Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ XLVII ПЕРЕХОПЛЕНИЙ ЛИСТ
Гнані нестямним страхом, Койот і троє його спільників кинулись до своїх коней і сяк-так вибралися в сідла.
Вони вже й не думали про те, щоб повернутися до хакале Моріса Джеральда. Навпаки, єдиним їхнім бажанням було скоріш опинитись якнайдалі від тієї відлюдної хатини, власника якої вони щойно побачили в такій чудній подобі.
Що то був сам «дон Морісіо», жоден з них не сумнівався. Усі четверо знали його на око - а найкраще Діас,- в усякому разі, знали досить добре, аби з певністю сказати, що то він, ірландець. Вони впізнали його коня, його гетри з ягуарової шкури, серапе роботи індіанців навахо, що різнилося формою від звичайних мексиканських серапе, і, нарешті,- його голову.
Вони не встигли роздивитись риси обличчя, але помітили на голові глянсувате чорне сомбреро, що його звичайно носив Моріс-мустангер. Воно впало їм в око, заблищавши в місячному світлі.
До того ж вони побачили великого собаку, і Діас пригадав, що не раз зустрічав його з ірландцем. Коли вони хотіли напасти на вершника, собака вискочив із темряви й з лютим гарчанням порвався до них, хоч вони вже й так тікали, не чувши під собою ніг.
Чимдуж поганяючи коней, вони проскакали порослою лісом долиною і одним з виярків - не тим, де збиралися вчинити вбивство, а дальшим - вихопились на край урвища. Але й там не спинилися ні на мить і погнали чвалом через рівнину, аж поки повернулись [263] до хащі, де перед тим так спритно перетворилися на команчів.
Обернутися знов на мексиканців було куди простіше й забрало менше часу. Водою з фляг вони квапливо змили з себе фарбу, так само квапливо дістали з великого дупла й понапинали на себе свою звичайну одіж і, знову скочивши на коней, поскакали в напрямі Леони.
Дорогою додому вони розмовляли тільки про одне: про вершника без голови. Усе ще охоплені жахом, вони ніяк не могли пояснити того неймовірного явища і, так ні до чого й не дійшовши, роз'їхалися по своїх хакале. - Прокляття! - вигукнув Койот, переступивши поріг і повалившись на своє тростинове ложе.- Заснеш тепер після такого! Святий Боже, ото страхіття! Аж уся кров у жилах захолола. А от зігрітися нема чим. Бутель порожній, пивниця зачинена, і всі кругом сплять... Матір Божа! Що воно могло бути? Привид? Та ні, я ж сам схопив його, і Вісенте схопив з другого боку. Під одягом було людське тіло чи щось дуже схоже. Ні, то не мана... А може, чиясь хитра витівка? Але кому й навіщо це потрібно? Хто ще, крім мене та моїх товаришів, влаштував би маскарад у прерії? Та ще й який моторошний!.. Тисяча чортів! А може, хтось випередив мене? Може, ще комусь обіцяно тисячу доларів, і він їх заробив? Що, як то таки був ірландець - мертвий і з власною відтятою головою в руках? Та ні, не може бути, просто не віриться... А що ж тоді?.. Стривай, здається, зрозумів. Ну певно, що зрозумів! Ного могли попередити про наш намір чи, може, він і сам щось запідозрив. Ото й утнув таку штуку, щоб нас налякати. Мабуть, ще й сам був десь поруч, дивився, як ганебно ми тікали... Прокляття! Хто ж міг нас зрадити? Наче й нікому. Та певне, ніхто ж не знав, що ми намислили. То як же він міг приготувати той диявольський сюрприз?.. А-а, зовсім забув! Ми ж їхали прерією за ясного дня. Він міг побачити нас і здогадатися про наш намір. Ну звісно ж, що так. А потім, поки ми перевдягалися в хащі, він і зладнав того вершника. Оце єдине пояснення, іншого не придумаєш. Бісові дурні! Злякались опудала!.. Ну ні, хай йому чорт, не довго він радітиме! Завтра ж знов поїду на Аламо. Я з тією тисячею не розминуся, нехай хоч і рік на це піде. А як і ні, то д і л о однаково буде зроблено. Досить і того, що я втратив Ісідору. А може, це й не так, але сама лиш [264] підозра зводить мене з розуму. Якщо я дізнаюся, що вона таки впадає за ним, що вони зустрічалися після того, як... О, тоді я збожеволію і знищу не тільки того проклятого ірландця, а й кохану жінку. Атож, доньє Ісідоро Коварубіо де Лос-Льянос, ангеле краси й демоне облуди! Я можу задушити тебе в своїх обіймах, але можу і вбити! Те чи те - ось твоя доля. Отож вибирай!
