Розділ одинадцятий
Хто вкрав пиріжки
Коли вони надбігли, Чирвовий Король з Королевою вже сиділи на троні в оточенні всілякого птаства та звірини, а також цілої колоди карт. Попереду під охороною двох вояків стояв закутий у кайдани Чирвовий Валет, а поруч із Королем - Білий Кролик, з ріжком в одній руці та сувоєм пергаменту в другій. Посеред судової зали красувався стіл, а на ньому - повний таріль пиріжків із фруктами, таких смаковитих на вигляд, що в Аліси аж слинка потекла.
"Хай би швидше кінчався суд і починалося частування", - подумала вона. Але думати про це, здавалося, було ще рано, тож вона почала роззиратися по залі, щоб якось згаяти час.
Бувати в судах їй досі не випадало, проте вона дещо знала про них із книжок і, на превелику свою радість, упевнилася, що може назвати посади майже всіх присутніх.
"Он суддя, - сказала вона подумки, - це видно з його величезної перуки".
Суддею, до речі, був Король, а що він нап'яв корону поверх перуки, то, видно, почувався не надто зручно; до того ж, перука зовсім йому не личила.
- А он лава присяжників, - розмірковувала Аліса. - А отих дванадцять птахотварів (вона, бачте, мусила вжити саме це слово, бо серед них були і птахи, й тварини), мабуть, і є присяжники. [105]
Це останнє слово вона вимовила на різні лади, сама собою пишаючись, гадаючи (і справедливо), що серед її ровесниць мало хто знається на таких речах. (Хоча, зауважмо, слово «присяжні» було б тут не менш доречне.) Усі дванадцятеро присяжних вельми зосереджено писали щось на грифельних табличках.
- Що вони пишуть? - пошепки запитала Аліса в Грифона. - Адже суд іще не почався?
- Вони записують свої імена, - шепнув у відповідь Грифон. - Бояться, що до кінця суду забудуть.
- От пришелепкуваті! - вголос обурилася Аліса, та зразу ж і прикусила язика, бо саме в цей час Білий Кролик вигукнув: "Прошу дотримуватись тиші!", а Король начепив окуляри і став водити очима по залі, вишукуючи балакунів.
Дивлячись на присяжних, Аліса бачила так виразно, мовби стояла в них за плечима, як усі вони виводять на табличках слово «пришелепкуваті»; один з них явно не знав, як воно пишеться, тож мусив питати розуму в сусіди.
"Уявляю собі їхні записи на кінець суду!" - подумала Аліса.
В одного з присяжних немилосердно шкрябало перо. Це було нестерпно, тож Аліса, обійшовши залу, зайшла йому за спину і, прихитрившись, вихопила в нього перо. Вона зробила це так спритно, що горопаха присяжний (не хто інший, як ящур Крутихвіст) так і не збагнув, куди воно поділося. Після марних пошуків він до кінця дня мусив писати пальцем, з чого було дуже мало [106] пуття, бо палець не лишав на табличці жодного сліду.
- Оповіснику, читай оскарження! - звелів Король.
По цих словах Білий Кролик дмухнув тричі в ріжок, розгорнув пергаментовий сувій і зачитав:
Краля Чирвова спекла пиріжки,
А також спекла рулет.
Та ті пиріжки, як і той рулет,
Украв Чирвовий Валет!...
- Ваш вирок! - звернувся Король до присяжних.
- Не тепер! Не тепер! - хапливо перебив Кролик. - До вироку ще далеко!
- Викликати першого свідка! - звелів Король.
Кролик тричі дмухнув у ріжок і проголосив:
- Перший свідок!
За першого свідка був Капелюшник. Він з явився, тримаючи в одній руці чашку чаю, а в другій - шматок хліба з маслом.
- Перепрошую, ваша величносте, - озвався він, - що я приніс усе це сюди, але, бачте, коли по мене прислали, я саме допивав чай...
- Ти мав би вже допити, - сказав Король. - Коли ти почав?
Капелюшник глипнув на Шаленого Зайця, який попідручки з Соньком-Гризуном супроводив його до судової зали.
- Здається, чотирнадцятого березня, - відповів той.
- П'ятнадцятого, - уточнив Капелюшник. [107]
- Шістнадцятого, - поправив Сонько-Гризун.
- Занотуйте, - звернувся Король до присяжних, і вони запопадливо записали на табличках усі три дати, тоді додали їх і одержану суму перевели в шилінги та пенси.
- Скинь свого капелюха, - звелів Капелюшникові Король.
- Це не мій капелюх, - відповів Капелюшник.
- Крадений! - проголосив Король, і присяжні миттю запрацювали перами.
- Я - капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, - пояснив Капелюшник, - своїх нема.
Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці.
- Складай свої свідчення, - звелів Король, - але без нервів, бо зараз же скараємо на горло!
Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.
Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця.
- Був би вельми вдячний, якби ви мене так не тисли! - озвався Сонько, що сидів поруч неї. - Я й так ледве дихаю.
- Нічого не можу вдіяти, - якомога лагідніше відказала Аліса. - Я росту.
