17. ДО КАНІДІЇ
Вже, вже хвалю могутнє ремесло твоє
І вже молю покірно Прозерпіною
І святістю Діани, й заклинаннями
Тих книг, що з небосхилу можуть зводити
Зірки на землю,- схаменись, Канідіє,
Не виголошуй врешті тих проклять своїх
І дзиґу якнайшвидше в другий бік пусти!
Вблагав Ахілла Телеф, хоч і сам водив
Місійців проти нього, хоч і сам грозив
Йому зухвало списом, а вмолив-таки.
Обмили ж і троянки тіло Гектора,-
Хоч пси й шуліки мали розтягти його,-
Коли Пріам-володар, з Трої вийшовши,
Перед Ахіллом гордим на коліна впав.
Та й веслярі невтомні Одіссеєві
В твердій щетині шкіру, що покрила їх,
Відклали з волі Кірки - й знову слова дар
І вигляд свій, і розум віднайшли вони.
А я... Я був за жертву до кінця тобі,
Любове мореплавців та рознощиків!
Минула юність, потьмянів рум'янець мій,
Лишились - кості й шкіра; від зела твого
Припорошились скроні, та й не бачу я
Кінця тому стражданню: ніч по дневі йде,
А день - на зміну ночі, та душі моїй
Не суджено в солодкий сон поринути.
Над чим глумивсь я вчора, нині - вірю в те:
Що ті пісні сабельські просто в серце б'ють,
Що від марсійських співів голова тріщить.
О земле, море! То чого ще хочеш ти?
Я ж весь палаю - не палав Геракл ось так,
Просяклий кров'ю Несса. Жар Сіцілії
Так не клекоче в Етні. Ти ж виварюєш
Колхідські трави, вперта, поки з вітром я
По світу не розвіюсь, розпорошений.
Який кінець чи відкуп далі жде мене?
Кажи-готов я чесно відпокутувать:
Хоч сто биків дістану; забажай лише-
Торкну струну брехливу й величатиму
Тебе піснями: "Соромлива й чесна ти,
На небі зазорієш чистим золотом!
Та й Кастор, хоч і як він заповзявся був
На кривдника Єлени, й рідний брат його -
Вернули зір співцеві. Тож і ти врятуй
Мене від божевілля - це в твоїх руках -
О ти, що вийшла з роду найчеснішого,
А не бувала відьма, що розпорпує
З могил убогих попіл на дев'ятий день.
У тебе руки чисті, серце - лагідне,
Ти - мати Пактумея; у твоїй крові
Постіль, що повитуха кожен раз пере,
Лиш, породілля сміла, з ліжка схопишся!" -
"Даремні ті благання: я глуха до них!
Скоріше вчує скеля зойки тонучих,
Коли Нептун валами взимку б'є її.
Щоб ти безкарно, ти - над Котітб сміявсь,
Над вільного Амура таємницями,
Мов жрець на Есквіліні чародійному,
Моє ім'я неславив перед містом всім?
Навіщо ж тим ворожкам із Пелігнії
Платила щедро й трутину варила я?
Так от: своєї смерті сам шукатимеш,
Бо йтиме вік твій лиш на те, щоб ти терпів
Що раз, то інші муки. Так і Тантал той,
Зрадливого Пелопа батько, вмерти б рад
Посеред страв - голодний. Прометей отак
Під пазуром орлиним рад би згинути.
Сізіф же на вершині хоче камінь свій
Спинить, та не дозволить гнів Юпітера.
Ось так і ти: то з вежі схочеш кинутись,
То в груди меч норіцький устромить собі,
То марно зашморг сам собі в'язатимеш,
Життя своє щоденно проклинаючи.
Тоді стрибну на тебе, горда вершниця,-
І місця й на землі замало матиму.
Чи ж я, що зліпкам восковим життя даю,-
Як сам, цікавий, знаєш,- я, що й місяць той
Стягнуть могла б із неба, й прах покійників
Зотлілих оживити, я, що змішую
Напої приворотні, маю плакати,
Що зілля те на тебе не подіяло?"
ПРИМІТКИ
1. ДО МЕЦЕНАТА
До веж подібні...- В 31 р. до н. є. на легких лібурнійських суднах Октавіан виступив у переможний похід проти важких, оснащених вежами кораблів Антонія.
