Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ XI НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ
- Гей ти, нігере! Де твій хазяїн?
- Мас' (33)Пойндекстер, сер? Старий чи молодий?
- На біса мені молодий? Я кажу про містера Пойндекстера. Де він?
- Еге, сер, вони обоє вдома, чи то пак обоє не вдома, і старий хазяїн, і молодий - мас' Генрі. Вони отам біля річки, де роблять нову огорожу. Еге, сер, вони обоє там.
- Біля річки? Це далеко звідси?
- Еге, сер. Нігер гадає, десь миль зо три-чотири, як
не більше.
- Три-чотири милі? Та ти, нігере, як я бачу, геть дурний. Плантація містера Пойндекстера не може сягати так далеко, а він, здається мені, не з. тих, хто ставить огорожі на чужій землі. Слухай-но! А коли він має повернутися, хоч це ти знаєш?
- Вони обоє скоро мають бути, і молодий хазяїн, і старий, і мас' Колхаун теж. Еге, тут сьогодні великий день - нюхніть лиш, як пахтить з кухні. Ого-го! Буде все, що ви хочете,- і смаженина, і варенина, і печеня, й пироги, й курчата. Незгірш як ото колись на Міссісіпі. Еге, дай Боже здоров'я старому мас' Пойндекстеру! З ним не пропадеш. А вас, пане, не кликали? Ви не знайомі з нашим хазяїном?
- Хай тобі чорт, нігере, хіба ти мене не пам'ятаєш? А я оце придивився до твоєї чорної мармизи і впізнав тебе.
- Милий Боже! Та невже це мас' Стамп, що возив нам на стару плантацію оленину та індиків? Еге ж, таки він!.. Та звісно ж, мас' Стампе, цей нігер добре вас пам'ятає, так наче бачив тільки 'завчора. Я чув, ви заходили днями, та мене тут не було. Я ж тепер кучер, вожу в кареті нашу молоду хазяйку, нашу кралю міс Лу. Бог свідок, мас', вона таки прегарна панночка. Кажуть, до неї навіть Флорінді далеко братися... Ну, та дарма, мас' Стампе, ви пождіть трохи, поки вернеться старий хазяїн. Він уже от-от має бути.
- Ну що ж, коли так, то почекаю,- сказав мисливець, неквапливо злазячи з сідла.- І ось що, хлопче,- провадив він, віддавши поводи негрові.- Підкинь лиш
(33) Мас' - просторічне від англійського «мастер» - хазяїн, пан.
[74]
моїй кобилі з півдесятка кукурудзяних качанів. Я більш як двадцять миль гнав худобину щодуху, блискавкою мчав, аби тільки прислужитись твоєму хазяїнові.
- О, містере Зебулоне Стампе, це ви? - почувся дзвінкий голосок, і на веранді з'явилася Луїза По-йндекстер.- Я так і подумала,- сказала вона, підходячи до поруччя,- хоча й не сподівалася побачити вас так скоро. Ви ж казали, ніби маєте їхати кудись далеко. Ну, та я рада, що ви знову тут, і тато з Генрі будуть раді... Плутоне, збігай-но до Кло-куховарки, спитай, чим вона може нагодувати містера Стампа. Ви ж іще не обідали, я певна. І одяг на вас запорошений, тож ви просто з дороги? Гей, Флоріндо! Ану мерщій до буфету, принеси чогось випити. Сьогодні так жарко, містера Стампа, напевне, мучить спрага... Що вам більше до смаку - портвейн, херес, кларет? А, згадала, ви завжди найдужче любили мононгахільське віскі. Здається, в нас і воно є. Пошукай, Флоріндо. А ви, містере Стампе, заходьте на веранду, сідайте. Ви питали про тата? Він має повернутися з хвилини на хвилину. А я тим часом спробую розважити вас.
Якби молода господиня замовкла й раніше, вона однаково не дістала б скорої відповіді. Навіть і тепер минуло кілька секунд, перш ніж Зеб Стамп спромігся заговорити. Він стояв, утупивши в неї очі, й ніби занімів од захвату.
- Богом присягаюся, міс Луїзо! - нарешті здобувся він на слово.- Коли я бачив вас на Міссісіпі, я думав, що ви найчарівніше створіння на землі. Та тепер бачу, що ви найчарівніша не тільки на землі, а й на небі. От побий мене грім!
Старий мисливець не дуже й перебільшував. Свіжа після туалету, із щойно зачесаними й ще не торкнутими сонцем і вітром лискучими косами та розрум'яніли-ми від холодної води щоками, в легкій, напівпрозорій сукні з білого індійського мусліну, що гарно облягала її струнку постать, Луїза Пойндекстер справді-таки могла б правити за взірець чарівності, коли й не на небі, то на землі - без сумніву.
- Побий мене грім! - знову вигукнув мисливець.- Мені на віку траплялося бачити жінок, яких я мав за красунь, та й моя небіжчиця була доволі гожа з себе, коли я тільки-но запізнався з нею в Кентуккі, таки справді гожа. Але ось що я скажу, міс Луїзо: якби [75] взяти в кожної з тих жінок найкраще, що в них було, й скласти докупи, то все одно не вийшло б і тисячної частки такого ангела, як ви.
