Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ XVI ВТЕЧА ВІД ДИКИХ ЖЕРЕБЦІВ
Обоє сиділи в сідлах, вичікуючи. Дівчина була спокійніша за мустангера, бо цілком звірилася на нього. Вона й досі не зовсім розуміла, яка перед ними небезпека, але не мала сумніву, що то справді щось страшне, коли вже Моріс Джеральд так тривожиться. А думаючи про те, що його тривога спричинена почасти й страхом за неї, почувала мимовільну втіху.
- Гадаю, тепер можна ризикнути,- мовив мустангер. Перед тим він якийсь час пильно наслухав.- Здається, вони вже поминули ту прогалину, якою ми маємо їхати. Дуже вас прошу, будьте уважні. Міцно сидіть у сідлі й добре тримайте поводи. Там, де буде змога, скачіть поруч мене, але ні в якому разі не [105] відставайте більш як на довжину хвоста мого гнідого. Мені доведеться їхати попереду, показувати дорогу... Ага! Вони повернули сюди... підходять до краю галявини... Ну, пора!
Глибоку тишу, що перед тим на хвилю запала в прерії, роздер такий ґвалт, який можна почути хіба що в переповненій божевільні: пронизливе іржання диких жеребців скидалося на дикі зойки шаленців, але було куди гучніше. До нього долучалося лунке тупотіння, тріск зламаного гілля, страшне хропіння, клацання зубів, глухі удари копитами по боках, згуки люті й болю, і все те зливалось у суцільне ревище, яке ледве витримували вуха, і сама земля неначе двигтіла й хиталася на своїй осі.
Мустанґер розумів: там точилося жахливе побоїсько між дикими жеребцями. їх ще не було видно, але вони щомить наближалися, продираючись крізь чагарі й далі шаліючи в бійці.
Аж ось він дав команду рушати, і саме тоді в проміжку між чагарниками показався різномастий табун. Ще мить - і мустанги вщерть заповнили той вузький прохід і нестримно, мов гірська лавина, ринули на галявину.
То була навала найдосконаліших у природі істот - бо з цього погляду навіть людина має поступитися перед конем. Тільки не перед убогою свійською конячиною, з її запалим хребтом, викривленими ногами й похиленою головою,- адже заледве один кінь із тисячі зберігає справжню кінську поставу, та й того спотворюють ножиці баришника чи жокея,- ні, йдеться про дикого коня, що народився серед зеленого різнотрав'я і росте та розвивається на волі, немов квітка в його рідній прерії.
Немає прекраснішого видовища, ніж табун диких жеребців, що скаче прерією у такому-от войовничому запалі. Та це видовище не тільки прекрасне - воно й страхітливе, аж надто страхітливе, щоб тішити людське око, та ще око боязкої жінки. А особливо коли дивитися на такий табун з відкритої місцини, ризикуючи стати -його жертвою.
Саме в такому становищі опинилися вершник на гнідому коні та вершниця на плямистій лошиці. Перший з досвіду знав, чим воно загрожує, друга не могла не зрозуміти небезпеки, побачивши табун на власні очі.
- Сюди! - гукнув Моріс, давши коневі остроги й [106] забираючи вбік, щоб обминути табун ззаду.- О Боже, вони нас помітили! Швидше, швидше, міс Пойндекстер! Пам'ятайте: йдеться про ваше життя!
Та нагадувати було зайве. Поведінка диких жеребців досить промовисто свідчила, що тільки швидкість може врятувати плямисту лошицю з її вершницею.
Вихопившись на відкриту галявину й побачивши осідланих коней, мустанги раптом угамувалися і, немов послухавшись досвідченого ватажка, стали в ряд, як ото кавалеристи, що їх спинено у розпалі атаки. Здавалося, вони на час забули про свою взаємну ворожнечу і об'єднались, щоб напасти на спільного ворога або протистояти спільній для всіх небезпеці.
Можливо, ця коротка затримка виникла з несподіванки, але, так чи так, вона була на користь вершникам. За ті лічені секунди, поки вона тривала, обоє встигли минути табун і опинитись на шляху до порятунку.
Та до самого порятунку було ще далеко. Певності, що їм пощастить утекти, вони не мали, бо мустанги, збагнувши їхній намір, круто повернули й із злісним іржанням пустились учвал слідом за ними. З цієї хвилини почалася прудка, невпинна гонитва через прерію, змагання на швидкість між кіньми без вершників і кіньми з вершниками.
