Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ XX НЕБЕЗПЕЧНА СИТУАЦІЯ
Діставши той алкогольний душ, Колхаун схопився за револьвер і висмикнув його з кобури. Та, перше ніж кинутись на супротивника, він на мить спинився, щоб утерти з очей віскі.
Мустангер уже тримав у руці такий самий револьвер і стояв, готовий відповісти пострілом на постріл.
Найполохливіші з присутніх подалися до дверей, штовхаючи один одного й кваплячись якнайшвидше опинитися на безпечній віддалі. Кілька чоловік лишилися в барі, просто розгубившись, ще кілька - цілком свідомо, бо були сміливіші й холоднокровніші чи, може, просто інстинкт самозбереження підказав їм, що при спробі втекти можна дістати кулю в спину.
На кілька секунд знов запала така тиша, що чути було б, якби на підлогу впала голка. Така пауза часто виникає між рішенням і дією, коли свідомість уже зробила своє, а тіло ще тільки має почати.
Може, якби зітнулися інші супротивники, ця пауза була б коротша. Люди менш досвідчені стріляли б одразу ж. Але ті двоє, що стояли оце один проти одного, були не з таких. Обидва не раз бачили вуличні сутички - та й самі брали в них участь - і знали, як дорого часом коштує невдалий постріл. І той, і той твердо поклав собі стріляти тільки напевне, так, щоб не схибити. Оце й спричинило паузу.
Для тих, хто стояв надворі, не наважуючись навіть зазирнути в двері, ця тиша була майже болісною. Звуки пострілів, які от-от мали пролунати, послабили б напруження. Отож усі були мало не розчаровані, по- [135] чувши натомість гучний і владний голос майора - одного з тих небагатьох, що лишилися в барі.
- Спиніться! - звелів він тоном людини, яка не звикла до заперечень, і, вихопивши з піхов шаблю, махнув нею поміж супротивниками.- Не стріляйте, я наказую вам обом! Опустіть револьвери, а ні - то Богом присягаюся, відрубаю руку першому, хто торкнеться курка! Спиніться, я вам кажу!
- Чому? - вигукнув Колхаун, червоний від люті.- Чому, майоре Рінгвуде? Після такої образи, та ще й від якогось злидня...
- Сварку почали ви, капітане Колхауне.
- А мені начхати! Однаково це йому так не минеться. Відступіться з дороги, майоре. Ця сварка вас не стосується, і ви не маєте права втручатись!
- Он як? Ха-ха! Слоумене, Генкоку, Кросмене, ви чуєте? Я не маю права втручатись!.. Слухайте ви, містере Кассію Колхауне, відставний каштане! Здається, ви забули, де ви, сер. Чи не уявляєте ви собі, що ви у штаті Міссісіпі, серед ваших «благородних південців», які мордують своїх рабів? Тут, сер, військовий форт, де все підлягає військовим законам, а мене поставлено командувати цим фортом. Отож наказую вам сховати свій револьвер у кобуру, з якої ви його витягли. І зараз же, бо підете в мене на гауптвахту, як найпо-слідущий солдат у гарнізоні!
- Он як? - глузливо вишкірився південець.- Ну й чудовим же краєм має стати у вас Техас! Виходить, хоч би як тебе образили, ти вже не маєш права відплатити, не діставши на те дозволу майора Рінгвуда? Оце такий ваш закон?
- Зовсім ні,- відказав майор.- Я не з тих, хто не дав людям чесно звести порахунки. Ви і ваш суперник вільні застрелити один одного, коли вже вам цього хочеться. Але не отак зопалу. Зрозумійте, містере Колхауне, що ваші стрільби загрожують життю інших людей, аж ніяк до них не причетних. Я й сам не хочу підставити себе під кулю, призначену не мені. Почекайте, доки ми всі відійдемо на безпечну відстань, а тоді паліть собі на втіху. Ну як, сер, таке вас влаштовує?
Якби майор був іншою людиною, суперники навряд чи послухалися б. Та його поважали і як офіційну особу - коменданта форту,- і як людину, старшу літами; до того ж усі знали, що він чудово володіє зброєю й не дозволяє нікому легковажити його наказа- [136] ми. І коли він витяг шаблю, то був не просто собі показний жест. Суперники зрозуміли це, і обидва, наче за мовчазною згодою, опустили револьвери, хоча й далі тримали їх у руках.
Колхаун стояв, насупивши брови й скрегочучи зубами, мов хижий звір, якому не дали напасти на жертву. Мустангер поводився спокійно і, хоч як це було дивно для ірландця, не виказував ні гніву, ні роздратування.
- Отже, ви обидва наполягаєте на поєдинку? - спитав майор, розуміючи, що залагодити сварку миром навряд чи можливо.
- Я не маю до цього великої охоти,- скромно відповів Моріс.- Якщо містер Колхаун перепросить за те, що він сказав і зробив...
- Нехай перепросить, він перший завівся! - озвалися кілька присутніх.
- Школи в житті! - бундючно промовив відставний каштан.- Кассій Колхаун до такого не звик. Ха, перепрошувати! Та ще й кого - оцю виряджену мавпу!
- Годі! - вигукнув молодий ірландець, уперше виказуючи гнів.- Я дав йому нагоду врятувати своє життя. Він відмовився, і тепер, присягаюся Богом, один з нас не вийде звідси живий! Майоре, дуже прошу вас і ваших друзів залишити нас. Я не можу терпіти далі його нахабство!
- Ха-ха-ха! - глузливо засміявся Колхаун.- Він дав мені нагоду врятувати своє життя! Вийдіть звідси, всі вийдіть! Ось я зараз покажу йому!
