Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ? / Іван ДЗЮБА
I. МОЖЛИВІСТЬ ПОМИЛОК І ПРИПУСТИМІСТЬ КРИТИКИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ СПРАВІ
Національна політика належить у нас до тих прерогатив вищого керівництва, які не підлягають жодній критиці і жодному сумніву. Вважається, що національне питання розв'язане раз і назавжди в 1917 році, що внутрішня національна політика сформувалася тоді раз і назавжди і відтоді залишалася незмінною. Всякий сумнів у доцільності будь-яких її моментів на будь-якому етапі розцінюється як рецидив буржуазного націоналізму, а всяка спроба посутнього обговорення її, за словами послужливих демагогів, "ллє воду на млин наших ворогів". Вище я вже наводив і ще наводитиму факти розправ з людьми, які насмілювалися робити застереження щодо окремих моментів нинішньої національної політики (відповідні факти з часів Сталіна загальновідомі).
А тим часом це далеко не ленінський підхід.
По-перше, В. І. Ленін не раз підкреслював, що перемогою революції національне питання ще не розв'язується, що ми робимо в цьому напрямку тільки перші кроки, що від формальної рівності націй, проголошеної революцією, до рівності фактичної можна прийти лише через цілий історичний етап соціального і національного будівництва, в якому можуть виникати непередбачені проблеми.
По-друге, В. І. Ленін не раз гостро говорив про те, що партія допускала серйозні помилки в національній політиці (особливо в практичній), зокрема, що вона "проґавила" ряд важливих моментів національної ситуації, що багато партійних керівників просякнуті несвідомо великоруським націоналізмом і великодержавництвом, не розуміють національних потреб інших народів і дають привід бути запідозреними в тому, що збираються нести їм "свій великоруський шовінізм, прикритий назвою комунізму".
По-третє, В. І. Ленін ніколи не приховував, що в партії є різні, часто протилежні погляди на національне питання, і вважав корисною і конче потрібною дискусію. А для успішного переборення великодержавництва й великоруського шовінізму як головної небезпеки для вироблення такої політики, яка була б найбільш чутлива до національних потреб інших народів, вважав потрібним передусім прислухатися до голосів і скарг місцевих працівників і "націоналів". ("Тут потрібен буде детальний кодекс, який можуть скласти скільки-небудь успішно тільки націонали...").
Всі ці погляди В. І. Леніна добре відомі з його доповідей та виступів на VIII і X з'їздах ВКП(б) та з опублікованої 1956 року праці "До питання про національності або "автономізацію".
Менше відомі аналогічні висловлювання багатьох делегатів VIII, X, XII та інших з'їздів ВКП(б) і з'їздів КПУ. Наведу кілька з них.
На X з'їзді у співдоповіді з національного питання (товариш Сафаров у згоді з духом висловлювань Леніна) було сказано:
"Партия по национальному вопросу твердой линии, которая бы действительно оздоровила процесс революционного развития на тех окраинах, которые при господстве царизма и буржуазии вла чили существование колониальных и полуколониальных стран, до сих пор не имела.
Нужно отдать справедливость, что до сих пор наша партия крайне мало интересовалась национальным вопросом. Резуль татом этого был целый ряд непростительных ошибок и задержка в процессе революционного развития на многих окраинах. Совершенно бессознательно иногда наши товарищи коммунисты, передовые пролетарские элементы вступали в противоречие, в конфликт с трудящимися массами угнетенных национальностей, не умея к ним подойти и их изучить.
