ЛИСТ СХХІV
Сенека вітає свого Луцілія!
Можу чимало тобі настанов стародавніх подати,
Звісно, якщо не цураєшся праці й питань клопітливих(1).
А ти, знаю, не цураєшся, і жодні тонкощі тебе не відстрашують. У тебе надто тонкий смак, аби полюбляти лише щось велике(2). А що я схвалюю твою засаду - все зводити до якоїсь певної користі і знаю, що тебе обурює, коли найпроникливіші міркування служать просто для забави,- то намагатимусь, щоб і я сам нині не вдався до якихось марниць.
Виникає питання: чи благо сприймаємо відчуттям, чи, можливо, розумом? До цього додають також те, що німі створіння й немовлята блага не знають. Благо називають чуттєвим ті, хто над усе ставить насолоду, натомість ми, приписуючи благо розмислові, вважаємо, що воно сприймається розумом. Якщо про благо судили б лише відчуття, то ми не відкидали б жодної насолоди, адже всі вони привабливі, всі дають нам утіху, і навпаки: ми не брали б на себе своєю волею жодного страждання, бо кожне страждання прикре для відчуттів. Окрім того, ми не вважали б гідними осуду тих, хто надто вже кохається в насолодах і над усе жахається болю. Ми ж ганьбимо ненажер і розпусників, зневажаємо тих, хто, лякаючись болю, не спроможеться на жоден мужній вчинок. Але в чому ж їхня провина, якщо вони коряться відчуттям, які й вирішують, що таке благо, а що зло? Бо, власне, їм ви надали право судити, чого треба прагнути, а чого уникати. Проте цілком очевидно, що всім тим владує розум: він-бо один виносить присуд і щодо блаженного життя, і щодо доброчесності, й щодо порядності, врешті,- й щодо блага та зла. Вони ж наймарнішій частці нашого єства надають право судити про частку найкращу - хочуть, аби про благо висловлювалось відчуття, річ тупа і безглузда, до того ж у людини значно слабша, ніж в інших створінь. Що, якби хтось хотів розрізнити якісь крихти не зором, а дотиком? А наскільки тоншого, напруженішого погляду, аніж погляд очей, потрібно для того, щоб розпізнати благо і зло! Тож бачиш тепер, у якому глибокому незнанні правди перебуває і як принижує все високе і божественне той, хто суддею про благо та про зло обирає дотик!
«Але ж як будь-яка наука чи мистецтво повинні мати в собі щось очевидне, досяжне для відчуттів, з чого б вони могли виникати й зростати, так і блаженне життя свої засади й начала виводить із чогось очевидного, відчутного. Ви ж і самі твердите, що блаженне життя бере свій початок в очевидному».- Блаженним називаємо все те, що у злагоді з природою; а що у злагоді з природою, те виявляє себе явно, відразу, як усе досконале. Одначе те, що у злагоді з природою, що притаманне комусь від самого народження, я називаю не благом, а лиш початком блага. Ну, а ти даруєш дитячому вікові найвище благо - насолоду, щоб тільки-но народжене дитя починало з того, до чого приходить людина у зрілому віці. Верхівку втикаєш там, де має бути коріння. Якби хтось брався твердити, що прихований у материнській утробі плід - щось іще цілком невиразне і щодо статі, і щодо вигляду - вже втішається якимсь благом, то його помилка була б явною. А хіба велика різниця між немовлям, яке щойно приходить на світ, і отим, прихованим, що обтяжує лоно матері? І одне, й друге, коли йдеться про розуміння блага і зла,- рівні між собою: немовля не в більшій мірі здатне сприйняти благо, ніж, скажімо, дерево чи якась німа тварина. А чому блага не може бути ні в дереві, ані в німій тварині? Бо й розуму нема. Ось тому й у немовляті нема блага, бо й розум у ньому ще відсутній; прийде до розуму - прийде й до блага(3).
Є створіння нерозумні, є такі, яких ще не назвеш розумними, а є розумні, хоч їхній розум ще не досконалий. Ні в одному з них ще немає блага: його приносить із собою розум. Але яка різниця між розрядами, що їх щойно я назвав? У нерозумному створінні ніколи не буде блага; у тому, яке ще не є розумним, наразі блага не може бути; врешті, у тому, чий розум недосконалий, благо, хоч уже може бути, але воно ще не осягнене. От я і кажу, Луцілію: не в кожному тілі і не в кожному віці знайдеш благо; воно на такій віддалі від немовлячого віку, як щось останнє від першого, як досконале - від початкового. Отже, блага немає і в ніжному дитячому тілі, що починає набирати сили. Чому не мало б там бути? А чому його нема в насінні? Бо коли кажеш, що знаємо якесь благо в деревах і в посівах, то воно, зрозуміло, не в паростках, що тільки-но прорізаються з землі. Є і в пшениці якесь благо, та не в її стебельцях, які щойно наливаються соком, не у м'якому колосі, що звільнюється з-під листочка,- воно з'являється лишень тоді, коли опалене сонцем зерно сягнуло належної стиглості. Як усе в природі пишається своїм благом лише тоді, коли остаточно визріє, так і притаманного людині блага даремно в ній шукати тоді, коли її розум ще не став досконалим. А чим, власне, є те благо? Скажу так: це - вільна, піднесена душа, яка підпорядковує собі все, сама ж нічому не підпорядкована. Те благо настільки далеке від немовлячого віку, що й дитинству годі його сподіватися, ледве чи варто - й у молодості. Навіть старості, скажу, пощастило, коли після тривалих, напружених зусиль вона дійде до нього. Якщо благо є саме таким, то його, значить, можна збагнути силою розуму.
