Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ LX ЧАРІВНА ПРОВІДНИЦЯ
Якби можна було порівняти те, що діється в природі і в людській душі, навряд чи знайшлися б дві супро-тившші речі, діж сліпучо-ясне небо над Аламо й чорний морок у серці Ісідори, коли вона мчала геть від хакале Моріса-мустангера. У грудях її бурхали шалені почуття, а над усе - жадоба помсти. То була якась нелюдська, пекельна втіха, що не давала мексиканці впасти в розпач, і коли б не це, Ісідора, напевне, зламалася б під тягарем свого страшного горя.
Сповнена лиховісних дум, Ісідора їде в затінку під рясними кронами дерев. Не полишають її ті думи й тоді, коли вона зводить очі на крутосхил і бачить над ним ясну, немов усміхнену блакить неба. їй навіть здається, що й саме небо насміхається з неї!
Перш ніж піднятися нагору, вона спиняв коня і з хвилину стоїть під розложистим кипарисом. Його темне шатро миліше її зажуреному серцю, ніж яскраве сонячне сяйво.
Та не це змусило Ісідору спинитися. У неї несподівано майнула думка, темніша від тіні кипариса. Ця думка тьмарить їй чоло, зсуває докупи брови над палкими чорними очима, спотворює люттю все її обличчя, аж білі зуби хижо блискають з-під отіненої темним пушком верхньої губи. Здається, в ній нема тепер нічого доброго, нічого жіночного, крім хіба вроди, і нею цілком заволоділи демони зла.
Оті ж бо демони й зупинили мексиканку, навіявши їй ще не усвідомлений до кінця чорний замір. І ось тепер його виказують мовлені півголосом слова.
- Треба було мені вбити її на місці! А може, повернутись і... Ну, а як я і вб'ю її, що це зарадить? Його серця однаково не повернути - воно втрачене для мене, втрачене без вороття! Атож, ті страшні слова йшли із самої його душі, де живе тільки ї ї образ. А для мене ніякої надії не лишилось!.. Ні, це він має вмерти, той, що розбив моє серце! Убити його? А що ж тоді? Чим буде моє життя? Нескінченною пекельною мукою!.. О Боже, а тепер хіба це не мука? Мені вже несила зносити її. Я не маю для себе розради, окрім помсти. І не тільки вона, а й він - обоє мають умерти!.. Але не тепер, коли він не знатиме, від чиєї руки загине. Ні, нехай знає, що це кара, і нехай знає, хто його скарає. О матір Божа, дай мені сили звершити свою помсту!
Ісідора вдаряє коня острогами й чимдуж поганяє його виярком угору. .
Виїхавши на рівнину, вона не спиняється, не дає коневі навіть одсапатись, а мчить шаленим чвалом [344] немовби й не знати куди. Вона не спонукав коня словом, ані поводами, і тільки гострі остроги женуть його вперед. Полишений на самого себе, кінь мчить тією самою дорогою, якою прискакав сюди. Ця дорога веде на Леону. Та чи туди треба його вершниці?
А вершниця начебто й сама того не знає. Похиливши голову, заглиблена в свої думки, вона скам'яніло сидить у сідлі й не помічає нічого навколо, навіть того, яким шаленим чвалом скаче її кінь. Не помічає й вершників, що з'явилися неподалік, аж поки її задуми не порушує форкання власного коня, що раптом рвучко спиняється.
Аж тоді вона бачить серед прерії кінний загін.
Індіанці? Ні, білі - судячи не так з кольору шкіри, як з кінської збруї і з того, як вони сидять у сідлах. Про це свідчать і їхні бороди, хоч кольору облич зовсім не видно під густим шаром куряви, яку збивають на висушеній рівнині копита коней.
- Техасці,- тихо мовить Ісідора, тепер уже певна цього.- Мабуть, це рейнджери(70), шукають команчів. Але ж індіанців тут бути не може. У селищі казали, що вони тепер десь ген по той бік.
Хоч молода мексиканка й не має особливих причин стерегтися техасців, проте й зустрічатися з ними не прагне. їй до них байдуже, й іншим разом вона б не обминала їх, але сьогодні, прибита горем, не хоче, щоб її про щось розпитували й розглядали цікавими очима.
Ще можна уникнути зустрічі. Вона стоїть за кущами, і вершники, здається, її не помічають. Досить повернути назад у чагарник, .і вони проїдуть Далі, так і не побачивши її.