Вся история бывшей Российской империи, которую Энгельс называл огромным количеством чужой награбленной собственности, была историей колонизации. И поскольку пролетарская революция нашла свою опору прежде всего в городах - на окраинах противоположность между городом и деревней приняла характер национального антагонизма". 15
А ось уривок з виступу В. Затонського:
"Отбояриваться от вопроса голым провозглашением права наций на самоопределение или даже права наций на государственное отделение нельзя... Национальное движение сейчас приобретает весьма серьезное значение. Национальное движение, пожалуй, было пробуждено революцией. Это мы проглядели, определеннейшим образом прозевали, это необходимо прямо сказать. В этом была колоссальнейшая ошибка Коммунистической партии, которая работала на Украине. Мы это прозевали, мы все в этом повинны. Мы прозевали рост национального движения, который был совершенно естественен в тот момент, когда поднялись к сознательной жизни широкие темные мужицкие массы. Мы прозевали тот момент, когда поднялось совершенно естественное чувство собственного достоинства в массах, и тот крестьянин, который привык раньше смотреть на себя с презрением, смотреть с презрением на свой мужицкий язык и т. д., на чал поднимать голову и требовать гораздо больше того, что он требовал раньше при царизме. (Варто зауважити, крім того, як цілком слушно Затонський пов'язує пробудження національної свідомості з людською і громадянською гідністю, з людськими і громадянськими правами. - І. Дз.). Революция пробудила куль турное движение, разбудила широкое национальное движение, мы не сумели направить по нашему руслу это национальное движение, а мы прозевали его, и оно пошло целиком по пути, по которому повели его мелкобуржуазная интеллигенция и кулачье. Это надо прямо сказать! Это была наша громаднейшая ошибка ". 16
15 "X съезд РКП(б); стенографический отчет". Москва. 1963,
с. 189.
16 Там само. с. 202 - 203.
Серйозних помилок припустилися в національній політиці й комуністичні партії інших країн Європи. Тому V конгрес Комінтерну в своїх ухвалах записав:
"Нигилизм и оппортунистические заблуждения в национальном вопросе, которыми до сих пор отличается целый ряд коммунистическихпартий, является самым слабым пунктом этих партий, которые никогда не смогут выполнить своей исторической задачи, если они не отделаются от этой слабости... Нигилизм и беззаботность в национальном вопросе (а тем более уступка "великодержавной" точке зрения господствующей национальной группы) принесли немало вреда..." 17 .
17 "Коммунистический Интернационал в документах, 1919 - 1932 гг." Москва, 1933. с. 405, 488.
Ці приклади (а їх можна було б навести ще багато) засвідчують, що в ленінські часи партія не приховувала помилок, труднощів і поворотів у національній політиці, не уникала широкої і принципової дискусії в національній справі, а, навпаки, вважала її неодмінною для врахування всіх, часом непередбачуваних факторів національної ситуації і національного будівництва.
Цілком природно було б так само дивитися на це і сьогодні. Не поленінському було б замовчувати очевидні факти: 1) що національна політика в нашій країні змінювалася (ленінське національне будівництво в двадцяті роки; перегляд Сталіним національної політики з початком тридцятих років, зокрема припинення так званої українізації; знищення Сталіним партійних національних кадрів у тридцяті роки; сумнозвісна розправа Сталіна з цілими народностями під час війни і після війни; поновлення прав "ліквідованих" за Сталіна народностей після XX з'їзду партії; розширення прав союзних республік, але водночас і ряд суб'єктивістських шовіністичних заходів Хрущова, зокрема в галузі освіти й шкільництва); 2) що в національній політиці допускалися прорахунки й помилки, а то й злочини (як вищезгадане нищення цілих народностей або як очевидне україножерство й антисемітизм Сталіна, викриті, зокрема, на XX з'їзді партії); 3) що й тепер у національній політиці є ряд труднощів і неясностей, не все ще з'ясоване й принципово встановлене, а головне - далеко не завжди практика відповідає теорії.
Тут ленінський підхід, ленінський приклад учать - і не тільки вчать, а й зобов'язують нас до того, щоб вільно й чесно обговорювати всі нерозв'язані питання, всі накопичені помилки, всі наболілі проблеми. Тільки на шляхах такого вільного й чесного, щиро зацікавленого обговорення, маючи постійно на оці інтерес гармонійного розвитку комуністичної співдружності націй, - тільки так і можна знайти справді науково-комуністичне розв'язання. А келійність, таємничість, лабораторно-кабінетна процедура, зневага до тої чи іншої думки, нехтування інтересами тої чи іншої суспільної групи, тих чи інших прошарків людей, мовчазне віддавання переваги одним мотивам (скажімо, економічним) над іншими (скажімо, національно-культурними), практика негласних інструкцій, нещире маневрування, розходження між словом і ділом, між обіцянками і намірами ніколи й ніде не давали добрих результатів. Саме такі засоби і така процедура і "ллють воду на млин наших ворогів".
Книга: ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ? / Іван ДЗЮБА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
