Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ IX ПРИКОРДОННИЙ ФОРТ
Над фортом Індж на високій щоглі майорить американський прапор, кидаючи колихливу тінь на незвичайну, цікаву для допитливого ока картину.
Це картина справжнього прикордонного життя,- вірогідно змалювати яке зміг би хіба що Верне-молод-ший (2)|,- життя напіввійськового й напівцивільного, напівдикого й напівцивілізованого, де можна побачити людей, що різняться між собою і кольором шкіри, і одягом, і родом занять і належать відповідно чи то до різних полюсів цього строкатого світу, чи то до численних проміжних верств.
Та й місце дії - сам форт як такий - має не менш дивовижний вигляд. Отой прапор майорить не над бастіонами й зубчастими мурами, отіняє не каземати й таємні ходи, не рови, вали й бруствери - там немає нічого притаманного справжній фортеці. Є лише грубий частокіл із стовбурів алгаробії, всередині якого споруджено навіс-стайню на двісті коней. Поза частоколом стоїть з десяток будівель найпримітивнішої архітектури - здебільшого просто плетені з гілля та обмазані глиною хатини-хакале. В найбільшій будівлі міститься казарма, за нею - лазарет та інтендантські склади; з одного боку гауптвахта, з другого - на кращому місці - їдальня та офіцерські помешкання; усе те вкрай просте на вигляд - стіни поштукатурено й вибілено вапном, якого так багато по берегах Леони,- усе дуже чисте й охайне, як і належить бути місцю, де розквартироване військо великої цивілізованої нації. Такий-от він, форт Індж.
Трохи далі в око впадає ще одна група будівель, майже така сама на вигляд, як щойно змальована під назвою форт. І хоч прапор їх не отіняє, вони також перебувають під його захистом, бо саме йому завдячують своїм виникненням і існуванням. Це зародок одного з тих селищ, які звичайно з'являються поблизу американських військових постів, щоб у не дуже далекому майбутньому стати містечками, а може, й великими містами.
(21) Верне-молодший - Орас Верне, французький художник XIX ст., автор парадних історичних картин.
[61]
А тим часом його населення складається з маркітанта (22), в чиїй крамничці можна купити всякий дріб'язок, що не входить до військового пайка; з господаря заїзду та бару при ньому, що приваблює нероб гранчастими пляшками на полицях; двох картярів-професіоналів, які, конкуруючи між собою, з допомогою фараона і монте (23) видобувають із кишень місцевого воїнства переважну частину його платні, кільканадцяти темнооких сеньйорит досить сумнівної репутації і такого ж числа мисливців, пого'ничів, мустангерів та людей без певних прикмет - такі крутяться коло військових поселень чи
не в кожній країні.
Будинки, в яких мешкав ця різномаста людність, розташовано не без ладу. Як видно, всі вони належать одному підприємцеві. Вони стоять навколо «площі», де, замість ліхтарних стовпів чи статуй, над витоптаною травою стримить стовбур усохлого кипариса та ще кущ
акації.
Річка Леона - тут вона ще майже струмок - тече позад форту й селища. Попереду розкинулась яскраво-зелена рівнина, облямована вдалині темнішою смугою лісу, де могутні дуби, горіхи й в'язи борються за існування з колючими кактусами та безліччю витких і повзучих рослин-паразитів, майже невідомих ботанікам. На південь і на схід уздовж берега річки розкидано будинки - це садиби плантаторів. Деякі з них, дуже прості на вигляд, споруджено недавно, кілька інших, претензійнішої архітектури, видимо давнішого походження. Один з них привертає особливу увагу - великий будинок з пласким дахом і зубчастим парапетом; його білі стіни вирізняються на зеленому тлі парку, що обступив його півкільцем. Це - гасієнда (24)
Каса-дель-Корво.
Звернувши погляд на північ, ви побачите чудернацьку самотню гору - величезний скелястий конус, що на кількасот футів підноситься над рівниною; а за ним у туманній далині видно хвилясті обриси Гуадалуп-ських гір, що вивершують те високе й майже не досліджене плоскогір'я, Льяно-Естакадо.
(22) Маркітант - дрібний торговець їстівними припасами й предметами солдатського вжитку.
(23) Фараон, монте - азартні картярські ігри.
(24) Гасієнда - садиба й будинок поміщика в Мексиці, Техасі й Південній Америці.
[62]
Погляньте вгору - і ви побачите небо, напівсалфіро-ве, напівбірюзове. Удень - ясне-ясне, без жодної хмаринки, тільки з золотим кружалом сонця; уночі - всіяне зорями, немовби викуваними із ясної сталі, з чітко окресленим місячним диском, що виблискує щирим сріблом.
Погляньте вниз о тій порі, коли вже зникли зорі й місяць і насичений пахощами квітів вітрець з Мексиканської затоки налітає на прапор над фортом і розгортає його перед вранішнім світлом; тож погляньте - і ви побачите оту картину, що її мав би намалювати Верне, таку яскраву й виразну, таку багату різноманітними постатями, вбранням, барвами, що її годі описати пером.
