Поняття є найпростішою формою теоретичного пізнання (мислення). Воно в загальному вигляді відбиває властивості предметів і явищ, відбиває (називає, позначає) предмети в їх вагомих сутнісних ознаках. Ознаками, у свою чергу, є певні властивості предметів, завдяки яким вони є подібними чи відрізняються.
Мовним еквівалентом поняття взагалі є окреме слово або словосполучення, що вказує на якийсь один предмет, їх окремий клас, певну ознаку предмета, наприклад: “викладач”, “маркетолог”, “фінансист”, “релігія”, “кандидат у майстри спорту”, “добрий”, “розумний”, “цінні папери”, “закон”, “формальний лідер” тощо. Разом з цим наука більш схильна розглядати у якості понять теоретичні інструментарії мови – терміни, які доведені до певної раціональної досконалості, завершеності, наприклад “есенція”, “демократія”, “тиранія”, “охлократія”, “громадянська суспільство” тощо.
Поняття (слова та словосполучення) утворюються шляхом таких розумових процесів:
1. аналіз – розумове розчленування предметів на складові, виділення в предметі окремих властивостей (при цьому кожний отриманий компонент і окрема якість називається окремим словом-поняттям);
2. синтез – зворотній процес об’єднання складових предмета у ціле;
3. порівняння – встановлення подібності або розбіжності предметів за суттєвими чи несуттєвими ознаками;
4. абстрагування – виділення в предметі певних суттєвих ознак – при цьому увага від несуттєвих відвертається;
5. узагальнення – розумове об’єднання окремих предметів у певне поняття.
Перераховані вище логічні прийоми використовуються при формуванні нових понять як у науковій діяльності, так і при опануванні знаннями в процесі навчання.