2
У старшого посильного готелю Тоні Акости, хлопця по-дівочому стрункого й тендітного, було шоколадне обличчя з бархатистими очима й тонкими, завжди рішуче стуленими губами. Ставши на порозі, він доповів: [6]
- Ближче як у сьомий ряд квитків уже не було, містере Молверн. Той Мастак Верра б'ється, як звір, але чемпіоном у напівлегкій вазі буде Дьюк Тарго - це факт.
- Зайди випий чарку, Тоні, - сказав Молверн. І, ставши біля вікна й дивлячись на струмені дощу, кинув через плече: - Якщо це звання йому куплять.
- Тільки крапелиночку, містере Молверн. Темношкірий хлопець заходився обережно змішувати
віскі з содовою. Склянка стояла на таці, а таця - на зробленому під старовину бюро. Піднісши пляшку проти світла, Тоні нігтем відміряв порцію, налив у склянку, тихо подзвенів довгою ложечкою, розкручуючи грудку льоду, надпив і всміхнувся, блиснувши дрібними білими зубами.
- Цей Тарго - просто диво, містере Молверн. Удар блискавичний, голова ясна, кулаки, як два молоти, нікого не боїться, ніколи не відступає.
- Але ж ти подивись, кого проти нього виставляють. Хтозна-кого. Босяків.
- Атож, справжнього партнера він ще не мав, - кивнув Тоні.
Дощ періщив у шибки. Великі краплі розплескувались і стікали хвильками вниз.
- Він і сам босяк, - сказав Молверн. - Попри весь свій шик і лоск, він - босяк босяком.
Тоні скрушно зітхнув.
- Ех, якби ж то я міг подивитися хоч один раунд. І це ж мій вихідний день.
Молверн повільно одвернувся од вікна, підійшов до бюро й налив собі віскі з содовою. На щоках у нього проступили дві темні плями, голос зазвучав стомлено і став якимось скрипучим.
- Так-так. І що ж тобі заважає?
- Голова болить.
- Отже, ти знову без грошей, - майже прогарчав Молверн.
Тоні відвів погляд убік і промовчав. Молверн стиснув пальці лівої руки в кулак, повільно розняв їх і спідлоба зиркнув на хлопця.
- Тед завжди виручить, - зітхнув він. - Старий добряга Тед. Він роздає гроші направо і наліво. Він тюхтій. Тед завжди виручить. Гаразд, Тоні, неси того квитка назад. Візьмеш два поряд. - Він засунув руку до кишені, витяг банкноту.
Тоні аж наче образився.
- Отакої, містере Молверн, може, ви думаєте, що я...
- Бери, бери. Що важливіше - дружба чи якийсь там квиток на бокс? Купиш два квитки і візьмеш із [7] собою свою дівчину. Мені, зрештою, начхати на того Тарго.
Тоні Акоста взяв гроші. Потім подивився Молвернові просто в очі і, стишивши голос, проказав:
- Я б радше пішов з вами, містере Молверн. Тарго мастак класти навзнаки не тільки на рингу. Він вчащає сюди до однієї білявочки, вашої сусідки. До міс Едрієн з дев'ятсот чотирнадцятого.
Молверн випростався, не кваплячись поставив склянку, покрутив її на таці й трохи захриплим голосом відповів:
- І все ж таки він босяк босяком, Тоні. Гаразд, зустрінемось о сьомій коло входу до твого готелю. Повечеряємо разом.
- От спасибі, містере Молверн!
Нечутно ступаючи, Тоні Акоста вийшов і беззвучно причинив за собою двері.
Молверн довго стояв, водячи пучками по стільниці, втупившись поглядом у підлогу. Потім голосно, сердито проказав:
- Тед Молверн, найперший тюхтій у Сполучених Штатах Америки. Дурень, що заграє з прислугою і кидається на виручку приблудним мамзелям. О-хо-хо.
Він допив віскі, глянув на годинник на руці, надів капелюха, синє замшеве пальто і вийшов. У коридорі зупинився перед дверима 914-го, уже підніс руку, щоб постукати, - і тут-таки опустив її.
Повільно підійшовши до ліфта, він спустився вниз, вийшов на вулицю і сів у свою машину.
