Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ПРОЩАННЯ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ
У широкій долині, між течій швидких Скамандру та Сімоенту, точився і далі кривавий бій. Блищали на яскравому сонці мідно-гострі списи, і падали один за одним ахейські й троянські герої.
Хоробрий Еант Теламонід, надія й підпора ахейського війська, перший прорвав ворожі лави, а за ним - гучномовний Діомед, Одіссей хитромудрий, Несторів син Антілох та обидва державні Атріди. Менелай захопив у полон троянського героя Адраста, чиї коні з переляку понесли і розбили об тамарисковий кущ бойову колісницю. Адраст упав з неї сторч головою, і ту ж мить Менелай замахнувся на нього довгим списом. Та Адраст кинувся спартанському володареві в ноги і, обіймаючи їх, став ревно, крізь сльози, благати:
- Подаруй мені життя, доблесний Атріде! Мій батько, дізнавшись, що я опинився в полоні на ахейському судні, дасть за мене щедрий викуп, має-бо в своєму домі досить золота, міді й заліза.
Зворушили ці слова Менелаєві серце, і він уже хотів був віддати бранця своїм воїнам, щоб одвели його до кораблів, аж тут наспів сам Агамемнон, володар мужів. [46]
- Менелаю, який же бо ти легкодухий! - заволав він спересердя.- Чого це ти дбаєш про троянців? Чи вони мало завдали тобі кривди? То слухай мене: нікого не брати в полон! Хай жоден троянець не уникне смерті й загине без сліду, без похорону.
Послухався Менелай і відштовхнув од себе Адраста. Враз Агамемнон устромив гострий спис у бранця.
А в цей час мудрий Нестор, володар пілоський, повчав гучним голосом ахеїв:
- Друзі! Герої! Не кидайтеся відразу на здобич - коштовну зброю, колісниці чи коней. Не тягніть усе це до своїх кораблів - іще встигнете! Тож уперед, не відставайте від перших шерег!
Так казав старий Нестор, збуджуючи відвагу і спритність в ахеях. Мабуть, не витримали б троянці їхньої навали й побігли б, знеможені, за міський мур, та віщий Пріамів син Гелен розшукав шоломосяйного Гектора, а поруч нього - Енея, і став умовляти обох:
- Слухай-но, Ректоре, і ти, Енею! Ви ж найсміливіші й наймудріші троянські вожді. Тільки ви можете спинити перед муром настрахане військо. Тож ідіть і спиніть! А тоді, як наше військо знову запалиться бойовим духом, ми залишимося тут, а ти, Ректоре, підеш у місто, до батьківського дому, і скажеш матері нашій, хай збере вона найповажніших троянських жінок і піде з ними в акрополь, до храму Афіни Паллади. Хай візьме з дому найбільше і найкоштовніше покривало і покладе його в храмі перед яснозорою богинею. Та ще хай наша мати пообіцяє могутній Афіні принести в жертву дванадцятеро однорічних бичків, які ще не ходили в ярмі. Тільки б Афіна зласкавилася над нашим містом, над безпорадними жінками і дітьми.
Послухався великий Гектор свого мудрого брата. Відразу ж зіскочив із колісниці й подався обходити військо, спонукаючи троянців до бою. І знову все завирувало в долині.
Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.
І подалися аргеї назад і різню припинили,
їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився
Хтось із богів до троян - так відважно вони обернулись.
А блискучий Гектор гукав дужим голосом:
- Трої хоробрі сини! І ви, наші славні союзники! Будьте мужами, згадайте вашу відвагу! Я ж поспішу до Іліона сказати мудрим старійшинам [47] та нашим вірним дружинам, щоб палко молилися вічним богам та обіцяли принести їм щедрі дари.
По тій мові Пріамід подався мерщій до міста, і ще довго виднівся здалеку його блискучий шолом із чорною гривою, що грізно маяла в повітрі, страхаючи ворогів.
Тільки-но ввійшов Гектор у Скейську браму, кинулися до нього троянські жінки, розпитуючи про своїх чоловіків, братів і синів. Не міг славетний герой сказати їм нічого втішного, тільки звелів щиро і палко молитися блаженним богам, бо над усіма, що билися в долині, нависла страшна небезпека.
Нарешті дістався Гектор батьківського дому - великого, гарного палацу із безліччю мармурових кімнат, окремо для кожного сина і для кожної дочки окремо. Незабаром побачив він матір, поважну Гекабу, що йшла з найпрекраснішою серед усіх її дочок - з юною Лаодікою.
