Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької

Греція без греків! Хіба це можливе? Але чотири тисячі років тому, у двадцятому сторіччі до нашої ери, так воно, власне, й було. На півдні Балканського півострова, на островах Егейського моря, на великому острові Кріті мешкали люди зовсім іншого племені. Грецькі (еллінські) племена - іонійці, ахейці, еолійці та інші - почали переселятися з півночі цього півострова на південь близько двадцятого сторіччя до„ нашої ери, і цей рух на південь та на острови тривав аж до дванадцятого - одинадцятого сторіч. Останні прийшли войовничі дорійці, озброєні двосічними залізними мечами.

А що ж сталося з первісними мешканцями цієї країни? Перед навалою північних племен вони тікали в неприступні гори, на далекі острови, в заморські краї, ставали невільниками новоприбулих войовників. Поступово навіть їхні імена й назви зникали з сторінок історії. Давні елліни називали їх пелазгами і хоч багато чого запозичили в них, але не розуміли їхньої мови і мали їх за дикунів.

Гарна земля Еллада: чудові гірські краєвиди, морські затоки, безліч островів у морі, що виграє всіма барвами райдуги, пахучі сосни, міртові кущі й запашні трави. Проте з давніх-давен вона не стільки об'єднувала окремі племена, скільки роз'єднувала їх. Кожне трималося за свій клаптик землі й ворогувало з сусідами. На цій землі виростало замало збіжжя, щоб нагодувати всіх її мешканців, хоч було вдосталь винограду та оливок.

Уже на світанку своєї історії елліни опанували мореплавство і вирушили шукати долі га родючої землі до заморських країв. Багато з них поселилися назавжди в тих краях.

Історія майже кожного народу починається з фантастичних переказів, міфів, легенд, але в них завжди є приховане зерно історичної дійсності, оточене фантазією оповідачів.

Уже давні елліни першого тисячоріччя до нашої ери, слухаючи віршовані оповідання про троянську війну та про пригоди велемудрого Одіссея на суходолі й на морі, не знали, що саме в цих оповіданнях належить до справжньої історії, а що - до палкої фантазії співців-аедів, складачів і виконавців давнього епосу *.

[* Дивіться книжку Гомерова «Одіссея», Київ, «Веселка», 1969, і передмову до неї «Слово про мандри Одіссея, велемудрого володаря Ітаки».]

Довгий час учені вважали події, що про них розповідається в приписуваних давньому аедові Гомеру «Іліаді» та «Одіссеї», не стільки історичними, скільки міфічними.

Але так було до сімдесятих років минулого сторіччя, коли історики, археологи, філологи довідалися про незвичайні відкриття німецького комерсанта й археолога-аматора, який розкопав на малоазійському узбережжі Егейського моря ту саму Трою, про облогу якої розповідається в «Іліаді».

Його звали Генріх Шліман. Він народився 1822 року в Німеччині, а помер у Неаполі, в Італії, 1890 року. Відколи хлопчик уперше почув «божественний звук умолкнувшей эллинской речи» - він почав мріяти про гомерівську Трою. Сила художнього слова змусила його беззастережно повірити Гомерові - складачеві «Іліади».

Мрією бідного німецького хлопчика стало розкопати зруйновану невблаганними ахейцями Трою царя Пріама. Він доведе всьому світові, що Троя - не вигадка, не безпідставний міф, а історичний факт.

Так! Але скільки треба було працювати, заощаджувати гроші, щоб за всяку ціну здійснити мрію дитинства!

Вона здійснилася, коли Шліман був уже літньою людиною. Торгівля дала йому необхідні для археологічних розкопок кошти.

Він вирядився до Греції й Туреччини з «Іліадою» Гомера в руках. Невтомний шукач провадив розкопки в Греції на місцях давніх міст - Мікен, Тірінфа, Орхомена, на острові Ітаці - батьківщині Одіссея.

Нарешті, розкопуючи горб Гисарлик на малоазійському березі, він, як йому здалося годі, знайшов руїни здобутої ахейцями твердині троянського царя Пріама, оспіваної Го-мером Трої.