На цій живій картині ви розпізнаєте людей у військовій формі Сполучених Штатів: у голубій - піхотинців, у темнішій, майже синій - драгунів і в ледь зеленкуватій - кінних стрільців. Не всі вони у повній формі - лише черговий офіцер, начальник варти й самі вартові, їхні товариші, вільні від служби, тиняються коло казарми і в загорожі, де стайня, у червоних фланелевих сорочках, м'яких капелюхах і нечищених чоботях.
їх можна побачити і в товаристві людей, одягнених аж ніяк не по-військовому: кремезних мисливців у сорочках з оленячої шкіри й таких самих гетрах, скотарів і мустангерів, убраних під мексиканців, та й самих мексиканців у широких білих штанях, із серапе на плечах, у чоботях з величезними острогами та хвацько зсунутих набакир глянсуватих сомбреро. Деякі розмовляють з індіанцями, що прийшли сюди торгувати чи вести мирні переговори,- їхні намети видно трохи оддалік, а червоні, зелені, сині ковдри, накинуті на плечі, надають їхнім постатям мальовничості і майже класичної краси, якої не можуть зіпсувати навіть страхітливо розмальована шкіра й липке від бруду чорне волосся, подовжене пасмами з кінських хвостів.
Уявіть собі цей строкатий натовп у різноманітному вбранні, що говорить про походження, рід занять і становище його власників; докиньте то там, то там чорношкірого сина Африки - офіцерського слугу чи посильного з котроїсь сусідньої плантації; уявіть, як ці люди стоять окремими купками й про щось балакають або ж походжають по вільній місцині, де спинилося кілька фургонів; уявіть ще дві невеликі гармати на [63] лафетах і поруч зарядні ящики; один чи два намети, де живуть офіцери, що задля оригінальності воліють спати під полотняною покрівлею; зіставлені в піраміду гвинтівки солдатів варти... Уявіть собі все це - і перед вашим внутрішнім зором постане правдива картина військового форту на кордоні Техасу, на самому краю цивілізованого світу.
Десь за тиждень після того, як плантатор з Луїзіани приїхав у свій'новий дім, на парадному плаці перед фортом Індж, звернувши погляди на гасієнду Каса-дель-Корво, стояли троє офіцерів.
Усі вони були молоді - найстаршому не більш як тридцять років. Дві поперечні нашивки в нього на погонах свідчили, що це капітан; другий, з однією нашивкою, був старший лейтенант, а третій, наймолодший, судячи з його чистих погонів, не дослужився ще й до лейтенанта.
Вони саме були вільні від служби й знічев'я завели розмову про нових мешканців Каса-дель-Корво, тобто про плантатора з Луїзіани та його сім'ю.
- Буде щось ніби новосілля,- сказав піхотний капітан, маючи на увазі запрошення, що стосувалося всіх офіцерів гарнізону.- Спершу обід, потім танці - неабияка подія! Певне, побачимо там усіх місцевих аристократів і красунь.
- Аристократів? - засміявся лейтенант драгунів.- Гадаю, таких тут небагато набереться, а красунь, мабуть, і ще менше.
- Ви помиляєтесь, Генкоку. На берегах Леони вистачає і тих, і тих. Сюди прибилося кілька добре відомих у країні родин. І вже без сумніву, вони будуть на святі в Пойндекстера. Коли ж говорити про аристократів, то сам господар там такий аристократ, що вистачить на всіх гостей. Що ж до красунь, то я ладен закластися, що його дочка перевершить усіх в окрузі. Інтендантовій племінниці вже не бути тут першою
красунею.
- 0-он як? - протягло мовив наймолодший офіцер, з кінних стрільців, і в тоні його вчувалося, що капітанові слова дошкулили йому.- Виходить, ця міс Пойндек-стер має бути з біса гарна.
- Атож, вона справді на диво гарна, коли залишилась така сама, якою я бачив її востаннє на балу [64] в Лафурша. Там було кілька молодих креолів, то вони так упадали коло неї, що мало не дійшло до дуелі.
- То вона кокетка? - з осудом запитав стрілець.
- Аж ніяк, Кросмене. Зовсім навпаки, повірте моєму слову. Вона дівчина поважна і, гадаю, дасть відко-ша кожному, хто спробує повестися з нею запанібрата. Горда, як і її батько! Це в Пойндекстерів спадкове.
- Дівчина якраз для мене,- жартівливо мовив молодий драгун.- Коли вона й справді така гарна, як ви кажете, капітане Слоумене, мені не лишається нічого іншого, як закохатись у неї. Я ж бо, на відміну від Кросмена, ще не попався ні в чиї тенета. І хвалити Бога!
- Ось що, Генкоку,- відказав йому піхотний капітан, чоловік поміркованої вдачі,- я не люблю битись об заклад, але ладен поставити будь-які гроші: побачивши Луїзу Пойндекстер, ви такого більш не скажете, якщо, звісно, не покривите душею.
- Отакої, Слоумене! Даремно ви за мене турбуєтесь. Я не раз бував під вогнем прекрасних очей, і мені нема чого боятися.
- Але не таких прекрасних.
