5
Постать Бенні Сірано складалася мовби з двох куль: великої - тулуба й малої - голови. Його коротенькі ніжки в лакованих черевиках раз у раз смикалися між тумбами темного неполірованого письмового столу. В зубах він стискав кінчик носовичка, шарпаючи його лівою рукою, а пухкою правою долонею немовби відштовхував від себе щось невидиме. Через те, що в зубах у нього був носовичок, голос його звучав здушено.
- Хвилиночку, хлопці, хвилиночку!
В кутку кабінету стояв смугастий диван, і на ньому між двома агентами з управління поліції сидів Дьюк [21] Tapro. Над бровою в нього темнів синець, його русяве волосся було скуйовджене, чорна шовкова сорочка мала такий вигляд, наче хтось, ухопившись за її комір, спробував був відірвати Тарго від землі й покрутити ним над головою.
В одного з полісменів, сивочубого, кровоточила розпухла губа. У молодшого, такого ж русявого, як Тарго, було підбите око. Обидва насилу тамували лють, причому молодшому ще вдавалося гірше, ніж старшому.
Молверн сидів під стіною, осідлавши стілець, і замріяно дивився на Джін Едрієн, яка вмостилась у шкіряному кріслі поряд з ним. Вона бгала хусточку, раз у раз витираючи нею долоні. Дівчина робила це - мабуть, машинально, - відколи Молверн побачив її в кабінці. її гарні уста сердито кривилися.
Гес Найшекер стояв, прихилившись спиною до дверей, і курив.
- Хвилиночку, хлопці, - казав Сірано. - Якби ви не почали хапати його за руки, він не відбивався б. Він хлопець порядний - і кращого боксера в мене не було. Ви з ним по-доброму.
Тоненька цівка крові витекла з кутика Дьюкових уст на круте підборіддя. Обличчя в нього було закам'яніле, безвиразне.
- Може, ти ще хочеш, щоб у цих хлопчиків крильця виросли, Бенні? - холодно спитав Молверн.
- Ви й досі маєте посвідчення приватного детектива, Молверне? - визвірився русявий полісмен.
- Та десь, певно, ще валяється, - відповів Молверн.
- То ми його можемо у вас відібрати, - гостро мовив русявий.
- Ви все можете, ваша поліцейська величносте. Ви, певно, й фанданго можете станцювати. Зразу видно, що ви на все мастак.
Русявий полісмен почав підводитися, але його старший напарник сказав:
- Не чіпай його. Нехай ще трохи побреше. А спробує вкусити - накинемо намордник.
Молверн і Гес Найшекер весело перезирнулися. Сірано безпорадно розвів руками. Дівчина скоса, з-під вій, глянула на Молверна. Тарго розтулив рота і сплюнув кров собі під ноги, на блакитний килим.
Хтось штовхнув двері, і Найшекер відступив убік, трохи прочинив їх, а тоді розчахнув навстіж. Увійшов Макчесні.
Лейтенант поліції Макчесні, високий, рудуватий чоловік років сорока, мав дуже світлі очі й вузьке, підозріливе обличчя. Він зачинив за собою двері, крутнув [22] ключ у замку, тоді повільно підійшов до Тарго, зупинився перед ним і сказав:
- Він мертвий. Одна куля в серці, друга під серцем. Як на стрільбу навскидку - дивовижна влучність. Ви часом не захоплюєтеся стрілецьким спортом?
- Як уже бити, то напевно, - глухо відповів Тарго.
- Хто він - установили? - спитав у лейтенанта сивий полісмен, відсовуючись на край дивана. Макчесні кивнув головою.
- Найманий убивця. Плант, на прізвисько Сірник. У наших краях я його вже років зо два не бачив. Нанюхавшись порошку, він діяв на відчай душі. Кокаїніст.
- Нормальна людина сюди з таким ділом не поткнулася б, - сказав сивий полісмен.
Довгасте обличчя Макчесні було не так похмуре, як серйозне.
- У вас є дозвіл носити зброю, Тарго?
- Є. Бенні дістав його для мене два тижні тому. Мене останнім часом діймали всякими погрозами.
- Послухайте, лейтенанте, - задріботів Сірано, - якісь шахраї залякують його, вимагаючи, щоб він зіграв у піддавки, розумієте? Він дев'ять зустрічей підряд вигравав нокаутом, тож вони на його поразці непогано загребли б. Я йому вже й сам казав, що, може, один раз варто й програти.
- І я таки мало не програв, - похмуро пробурчав Тарго.
- От вони й підіслали до нього того бандюгу, - докинув Сірано.
- Що ж, можливо, можливо, - сказав Макчесні. - Як же вам пощастило випередити його, Тарго? Де у вас був пістолет?