Уже згодом виявилося, що хоч розкопки Шлімана відбулися на місці гомерівської Трої, але зруйноване пожежею місто, яке він вважав за руїни Іліона, перестало існувати ще в двадцять першому сторіччі до н. є., тобто за тисячу років до загибелі Трої. Після Шлімана археологи розкопали на тому самому місці залишки принаймні десятьох міст, що існували від 26 ст. до н. є. до середини четвертого ст. до н. є. Серед нашарувань різних епох Шліман не помітив Трої, оспіваної Гомером, 1300-1150 р. р. до н. є. Проте, так чи інакше, факт історичного існування Трої був незаперечно доведений. Залишалося довести, що й події, оспівані в «Іліаді», також були історичні, хоч і прикрашені міфологією, наприклад, такими епізодами, як поява богів серед людей, їхні втручання до боїв ахейців із троянцями тощо.

У другій половині другого тисячоріччя до нашої ери в Малій Азії перестала існувати колись могутня хеттська держава. Архіви клинописних табличок її столиці Хаттусаса (недалеко від сучасної столиці Туреччини Анкари) зберігають назву народу аххіява, ім'я Алаксанду, правителя міста Вілуса, назву Таріус Дехто з сучасних нам дослідників ототожнює народ аххіява з ахейцями, Алаксанду - з Александром (інакше - Парісом), Ві-лус - із Іліосом (Іліоном), Таріус із Троєю. Це також може бути свідченням на користь історичної основи «Іліади».

Деякі вчені й до цього часу сумніваються, що події, оспівані в «Ідіаді», справді відбувалися під мурами стародавнього Іліона на суворому узбережжі Троади.

Проте на початку п'ятдесятих років нашого сторіччя світ учених-філологів облетіла звістка: молодий англійський архітектор Майкл Вентріс (1922-1956) навчився розуміти й перекладати написи на глиняних табличках, знайдених у руїнах двох давніх міст: Кно-са на острові Кріті та Пілоса на південному заході Пелопоннесу в континентальній Греції. Ці написи були зроблені близько середини другого тисячоріччя до нашої ери якимось письмом не з 24 літер, як у грецькій абетці, а приблизно з 50 знаків для окремих складів і багатьох знаків для цілих слів *.

Коли вчені розшифрували написи на цих глиняних табличках, то вони прочитали імена Ахіллеса (Ахілла), Гектора, Агамемнона та багатьох інших героїв «Іліади», хоч написи з названими іменами були складені ще до можливого зруйнування Трої ахейцями. Це навело їх на думку, що в цих написах, які всі мали суто діловий характер, ідеться про історичних, а не міфічних осіб.

Якщо вірити міфові, то до війни ахейців проти троянців спричинилося викрадення троянським царевичем Парісом-Александром красуні Єлени, дружини спартанського царя Менелая, брата мікенського царя Агамемнона. За міфом цьому викраденню посприяла богиня краси й кохання Афродіта, і сталося воно не без волі верховного бога-олімпійця З68" са, який шукав способу втягти людей до згубної війни.

На весілля фессалійського царя Пелея і богині Фетіди, майбутньої матері героя Ахіллеса, були запрошені всі олімпійці, крім богині чвар і розбрату Еріди. Ображена Еріда прийшла без запрошення і кинула на стіл прегарне яблуко з написом: «найпрекраснішій». Три найповажніші богині - Гера, Афіна, Афродіта - засперечалися, котрій з них має належати те яблуко (звідси, до речі, й вираз «яблуко розбрату»). Кожна вважала себе за найпрекраснішу. Врешті-решт вони попрохали Зевса розсудити їх. Громовержець не хотів ображати жодну з трьох великих богинь і вирішив так: нехай цю суперечку розв'яже Па-ріс, син троянського царя Пріама, найвродливіший чоловік. Паріс розгубився, а богині почали наввипередки спокушати його щедрими обіцянками. Гера за яблуко обіцяла йому владу й багатство, Афіна - військову славу, а ніжна Афродіта - найвродливішу з усіх смертних жінок. Царевич дав яблуко Афродіті. Ображені Гера і Афіна розгнівалися не тільки на нього, але й на всіх троянців. А навчений Афродітою Паріс приїхав до Спарти і вмовив красуню Єлену (якій він теж дуже сподобався) втекти з ним до Трої. Розлючений Менелай поскаржився своєму братові Агамемнону, а той скликав усіх ахейських володарів, щоб разом вирушити в похід проти троянців і повернути Менелаеві його дружину Єлену.