«Але ж ти сам стверджував, що якесь благо є і в дереві, й у траві, то чому б його не мало бути й у немовляті?» - Справжнього блага нема ні в деревах, ані в німих створіннях: те їхнє благо лише, так би мовити, з чиєїсь ласки названо благом.- «А що ж воно таке?» - Те, що відповідає природі кожного з них. Благо аж ніяк не може випасти на долю німого створіння: воно властиве 4 істотам щасливішої, кращої природи. Де нема місця для розуму, там і блага немає. Природу ділимо на чотири види: природа дерева, тварини, людини, божества. Дві останні наділені розумом, отже,- однакові; відрізняються лише тим, що людина смертна, божество - безсмертне. З тих двох благ одне (зрозуміло, божества) вдосконалила сама природа; друге, благо людини, вдосконалює власним старанням сама людина. Всі інші істоти є досконалими в межах своєї природи, але це не справжня досконалість, бо розум у них відсутній. По-справжньому досконалим є те, що досконале відповідно до всієї природи взагалі, а така природа - розумна. Все інше буває досконалим тільки у своєму роді. І тут не може бути блаженного життя, не може бути й того, завдяки чому життя стає блаженним; а воно стає таким завдяки благу. У німих створінь нема блаженного життя, нема й того, завдяки чому життя стає блаженним. Отже, у німих створінь нема блага.
Німі створіння відчуттям осягають теперішнє; про минуле згадують тоді, коли натрапляють на щось таке, що їм нагадує про нього: кінь, приміром, згадує про дорогу, коли його припровадити до її початку, а от у стійлі йому не спаде на пам'ять дорога, хоч би й щодня її втоптував. Третій час - майбутнє - німих створінь взагалі не стосується. То як можна вважати довершеною природу тих, для кого недоступна довершеність у часі? Адже час складається з трьох частин: минулого, теперішнього, прийдешнього. Тваринам дано сприймати лишень щось найкоротше, перебіжне - теперішній час. Про минуле вони згадують рідко, до того ж тільки тоді, коли його викличе якась теперішня нагода. Отже, благо, що притаманне досконалій природі, не може перебувати у природі недосконалій; бо якщо така природа справді його має, то, значить, мають і посіви. Є, щоправда, й у німих створінь, не перечитиму, сильні, бурхливі поривання до всього, що видається згідним із природою, але ті поривання безладні, наче каламутні. Благо ж не буває ні безладним, ані каламутним.- «То як це? Хіба німі створіння рухаються недоладно й незграбно?» - Я стверджував би, що вони рухаються недоладно й незграбно, коли б природа дозволяла їм розуміти, що таке порядок; вони ж рухаються згідно зі своєю природою. Недоладним є те, що іноді може бути й доладним; стурбованим - що може бути безтурботним. Порок буває лише там, де може бути й чеснота. Німим створінням такі рухи властиві з самої природи. Але, щоб довго тебе не гаяти, скажу: навіть у німих створінь буває якесь благо, буває якась чеснота, якась досконалість, але ні те благо, ні чеснота, ані досконалість не бувають у них довершеними. Така довершеність випадає на долю лише розумних створінь, бо тільки їм дано знати, чому, в якій мірі і як. Отож благо може бути лише у того, в кого розум.
Але ти запитаєш, до чого всі ті міркування, чим вони можуть допомогти твоїй душі? Відповідаю: вони вправляють її і вигострюють, і, раз вона вже береться до чогось, схиляють її до благородних занять. Корисні вони ще й тим, що на якийсь час можуть відволікти нас від зла, до якого пориваємося. Врешті, скажу таке: ледве чи ще чимсь я прислужуся тобі більше, ніж тим, що вкажу, у чому твоє благо, і, відділивши тебе від німих створінь, поміщу поряд з богами. Навіщо, питаю, нагромаджуєш і вправляєш сили свого тіла? Все одно ж природа щедріше наділила ними худобу й диких звірів. Навіщо плекаєш свою зовнішність? Хай докладеш усіх зусиль, а якесь німе створіння все одно перевищить тебе вродою. Навіщо з такою надзвичайною старанністю вичісуєш волосся? Хоч розпусти його за звичаєм парфян, хоч перев'яжи, як германці, а хоч дозволь йому стирчати на всі боки, як це звикли робити скіфи,- все одно у будь-якого коня густіше хвилюватиме грива, у будь-якого лева вона ще пишніше буде здиблюватись на могутній шиї. Скільки не вправляйсь у прудкості ніг - усе ж не дорівняєш якомусь там зайчикові. То хіба не хочеш, облишивши все те, у чому зазнаєш поразки,- бо ж не до свого діла докладаєш рук,- повернутись до свого власного блага? Що то за благо? Бездоганна й чиста, готова посперечатись навіть з богом душа, яка піднялась над усе людське, яка нічого свого не шукає поза собою. Адже ти - розумна істота! То яке маєш у собі благо? Досконалий розум! Чи ти вже покликав його до найвищої мети, щоб він, наскільки зможе, сягнув її своїм зростом? Лише тоді вважай себе блаженним, коли саме в ньому народжуватиметься твоя радість, коли з-поміж усього, що люди хапають, чого прагнуть, що оберігають, ти не знайдеш жодної речі, яку не те що вибрати собі, а й взагалі мати б не захотів. Я подам тобі коротке правило, яким ти зможеш сам себе оцінити й пересвідчитися, чи вже сягнув досконалості. Так ось: своїм благом володітимеш тоді, коли зрозумієш, що найнещас-ливіші люди - це щасливці.
Бувай здоров!