Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ LVIII ВІДСТРАШЛИВИИ ПОЦІЛУНОК
Той дикий ґвалт тривав добрих десять хвилин: кобила верещала, мов недорізане порося, а собака вторував їй тужним виттям, що відлунювало між крутосхилів обабіч річки. Певне, ті звуки розлягались не менш як на милю довкола, і Зеб Стамп, що навряд чи міг зайти так далеко, неодмінно мусив почути їх.
Не маючи сумніву, що мисливець одразу ж поспішить на сигнал, ним же самим придуманий, Фелім твердо стояв на порозі хакале й тішив себе надією, що непрохана гостя більш не пориватиметься зайти, принаймні доти, доки він за це відповідає. Незважаючи на її запевнення, він і досі підозрював її в підступних намірах щодо його господаря - а то чого ж би Зеб Стамп так турбувався, щоб його негайно викликали з лісу?
Сам Фелім уже й не думав опиратися. Перед його очима все ще стояв блискучий пістолет, і він не мав ніякої охоти сваритися з тією дивною вершницею. Коли б на варті був тільки він, мексиканка могла б безборонно зайти до хатини.
Та, крім ірландця, хатину охороняв ще один, куди надійніший сторож, що, захищаючи свого господаря, не відступився б і перед цілою батареєю важких гармат. То був Тара.
Поведінка собаки свідчила, що він не просто збуджений безпричинною тривогою. Його протягле лунке виття раз у раз змінювалося уривчастим злим гавкотом. Тара пильнував за непроханою гостею від самого початку, і її дії здалися йому ворожими. Отож він став біля дверей попереду Феліма, грізно вишкіривши ікла й усім своїм рішучим виглядом даючи зрозуміти, що зайти до хатини можна тільки через його труп.
Ісідора не виказувала ніякого наміру ризикувати. [332]
Та й не мала такого наміру. В ту хвилину нею володіло тільки одне почуття - подив.
Вона стояла непорушно, навіть не пробуючи заговорити, і чекала, що буде далі. Такий чудернацький початок обіцяв і відповідний фінал. І вражена мексиканка терпляче дожидала його. її недавня тривога зовсім розвіялась. Те, що вона бачила, було надто сміховинне, щоб викликати побоювання, але водночас і надто незрозуміле, щоб сміятися. На обличчі в чоловіка, що так чудно поводився, теж не видно було й тіні усміху - воно весь час лишалося цілком серйозним, хоч яку кумедну штуку він утнув, і немовби застерігало, що все це аж ніяк не жарт.
Так вона й стояла на місці, безпорадна й розгублена, аж поки з-за дерев з'явився височенний чоловік у вицвілій сукняній куртці, з довжелезйою рушницею в руках і, широко ступаючи, майже бігцем, попростував до хакале.
Коли мексиканка побачила того прибульця, на обличчя її знов набігла тривога, і тендітна рука міцніше стиснула ще не схований пістолет.
Ісідора зробила це почасти з остороги, почасти машинально. Але то був цілком природний порух при появі такого страхітливого на вигляд незнайомця, що з суворим і занепокоєним обличчям поспішав до хатини.
Та коли він вийшов на галявину, картина враз змінилася. Чоловік з рушницею так і став з розгону, і на його суворому обличчі відбився не менший подив, ніж на личку мексиканської сеньйорити. Він промовив крізь зуби кілька слів, і хоч їх годі було почути за ґвалтом, що й досі не вщухав, проте жести, які їх супроводили, досить виразно показували, що слова ті аж ніяк не вишукано-чемні.
Потім незнайомець швидко подався до кобили, що іржала, аж заходилася, і зробив те, чого не наважився б зробити ніхто, крім нього: схопив її за хвіст і звільнив від колючок, які так довго завдавали бідолашній тварині нестерпних мук.
Умить запала тиша, бо всі ті, що спершу вторували кобилі, вже звикли до її дикого іржання й замовкли, і в останні хвилини було чути тільки її.
Мексиканка все ще нічого не розуміла, хоч, кинувши побіжний погляд на чудного чолов'ягу в дверях, здогадалася, що той добре впорався з якоюсь довіреною йому справою. [333]
Та пишався Фелім недовго. Де й подівся його вдоволений вигляд, коли Зеб Стами, вирятувавши з біди свою «худобину», повернувся з таким лиховісно насупленим обличчям, що стало ясно: грози не минути.
Навіть присутність прекрасної сеньйорити не спинила того гнівного вибуху.