Час від часу Моріс озирався через плече, і, хоч відстань між ними й табуном, виграна ще напочатку, не зменшувалась, з його обличчя не сходив тривожний вираз. Коли б він був сам, то міг би тільки посміятися зі своїх переслідувачів, бо знав, що його гнідий - також мустанг - перескаче будь-якого суперника. Не те - плямиста лошиця: вона бігла як ніколи повільно, неначе зовсім не хотіла врятуватися від переслідування,- як ото кінь, коли його ведуть з рідної стайні.
- Що б це мало означати? - пробурмотів мустан-гер сам до себе.- А що, як вона ще впреться перед стрибком? Тоді нам кінець. Там важитиме кожна секунда.
- Вони не доганяють нас? - запитала Луїза, помітивши його тривогу.
- Поки що ні. На жаль, попереду в нас буде чимала перешкода. Побачим, як ми її подолаємо. Я знаю, ви вправна вершниця і не злякаєтеся стрибка. Але ваша лошиця... Щодо неї я не певен. Ви знаєте її краще. Як по-вашому, чи зможе вона стрибнути через... [107]
- Через що, сер?
- Зараз побачите. Ми вже під'їжджаємо до того місця.
Уявіть собі цю розмову двох вершників, які мчать поряд прерією, покриваючи щохвилини майже милю.
Як і казав мустангер, вони невдовзі побачили перешкоду - серед прерії зяяв крутий яр, не менш як п'ятнадцять футів завширшки і такий самий завглибшки, що тягся в обидва боки скільки око сягало.
Повернути праворуч або ліворуч було не можна: це дало б мустангам змогу пуститися навскоси й надолужити відстань. Яр треба було перетнути, бо інакше табун напевне наздогнав би їх. А перетнути його вони могли лише в один спосіб - стрибком щонайменше на п'ятнадцять футів.
Моріс знав, що його кінь зможе зробити такий стрибок - йому це була не первина. А плямиста лошиця?
- Як гадаєте, вона зможе перескочити? - занепокоєно спитав він, коли вони, вже трохи повільніше, під'їхали до краю того провалля.
- Я певна, що зможе,- почув він тверду відповідь.
- А ви - чи втримаєтесь ви в сідлі? Креолка зневажливо засміялася.
- І це питає ірландець! Я певна, сер, якби ви сказали таке котрійсь із ваших співвітчизниць, вона б не на жарт образилася. Навіть я, уродженка болотистої Луїзіани, вважаю ваше запитання не дуже чемним. Чи втримаюсь я в сідлі! Та я втримаюсь, хоч куди б вона мене понесла!.
- Але, міс Пойндекстер,- нерішуче мовив мустангер,- а що, як вона все-таки не зможе? Коли ви маєте хоч найменший сумнів, то чи на краще залишити її? Я певен, що мій кінь легко перенесе на той бік нас обох. Покинувши лошицю тут, ми напевне врятуємося від переслідування. Адже дикі жеребці...
- Покинути мою Луну! Щоб її забили на смерть чи роздерли на шматки! Ні, ні, містере Джеральде. Моя плямиста надто дорога мені. Ми з нею разом перескочимо це провалля, як зможемо. А як ні, то разом скрутимо собі в'язи... Вперед, моя люба! Бачиш, це той, хто наздогнав тебе, полонив і приборкав. Доведи йому, що твій дух ще не зламано, що ти здатна скинути з себе і дружні, і ворожі пута. Стрибни так, як ми з тобою не раз стрибали останнім часом. Ну, летімо!
І, не чекаючи, поки мустангер подасть приклад, [108] відважна креолка стрімголов помчала до краю провалля і перелетіла його так, як, очевидно, робила «не раз останнім часом».
В ту хвилю, коли мустангер стежив за її стрибком, його заполоняли три думки, чи, точніше, троє почуттів. По-перше, він нетямився з подиву; по-друге - відчував невимовний захват; а от третє почуття визначити не так просто. Воно виникло в ньому тієї миті, коли він почув слова: «Моя плямиста надто дорога мені».
«Чому?» - думав він - і коли вдарив гнідого острогами, і тоді, коли летів на ньому понад зяючим проваллям.
Та хоч як щасливо втікачі подолали перешкоду, це ще не давало їм певності в порятунку. Диких жеребців те провалля зупинити не могло. Моріс знав про це й озирався назад з такою самою тривогою, як і раніш. А може, навіть з більшою. Хоч яка була коротка затримка перед проваллям, а проте дала переслідувачам відчутну перевагу. Від самого початку гонитви мустанги ще не були так близько, як тепер. Моріс не мав сумніву, що, досягши краю провалля, вони навіть не сповільнять чвалу й перескочать яр, не зупинившись, одним махом.