- В задній кишені.
- Покажіть, як ви це зробили.
Тарго шаснув правою рукою до задньої кишені, вихопив з неї хусточку й вистромив з-під неї палець, як дуло пістолета.
- Ця хустечка теж була в кишені? - спитав
Макчесні. - Разом з пістолетом?
На червоне обличчя Тарго набігла тінь. Він кивнув.
Макчесні нахилився вперед, легким рухом висмикнув з пальців Тарго хусточку, понюхав її, розгорнув, понюхав знову, згорнув і сховав до своєї кишені. Обличчя його лишилося незворушним.
- А що він сказав, Тарго?
- Він сказав: «Я маю для тебе звістку, піжоне, - ось вона», - і почав витягати револьвер, а він трохи застряв, видно, зачепився за щось. І я випередив його. [23]
Макчесні ледь посміхнувся і відхилився назад, балансуючи на підборах. Від цієї посмішки ніс його начебто зробився ще довшим. Він зміряв Тарго поглядом і мовив:
- Так-так, з біса влучні постріли, як на такий маленький пістолет. А втім, реакція у вас, мабуть, швидка, дарма що важите ви он скільки... А хто одержував ті погрози?
- Я, - відповів Тарго. - По телефону.
- Голос упізнали б?
- Схожий на голос цього бандюги. Твердити не берусь, але схожий.
Макчесні пройшовся на негнучких ногах в інший кінець кабінету, постояв якусь мить, дивлячись на розфарбовану від руки спортивну фотографію. Потім неквапно повернувся, підійшов до дверей.
- Смерть такого покидька - втрата невелика, - спокійно сказав він. - Але без формальностей нам не обійтися. Вам обом доведеться поїхати з нами до управління, дати свідчення. Ходімо.
Він вийшов. Обидва полісмени підвелися. Дьюк Тарго теж. Сивий суворо мовив до нього:
- Тільки давай по-доброму, хлопче.
- Як по-доброму, то дозвольте мені вмитись, - ошкірився Тарго.
Вони вийшли. Русявий полісмен пропустив уперед Джін Едрієн і, перше ніж вийти, просичав Молвернові:
- Наші стежечки ще схрестяться!
- Ну, від такого чорта, як ти, я завжди відхрещуся, - з чемною усмішкою відказав Молверн.
Гес Найшекер засміявся, причинив двері і підійшов до столу.
- Я трушусь, як третє підборіддя в Бенні, - сказав він. - Випиймо по краплі коньяку.
Він наповнив на третину три склянки, взяв собі одну, перейшов до смугастого дивана і, вмостившись на ньому напівлежачи, прихилившись до спинки, пригубив коньяк.
Молверн підвівся й випив свою склянку до дна. Потім дістав сигарету і, розмітаючи її між пальцями, спідлоба вп'явся поглядом у гладеньке біле обличчя Сірано.
- Скільки грошей, по-твоєму, перейшло сьогодні з рук до рук після перемоги Тарго? - спитав він неголосно. - Я маю на увазі заклади.
Сірано поморгав, потер пухкою рукою губи.
- Кілька тисяч - не більше. Це ж була звичайнісінька щотижнева зустріч. Все це якось не в'яжеться між собою, правда?
- Якби в'язалося, то це означало б, що життя людське зовсім здешевіло в наших краях. [24]
Сірано не відповів. Гес Найшекер допив свій коньяк і обережно поставив порожню склянку на круглий дубовий столик біля дивана. Він мовчки дивився в стелю.
Постоявши ще хвильку, Молверн кивнув їм обом, перейшов кімнату і вийшов, зачинивши за собою двері. Він попрямував тепер уже темним коридором, у який виходили двері артистичних убиралень, пройшов між лаштунками на сцену й спустився в зал.
У вестибюлі старший офіціант стояв біля скляних дверей, дивлячись на дощ і на спину полісмена в уніформі. Молверн зайшов до порожньої роздягальні, знайшов своє пальто й капелюх, надяг їх, вийшов, зупинився поряд із старшим офіціантом і спитав:
- Ви часом не бачили, куди подівся хлопець, що приходив зі мною?
Старший офіціант похитав головою й узявся за ключ, щоб відімкнути двері.
- Тут у нас сиділо чотириста чоловік - і триста з них кинулися тікати, коли ми викликали поліцію.
Молверн кивнув і вийшов під дощ. Полісмен в уніформі ковзнув по ньому байдужим поглядом. Пройшовши тротуаром до того місця, де вони з Тоні залишили машину, Молверн побачив, що її там нема. Він подивився праворуч, ліворуч, постояв ще трохи під дощем, а тоді пішов у напрямку «Каронделета».
Незабаром йому пощастило зупинити таксі.