- Ай-ай-ай! Містере Стампе, містере Стампе, і це ви отаке кажете?! Я бачу, ви стали тут у Техасі справжнім кавалером. Коли так піде й далі, глядіть, щоб ви не втратили своєї прямодушності. Тепер я вже таки певна, що вам треба добре випити... Поквапся там, Флоріндо!.. Ви, здається, сказали, що найкраще вам
смакує віскі?
- Коли й не сказав, то подумав, а це майже те саме. Ваша правда, міс, віскі смакує мені краще за всі ті заморські вина, і як я вже десь на нього натраплю, то ніколи не промину нагоди. Щодо цього Техас мене
анітрохи не змінив.
- Мас' Стампе, ви розводите віскі водою? - спитала Флорінда, виходячи із склянкою, до половини наповненою «Мононгахілою».
- Ні, дівчино. На біса мені вода! Досить з мене тієї, що я випив зранку, поки їхав сюди. Цілісінький день не брав у рот справжнього питва, навіть і не нюхав.
- Любий містере Стампе! Невже отак і питимете? Воно ж обпече вам горло. Може, дати трохи меду чи
цукру?
- Тільки зіпсувати питво, міс. Воно солодке й без присмак, особливо коли зазирнеш у склянку. Ось зараз побачите, як я його п'ю. Ану, покуштуємо!
Старий мисливець підніс склянку до рота і, зробивши три великих і четвертий маленький ковтки, віддав її порожню Флорінді. А тоді лунко зацмокав губами, майже заглушивши вражені вигуки, що водночас вихопились у молодої господині та її служниці.
- Ви казали, обпече? Аж ніяк. Воно тільки змастило мені горлянку, так що я можу тепер побалакати з вашим батьком про те, задля чого приїхав,- про отого плямистого мустанга.
- Ой, справді! Я зовсім забула... Та ні, не те щоб аабула, просто думала, ви ще не встигли дізнатися. А що, в якісь новини про того красеня?
- Красеня - це добре сказано. Так воно і є. А ще краще буде сказати - красуню.
- Що ви маєте на увазі?
- Цей мустанг - вона. Лошиця.
- А-а, так... То, кажете, ви чули про неї щось нове після того, як були в нас минулого разу? [76]
- І чув, і бачив її, і руками торкався.
- Он як?
- її вже зловлено.
- Справді? Яка приємна новина! Я буду страшенно рада побачити цю красуню й проїхатись на ній верхи. Відколи ми в Техасі, я ще не мала жодного пристойного коня. Тато пообіцяв, що купить мені цього мустанга за будь-яку ціну. А хто ж той щасливчик, якому так поталанило?
- Ви питаєте, хто зловив лошицю?
- Атож. Хто він?
- Ну звісно, що мустангер.
- Мустангер?
- Еге ж, та ще такий, що куди до нього всім у цій прерії. Ні їздити верхи ніхто не годен, як він, ні ласо кидати. Що там ті хвалені мексиканці! Я ще не бачив жодного мексиканця, що так добре справлявся б з кіньми, як цей молодик. А тим часом у ньому нема й краплиночки мексиканської крові, так само, як і в мені.
- Як його звуть?
- Та, бачте, прізвища його я ніколи не чув, а ім'я знаю - Моріс. Тут, у форті, його звуть Морісом-му-стангером.
Старий мисливець був не такий спостережливий, щоб помітити, з яким жадібним інтересом поставлено це запитання. Не помітив він і того, як спалахнули Луїзи-ні щоки, коли вона почула його відповідь.
Але ні те, ні те не пройшло повз увагу Флорінди.
- Ой, панночко Лу! - вигукнула вона.- Та чи ж не так звати й хороброго молодого джентльмена, того, що врятував нас отоді в чорній прерії?
- Атож, Богом присягаюся! - підтвердив мисливець, так що молодій господині не довелося відповідати на це запитання.- Тепер і я згадав, він розказував мені про цю пригоду сьогодні ж таки вранці, перед тим як ми вирушили. Оце ж він і є. Той самий хлопчина, що зловив плямисту лошичку і вже веде її сюди разом з десятком інших мустангів. Вони мають бути тут ще до смерку. А я чимдуж прискакав на своїй старій худобині попередити про це вашого батька, щоб він не проґавив нагоди. Бо як про ту плямисту провідають тут в околиці, то, гляди, хтось ще й перехопить, я ж знаю, як воно буває. Отож і подумав про вас, міс Луїзо,- ви ж бо так захотіли її мати, коли я вам про неї [77] сказав. Ну, а тепер можете не турбуватися - вона буде ваша, старий Зеб Стами ручиться за це.
- Ой, містере Стампе, який же ви добрий! Я дуже, дуже вдячна вам. А теперь пробачте, я мушу на хвилинку вас залишити. Батько от-от повернеться. У нас сьогодні званий обід, і мені доведеться приймати страшенно багато гостей. Флоріндо, подбай, щоб містера Стампа нагодували. Іди зараз же, дівчино, не барися... І ще ось що, містере Стампе,- провадила молода господиня, підступивши ближче до мисливця й стишивши голос.- Якщо той... молодий джентльмен з'явиться, коли в нас будуть гості,- а він же з ними, певно, не знайомий,- то чи не подбаєте ви, щоб його не обминули увагою? Тут у нас на веранді буде вино і все таке інше... Ви мене розумієте, любий містере Стампе?