- Хай тобі сто чортів, проклятущий ірландський бовдуре! І оце задля того ти мене зірвав?! Та ще саме тоді, як я взяв на мушку здоровенного індичиська! Фунтів на тридцять, аж ніяк не менше. Уже й курок натискав, коли ця клята худобина сполохала його к бісу своїм лементом. Плакав тепер наш сніданок!
- Містере Стампе, та хіба ж не ви самі звеліли мені таке вчинити? Сказали - як хтось підійде до хатини...
- Ото дурень! Хто тобі казав, що це стосується й жінок?
- Та хіба я міг подумати, що це жінка? Ви б побачили, як вона сиділа на коні - чисто мов чоловік.
- Ну й що ж того, як вона сиділа? Ти що, з неба впав, ніколи такого не бачив? Та майже всі мексиканки їздять верхи по-чоловічому. Як на мене, то ось тобі таки дужче личила б спідниця, аніж їй, та й розуму в тебе разів у двадцать менше. Чого-чого, а цього я певен. А цю жіночку я трохи знаю: і сам бачив, і чув про неї дещо. І чого її сюди принесло, можу здогадатися, хоч спитати її про це не випадає, бо вона тямить лише свою мексиканську говірку, а я її не знаю і знати не хочу.
- Та ні, містере Стампе! Вона говорить і по-англійському. Правда ж, пані?
- Трохи по-англійському,- відказала мексиканка, що доти мовчки слухала їх.- Зовсім трохи.
- А-а... он як! - вигукнув Зеб, злегка збентежений тим, що вона чула його попередні слова.- Перепрошую, сеньйорито. То ви трохи знаєте нашу мову, еге? Мучо боно - тим краще. Виходить, зможете сказати мені, чого ви тут шукаєте. Чи, може, ви збилися з дороги, га?
- Ні, сеньйоре,- мовила вона, трохи помовчавши.
- -То ви знаєте, куди приїхали?
- Так, сеньйоре... Так... До дона Морісіо Ж'єральд. Це ж його будинок?
- Еге ж, його, коли таке його ім'я по-мексикансько-му. Хоч це й далеко не будинок, але він справді тут живе. То ви, мабуть, хочете бачити його самого? [334]
- О, так, сеньйоре, так... Задля цього я сюди й приїхала - рог esta yo soy aqui.
- Ну що ж, як на мене, то чом би вам його й не побачити. Сподіваюся, ви не маєте щодо нього ніяких лихих намірів? От тільки говорити з ним тепер - марна праця. Йому однаковісінько, чи то будете ви, чи то його чобіт.
- Він хворий? З ним сталося лихо? Мені сказав цей' чоловік.
- Атож, я їй так і сказав,- озвався Фелім.
- Справді,- відповів Зеб,- йому трохи перепало, і тепер він наче не при собі. Та це, я гадаю, минеться. Хай тільки спаде гарячка, як він знов прийде до тями.
- О сеньйоре! Ви дозволите мені тим часом доглядати його? Рог amor dios! Можна мені зайти й побути коло нього? Я його друг, un amigo muy afficionado (69).
- Гаразд, нічого поганого я в цьому не бачу. Кажуть, жінки добрі доглядальниці, хоч сам я не мав нагоди в цьому впевнитись, відколи поховав свою стару ген на Міссісіпі. Як хочете побути при з^іопчині - ласкаво просимо, коли ви йому друг. Посидьте біля нього, поки ми вернемось, та глядіть, щоб він не впав з ліжка й не поздирав із себе пов'язки, якими я його обмотав.
- Повірте мені, сеньйоре, я догляну його якнайкраще. Але скажіть, що з ним сталося? На нього напали індіанці? їх же начебто поблизу немає. Чи він з кимось посварився?
- Про це, сеньйорито, я знаю не більше за вас. На нього напали койоти, але ж коліно йому розбили не вони. Я знайшов його вчора при заході сонця ген у хащі. Коли я на нього натрапив, він стояв по пояс у річечці, що там протікає, і на нього от-от мав стрибнути плямистий звір, якого ви тут називаєте тигром. Ну, то з цієї халепи я його вирятував, а от що було з ним раніше, це для мене загадка. Хлопчина втратив тяму і нічого розповісти не може. Доведеться чекати, поки він оклигає.
- А ви певні, сеньйоре, що нічого небезпечного в нього немає? Його рани не дуже тяжкі?
- Небезпечного? Анічогісінько. Тільки гарячка, яка скоро мине. А рани - то просто подряпини. Хай тільки він прийде до тями, а там одразу й на ноги зіпнеть-
(69) Бога ради!.. Дуже відданий друг (ісп.)-.
