Іріді податися мерщій на верховину високої Іди, де й досі самотньо сидів Громовержець.
Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера
Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь полетіли.
Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
Гаргару,- хмара його запашна, мов вінок, огортала.
Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем,
Скорий-бо послух явили вони його любій дружині.
Спершу Зевс звернувся до вітроногої Іріди:
- Спустися мерщій на землю до Посейдона і перекажи йому мою волю - негайно покинути бойовище. Хай підіймається на захмарний Олімп чи спускається в море священне, як хоче. Коли ж він здумає не коритись мені, то хай згадає, що я старший і дужчий за нього. Знаю я: він потай зухвало гадає, що рівний зі мною - зі мною, перед ким тремтять усі безсмертні боги! [121]
Так, як падає сніг із темної хмари, що жене її суворий холодний Борей, швидко линула золотокрила Іріда з високої верховини Гаргару до самого троянського узбережжя. Стала там прудконога вісниця перед могутнім хитачем землі й переказала йому Зевсову волю.
Розгнівився темнокудрий Посейдон і вигукнув люто:
- Бач, як зарозуміло вимагає Зевс моєї покори! А ми ж із ним рівні! В наших батьків, у Кроноса і Реї, було троє синів: Зевс, я та похмурий Аїд. Кинувши жереб, ми весь світ поділили на три рівні частини. Навіки дісталося мені безкрає море, Аїдові - підземне царство, а Зевсові - небо блакитне. Спільними для нас зосталися земля та високий Олімп. Ось чому я не хочу коритися Зевсові, хай він краще вимагає покори від своїх численних дітей, а мене не злякають його зухвалі погрози.
- Чи повинна я,- спитала Іріда,- переказати Зевсові твою відповідь, сувору і грізну? Чи, може, поступишся братові? Адже згадай, що невблаганні Ерінії завжди прихильніші до старших.
- Мудре слово почув я від тебе, Ірідо. Гаразд, хоч Зевс і образив мене, та я поступлюся і піду з бойовища. Тільки одного я Зевсові не подарую: якщо він всупереч мені та Афіні Палладі, всупереч Гері, Гефесту й Гермесу не дасть ахеям звоювати високої Трої, то хай начувається - тоді між нами і Зевсом спалахне непримиренна ворожнеча.
По тих словах Посейдон повагом пішов із бойовища до берега і щез у синіх хвилях священного моря.
А тим часом на високій їді Зевс Громовержець казав срібнолукому Аполлонові:
- Любий мій сину, мерщій спустися на землю, а щоб настрахати ахеїв, візьми ось мою егіду, яка в смертних нестримний жах викликає, і нею грізно розмахуй. На березі світлого Ксанту побачиш блискучого Гектора, тож вдихни йому в серце велику снагу, щоб він знову відігнав ахеїв аж до самого моря. А згодом я вже сам подбаю про битву.
Наче меткий сокіл, найшвидший серед птахів, злетів далекосяжний бог з високої Іди до берега світлого Ксанту. Гектор уже не лежав, а сидів серед друзів, і в голові йому поволі ясніло. Мабуть, легше стало героєві од самої Зевсової згадки про нього. Спинившись неподалік, син пишнокосої Лето промовив:
Гекторе, сину Пріамів, чого ти покинув бій і сидиш собі тут? Може, скоїлося якесь лихо? [122]
Кволим голосом відповів на те шоломосяйний Гектор:
-' Хто ти, найдобріший з богів, що до мене звертаєшся з лагідним словом? Хіба ти ще не чув: коли ми билися вже біля самих ахейських кораблів, гучномовний Еант кинув мені в груди важкий камінь і змусив піти з бойовища? Я вже гадав, що сьогодні побачу тіні померлих у похмурому царстві Аїда - життя вже мене залишало.