Оце, на думку давніх греків, і стало першопричиною десятирічної війни ахейців із троянцями. Можна сперечатися про те, була чи не була Троянська війна. Якщо ж ця війна була насправді, то причину її слід шукати в зіткненні матеріальних інтересів ахейських племен Європи (в «Іліаді» - ахейців, аргосців, данайців) і, можливо, також ахейців Малої Азії - троянців та їхніх союзників. Припустімо навіть, що ахейці з Еллади вимагали, щоб троянці повернули Єлену Менелаєві, але це могло стати хіба що приводом до війни, а не її основною причиною, яка загублена для нас у темряві минулих" століть.

[* Коли вас цікавить, як були прочитані написи глиняних табличок із Кноса та Пілоса, прочитайте книжку професора С. Я. Лур'є «Заговорившие таблички», Москва, Детгиз, 1960, (Школьная Гіиблиотека).]

Безсумнівне лише те, що була Троя (чи Ідіон), і буди певні події, спогад про які зберігся в давньогрецьких епічних творах. В епосі про ці події розповідається як про такіг що відбулися в далекому минулому. Давні греки цікавилися і самими подіями і їхнім художнім відображенням. Ця цікавість була успадкована від них наступними поколіннями. І сьогодні люди читають в оригіналі, в перекладах, у переказах не лише багату на захоплюючі пригоди «Одіссею», але й віршовану повість про битви ахейців із троянцями - «Іліаду». Ахіллес, Агамемнон, Гектор, Андромаха, Єлена, Паріс, Діомед, Одіссей, Патрокл, Пріам - це не просто імена, а живі люди, чиї добрі та погані вчинки, слова, доля і досі хвилюють нас.

Звичайно, давнім грекам більше було відомо про героїв Троянської війни, ніж нам із вами, проте згодом їхній епос став невід'ємною частиною спільної європейським народам культури.

В післягомерівській літературі про події Троянської війни та її наслідки складали трагедії найвидатніші драматурги: Есхіл (трилогія «Орестейя»), Софокл («Еант», «Філоктет»), Евріпід («Гекаба», «Орест», «Андромаха», «Троянки», «Єлена», «Електра», «Іфігенія в Ав-ліді», «Іфігенія в Тавріді»). Римський драматург Л. Анней Сенека, наслідуючи греків, склав трагедії «Агамемнон» і «Троянки». Можна сказати, що образами Гомерового епосу насичена вся антична - грецька та римська література, а також скульптура і живопис. На давніх вазах, що зберігаються в різних музеях, відтворено богів і героїв, сцени боїв ахейців із троянцями. У скіфських могилах на Україні археологи знайшли кілька золотих го-ритів (сагайдаків для луків і стріл), на яких дуже майстерно зображено життя Ахіллеса від його народження до загибелі під мурами Іліона. Цього героя особливо шанували мешканці міста Ольвії, руїни якого можна побачити і тепер на березі Дніпровсько-Бузького лиману біля села Парутине. Давньогрецький епос був джерелом натхнення і для художників нових часів. Російський художник Карл Брюллов створив серію малюнків на теми цього епосу: «Сварка Ахіллеса з Агамемноном», «Прощання Гектора з Андромахою», «Загибель Трої», «Повернення Одіссея». До нього художник із України Антін Лосенко написав картину «Прощання Гектора з Андромахою». Напевно усі ви знаєте славетну скульптурну групу, створену давньогрецькими митцями з острова Родосу - Гагесандром, Атанодором і Полідором - загибель троянського жерця Лаокоонта і його синів від змій (тепер вона в Римі). До наших часів збереглися такі твори давньогрецької скульптури, як Менелай із тілом Патрокла (тепер у Флоренції), Одіссей із оголеним мечем (тепер у Венеції) і битва ахейців із троянцями, відтворена в скульптурних фігурах храму богині Афіни па острові Егіні (тепер у Мюнхені). Як і живописці, так і скульптори нових часів зверталися до гомерівського епосу. Російський скульптор Михайло Козловський вирізьбив композиції «Ахіллес із тілом Патрокла» і «Ахіллес на ліжку». Відомий вам автор пам'ятників Шевченкові в Києві, Харкові, Каневі - Матвій Манізер на початку своєї творчої діяльності створив рельєф «Гнів Ахіллеса».

