— Немає сумніву, все це не може вічно тривати й якогось дня лусне. Спробуйте надимати свиню славою і побачите, що вона вам нарешті все ж таки вибухне. Коли б я їхав на фронт, на ешелоні написав би:
Угноїмо кістьми людськими лан,
Acht Pferde oder achtundvierzig Mann 1.
1 Вісім коней або сорок вісім людей (напис на залізничних вагонах, нім.).
Відчинилися двері, і з’явився наглядач. Він приніс чверть пайка солдатського хліба на двох і свіжу воду.
Не підводячися з сінника, однорічник звернувся до наглядача з такими словами:
— Як це благородно і гарно з твого боку відвідувати в’язнів, о свята Агнесо дев’яносто першого полку! Вітаємо тебе, доброчинний ангеле, чиє серце наповнене співчуттям. Ти навантажений кошами їжі й напоїв, щоб зменшити наше горе. Ми ніколи не забудемо твоїх благодіянь. Ти сонячне видіння в темній нашій в’язниці.
— На полковому рапорті вам буде не до жартів, — пробурмотів наглядач.
— Тільки не сердься, хом’яче, — вів далі з нар однорічник. — Скажи нам краще, що б ти зробив, якби тобі довелося посадити десять однорічників? Та не дивися так, як баран на нові ворота, ключнику Маріанських казарм. Ти б замкнув двадцять, а потім десять з них випустив, ховрашку. господи, коли б я був військовим міністром, ти б у мене потанцював. Знаєш аксіому, що кут падіння дорівнює кутові відбивання? Але я тебе прошу тільки одне: покажи і дай мені точку опори у всесвіті, а я підніму цілу землю разом з тобою, ти, хвалько!
Наглядач вибалушив очі, його пересмикнуло, і він, грюкнувши дверима, вийшов.
— Товариство взаємної допомоги по усуненню наглядачів, — сказав однорічник, порівну ділячи порцію хліба. — Згідно з параграфом шістнадцятим тюремного статуту, ув’язнені в казармах мають аж до вироку діставати повний солдатський пайок, але тут панує закон прерій: «Хто швидше зжере те, що належить в’язням».
Обидва сиділи на нарах і гризли хліб.
— На прикладі наглядачів найкраще видно, — продовжував свої міркування однорічник, — як армія робить з людини нелюда. Певно, і наш наглядач до вступу на військову службу був юнаком з ідеалами, такий собі ясноволосий херувимчик, ніжний і чутливий до кожного, мабуть, обороняв нещасних, завжди захищав їх у бійках за дівчат на храмовому празнику в рідній околиці... І без сумніву, його всі шанували. Але сьогодні... Боже мій, як радо я б йому затопив у пику, бив би головою об нари й скинув у сортир сторч головою. І це також, приятелю, доказ цілковитого здичавіння звичаїв під впливом військового ремесла.
І він почав співати:
Не боялась навіть чорта,
Та зустрівся їй солдат...
— Милий друже, якщо подивитися на все це в масштабах нашої милої монархії, неодмінно дійдеш висновку, що з нею справа приблизно така, як з тим дядьком із твору Пушкіна. Пушкін писав, що його дядечко здохлятина і тому не лишається нічого іншого, як:
Зітхать і думку берегти:
«Коли ж візьмуть тебе чорти!» 1
1 Переклад М. Рильського.
Знову почулося скреготіння ключа в дверях, і наглядач почав запалювати в коридорі гасову лампочку.
— Промінь світла в царстві темряви, — вигукнув однорічник, — освіта проникає в армію. На добраніч, пане наглядачу! Вітай усіх старшин, і хай вам щось гарне присниться. Наприклад, що ви мені вже повернули моїх п’ять крон, які я вам давав на сигарети, а ви їх пропили за моє здоров’я. Спіть солодко, недолюдку.
Було чути, як наглядач щось бурмоче про завтрашній полковий рапорт.
— Знову самі, — сказав однорічник, — тепер, поки ще ми не полягали спати, я хочу кілька хвилин присвятити повчальній лекції про те, як день у день зростають зоологічні знання старшин і офіцерів. Щоб за всяку ціну виховати новий людський матеріал для війни, свідоме гарматне м’ясо, треба докладно вивчити природознавство або книгу «Джерела господарського добробуту», видану видавництвом Кочого, де кожний рядок пересипаний словечками: «худоба», «кабан», «свиня».
Останнім часом бачимо, проте, як наші проґресивні військові кола запроваджують нові назви для рекрутів. В одинадцятій роті капрал Альтгоф уживає слова: «енгадінська коза»; єфрейтор Мюллер, німець, учитель з Кашперських гір, називає рекрутів «чеськими смердюхами», фельдфебель Зондернуммер — «волячою жабою», «йоркширським кнуром» і кожному рекрутові обіцяє вичинити шкуру. При цьому виявляє такі професійні знання, немовби походить з родини чучельників. Військові начальники намагаються прищепити всім любов до батьківщини, керуючись у цьому особливими допоміжними засобами, такими, як дике ревіння, танець навколо рекрутів та войовниче гарчання, що нагадує африканських дикунів, які збираються здерти шкуру з невинної антилопи або приготувати шинку з місіонера, призначеного на обід. Німців це, безумовно, не стосується. Якщо фельдфебель Зондернуммер каже «заубанде» 1, він завжди негайно додає „die tschechische“ 2, щоб німці не образились і не прийняли цього на свою адресу.
При цьому всі підстаршини в одинадцятій роті дико поводять очима, немов нещасний собака, що пожадливо проковтнув намочену в олії губку і вона застряла йому впоперек горла. Одного разу я чув розмову єфрейтора Мюллера з капралом Альтгофом щодо дресирування ополченців. У цій розмові раз по раз чути було такі слова: „Ein Paar Ohrfeigen“ 3. Я думав спочатку, вони посварилися і розпадається німецька військова єдність, але я здорово помилився. Насправді йшлося тільки про солдатів.
«Коли така чеська свиня, — повчав добродушно капрал Альтгоф, — не навчиться і після тридцятого „nieder“ 4 стояти рівно, як свічка, то зацідити йому кілька разів у пику — для нього мало. Ти його гарненько садони кулаком у живіт, а другою рукою насунь шапку на самісінький ніс і скажи: «Kehrt euch!». А коли він обернеться, вгати йому ногою в сідницю, тоді побачиш, як він почне виструнчуватись і як прапорщик Дауерлінг реготатиме».
1 Банда свиней (нім.).
2 Чеська (нім.).
3 Кілька ляпасів (нім.).
4 Лягай! (Нім.)