КНИГА ІІІ
1. ПРО СВОЮ ПОЕЗІЮ
Тіне співця Каллімаха, святине косійця Філета,
Вас я благаю, впустіть нині й мене у свій гай,
Чистого жрець джерела, я тут перший з усіх виступаю,
В оргії римські і я грецький впровадив танок.
Тільки скажіть, у якій ви печері пісню співали?
Стежку до неї вкажіть і джерело, де п'єте.
Знатись не хочу я з тим, хто б затримував Феба при зброї,-
Ніжний, блискучий, тонкий, вже хай снується мій вірш.
Він і прославить мене, до висот понадхмарних підніме,
Муза, вдячна мені, справить квітучий тріумф.
Разом зі мною на повозі стануть маленькі Амури,
А за колесами вслід юрби поетів помчать.
Хочете, видно, мене обігнать, поводи попустивши? -
Марно! Ця стежка до муз, щоб розминутись,- вузька.
Численні з них твою славу в літописи впишуть, мій Риме,
Вкажуть, що бактрів земля - межі майбутні твої.
В мирне дозвілля втішайсь цим творінням муз геліконських,
Я ж їхню пісню у Рим шляхом відлюдним доніс.
Музи, подайте поетові вашому ніжний віночок:
Пишний епічний вінець - не для мого це чола.
Що за життя мого заздрісний люд відбере в мене підло,
Те після смерті мені Слава подвійно віддасть.
То ж у потомстві не раз і росте, й ваги набуває,
З уст переходить до уст слава того, хто помер.
Хто б знав про кріпость, яку зруйнував колись кінь дерев'яний,
Чи про героя, який з ріками став на двобій,-
Із Сімоентом із Іди й Юпітера сином Скамандром?
Хто б знав про те, як Ахілл Гектора труп волочив?
Про Деіфоба й Гелена, Полідаманта й Паріса,
Про боягуза того, певно, й не знав би їх край.
Рідко б згадали б тебе, Іліоне, й тебе, величава
Троє, яку зруйнував двічі етейський півбог.
Знав це Гомер і піснею вславив сумну твою долю
Й бачив у пісні своїй славу, все більшу в віках.
Так і мене прославлятиме Рим в поколіннях майбутніх;
Після багаття цей день сам я віщую собі.
Нині на звичну дорогу звертаю я знов свою пісню,
Може, й прихилить вона дівчину смутком своїм.
2. ПАМ'ЯТНИК
Кажуть, Орфею, що ти звірів зачаровував співом
І зупиняв течію диких фракійських струмків;
Скелі з гірських верховин, порушені струнами ліри,
Йшли у долину до Фів - скласти там підмурок стін;
Навіть на голос твоїх, Поліфеме, пісень Галатея [151]
Гнала з блакитних глибин коней до Етни морських,
Тож не здивуймо і ми, що, надиханий Вакхом і Фебом,
Натовпи ніжних дівчат спів зачаровує мій.
Вбога оселя моя; там не знайдеш колон Тенарійських,
Ні сволоків костяних, ні золочених склепінь;
Сад мій, малий і звичайний, не рівня гаям Феакійським:
Штучних нема там печер, ні водограїв дзвінких,-
Музи, проте, не тікають від мене, читач мій зо мною,
І Калліопі самій хори мої до душі.
Дівчино, щастя твоє, що прославлена ти в моїй книзі,
Кожна бо пісня моя - пам'ятник вроді твоїй!
Бо ж піраміди царів, що до зір досягають високих,
Зевса Елейського храм - образ небесних висот -
І незрівнянна краса надмогильного дому Мавзола
Мають зазнать на собі смерті суровий закон.
Дощ та палючий вогонь підточать їх славу всесвітню;
Роки ударять на них - порохом стануть вони,
Та не загине вовік та слава, що геній придбає,
Подвигів духу вовік сяє нетлінна краса.
10. ДЕНЬ УРОДИН
Що мені скажуть - гадав я - Камени, що край мого ложа
Стали, тільки-но схід зарожевівсь у вікні.
День уродин звіщають моєї коханої й тричі,
Щастя віщуючи їй, б'ють у долоні вони.
День цей без хмар хай мине, хай вітри в піднебессі зависнуть,
Хвиля, забувши свій гнів, пестить хай берег сухий.
Хай у цю днину не бачу сумних; навіть камінь Ніоби
Хай затамує в цей день сльози пекучі свої.
Хай алкіони спічнуть жалібні, нехай Філомела,
Ітіса мати, в піснях горя свого не снує.
Ти, що родилась при добрих знаменнях, прокинься вже, мила,
Стань і ласкавим богам шану віддати спіши.
Сон свій розвій при джерельній воді; на блискучім волоссі
Пальцем довкола чола виклади карби собі.
Шати вдягни, що Проперція в них ти звабила вперше,
Красно вінком прибери милу голівку свою.
Потім благай, щоб ця врода твоя не зів'яла, щоб завжди
Я перед нею, мов раб, голову низько хилив.
Ладан запалиш тоді на вівтарі, квітами вбранім,
В теплому сяйві вогнів цілий твій дім заблищить.
Ось тоді й сядем за стіл; за келихом ніч хай спливає,
Ніздрі хай нам солодить запахом ніжним шафран.
Танці нічні супроводячи, флейта дзвінка нехай хрипне,
Хай не вгаває потік слів легковажних твоїх. [152]
Милі забави хай геть одганяють невдячну сонливість,
Хай аж сусідні доми чують веселий наш гам.
Кинемо гральні кістки - й нам доля покаже, кого з нас
Крильцями хлопчик Амур нині дошкульніше б'є.
З дзвоном осушених келихів північ загляне, й Венера,
Наша богиня, почне свій таємничий обряд.
Вірні їй, в спальні ми знов одсвяткуємо свято щорічне
Й так проведем до межі день цей уродин твоїх.