- Мужайся, Гекторе! Всевладний Зевс послав тобі з захмарного Олімпу могутнього захисника - мене, бога з мечем золотим, далекосяжного Аполлона. Я й сам не раз дужою рукою боронив тебе і твою Трою священну. Збирай же своїх воїнів і веди їх до бою, а я піду попереду, торуватиму шлях вашим коням і гнатиму ахеїв назад, до кораблів крутобоких.
Мовив так Аполлон і вдихнув велику силу у кволе тіло троянського вождя. Той підвівся знову дужий, прагнучи бою. Наче застояний кінь, що порвав пута і мчить долиною до ясноводої річки, високо здіймаючи горду голову, а ніздрі його вже жадібно вдихають духмяні пахощі зеленого пасовиська і стрункі ноги ще частіше б'ють землю,- так і Гектор, почувши голос безсмертного бога, кинувся до свого війська і став шикувати його до бою.
Буває, юрба селян із зграєю ловчих собак женеться за рогатим оленем і він раптом зникає у хащах, а назустріч мисливцям поволі виходить пишногривий лев, що спав собі досі в кущах, та збудив його галас і гавкіт, і всі, настрахані, враз повертають назад, тікаючи щодуху,- так міднозбройні ахеї гнали троянців, та враз, угледівши шоломосяйного Гектора, що владно завертав своє військо, затремтіли вони, і серця їм у ноги зі страху упали.
Тоді молодий герой Тоант звернувся до них із палким словом. Тоант уже вславився серед ахеїв своєю мужністю, вмінням непомильно кидати спис смертоносний, а в змаганнях молодих промовців мало хто міг його перевершити.
- Браття! Гордий Гектор живий! - крикнув Тоант.- А ми всі гадали, що він загинув, приборканий дужим Еантом. Та, певне, його врятував хтось із безсмертних богів, може, сам Зевс Громовержець. Отож Гектор утік від невблаганних Кер і знову стає поперед троянського війська, невгамовний, могутній. Але послухайте, браття, моєї ради: хай наше військо відходить до кораблів, а герої, що певні своєї хоробрості й сили, хай зостаються тут приймати гострими списами знавіснілих троянців.
Ахейські герої радо скорились розумному слову і швидко зібралися [123] навколо славних вождів - Ідоменея, обох Еантів, Тевкра, Меріона, Тоанта. Поки військо поволі відходило до кораблів, міднозбройні герої стали стіною проти троянців.
А військо на чолі з шоломосяйним Ректором уже наближалося.
Попереду йшов оповитий хмарою бог із мечем золотим - Аполлон, тримаючи поперед себе Зевсову егіду, що колись зробив її дивний майстер Гефест на острах смертному люду. З егіди дивилася потворна голова Медузи Горгони, і наче крутилися в повітрі її коси - не коси, а змії отруйні.
Кошлата, жахливо блискуча маяла егіда поперед троянського війська, однак ахеї не відступили. Здійнявся оглушливий гамір і гуркіт, засвистіли в повітрі смертоносні списи і стріли. Не всі з них влучили в ціль, деякі повстромлювалися в землю і довго тремтіли, наче прагнули живого тіла.
Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,
Доти летіли з обох боків стріли і падали люди.
А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,
Та ще й егіду струснув, і голосно крикнув, то раптом
Духом охляли вони і забули про запал одваги.
Багато полягло тоді воїнів, і найбільше - ахейських. Кинулись ахеї безладно тікати через рів, ховаючись за вежі. Але троянці їх наздоганяли, вбивали і тут же знімали з убитих коштовні обла-дунки. Та враз загримів на все поле владний Ректорів голос:
- Мерщій до кораблів! Облиште скривавлену здобич. Коли побачу бодай одного троянця далеко від кораблів, ту ж мить він помре, і тіло його ми не спалимо, як годиться, на вогнищі смерті - його розірвуть голодні собаки під стінами Трої.