Давньому оповіданню про події останнього року Троянської війни передували оповідання про її причини, початок, перші роки. Вже після того, як було складено «Іліаду» та «Одіссею», ці оповідання були об'єднані в епічному творі під назвою «Кіпрії». В ньому йшлося про те, як Зевс із іншими богами вирішив, що на землі стало забагато людей і тому треба втягти їх до згубної війни. Розповідалося тут також про сварку богинь на весіллі Пелея і Фетіди, про Парісів суд та викрадення Єлени Парісом.

Про ці події ви вже знаєте. Залишається ще сказати, що перша спроба ахейців вирушити в похід на Трою закінчилася невдачею, бо вони не потрапили до Трої, а замість неї опинилися в Тевтранії, країні царя Телефа. До того ж страшенна буря мало не знищила всі їхні кораблі. Нарешті, мікенський цар Агамемноп вдруге зібрав ахейських владарів із їхніми військами у приморському містечку Авліді, й лише тоді ахейці на своїх кораблях вирушили проти троянців та їхніх численних союзників.

Проте столиця троянського царя Пріама - Троя із могутньою фортецею на горі (званою «Пергамами Трої» чи просто «Пергамом») була неприступна, бо самі боги обвели її величезним муром. Минали роки, а грізні войовники ахейці, розташувавши свій табір на березі поблизу кораблів, все не мали успіху. Війна, як і хотіли боги, губила багато людей і в ахейців, і в троянців. Ахейські проводирі почали сваритися між собою за здобич. Крім того, серед воїнів ширилося невдоволення Агамемноном і Менелаем, через яких їм доводилося воювати.

Незвичайний твір «Іліада»! Вона починається в першій пісні (рапсодії) з гніву Ахіл-леса на Агамемнона, але далі син Пелея не бере участі в подіях аж до дев'ятнадцятої пісні, де кидається в бій, щоб помститися за смерть свого друга Патрокла і вбити троянського героя Гектора. Закінчується «Іліада» похороном найдоблеснішого з троянців: «Гектора так, упокірника коней, вони поховали».

Але облога Трої (чи Іліона) на цьому не завершилася. Про те, що було далі, розповідається в інших, пізніших за часом складання епічних творах, що збереглися лише в небагатьох уривках і переказах.

В «Ефіопіді», приписуваній Арктінові з Мілета, дія починається з прибуття на допомогу обложеним троянцям прекрасної Пентесілеї - проводирки войовничих жінок - амазонок. Ця подія мало не змінила весь хід війни, бо Ахіллес, який жорстоко помстився на троянцях за смерть свого улюбленця Патрокла, запалав коханням до цієї красуні-войов-ниці. В одній із сутичок він зіткнувся із невідомим супротивником, чиє обличчя було прикрите заборолом. Ахіллес переміг невідомого, але коли зняв із нього шолом, виявилося, що то була прекрасна амазонка, яка сконала в обіймах закоханого героя - свого вбивці. Ахіллес у розпачі залишає поле бою, забувши про своє войовниче завзяття. Саме тоді з далекої Ефіопії (це міфічна, а не історична країна) прибуває до троянців могутній герой Мемнон, син богині світанку Еос. Натхнені його мужністю, оборонці Трої знову успішно відбивають напади ахейців. У кривавій сутичці Мемнон убиває Антілоха, такого ж близького друга Ахіллеса, як і Патрокл. Довідавшись про це, нестримний у своєму гніві Пелеїв син кидається в битву і стає на герць із Мемноном, який гине від руки ахейського героя. В розпалі бою, переслідуючи троянців, пригнічених загибеллю Мемнона, Ахіллес на чолі ахейського загону вдирається до Пріамової твердині. Битва відбувається в самій фортеці. Паріс бачить Ахіллеса і натягує свій лук: стріла, що влучила саме в п'яту - єдине вразливе місце ахейського героя, обриває його коротке й славне життя. Нема вже ні Гектора, ні Ахіллеса. Троянці тріумфують. Здається, перемога тепер на їхньому боці. Навколо тіла ахейського героя точиться запекіий бій. Одіссей і Еант Теламопід відбивають тіло героя в троянців, але згодом між обома ахейцями виникає сварка - кому належатиме Ахіллесів обладунок. Розлючений Еант божеволіє і сам убиває себе. «Ефіопіда» закінчується описом похорону Ахіллеса.