Від цієї погрози, а також від того, що знайшлося вірогідне пояснення загадки, яка гнітила його, в мексиканця полегшало на душі, і невдовзі він заснув.
Прокинувся він аж тоді, коли до його хатини зазирнуло вранішнє світло, а з ним і гість.
- Хосе! - вигукнув Койот з подивом і неприхованою радістю.- Ти тут?
- Еге ж, сеньйоре.
- Радий бачити тебе, Хосе. І донья Ісідора тут, цебто на Леоні?
- Еге ж, сеньйоре.
- Так скоро й тут! Ще ж і двох тижнів не минуло, як вона поїхала звідси, хіба не так? Мене в селищі не було, але я чув про це. Я чекав від тебе звістки, Хосе. Чому ти не писав?
- Тільки тому, сеньйоре доне Мігелю, що не було нікого надійного, з ким ту звістку надіслати. Я мав для вас деякі новини, але не міг довірити їх комусь чужому. Хоч, на жаль, ви мені за них не подякуєте, одначе моє життя у ваших руках, і я пообіцяв, що ви знатимете все.
Койот підхопився, наче вжалений.
- Про неї і про нього? Це видно з твого обличчя. Твоя пані зустрічалася з ним?
- Ні, сеньйоре, скільки я знаю, після того першого разу не зустрічалася.
- Що ж тоді? - трохи спокійніше запитав Діас.- Вона гостювала тут, коли він оселився в готелі. Щось між ними було?
- Еге ж, доне Мігелю, щось таки було, і я це добре знаю, бо сам був посильним. Тричі відносив йому від доньї Ісідори кошики з ласощами, а останнього разу й листа.
- Листа? Ти знаєш, що там написано? Прочитав його?
- Завдяки вашій ласці до бідного хлопця я зміг і прочитати його, і навіть переписати.
- Він при тобі? [265]
- Еге ж. Бачите, доне Мітелю, ви недаремно посилали мене до школи. Ось що написала йому донья Ісідора.
Діас нетерпляче схопив аркушик паперу й уп'явся в нього очима. То була копія записки, надісланої при кошику з ласощами.
Та замість розпалитися ще дужче, він начебто, навпаки, відчув полегкість.
- Хай йому чорт! - байдужно мовив він, згортаючи папірця.- Нічого особливого, Хосе. Твоя пані дякує йому за якусь послугу, ото й тільки. Якщо це все...
- Але це не все, сеньйоре доне Мітелю, оце ж тому я й прийшов. Мене послано до селища з дорученням. Ось воно.
- Он як, ще один лист?
- Еге ж, сеньйоре. Це вже таки справжній лист» а не мої карлючки.
Тремтячою рукою Діас узяв листа, розгорнув його й почав читати.
«Сеньйору донові Морісіо Джеральду.
Дорогий друже, я знову тут, гостюю в дядька Сільвіо. Не можу більше жити, не маючи звістки од Вас. Я нічого про Вас не знаю, і це просто вбивав мене. Чи Ви вже одужали? О, якби це було так! Як я хочу подивитись у Ваші очі, у Ваші гарні, глибокі очі, щоб упевнитися, що Ви вже зовсім здорові. Зробіть мені таку ласку. Ми можемо зустрітися через півгодини на пагорбі за будинком мого дядька. Приїздіть, я чекатиму на Вас!
Ісідора Коварубіо де Лос-Льянос».
- Прокляття! - обурено вигукнув Діас.- Це ж не що інше, як любовне побачення! І вона сама його призначав!.. Ну що ж! Запрошення буде прийняте, але не тим, кого так люб'язно звуть. Рівно через півгодини, і клянуся богом помсти... Слухай, Хосе! Ця записка ні до чого. Того, кому її послано, немає ні в селищі, ні в околиці. Ніхто не знав, де він тепер. Це якась таємнича історія. Та дарма. Ти все одно йди до готелю і спитай про нього. Доручення треба виконати. А цього папірця залиш мені. Забереш його, коли вертатимешся, і віддалей своїй пані. Ось тобі долар на випивку. В сеньйора
Доффера добряче агвардієнте. До побачення. [266] Хосе не став ні про що питати і, взявши позичку, мовчки вийшов з хакале.
Тільки-но він зник з очей, як і сам Діас рушив із своєї хатини. Поспіхом засідлавши коня, він емрчнв у сідло й поїхав у протилежний бік.
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