- Тут рости не дозволено! - сказав Сонько. [108]
- Не меліть дурниць! - посміливішала Аліса. - Ви ж так само ростете, правда?
- Правда, - сказав Сонько. - Але я росту з розумною швидкістю, а не пнуся отак зі шкіри.
Він сердито встав і перейшов на другий кінець зали. Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків:
- Принеси мені список усіх, хто співав на останньому концерті!
Тут бідного Капелюшника так шалено затіпало, що він вискочив із власних черевиків.
- Складай свої свідчення, - грізно повторив Король, - або зараз же будеш скараний на горло - з нервами чи без!
- Я... бідний неборака, ваша величносте... зацокотів зубами Капелюшник. - Я тільки-но сів пити чай... десь тиждень тому, не раніше... Хліба з маслом у мене майже не залишилось... У казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... Я зварив з нього чай, і з тих пір час для мене закінчується на ча...
- На "ча"? - перепитав Король.
- На ча...
- Ти що - мене за дурня маєш? Час починається, а не закінчується на "ча" - гостро сказав Король, і слово «чаювання» так і залишилось недоказаним. - Далі!
- Я... бідний неборака, - знову завів Капелюшник. - В казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... але, як сказав Шалений Заєць...
- Я не казав, - вихопився Шалений Заєць. [109]
- Казав! - наполягав Капелюшник.
- Я заперечую! - заявив Шалений Заєць.
- Він заперечує, - сказав Король. - Не вносьте до протоколу.
- В усякому разі, як сказав Сонько-Гризун... - правив своєї Капелюшник, занепокоєно озирнувшись на свого супутника.
Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав.
- Після того, - повів далі Капелюшник, - я врізав собі ще хліба з...
- Але що сказав Сонько-Гризун? - запитав один із присяжних.
- Не пригадую, - сказав Капелюшник.
- Доведеться пригадати, - зауважив Король, - бо інакше скараємо на горло!
Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно.
- Я... бідний неборака, ваша величносте... - почав він.
- Ти бідний, бо дурний, - хмикнув Король.
Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці.
(Оскільки слово це непросте, я поясню його описово: виконавці взяли великого полотняного мішка, запхали в нього свинку сторч головою і сіли зверху.)
"Тепер знатиму, як це виглядає, - подумала Аліса. - Бо в газетах не раз пишуть про судові засідання: «Окремі спроби зірвати оплески були негайно придушені судовими виконавцями", - але досі я не розуміла, в чому тут суть". [110]
- Це все, що ти мав сказати? Тоді - рухайся! - промовив Король.
- Чухайся? - не зрозумів Капелюшник. - У мене зайняті руки! (Хліб з маслом та чашку він уже встиг підібрати.)
- А ти зроби так, щоб були зайняті твої ноги, - сказав Король.
Тут зааплодувала друга морська свинка, і її теж було придушено.
"Ну ось, зі свинками покінчено! - подумала Аліса. - Тепер справа піде краще".
- Я хотів би допити свій чай, - промовив Капелюшник, тривожно зиркнувши на Королеву, яка вивчала реєстр співаків.
- Можеш іти, - сказав Король, і Капелюшник чкурнув із зали, не взувши черевиків.
- І зітніть йому голову на виході, - наказала Королева одному з виконавців.
Та поки той добіг до дверей, за Капелюшником уже й слід прохолов.
- Покличте наступного свідка! - звелів Король.
Наступним свідком виявилася Герцогинина кухарка. В руці вона тримала коробочку з перцем. Ще до її появи в залі Аліса здогадалася, хто зараз увійде: всі, хто сидів біля дверей, почали дружно чхати.
- Складай свої свідчення! - наказав Король.
- Не буду! - відказала кухарка.
Король збентежено глянув на Білого Кролика.
- Цього свідка, ваша величносте, треба піддати перехресному допитові, - півголосом озвався Кролик. [111]
- Перехресному, то й перехресному, - зітхнув Король. Він схрестив руки на грудях і так сильно зсунув брови, аж очі йому зійшлися на переніссі, а тоді, втупившись у кухарку, спитав густим басом:
- З чого печуть пиріжки?
- Переважно з перцю, - відповіла кухарка.
- З меля-а-си, - озвався позад неї сонний голосок.
- Взяти Сонька за барки! - заверещала Королева. - Зітнути йому голову! Витурити із зали! Придушити! Защипати! Повискубувати йому вуса!
Кілька хвилин у залі панував несусвітній розгардіяш - виганяли Сонька-Гризуна. А коли всі знову втихомирились, виявилося, що кухарка зникла.
- Плакати не будемо! - з величезною полегкістю мовив Король. - Викличте наступного свідка!
І, повернувшись до Королеви, пошепки додав:
- Знаєш, золотко, наступний перехресний допит слід провести тобі. Мені вже в голові гуде!
Кролик тим часом водив пальцем по списку, й Аліса не спускала з нього очей.
"Цікаво, хто буде наступним свідком, - подумала вона. - Поки що доказів у них - жодних."
Який же був її подив, коли Білий Кролик крикнув своїм тонким верескучим голосом:
- АЛІСА! [112]