«Ефіопіду» продовжують два епічні твори: «Мала Іліада», приписувана Лесху, синові Есхіліна, з острова Лесбосу, та «Зруйнування Іліона» (можливо, згаданого вже Арктіна). Після смерті Ахіллеса в битвах із троянцями відзначається Неоптолем, син Ахіллеса й Де-ідамії. Він привозить із острова Лемносу скривдженого ахейцями героя Філоктета, власника лука самого Геракла (ахейцям було провіщено, що без того лука їм не здобути Трої). Стрілою з Гераклового лука Філоктет убиває Паріса, але троянці продовжують опір. Вони знають, що ахейцям не перемогти їх, поки в храмі Афіни Паллади перебуває статуя богині - Палладіон. Знають про це і ахейці. Якось уночі Одіссей із Діомедом непомітно прокрадаються до храму й виносять із міста статую - запоруку непереможності його мешканців. Але й цього не досить, щоб здобути Пріамову твердиню.

Одіссей пропонує вдатися до хитрощів. За його порадою ахейці будують із дерева величезного коня, всередині якого був сховок для воїнів. Одного рапку здивовані троянці бачать, що табір ахейців спорожнів, а їхні кораблі відпливли далеко від берега. Що ж сталося? Ахеєдь Сінон, який удає з себе перебіжчика, пояснює, нібито ахейці вирішили припинити безнадійну облогу Іліона та повернутися на батьківщину. Цього дивовижного коня вони спорудили для троянців, щоб ті принесли його в жертву богові Посейдону.

Даремно жрець Посейдона Лаокоонт застерігав сп'янілих від радощів гаданої перемоги підданців старого Пріама. Олімпійські боги вже винесли вирок: місто має загинути. На очах у всіх троянців із моря вийшли дві величезні змії й задушили жерця Лаокоонта та обох його синів.

Увесь день святкували легковірні троянці свою перемогу. Вони розламали складений колись богами мур, бо не спромоглися втягти дерев'яного коня до міста крізь браму. А вночі підступний Сінон відчинив у череві коня непомітні дверцята й випустив захованих там воїнів. Тим часом під місто повернулося вже ахейське військо.

Це була остання ніч неприступної Трої. Почалася жахлива різанина. Ахейці вбивали беззбройних воїнів, забирали в полон жінок та дітей, підпалювали будинки. Жорстокий Неоптолем власноручно вбив старого царя Пріама, що шукав порятунку при жертовнику Зевса> Так завершилася десятирічна облога Іліона, якого боги прирекли на загибель. В епічному творі «Ностой» («Повернення»), автором якого називають Гагія З Тройзена, розповідалося про повернення на батьківщину тих ахейських героїв, що залишилися живими. Серед них був і відомий вам Одіссей, син Лаерта, з Ітаки, дивовижні пригоди якого лягли в основу іншої поеми Гомера - «Одіссеї».

Тієї фатальної ночі з охопленого полум'ям Іліона пощастило втекти лише героєві Енею з старим батьком Анхісом, малим сином Асканієм і кількома супутниками... Про долю Енея та його нащадків римський поет Публій Вергілій Марон склав епічну поему «Енеїду». Як ви знаєте, наша нова література почалася з перелицьованої «Енеїди» Івана Котляревського. В такий спосіб українська література пов'язується з гомерівським епосом.

Додати в закладки

  
Переклад Translate