Поспішив Гектор до них, привітався, а мати взяла його за руку і, тамуючи хвилювання, спитала:
- Сину мій, чого ти прийшов сюди, покинувши бойовище? Мабуть, знавіснілі ахеї женуть вас до міського муру, і ти прийшов помолитися з троянського акрополя, благаючи ласки в безсмертних? Стривай, я принесу чашу медового вина, і ти зробиш узливання Зев-сові та іншим богам-олімпійцям, а тоді вип'єш і собі, бо вино надає нової снаги знеможеному воїнові під час тяжкого бою.
- Ні, шановна наша мати,- відказав на те великий Гектор,- не давай мені медового вина, щоб я не знесилів од нього і не втратив мужності й відваги. Та я й не насмілюся робити узливання Зевсові брудними руками. Тому, хто весь у крові та болоті, не личить молитися темнохмарному Зевсові. Але ти - ти молитися можеш. Тож збери найповажніших троянок і піди з ними в акрополь, до храму Афіни Паллади.
Далі Гектор переказав матері все, що радив віщий Гелен, і так закінчив свою мову:
- Я ж піду і покличу до війська Паріса, тільки не знаю, чи він послухається мене. О, бодай запалася під ним земля! Скільки страждання приніс він нашому місту, Пріамові-батьку і всім нам, Пріамо-вим дітям!
Пішла засмучена Гекаба у свої світлі покої і звеліла служницям скликати найповажніших троянських жінок до палацу. А сама подалася в гарно пахучу комору, де лежали коштовні покривала тонкої [48] роботи. Одне покривало, осторонь інших, сяяло, наче блискуча зоря на темному небі. Його й узяла Пріамова дружина, сповнена надії на ласку грізної Афіни Паллади.
З великим почтом жінок ішла Гекаба до акрополя. Ось на узгір'ї і храм божественний. Двері їм одразу відчинила жриця Теано, вродлива дружина славного Антенора, упокірника коней. З волі троянців стала вона жрицею в храмі Афіни Паллади і тепер поштиво зустріла найстарших троянських жінок.
З тужними зойками, звівши руки до неба, благали троянки яснозору богиню зглянутися на них, на їхніх синів, що б'ються за високим троянським муром, а жриця Теано поклала променисте покривало Афіні до ніг і сама поряд уклякла з такими словами:
- Вислухай нас, обороно нашого міста, могутня Афіно Палладо! Ми принесемо тобі в жертву дванадцять однолітніх бичків, які ще не ходили в ярмі. Тільки захисти від ахеїв нашу священну Трою, наших славних воїнів і безпорадних жінок та дітей!
Так молилася жриця, а разом із нею троянки. Але грізна богиня не прийняла тих палких молитов.
Тим часом Гектор, блискучою міддю окутий, ішов до Парісового будинку, що його звів сам господар з допомогою найкращих троянських будівничих. Свого меншого брата Гектор застав, як той приміряв панцир і щит та ладнав собі зброю.
А віддалік у покої сиділа прекрасна Єлена, наглядаючи за працею челядниць.
Суворо глянув на брата великий Гектор і докірливо мовив:
- Через тебе, нещасний, гине троянський народ! Битва точиться вже під самими мурами Трої. Може, незабаром наше священне місто згорить у вогні від ворожих смолоскипів. Тож іди мерщій і бийся за нього!
- Слушно ти мовиш, Гекторе,- спокійно відказав Паріс.- Я й сам уже збирався до бою, і Єлена спонукала мене йти. Тож стривай, я вберуся в Ареєву зброю, і підемо разом.
Нічого не відповів на те блискучий Гектор. Тоді прекрасна Єлена сумно озвалася до нього:
- О мій дівере, дівере зловорожої жінки, причинниці лиха! Бодай у той день, як спородила мене на світ люба мати, дужий вітер заніс мене високо в гори чи втопив у бурхливих хвилях безкрайого моря! Тоді не було б цієї біди, цієї кривавої війни, що точиться так довго. Та коли вже вічні боги нам її наслали, то нехай мій чоловік не буде [50] гірший чи слабкіший за інших, хай пече йому серце ганьба. А ти, Гекторе, сядь у крісло та трохи спочинь від тяжкого бою, що його причина - я і Паріс. Та не гнівайся на нас: всемогутній Зевс готує і йому, і мені лиху долю: навіть по смерті ми житимемо знеславлені в пам'яті наших нащадків.
- Ні, Єлено, не проси мене, щоб я сів спочивати. Неспокійне серце вже кличе мене туди, до бойовища. Хай Паріс наздоганяє мене, а я ще зайду додому попрощатися з любою дружиною і малим сином, бо хтозна, чи я повернуся до них, а чи боги віддадуть мене на поталу ахеям.
Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.
От незабаром дійшов до свого він затишного дому,
Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,-
З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,
Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.