Редакція «Трібюн» містилася на розі Четвертої авеню і Спрінг-стріт. Молверн завернув за ріг, пройшов службовим входом і піднявся на четвертий поверх у розхитаному ліфті. Ліфтер - дідок із погаслою сигаретою в зубах - невідривно читав згорнуту вчетверо газету, тримаючи її під самим носом.
На четвертому поверсі, перед великими двійчастими дверима з написом «Відділ репортажу», стояв столик із селектором, за яким сидів ще один дідок.
Молверн постукав пальцями по столу, привертаючи до себе його увагу, і сказав:
- До Адамса. Тед Молверн.
Дідок щось пробубонів у селектор, відпустив клавішу й показав бородою на двері.
Молверн увійшов і повз вигнутий підковою стіл технічного редактора, повз ряд столиків, за якими клацали на машинках репортери, попрямував у кінець кімнати, де в кріслі, відхиленому під небезпечним кутом назад, поклавши ноги на висунуту шухляду й націливши велику люльку просто в стелю, сидів худорлявий рудий чоловік. [8]
Коли Молверн став перед ним, рудий відірвав погляд від стелі, подивився на нього і, не міняючи пози, процідив крізь зціплені на люльці зуби:
- Вітаю, Тедді. Як справи у багатих нероб?
- Ти не міг би показати мені своє досьє на такого собі містера Кортуея? - спитав Молверн. - Точніше кажучи, на сенатора нашого штату Джона Маєрсона Кортуея?
Адамс опустив ноги на підлогу і, ухопившись за край столу, сів рівно, витяг люльку з рота і сплюнув у кошик для сміття.
- На цього старого шкарбана? Будь ласка. Тільки я не пригадую, щоб за ним водилося щось цікаве. - І, втомлено підвівшись, зітхнув. - Ходімо, хлопче.
Вони пройшли попід стіною повз інший ряд столиків; за останнім голосно реготала гладка дівчина з розмазаною на губах помадою - певно, друкувала щось дуже для неї смішне, - і ввійшли до іншої великої кімнати, заставленої шестифутовими шафами-картотеками, між якими де-не-де стояли столики із стільцями.
Адамс зупинився перед однією шафою, перебіг очима написи, висмикнув шухляду, витяг і поклав на столик папку.
- Влаштовуйся, читай. А що ти винюхав?
Спершись ліктем на столик, Молверн заходився гортати вирізки. їх було багато, схожих одна на одну, політичних за змістом, позбавлених будь-якої сенсаційності. Сенатор Кортуей зробив таку-то заяву з приводу такого-то питання, що становить громадський інтерес, виступив на таких-то зборах, побував там-то. Читати все це було дуже нудно.
З кількох кліше на Молверна з холодною байдужістю дивився худорлявий сивий чоловік із запалими чорними очима на непроникному обличчі. По кількох хвилинах Молверн спитав:
- А зайвої фотографії його в тебе не знайдеться? Не клішованої, а справжньої?
Адамс зітхнув, потягся і зник за стіною шаф. Повернувшись, він кинув на столик лискучу чорно-білу фотокартку.
- Бери, дарую. У нас їх десятки. Цьому дідові вже казна-скільки років, і ніякі чорти його не беруть. Як захочеш, я можу в нього й з автографом узяти - тобі особисто.
Молверн, примруживши очі, довго придивлявся до портрета.
- Дякую, обійдуся, - сказав він повагом. - Ти не знаєш, Кортуей був одружений? [9]
- Ні. Принаймні за мого життя. Та ні, мабуть, ніколи. Слухай, а що ти в біса розкопав?
Усмішка повільно торкнула Молвернові уста. Він витяг свою фляжку й поставив її на столик поряд з папкою. Обличчя Адамса вмить проясніло, довга рука сягнула по фляжку.
- Виходить, і дітей у нього не було, - сказав Молверн.
Адамс ласо дивився на фляжку.
- Може, й були, але не для преси. А втім, наскільки я знаюся на фізіономіях, добродії з такими пиками дітей не плодять. - Він з булькотом ковтнув, витер губи, ковтнув ще раз.
- У тім-то й річ, - кивнув головою Молверн. - Ковтни ще тричі - і забудь, що ти мене бачив.