Будь-яке судження має чітку структуру, за якою логіка розрізняє прості і складні судження.
Просте судження складається з поняття про предмет (суб’єкт - S) і поняття про ознаку предмета (предикат - P). Наприклад: “Київ – столиця України”. У цьому судженні суб’єктом є поняття “Київ”, а предикатом – “столиця України”. Іншими словами, суб’єкт включає у собі отримане раніше знання, а предикат – елемент, який утворює нове знання. Між суб’єктом і предикатом існує тісний взаємозв’язок – наявність предикату може стверджуватися (як у наведеному прикладі) і заперечуватися. Наприклад, “Росія не є суто Європейською країною”. Таким чином між S і Р є так звана логічна “зв’язка” двох видів - : S є Р і S не є Р.
Крім цього у судженні є така складова, як квантор – вона уточнює об’єм S і стоїть перед ним. Скажімо у судженні “Всі люди смертні” мається на увазі весь об’єм поняття “люди” (кванторне слово – “всі”), а у судженні “С.Ф.Поважний – ректор ДонДУУ” мається на увазі одиничний представник поняття “люди” (можна вжити кванторне слово “цей”).
Таким чином повна структура простого судження може бути представлена як:
Поділ простих судженнь за кількістю і якістю
З позицій класичної формальної логіки просте судження за ознакою повноти (кількістю) об’єму поділяються на :
ü загальні (кванторне слово – “Всі”) – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить до всього об’єму суб’єкта – “Усі фінансисти є фахівцями з цінних паперів”, “Всі справжні викладачі ДонДУУ втілюють в життя ідеали істини, добра, краси і справедливості”, “Всі правознавці не є адвокатами”;
ü часткові (кванторне слово – “Деякі”) – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить лише до вказаної частини об’єму суб’єкта – “Деякі студенти є відмінниками”, “Лише деякі люди можуть вважатися особистостями”;
ü одиничні (кванторне слово – “це”) – судження, яке має в якості суб’єкта одиничне поняття, а його предикат належить до всього об’єму суб’єкта – “Леонід Данилович Кучма – президент України”, “Студент Сидоренко В.М. – відмінник”.
У свою чергу за якістю зв’язки судження поділяються на :
ü стверджувальні (зв’язка “є”) - у ньому говориться, що певна ознака визнається як присутня у предмета;
ü заперечувальні (зв’язка “не є”) – певна ознака заперечується.
Таким чином, об’єднана класифікація суджень за кількістю і якістю виглядає так:
· загальностверджувальні судження – “Всі S є Р”;
· загальнозаперечувальні судження – “Всі S не є Р”;
· частковостверджувальні - “Деякі S є Р”;
· частковозаперечувальні судження – “Деякі S не є Р”;
· одиничні стверджувальні судження – “Це S є Р”;
· одиничні заперечувальні судження – “Це S не є Р”.
Перші чотири види суджень логіка позначає такими символами:
1. загальностверджувальні судження – “А” (від “affirmо” – лат. “стверджую”);
2. загальнозаперечувальне судження – “Е” (від першої голосної лат. “nego” – заперечую);
3. частковостверджувальні судження – “І” (від другої голосної “affirmо” – лат. “стверджую”);
4. частковозаперечувальні судження – “О” (від другої голосної лат. “nego” – заперечую).