«А тоді? Що буде тоді?» - подумки запитав себе мустангер і аж зблід, не знаходячи відповіді.
Перескочивши через провалля, він не забарився ні на мить і скакав далі рівним чвалом, а його супутниця, як і перед тим, їхала близько позад нього. Та тепер мустангер, здавалося, не поривався вперед так, як досі. Він ніби вагався, не міг дійти певного рішення.
Проскакавши так ще трохи, мустангер натяг поводи і круто повернув коня, так наче раптом вирішив податися назад.
- Міс Пойндекстер! - мовив він до дівчини, яка саме порівнялася з ним.- Далі ви поїдете без мене.
- Чому, сер? - спитала Луїза, сильно потягши на себе поводи і миттю спинивши свою лошицю.
- Якщо ми поїдемо разом, вони наздоженуть нас. Треба якось зупинити цих знавіснілих тварюк. І зробити це можна тільки тут, іншої нагоди не трапиться... Бога ради, ні про що не питайте! Ще десять секунд - і буде запізно. Бачите, онде блищить вода? То ставок. Скачіть просто туди. Там буде дві високі огорожі, перед ставком вони сходяться. Ви побачите прохід, а збоку лежать жердини. Якщо я на той час не над'їду, скачіть [109] у ту загороду, злазьте з коня й перекрийте жердинами прохід.
- А ви, сер? Ви ж ризикуєте життям!
- За мене не бійтеся. Сам я майже нічим не ризикую. Якби не ваша лошиця... Ну ж бо, благаю вас, скачіть! Не спускайте з очей ставка, він буде вам за маяк. І не забудьте перекрити прохід. Ну ж бо, вперед!
Секунду чи дві дівчина ще вагалася, наче їй не вистачило рішучості залишити того, хто стільки зробив задля її порятунку, а зараз, можливо, сам наражався на смертельну небезпеку.
На щастя, вона була не з тих полохливих дівчат, які в скрутну хвилину втрачають глузд і тягнуть на дно свого рятівника. Вона вірила своєму супутникові, була певна, що він знає, як краще вчинити,- отож знову пустила свою лошицю чвалом і чимдуж помчала вперед до ставка.
Тієї ж миті Моріс ударив острогами гнідого й помчав назад, туди, де вони щойно перескочили через яр. Відіславши свою супутницю, він видобув із кобури на сідлі найдосконалішу зброю, якою будь-коли послуговувались у прерії - чи то для нападу, чи для захисту - проти індіанців, бізонів або ведмедів. То був шестизарядний револьвер системи полковника Кольта, і не якийсь там дешевий «удосконалений зразок» фірми Діна, Адамса чи котрогось із безлічі подібних до них фальшувальників, а справжній виріб «краю мускатних горіхів» з маркою «Гартфорд» на казеннику (39).
- Вони стрибатимуть там, де вужче, як і ми,- пробурмотів мустангер, стежачи за дикими жеребцями, що були ще по той бік провалля.- Якби мені пощастило покласти хоч одного, то, може, це спинило б інших чи принаймні затримало на деякий час, щоб плямиста втекла на безпечну віддаль. їх веде отой великий, рудий. Він і стрибатиме перший. Мій револьвер б'є напевне на сто метрів. Можна стріляти!
Водночас з останніми словами пролунав постріл. Найбільший із жеребців, рудої масті, полетів сторч головою, покотився по траві і впав якраз на тому місці, звідки мали стрибати інші.
(39) «Краєм мускатних горіхів» називають в Америці штат Коннек-тикут, де в місті Гартфорді є збройовий завод.
[110]
Кілька мустангів, що скакали одразу позад нього, вмить спинилися, а за ними й весь табун.
Моріс не став дивитися, що мустанги робитимуть далі. Скориставшись із замішання в табуні, який утратив ватажка, він вирішив зберегти решту набоїв і повернув назад, за плямистою лошицею, яка вже проскакала більшу частину дороги до ставка.
Чи то мустангів налякала загибель їхнього ватажка, чи просто їм став на заваді його труп, що лежав саме там, звідки тільки й можна було перескочити яр,- але далі вони не погнались, і Моріс, сам-один серед прерії, спокійно скакав навздогін за своєю супутницею.
Він знайшов Луїзу в загороді, на березі ставка. Вона слухняно виконала всі його настанови, крім однієї: прохід був відкритий, а жердини так і лежали на землі. Дівчина ще сиділа в сідлі, і тепер, побачивши мустанге-ра живого й здорового, лише тремтіла, розгублена, сповнена вдячності, яку годі було передати словами.
Небезпека минула.
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