Ударив бичем своїх вітроногих коней великий Ректор і помчав на блискучій колісниці поміж троянських лав, закликаючи битися до перемоги. Страшно загукали троянці й погнали своїх баских коней за шоломосяйним вождем. А тим часом далекосяжний Аполлон уже зруйнував ногами краї рову і зсунув землю всередину, торуючи троянцям дорогу. Ті одразу ж пішли, лава за лавою, а перед ними - Аполлон, сяючи страшною егідою.
Далі срібнолукий бог зруйнував ахейський вал, та ще й так просто ' і легко, як руйнує дитина піщаний пагорб, що його сама допіру насипала', граючись на морському березі. Так і Аполлон вмить зруйнував великий труд і заслону ахеїв, спонукаючи їх до ганебної втечі. [124]
Тільки добігши до своїх крутобоких кораблів, ахеї спинились і стали чекати ворога, підбадьорюючи один одного. Кожний голосно молився вічним богам, та найголосніше за всіх - старий Нестор, мудрий володар пілоський. Звівши руки до високого неба, він гаряче благав:
- Батьку наш Зевсе, згадай, як в Арголіді ми принесли тобі священну гекатомбу, спаливши найситіших биків та овець, і тоді ти нам знаком дав обіцянку, що ми повернемось щасливо додому! Тож згадай про це і відверни від нас неминучу загибель.
Почув могутній Зевс молитву старого Нестора, бо враз загриміло на небі. Але троянці зрозуміли той грім як добрий для себе знак і ще дужче потіснили ахеїв.
Так наче вал величезний широкопросторого моря
Облавків вище зліта корабельних під тиском могутнім
Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає,-
Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались.
Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився
Бій на двогострих списах рукопашний,- ці з повозів били,
Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти
Кидали ратища з мідними вістрями, довгі й великі.
Уперто відбивалися міднозбройні ахеї, і троянці - а було їх менше числом - не могли прорватися всередину кораблів та до багатих наметів. Біля одного корабля Ректор зчепився із дужим Бантом і хоч як силувався, та не зміг кинути на корабель свій вогняний смолоскип. Еант теж тяжко бився, проте не спромігся відігнати Ректора від корабля і на крок. Тоді кинув Ректор в Еанта свій блискучий спис, та влучив не в нього, а в воїна, що стояв поруч, і той мертвий упав на землю. Побачив це Еант, здригнувся і крикнув до Тевкра: - Любий брате, поглянь, як убиває Ректор! Де ж твої смертоносні стріли? Де лук, що його подарував тобі сам бог Аполлон?
Почув цю розпачливу .мову хоробрий Тевкр, хутко прибіг і став поруч брата. Одна за одною полетіли його стріли в троянців, несучи чорну смерть. Націлився Тевкр і в блискучого Ректора. Цим пострілом він міг би відразу припинити кривавий бій, але троянського вождя боронив сам Зевс Громовержець. Ту мить, як Тевкр натягав тятиву, вона враз перервалась, і лук випав йому з рук. Затремтів хоробрий
Тевкр і мовив до брата: [125]
- Лихо нам! Якийсь бог зловорожий нам шкодить. Ось вирвав мені тятиву, зовсім новеньку, я допіру вранці її натягнув.
- Брате мій любий! - відповів Еант Теламонід.- Коли з лука немає тепер ніякого пожитку, кинь його, а собі візьми мерщій спис і щит, та биймося з троянцями далі. Хай вони якнайдорожче заплатять за наші добропалубні кораблі!
Послухався Тевкр старшого брата, а блискучий Гектор, угледівши, що він уже не стріляє, голосно крикнув до своїх воїнів:
- Слухайте, друзі-троянці, дардани і військо союзне! Мужайтеся, перемога вже близько. Я бачив на власні очі, як знесилив Зевс найкращому ахейському стрільцеві його лук і стріли крилаті. Зевсову силу легко впізнає той муж, кому Громовержець дарує велику доблесть і славу, а також той, кого він принижує, позбавляючи сили. Так могутній Зевс принижує тепер ахеїв, а нас звеличує кожної миті. Нумо на кораблі! Наступаймо щільними лавами! А як судилося комусь тут померти - хай помирає! То славна смерть - померти за батьківщину!