Ісідора вже береться за поводи, коли її кінь, гучно заіржавши, перешкоджає цьому намірові. Йому відповідають іржанням зо два десятки інших коней, і техасці помічають і його, і вершницю.
Але й тепер вона, як захоче, ще може поскакати геть. За нею, звісно, поженуться, проте хтозна,чи доженуть, а надто в заростях, на кручених стежках, так добре їй знайомих.
Ісідора вже повертає свого коня, та майже тієї-таки миті знов напинає поводи й стає лицем до вершників, які тепер чимдуж поганяють до неї.
(70) рейнджери - тут: кінний загін, що охороняв певну територію.
[345]
Цю раптову переміну наміру пояснюють слова, що їх вона тихо мовить сама до себе.
- Рейнджери? Ні, вони надто добре вдягнеш як на тих голодранців. Мабуть, це загін, про який я чула в селищі. Той, що поїхав на пошуки на чолі з батьком... Атож, це таки вони. Ось і нагода помститися, вона сама знайшла мене. Виходить, така Божа воля!
І, замість зникнути в заростях, мексиканка виїжджає на відкриту рівнину й рішуче жене коня назустріч вершникам, які вже зовсім близько. Потім напинав поводи й з потайною недоброю думкою жде, поки вони під'їдуть.
Ще мить - і вершники оточують її тісним кільцем.
їх десь із сто, озброєних хто чим, строкато вдягнених, і скидаються вони один на одного тільки тим, що всі з ніг до голови вкриті рудою пилюкою, та ще суворим виразом облич, хіба лише трохи пом'якшеним неприхованою цікавістю.
Хоч, опинившись у такому оточенні, не диво злякатися, особливо жінці, проте Ісідора не виявляє ніякого страху. Вона й справді анітрохи не боїться цих людей, що тдк безцеремонно оточили її. Декого з них вона знав з лиця, але літнього чоловіка, що, як видно, очолює їх і оце збирається розпитувати її, ніколи досі не бачила.
А втім, вона вже здогадується, хто він. Чуття підказує їй, що це батько того вбитого, а також і дівчини, яку вона б хотіла бачити мертву і, певна річ, вкриту ганьбою.
Яка щаслива нагода!
- Ви говорите по-французькому, мадемуазель? - запитує Вудлі Пойндекстер цією ж таки мовою, вважаючи, що так вона краще зрозуміє його.
- Дуже мало, сеньйоре. Краще говоріть по-англійському.
- О, по-англійському... Тим зручніше для нас. Скажіть мені, міс, чи не бачили ви тут у прерії кого-не-будь? Чи не зустрівся вам дорогою якийсь вершник, чи, може, ви помітили, що хтось десь отаборився?
Ісідора чи то вагається, чи то обмірковує свою відповідь.
Тим часом плантатор, з усією можливою за таких обставин чемністю, ставить нове запитання:
- Дозвольте спитати вас, де ви мешкаєте?
- На Ріо-Гранде, сеньйоре. [346]
- І оце ви їдете просто звідти?
- Ні, з Леони.
- З Леони?
- Це небога старого Мартінеса,- втручається до розмови один з вершників.- Його плантація межує з вашою, містере Пойндекстер.
- Si... так, справді. Sobrina... цебто небога дона Сільвіо Мартінеса.
- То ви їдете зараз просто з його садиби? Ви вже пробачте, що я так доскіпуюсь. Запевняю, міс, ми розпитуємо вас не з пустої цікавості й не з настирливості. На те є поважні причини, дуже поважні.
- Так, я їду з гасієнди Мартінеса,- відказує Ісідора, ніби й не чувши його останніх слів.- Дві години тому виїхала звідти.
- То, певно, ви чули, що вчинено... убивство?
- Так, сеньйоре. Про це казали позавчора в домі мого дядька.
- А сьогодні, коли ви від'їжджали... чи не було в селищі якихось новин? Ми мали звідти вісті, але то раніше, а ви, може, повідомите нас про щось нове. Чи ви чули що-небудь таке, міс?
- Кажуть, люди з селища поїхали шукати вбивцю. Це, мабуть, про вас, сеньйори?
- Так, так, про нас. Ну, а більш ви нічого не чули?
- Чула, але то така дивна річ, сеньйори, що ви мені, мабуть, і не повірите.
- Що ж воно таке? - швидко запитують воднораз кілька голосів, і всі 'очі з цікавістю звертаються до чарівної вершниці.