[335]
ся. За тиждень він вам буде здоровий, як молодий олень.
- О, я піклуватимусь про нього як тільки зможу!
- Ви зробите добре діло... одначе... одначе...
Зеб завагався, так ніби щось раптом спало йому на думку. Він мовчки замислився і міркував собі так:
«Це ж бо та сама сеньйорита, що присилала йому ласощі, коли він лежав поранений у тому бісовому заїзді. І що вона закохана в хлопчину - така ж ясна річ, як небо над Міссісіпі. Закохана по самі вуха. Так само, як і ота друга. Але не менш ясна річ, що він марить тією, а не цією. І коли вона почув, що він весь час говорить до тієї, як ото цілу ніч, це вразить її в самісіньке серце. Бідолашна, мені таки жаль її. Вона має добру душу. Але ж наш ірландець не може одружитися з ними обома, а він - яжбо знаю - прикипів до тієї американки. Отож не до ладу якось виходить. Мабуть, треба відрадити цій сеньйориті сидіти коло нього, бодай доти, доки він перестане марити тією Луїзою».
- Одначе, міс,- повів далі старий мисливець, звертаючись до мексиканки, яка весь час, поки він міркував, нетерпляче дожидала, що він скаже,- чи не краще б вам тепер вернутися додому, а сюди приїхати вже тоді, як він одужає? Він вас усе одно не впізнав, я вам казав, отож лишатися тут вам зовсім ні до чого, бо померти він і без вас не помре.
- Ну й нехай не впізнає. Я однаково доглядатиму його. Може, йому буде чогось треба, то я про все подбаю.
- Коли вже ви так хочете, то залишайтеся,- поступливо сказав Зеб,"неначе якась нова думка спонукала його погодитись.- Я не проти. Але не зважайте на його маячню. Може, ви почуєте від нього дивні речі - про якесь там убивство абощо.ч Люди в гарячці завжди марять. То ви не лякайтеся. А може, він згадуватиме й якусь жінку, що чогось запала йому в голову.
- Жінку?
- Атож. Ви почуєте, як він вигукуватиме її ім'я.
- -її ім'я!.. Сеньйоре, скажіть, яке ім'я?
- Та, мабуть, то ім'я його сестри. Авжеж, певно що сестри.
- Ой, містере Стампе! Коли ви це про панича Мо-ріса говорите...
- Ану цить, бісів дурню! Яке тобі діло, про кого [336] я говорю? Ти в цих речах нічого не тямиш. Ходім зі мною,- сказав Зеб, рушаючи, й зробив ірландцеві знак іти слідом.- Пройдемося трохи разом. Коли я йшов берегом,, то вбив гримучку й покинув її там. От ти й забереш її сюди, поки якась звірина не потягла. А то хтозна, чи трапиться мені сьогодні ще один індик.
- Гримучку? Це ви про гримучу змію?
- А про що ж би ще!
- Містере Стампе, та не їстимете ж ви змії! О Боже, невже ви не боїтеся отруїтись?
- Дурниця! Де ж та отрута, коли я відрубав їй голову?
- Ой, а я хоч би й з голоду конав, однако не з'їв би ні шматочка.
- Ну й конай, і хай тебе чорти візьмуть! Ніхто й не силує тебе їсти ту змію. Я хочу тільки, щоб ти заніс її додому. Отож іди й роби, як я кажу, а то запхаю тобі до рота її голову разом з отрутою, зубами і всім, що там є!
- Та ні, ні, містере Стампе, я й на думці не мав такого, щоб не послухатися вас. Фелім О'Нійл радо зробить усе, що ви скажете, навіть і проковтне оту зміюку цілком. Хай простить мене святий Патрік!
- К бісу святого Патріка! Ходімо!
Фелім не став розводитися далі й слухняно поплен-тав між дерев слідом за мисливцем.
Ісідора зайшла до хатини, підступила до ліжка і, нахилившись над хворим, палко поцілувала його в гаряче чоло, а тоді припала устами до його нечутливих уст. І раптом рвучко відсахнулася, так наче її вжалив скорпіон.
Те, що змусило мексиканку відскочити від ліжка, вразило її гірше за скорпіонове жало. А було то всього лише слово - зовсім коротке слово.
Та й нічого дивного. Як часто від одного слова - коротенького «так» - залежить щастя цілого життя. І так само часто, аж надто часто, різке «ні» вкидає людину в безодню горя!
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