Наче леви, що живляться сирим м'ясом, кинулися троянці до ворожих кораблів, скоряючись Зевсовій волі. Велику снагу дав тоді Громовержець троянцям і позбавив сили ахеїв. Адже всемогутній бог прагнув уславити шоломосяйного Гектора, щоб збулося лиховісне благання срібноногої богині Фетіди. І мудрий Зевс чекав: от-от спалахне багряна заграва пожежі над ахейськими чорнобокими кораблями - з тої-бо миті мав початися відступ троянського війська.
З задумом цим спрямував тоді Зевс до човнів глибодонних
Гектора, сина Пріама, що й сам вже туди поривався.
Той шаленів, як Арей-списоборець, як полум'я згубне,
Що шаленіє у горах, в дрімучій гущавині лісу.
Піною вкрилися губи, з-під брів, що похмуро нависли,
Блискали очі ясні, й шолом мідносяйний страшливо
Над головою хитавсь в роз'ярілого боєм нещадним
Гектора. Був-бо на небі заступник у нього могутній,
Зевс, що з троянських мужів одного його славою й честю
Ушанував, бо недовго йому вже на світі лишалось
Жити. Паллада Афіна уже наближала до нього
Згубний день, коли мав він загинуть од сили Пеліда.
Щосили прагнув Гектор, блискучою міддю окутий, прорватися крізь ахейські лави. Він бився там, де вони були найщільніші і де [126] найбільше сяяло багатих обладунків. Та ахеї трималися міцно. Як стрімка скеля на березі сивого моря гордо зустрічає пориви дужого вітру й удари велетенських хвиль, що з гуркотом розбиваються об неї,- так встояли, не здригнувшись, ахеї перед силою ворожого війська.
Шоломосяйний Гектор удруге налетів на ахеїв, як налітає величезна хвиля на самотній корабель серед безкрайого моря. Біле шумовиння вкриває весь корабель, вітер грізно гуде у вітрилах, і блідий страх проймає серця мореплавців. Так тремтіли ахеї перед блискучим троянським героєм. Поволі підступали вони від кораблів до наметів, поволі-поволі, бо сором пік їм серця.
Увесь час ахеї перегукувалися, та найдужче чувся голос старого Нестора, пілоського володаря:
- Стійте, друзі! Не ганьбіться втечею! Згадайте про своїх дружин і дітей, про стареньких батьків і про рідну домівку. Ім'ям ваших кревних благаю: ані кроку назад!
Тими словами мудрий Нестор додав ахеям відваги і сили. А яснозора Афіна Паллада в той час розвіяла млу, що її наслав темнохмарний Зевс, тож ахеї виразно побачили і свої кораблі, і військо троянське, і шоломосяйного Пріаміда.
А той уже схопився рукою за корму переднього судна і заволав:
- Дайте вогню! Паліть ахейські кораблі! Сьогодні сам Зевс Громовержець веде нас у битву і квапить!
Не витримав шаленого тиску троянців могутній Еант Теламонід. Ніби чуючи смерть, герой відступив із корми і, ставши на веслярську лаву, страшно закричав до своїх:
- Друзі, невтомні Ареєві слуги! Згадайте, що за нами немає ні високого муру для захисту, ні союзного війська для допомоги. Ні, ми тут самі, далеко від батьківщини, на вузькій смужці берега, притиснені до самого моря, і наш порятунок - тільки в наших руках.
І Еант потряс своїм величезним списом. Раз у раз він тим списом одганяв чи вбивав троянців, що зі смолоскипами наближалися до нього. Дванадцятеро троянських воїнів навіки полягло від Байтової руки біля того корабля, а аж почорніла від крові.
Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ЗМІСТ
На попередню
|
|