- Кажуть, ніби в прерії бачили якогось вершника без голови... саме десь ту т... Помилуй Боже, та ми ж оце якраз поблизу того місця! Це сталося в околиці Нуесес, недалеко від броду, що на дорозі до Ріо-Гранде. Так розповідали вакеро.
- І вони самі його бачили, ті вакеро?
- Так, сеньйори, їх було троє, і всі- присягаються, що бачили ту прояву на власні очі.
Ісідора трохи здивована тим, що її дивовижна історія не справила великого враження на техасців. Вони вислухали її уважно, але без* особливого подиву. Та чийсь голос пояснює, в чому річ:
- Ми теж його бачили, того безголового вершника, [347] тільки здаля. А ті ваші вакеро не роздивилися ближче, що воно таке?
- Та ні, боронь Боже!
- А ви не можете нам пояснити, міс?
- Я? Певно, що ні. Я тільки чула про це, так вам і сказала. А що то може бути, хто його знає.
Деякий час усі мовчать, ніби міркуючи про те, що почули. Нарешті плантатор порушує мовчанку й повторює своє перше запитання:
- Ну, а чи не бачили, не зустрічали ви кого-небудь, міс? Я маю на увазі - десь тут, у прерії.
- Si... так, бачила.
- Бачили? Кого саме? Зробіть ласку, розкажіть...
- Жінку.
- Жінку? - луною озвалося кілька голосів.
- Так, сеньйори.
- Що то була за жінка?
- Una Americana... Американка.
- Американка? Серед прерії? І сама?
- Так, сеньйори.
- Хто ж вона така?
- Звідки мені знати?
- Ви її не знаєте? Яка вона з себе?
- Як це - з себе?
- Ну, як вона вдягнена?
- Vestido de caballo (71).
- То вона була на коні?
- На коні.
- І де ви зустріли ту жінку?
- Недалеко звідси, по той бік чагарів.
- Куди ж вона могла їхати? Хіба там є якесь житло?
- Є одне хакале. Я тільки чула про нього. Пойндекстер обертається до одного з вершників, що розуміє по-іспанському.
- Що таке хакале?
- Так вони називають свої халупи.
- А хто там живе, в тому хакале?
- Don Mauricio, el mustenero.
- Моріс-мустангер! - тут-таки пояснює той самий перекладач.
Серед гурту вершників перебігає радісний гомін. Піс-
" Костюм для верхової їзди (ісп.).
[348]
ля двох днів упертих, але марних пошуків вони нарешті натрапили на слід - на слід убивці!
Ті, що позлазили з коней, миттю" опиняються в сідлах. Усі підібрали поводи й готові рушити далі.
- Ми не хотіли б бути настирливими, міс Марті-нес,- гадаю, таке ваше прізвище? - але ви повинні провести нас до того місця.
- Для цього мені доведеться трохи збочити з дороги, але нехай. їдьмо, сеньйори! Якщо вам так потрібно туди, я проведу вас.
Ісідора знов перетинає смугу заростей, а слідом за нею, розтягтись довгою вервечкою, їде сотня вершників.
Нарешті вона спиняє коня на західному краю хащі. Попереду до самої долини Аламо лежить відкрита прерія.
- Погляньте туди! - мовить мексиканка, показуючи в напрямі річки.- Бачите на обрії темну цятку? То верхівка кипариса, що росте в долині Аламо. їдьте просто на нього. Там є виярок, яким ви спуститесь у долину. А трохи далі побачите й хакале, про яке я вам казала.
Нетерплячі вершники не чекають дальших настанов. Майже забувши про свою провідницю, вони пускаються вчвал по рівнині, просто до того кипариса.
Та один з вершників затримується біля Ісідори - не той, що веде загін, а інший, хоча й не менш від нього зацікавлений таким поворотом подій. А може, ще й більше, оскільки це стосується жінки, яку бачила мексиканка. Він знає мову Ісідори майже так само, як і свою рідну.
- Скажіть мені, сеньйорито,- схвильовано й мало не благально питає він, під'їхавши ближче до неї,- чи не примітили ви коня, на якому їхала та жінка?
- Ще б пак, сеньйоре! Такого коня не можна не примітити.
- Якої він масті? - насилу зводячи подих, запитує вершник.
- Un musteno pintojo.
- Плямистий мустанг! Боже мій! - вихоплюється в Кассія Колхауна чи то крик, чи то стогін, і в наступну мить він уже скаче шаленим чвалом навздогін загонові, а Ісідорі стає ясно, що і в його серці буяє той пекельний вогонь, який здатна загасити тільки смерть. [349]
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