- Побий мене грім, міс Луїзо, ні! Цебто не зовсім. Щодо питва і всякого такого іншого я розумію. А от що то за молодий джентльмен, про котрого ви говорите, аж ніяк не доберу.
- Та ви ж добре знаєте, кого я маю на думці! Отого молодого джентльмена... ну, того, що, як ви сказали, має привести коней.
- А, он ви про кого! Про Моріса-мустангера, еге ж? Ну, то ви не дуже помилилися, назвавши його джентльменом, хоч далеко не кожного мустангера можна так назвати і далеко не кожен на це заслуговує. Але цей таки справді джентльмен від голови до п'ят - і родом, і вихованням, і поводженням,- дарма що він усього-на-всього ловець коней та ще й ірландець.
Коли Луїза Пойндекстер почула ці слова, що так збігалися з її власною думкою, в очах її зблиснули
радісні вогники.
- Та мушу сказати вам щиро,- вів далі мисливець, і його видимо непокоїв якийсь сумнів,- цей хлопець не з тих, до кого можна виявити отаку гостинність із других рук. Колись у нас на Міссісіпі казали: «Гордий, як Пойндекстер»,- то оце й він такий. Ви мені пробачте, міс Луїзо, що в мене це вихопилось. Я просто забув, що розмовляю з однією із Пойндекстерів,- мозїсе, й не з найгордішою, та вже напевне з найгарнішою із цього
роду.
- Ой, містере Стампе! Хоч би ви що мені сказали, я не ображуся. Ви ж добре знаєте, що я просто не можу образитись на вас, нашого доброго старого велетня. [78]
- Той, хто посмів би вас чимось образити, міс, був би гірший за найпослідущого карлика.
- Дякую, дякую! Я знаю ваше щире серце, вашу відданість. Може, колись, містере Стампе... може, колись,- ніби вагаючись, проте не маючи на думці нічого певного, мовила дівчина,- мені знадобиться ваша дружня допомога.
- Вам не доведеться її чекати, міс Пойндекстер, це вам обіцяє старий Зеб Стами. І нехай його назвуть поганим тхором і підлим шакалом, коли він не стоятиме за вас до останнього подиху.
- Ще й ще раз дякую вам!.. Але ви хотіли щось сказати? Щось про гостинність із других рук?
- Атож.
- Ви мали на увазі...
- Я мав на увазі, що не буде пуття, коли я запрошу Моріса-мустангера випити чи попоїсти у вашому домі. Якщо цього не зробить ваш батько, хлопчина ні до чого не доторкнеться й піде геть. Зрозумійте, міс Луїзо, він не з тих людей, яких пригощають у кухні.
Молода креолка відповіла не одразу. Здавалося, вона обмірковує якусь складну проблему, що цілком поглинула її думки.
- Гаразд,- мовила вона врешті, і тон її свідчив про те, що вона дійшла певного рішення.- Не турбуйтеся, містере Стампе. Вам не треба буде його пригощати. Ви тільки дайте мені знати, коли він приїде,- якщо тільки на той час ми не будемо за столом, бо тоді, звісно, він має зрозуміти, що ніхто не зможе вийти до нього. Ну, а якщо він з'явиться саме тоді, то ви вже затримайте його на деякий час, згода?
- Та певне ж, коли ви мене просите.
- Отже, домовились. Тільки дайте мені знати, що він прийшов. Я сама пригощу його.
- Ну, міс, коли це зробите ви, він напевне втратить апетит. Досить тільки глянути на вас, я вже не кажу - почути ваш ніжний голосочок, то й голодний вовк їсти не захоче. Он я й сам, коли приїхав сюди, ладен був сирого індика проковтнути, а тепер і думати про те забув. Хоч і місяць міг би жити без їжі.
У відповідь на таке очевидне перебільшення дівчина дзвінко засміялась і показала на протилежний бік патіо, де з дверей кухні саме вийшла її служниця з тацею в руках, а за нею - Плутон, ще з більшою і важчою тацею. [79]
- Любий ви наш велетню! - з удаваним докором відказала вона.- Нізащо не повірю, ніби у вас пропав апетит. Онде йдуть Плутон і Флорінда. З тим, що вони несуть, вам буде куди веселіше, ніж зі мною. Отож я залишаю вас утішатися всім тим. До побачення, Зебе, до побачення, або, як кажуть тутешні люди, hasta
luego!(34)
Весело промовивши ці слова, Луїза Пойндекстер з безтурботним виглядом перейшла веранду і, тільки коли залишилася сама-одна у своїй кімнаті, дала волю поважнішим думкам, що прохоплювались у вимовлених пошепки, сповнених прихованого змісту словах:
- Це моя доля, я відчуваю... я знаю! Я боюся її, але не маю сили уникнути... Не маю сили, не можу, н є хочу!
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
