XLII
"Дивуюсь Карлу я, - сказав Марсілій, -
Старий він, сивий, двісті літ прожив
Отримав перемог немало
Булатних списів зазнавав удари
І сам без ліку королів разив...
Коли кінець отим боям його?"
"Кінця не буде, - мовив Ганелон, -
Поки Роланд лишається живий.
Де ще на світі рицар є такий?
Так само і відважний Олів'єр,
І з ним усі дванадцять франкських перів,
І двадцять тисяч їхньої дружини -
Не страшно Карлові нікого з ними".
XLIII
"Мій любий граф, - король Марсілій каже, -
І в мене військо - кращого не знайдеш:
Чотири сотні тисяч зможу я [168]
Повести в бій супроти короля".
"Тепер не час, - відмовив Ганелон, -
Багато військ загине по-дурному.
Нерозум киньте, розуму держіться!
Пошліть добра до Карла якнайбільше.
Щоб здивувалися йому французи;
Заручників пошліть десятків два -
І Карл в прекрасну Францію поверне.
За ним піде сторожа військова,
А в ній лишиться певне й граф Роланд,
Відважний та звитяжний Олів'єр -
Обох, ручуся в тім, спітка тут смерть!
Пиху прийдеться Карлові сховати,
І він покине з вами воювати".
XLIV
"А як же ж, любий графе Ганелоне, -
Питає мавр,- Роланда нам убити?"
А граф на це: "Я можу пояснити:
Як прийде Карл в міжгір'є Цезарійське,
То там залишить військову сторожу,
З Роландом на чолі, з своїм небожем,
І з Олів'єром, відданим йому,
А з ними буде двадцять тисяч франків.
На них своїх сто тисяч ви пошліть-
Хай розпочнуть із ними бій одразу.
Загине війська їхнього багато,
Та й ваших жертвою немало ляже.
Тоді почніть новий із ними бій-
В однім бою з цих двох Роланд сконає.
Здобудете отак ви перемогу,
І вже не треба буде воювати".
LVI
Могучий Карл спустошив край Іспанський,
Взяв кріпості, поруйнував міста,
I вирішив війну тим закінчити,
До Франції прекрасної спішити...
Напроти неба, наверху горба
Роланд поставив прапор військовий -
В долині військо стало навкруги.
Долинами вже сунуть сарацини
У панцерах, кольчугах і шоломах;
У них щити, в руках мечі.
Тримають всі списи напереваги.
Спинились маври в лісі, серед гір.
Чотири сотні тисяч ждуть світанку.
О, горе! зрада і невздогад франкам.
LIX
Минає ніч, займається зоря.
Вже на коні відважний Імператор
Стурбовано на військо поглядає:
"Дивіться-но, панове, - мовить Карл, -
Які ось тут ущелини ворожі,
Кого б лишити з військом на сторожі?"
"Сміліший всіх мій пасинок Роланд,
Лишім його!" - озвався Ганелон.
На зрадника поглянув Карл суворо
І відповів: "Ти справжній чорт
І лють твоя за тебе промовляє,
А хто ж передні поведе полки?"
"Нехай датчанин їх веде Оджьєр, -
Говорить граф, - найкращий він для цього".
LXIV
Могучий Карл промовив до Роланда:
"Лишаю тут з тобою, любий графе,
Всього свого я війська половину,
Воно тебе від смерті порятує".
"Цього не треба, - відповів Роланд, -
Себе і рід свій я не посоромлю!
Лишіть зо мною двадцять тисяч франків
І йдіть спокійно: поки я живу -
Ніхто вас вже ніяк не потривожить".
LXV
І скочив на коня Роланд одважний,
З ним поруч побратим став Олів'єр,
За ними Джерін і сміливий Джер'єр, [169]
Пішов Оттон, так само Беранджьєр,
Пішов Самсон і Ансеіс старий,
Джерарт погордий, русільйонський граф,
Так само і гасконець Енджельєр.
Турпін сказав: "Авжеж і я піду" .
"Роланд - сеньйор мій, я його не кину",
Такі слова промовив граф Готьєр.
З усіх обрали рівно двадцять тисяч.
LXIX
... Іспанський цар своїх васалів кличе:
Віконтів, графів, герцогів, баронів.
Із челяддю, з синами всі прийшли.
Всього зібрав він тисяч сот з чотири.
Гуркочуть в Сарагосі барабани,
Стоїть на вежі Мухамеда ідол,
І моляться йому всі маври ревно.
LXXX
На маврах панцери міцні, потрійні,
На голові шоломи сарагоські,
Мечі при боці сталеві,
У всіх щити і списи валенсійські,
І прапорці на списах різно мають,
Серед яких червоні, білі, сині.
Уже зійшли з дорожніх мулів маври
І мчать вперед на баских конях чвалом.
Був ясний день, вгорі світило сонце,
Блищала зброя безліччю вогнів,
Сурмили сурми, кличучи на бій;
Страшний той гук почуло й військо франків.
"Здається, друже, - Олів'єр сказав, -
Нам з маврами до бою треба братись".
"Ну, що ж, дай боже! - відповів Роланд, -
За короля повинні ми стояти:
Васал повинен за свого сеньйора
Терпіть нестатки, спеку і мороз,
Віддати тіло й кров і все життя!
Глядіть же всі, без жалю бийте маврів,
Вони невірні, з нами ж бог і правда!
Щоб злих пісень про нас не заспівали,
Я ж прикладу поганого не дам".