Довідавшись від служниць, де його дружина, Гектор і собі подався до міського муру. Ішов він брукованими вулицями рідного міста і наче вперше бачив, яке воно гарне, аж серце йому тужно стискалось. Коли вже підходив до Скейської брами, навстріч кинулась, угледівши мужа згори, вірна Андромаха, яснокудра дочка царя Етіона. За нею поспішала служниця, тримаючи на руках немовля - їхню єдину дитину. Всміхнувся великий Гектор синові, що вабив очі, наче зіронька ясна. Тільки всміхнувся, та нічого не мовив.
Ллючи ревні сльози, Андромаха взяла чоловіка за руку, пригорнулася до нього і гірко сказала:
- Мій любий! Твоя хоробрість загубить тебе, а разом із тобою всіх нас. І не жаль тобі ані сина малого, ані мене, безталанної. Чує моє серце - незабаром я стану вдовою. А втративши тебе, краще мені самій лягти в сиру землю. Більше не буде ніякої втіхи в житті, попереду чекають сама журба та чорний сум. Ти ж знаєш: немає в мене любої матінки, немає і батька - його вбив нещадний Ахілл, як прийшов руйнувати наші високобрамні Фіви. Правда, Пелід посоромився ганьбити мертвого вождя і навіть зброї з батька не зняв, та ще й сам шанобливо його поховав. А німфи нагірні, Зевсові доньки, посадили на високій могилі шумливі дерева. Ахілл убив і сімох моїх любих братів, що у горах пасли білорунних овець. Тож тепер ти для мене все і батько, і мати, і брат, і чоловік мій прекрасний. Зглянься ж [51] на мене та рідного сина і не йди з міста. З цієї високої вежі пошли своє військо туди, до дикої смоківниці, де ворогам найлегше здолати міський мур. Хто виказав ахеям те місце, не знаю, але вони вже тричі саме там ішли на приступ, а попереду всіх обидва Атріди, обидва Еанти, славетний Ідоменей і могутній Діомед.
Відказав на ту мову шоломосяйний Гектор:
- Дружино моя, я теж тяжко сумую, бо, може, навіки йду від тебе і сина. Та не йти я не можу. Не можу ганьбитися, залишаючись тут, як боягуз, за високим муром. З юних років звик я берегти батькову доблесну славу і битися тільки в перших шерегах. Та серце мені віщує:
День той настане колись, Іліон загине священний,
З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.
Але не так за троянців бере мене жаль і турбота, не за страждання мого державного батька і поважної матері, не за братів, що їх, хоробрих і славних, стільки поляже під вражою зброєю,- бентежить мене твоя гірка доля, бідна Андромахо. Того чорного дня підеш ти, ридма ридаючи, в ахейський полон, а потім десь у далекому Аргосі будеш у чужому домі, наче служниця, ткати на кроснах і воду носити. За тією тяжкою роботою хтось побачить тебе й твої сльози та й скаже: «То дружина славетного Гектора, що був найперший серед оборонців священного Іліона». Та згадка про любого чоловіка тільки дужче ятритиме тобі серце. Ні, хай я краще помру, хай земля мене вкриє, аби не бачити, як поведуть тебе у полон, аби не чути твого стогону й зойку.
Гектор замовк і простяг обидві руки до сина. Заплакало дитя і сховалося в обіймах служниці: налякав його блискучий шолом із чорною гривою, що грізно маяла на вітрі. Всміхнулись і батько, і мати до свого первістка, зірки ясної. Мерщій ізняв великий Гектор із голови сліпучо-мідний шолом і поклав на землю. Тоді обійняв сина, поколисав його трохи і, піднявши на руках догори, звернувся до Зевса та інших безсмертних:
-- Зевсе всевладний і ви, вічні богове! Зробіть мого сина схожим на мене - мужнім героєм, найкращим серед троянського війська. Хай стане він могутнім владарем Іліона. Хай під час жорстокого бою воїни скажуть про нього: «Доблестю він навіть батька свого перевершив!» І хай його мати радіє, коли він з великою здобиччю вертатиме з бою. [52]
По тих словах Гектор обережно передав хлоп'я засмученій дружині. Андромаха ніжно притисла сина до грудей і крізь сльози всміхнулася. . Розчулений Гектор ласкаво обійняв її та й мовив:
- О бідолашна, не-край собі серця журбою. Всупереч долі я не попаду до Аїдового царства, а від долі врятуватися не може ніхто, якщо він смертним на світ народився. Тож не плач, не сумуй, а йди додому і наглядай за господою. Війна - то чоловіча турбота, чоловіки боронитимуть Трою, а я - найдужче за інших.
Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор
Свій конегривий шолом. Подалася дружина додому,
Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,
І незабаром дійшла до затишного й людного дому
Гектора-мужогубителя, в ньому ж застала багато
Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.
Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:
Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому
Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.
Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ЗМІСТ
На попередню
|
|