3. ДО МЕЦЕНАТА
Канідія- чарівниця, їй адресовані 5 і 17 еподи.
Вождь ясний...- Ясон, проводир аргонавтів, у якого закохалась колхідська царівна Медея, що славилась своїм чародійством.
Отруйний дар...- Деяніра, дружина Геракла, щоб привернути любов свого чоловіка, подарувала йому плащ, змочений отруєною кров'ю кентавра Несса, від якого Геракл і загинув.
4. ДО ВИСКОЧНЯ
Священна вулиця - головна вулиця Рима, що вела через Форум до Капітолію. Закон Отона що йому...- народний трибун Луцій Росцій Отон видав закон, згідно з яким перші 14 рядів у театрі були призначені лише для вершницького стану.
5. ПРОТИ КАНІДІЇ
Пурпурним окрайком...- тобто обшивкою дитячої тоги.
Іберія - тут: країна на півдні Кавказу (нині Грузія).
Водою авернійською...- Вулканічне озеро Аверн у Кампанії (нині Лаго Аверно) через отруйні випари вважалось одним із входів до підземного царства.
Пси субурські...- від Субури, однієї з найлюдніших дільниць Рима, яка була осередком розпусного життя.
6. ДО НАКЛЕПНИКА
Лікамба зять...- Архілох.
Гіппонакт - грецький ямбічний поет (VI ст. до н. є.), писав глузливі вірші на скульптора Бупала, що вирізьбив його карикатурну постать.
7. ДО РИМЛЯН
Знов мечі... добуваєте? - Короткотривалий договір між тріумвірами в 39 р. до н. є. був перерваний новим зіткненням Октавіана з Секстом Помпеєм.
9. ДО МЕЦЕНАТА
За переможця Цезаря...- тобто Октавіана, що переміг Антонія і Клеопатру коло мису Акцій (31 р. до н. є.).
Нептуна син - так називав себе Секст Помпей, що зазнав поразки в морській битві з Октавіаном коло Навлоха (36 р. до н. є.).
Галлів-кінників дві тисячі...- Амінт, вождь малоазійських галлів, перед битвою коло Акцію зрадив Антонія і перейшов на бік Октавіана.
10. ДО МЕВІЯ
Мевій - бездарний і заздрісний поет, що нападав на Вергілія і Горація.
11. ДО ПЕТТІЯ
З дна душі підняв бог - йдеться про Вакха.
13. ДО ДРУЗІВ
Струну кілленеиську...- від Кіллени, гори в Аркадії, де, за переказом, Меркурій винайшов ліру.
Розумний Кентавр - Хірон, вихователь Ахілла.
15. ДО НЕЕРИ
Пактол - золотоносна річка в Лідії.
Піфагор... який двічі родився...- за переказом, Піфагор вірив, що в нього переселилась душа загиблого героя Троянської війни Пантоїда і на доказ цього пізнав його щит в храмі серед багатьох інших.
16. ДО РИМСЬКОГО НАРОДУ
Друге... змарнувалося вже... покоління...- тобто з часу, коли Сулла рушив походом на Рим проти Марія (88 р. до н. є.).
Переможець-дикун - тобто парфянин.
Ромула прах...- За переказом, Рамул був похований на Форумі.
Як... ті фокейці...- тобто жителі Фокеї в Малій Азії; в 534 р. до н. є. вони покинули свою країну, щоб уникнути перського поневолення.
Коловий океан... острови благодатні...- За уявленнями Гомера, Океан - це велика ріка, що оточує землю; «благодатні» острови нібито знаходилися десь на крайньому Заході.
17. ДО КАНІДИ
Пісні сабельські... Марийські співи...- тобто заклинання; від сабельського племені в Середній Італії, яке зналося на ворожбі.
Вернули зір співцеві - тобто Стесіхорові. За переказом, Кастор і Полідевк (Поллукс) осліпили його за пісні, якими він образив їхню сестру Єлену. Коли ж поет написав на її честь хвалебну пісню (палінодію), брати повернули йому зір.
Есквіліні чародійному...- Есквілін - горб, на східному схилі якого було кладовище, переважно для вбогих і рабів.
Зліпкам восковим життя даю...- Для магічних заклинань виготовляли ляльки з воску або вовни; дії, що виконувались над ними, повинні були передаватися тим особам, на яких звернена ворожба (так звана симпатична магія).
© Aerius, 2004