- Стривайте! - гукнув майор, не наважуючись повернутися до нього спиною.- Так не можна. Ви ще, гляди, почнете стріляти, перше ніж ми вийдемо. На той час ми вже маємо бути за дверима. Крім того, панове,- провадив він, звертаючись до всіх, хто був у барі,- слід дотримувати певних правил. Якщо вони хочуть стрілятися, треба, щоб і той, і той мали рівні шанси. Щоб були однаково озброєні й стріляли водночас.
- Авжеж! Так і має бути! - в один голос підтримали його ті, що стояли навколо, й подивилися на суперників: чи згодні вони з цією пропозицією.
- Ви не заперечуєте? - спитав їх майор.
- Я не можу заперечувати проти чесних умов,- відповів ірландець.- Аж ніяк.
- Я стрілятиму з тієї зброї, яку тримаю в руці,- затято відрубав Колхаун. [137]
- Згоден! Ця зброя і мені до душі! - озвався його супротивник.
- Я бачу, у вас обох шестизарядні револьвери системи Кольта, номер два,- сказав майор, подивившись на зброю в їхніх руках.- Поки що все гаразд, озброєні ви однаково.
- Чи немає в них ще якоїсь зброї? - спитав молодий Генкок, гадаючи, що у відставного капітана десь тгід сюртуком схований ніж.
- У мене нічого більш немає,- відповів ірландець так щиро, що всі повірили йому на слово.
Очі присутніх звернулися до Колхауна, що видимо вагався. Він зрозумів, що треба зізнатись.
- Ну звісно,- мовив він,- я маю при собі й ножа. Ви ж не можете зажадати, щоб я віддав його. Кожному вільно битися тією зброєю, яку він має.
- Але ж, капітане Колхауне,- не вгавав Генкок,- ваш суперник не має ножа. Якщо ви не боїтесь зітнутися з ним на рівних, то повинні віддати свій.
- Певно, що повинен! - почулися голоси.- Повинен, а то ж як?
- Ну ж бо, містере Колхауне,- заспокійливо мовив майор.- Шість пострілів - цілком досить для будь-якої розсудливої людини, і холодна зброя вам ні до чого. Ви ще й не вистріляєте всіх набоїв, як один з вас...
- К бісу ніж! - перебив його Колхаун, розстібаючи сюртук. Діставши ніж, він пожбурив його в найдальший куток бару, а тоді хвалькувато, щоб залякати супротивника, додав: - Для такого розцяцькованого птаха він мені не знадобиться. Я покладу його з першого пострілу.
- Почекаймо, поки дійде до діла, отоді й поговоримо. Лякайте своїми гучними словами птахів, містере Колхауне, а мене вам не злякати!.. Покваптеся, панове! Мені вже не терпиться покласти край цим нахабним погрозам!
- Собака! - не тямлячи себе, просичав «благородний південець».- Мерзенний ірландський собака! Зараз ти в мене завиєш і поповзеш у свою будку! Я тобі...
- Як вам не сором, каштане Колхауне! - перебив його майор, якого підтримали й інші.- Ваші слова непристойні й недоречні в порядному товаристві. Потерпіть ще хвилину, а тоді говоріть що вам заманеться... А теперь, панове,- провадив він, звертаючись до [138] присутніх,- лишилося тільки одне: подбати про те, щоб вони не почали стріляти, доки ми всі не вийдемо звідси.
Одразу ж постало питання: як це зробити? За такої напруженої ситуації навряд чи досить було простої обіцянки. Супротивники - принаймні один з них - могли й не дотримати її і спустити курки раніше.
- Треба дати їм якийсь сигнал,- знов заговорив майор,- і щоб жоден з них до сигналу не стріляв. Чи може хтось сказати, що б могло бути сигналом?
- Дозвольте мені,- озвався розважливий капітан Слоумен, виступаючи наперед.- Нехай вони обидва вийдуть разом з нами. Як ви знаєте, в кожному кінці цього приміщення є двері, зовсім однакові. Потім один зайде в одні двері, а другий - у другі, і тоді нехай стріляють, але не раніше, ніж переступлять поріг.
- Чудово! Саме те, що треба! - озвалося кілька
ГОЛОСІВ:
- Але який буде сигнал? - спитав майор.- Постіл?
- Ні. Готельний дзвін.
- Краще й не придумаєш, так усе буде по справедливості,- підсумував майор і рушив до дверей.
- Майн готт , майоре! - зойкнув власник готелю, вибігаючи з-за прилавка, де стояв досі, заціпенілий зі страху.- Майн готт! Невже панове стріляти в моєму барі? Ах! Вони ж бити всі мої пляшки, мої чудові дзеркаля, мій криштальовий годинник, що коштувати сто... двісті доляр! Вони розільяти мої чудові вина! Ах! Майоре, це розор'яти мене. Майн готт, цілком ро-зор'яти!
- Не тривожтеся, Обердоффере,- сказав майор, спиняючись.- Я певен, що всі збитки вам буде відшкодовано. Та хай там як, а зараз вам треба десь перебути, поки мине небезпека. Якщо ви залишитесь у своєму барі, вас дуже просто може продірявити сліпа куля, а це куди гірше, ніж розілляти ваші вина.
З цими словами майор залишив наполоханого німця і швидко вийшов надвір, де вже були обидва супротивники, що вийшли різними дверима перед тим.
Обердоффер не довго стояв на посиланій піском підлозі свого бару. Майже в ту мить, як майор зник за
(43) Боже мій (нім.).
[139] надвірними дверима, німець зачинив за собою внутрішні, і порожній бар, з його яскравими лампами, барвистими пляшками й дорогими дзеркалами, поринув у тишу, серед якої чути було тільки цокання кришталевого годинника.
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