- Чортівня якась! Ви змушуєте чоловіка закохатися в цю дівчину, ще й не бачивши її. Мабуть, вона справді рідкісна, незрівнянна красуня.
- Атож, саме така вона була, коли я бачив її востаннє.
- А коли ж це було?
- Бал у Лафурша? Стривайте, зараз пригадаю... Років з півтора тому. Ми саме повернулися з Мексики. Вона тоді тільки-но почала показуватись у світі. Як ото мовиться: «Зійшла нова зоря на небозводі, народжена для слави, осяйна».
- Півтора року - чимало часу,- розважливо сказав Кросмен,- а надто для дівчини, та ще й креолки. Вони ж бо часто вискакують заміж, коли ще й шістнадцяти не мине. Чи не втратила її краса своєї свіжості?
- Гадаю, що ні. Я міг би піти туди пересвідчитись, та їм тепер, мабуть, не до гостей: готуються до свята. А от наш майор уже побував у Каса-дель-Корво й повернувся в такому захваті від краси міс Пойндекстер, Що пані майорша мало не наскубла йому чуприну.
- Ну, капітане Слоумене! - вигукнув драгунський лейтенант.- Слово честі, ви так розпалили мою цікавість, [65] що я вже майже закоханий у ту Луїзу Пойндекстер.
- Та перше ніж ви закохаєтесь остаточно,- серйозно мовив каштан,- дозвольте мені застерегти вас. У красуні є сторож, такий собі лихий дух.
- Певне, брат? Так звичайно говорять про брата.
- Брата вона має, але це не він. її брат - добрий, благородний юнак, єдиний із знайомих мені Пойндек-стерів, кого не точить власна гордість.
- Тоді аристократичний батько? Ну, навряд чи він буде проти того, щоб поріднитися з Генкоками.
- А от я цього не певен. Адже Генкоки - янкі з півночі, а він - гордий південець! Та я мав на думці не старого Пойндекстера.
- Хто ж тоді той лихий дух? Чи, може, він справді
не людина, а дух?
- Та ні, людина, принаймні на вигляд. Це її кузен, досить неприємний тип. Звуть його Кассій Колхаун.
- Я начебто десь чув це ім'я.
- Я теж,- докинув стрілець.
- Його чув майже кожен, хто був так чи так причетний до мексиканської війни, тобто брав участь у поході Скотта (25). Про Кассія Колхауна тоді чимало говорили й здебільшого не дуже схвально. Він був капітаном у полку волонтерів о штату Міссісіпі - він звідти родом,- але його частіше бачили за картярським столом, аніж у полкових казармах. Там сталося два чи три випадки, після яких він здобув лиху славу задираки. Але то було ще перед мексиканською війною. Серед новоорлеанських шибайголів його добре знали і вважали небезпечним.
- То й що? - трохи зачіпливо спитав молодий драгун.- Кого цікавить, чи він небезпечний, той містер Кассій Колхаун, чи ні? В усякому разі, мені до нього байдужісінько. Ви ж самі казали, що він їй тільки кузен, хіба не так?
- Мабуть, не тільки. Я маю підстави гадати, що він
залицяється до неї.
- І вона приймає його залицяння?
- Цього я сказати не можу. Я лише знаю, чи, певніше, здогадуюсь, що він у великій шані в її батька.
(25) Йдеться про американо-мексиканську війну 1846-1848 pp., внаслідок якої Техас і Каліфорнію було остаточно відірвано від Мексики й приєднано до США.
[66]
І мені казали чому,- щоправда, це тільки чутки, але цілком вірогідні. Звичайна історія: залежність через позичені гроші. Пойндекстер уже далеко не той багатій, що був колись, а то б ми ніколи не побачили його в цій глушині.
- Коли його дочка справді така принадна, як ви кажете, то, мабуть, тут незабаром з'явиться і капітан Кассій Колхаун?
- Незабаром? То ви нічого не знаєте? Він уже тут, приїхав разом з Пойндекстерами й оселився в їхньому домі. Дехто каже, що й він уклав свої гроші в цю плантацію. Не далі як сьогодні вранці я бачив його в барі: він дудлив віскі й хизувався, як і раніш.
- Такий смаглявий чоловік років тридцяти, в синьому сюртуку напіввійськового крою і з револьвером Кольта при боці?
- Атож, і з-мисливським ножем у внутрішній кишені. Оце ж він і є.
- Вигляд у нього досить зухвалий,- зауважив молодий стрілець,- і якщо він справді задирака, то зовнішність це тільки підтверджує.
- До біса його зовнішність! - із серцем вигукнув драгун.- Ми ж бо офіцери війська дядька Сема (26), і нам не личить боятися чийогось там вигляду, та й самого того задираки. Нехай лиш спробує зачепити мене, то я покажу йому, що вмію спускати курок так само швидко, як і він.
У цю мить сурма покликала їх до ранкового шикування - цієї церемонії в невеличкому прикордонному форті дотримувались так само неухильно, як і в армійському корпусі,- і троє офіцерів розійшлися готувати свої роти до огляду, що його провадив майор, комендант форту.
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
