Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова

Зеб Стами не довго пробув на тому місці, де знайшов відбиток зламаної підкови. Менш як за десять секунд він упевнився, що то відбиток саме цієї підкови, і, підвівшися з колін, рушив далі знайденим слідом. Він ішов пішки, а стара кобила, слухняно скорившись його жестові, брела за ним оддалік.

Так він пройшов понад милю, то сповільнюючи хо-ДУ там, де слід ставав невиразний,- то знов широко [419] ступаючи - коли добре бачив відбитки зламаної підкови. Як археолог, що, знайшовши у руїнах стародавнього міста глиняну табличку, захоплено вдивляється у зрозумілі тільки йому письмена,- так і Зеб Стамп читав оті «знаки» в книзі прерії.

Поглинутий спогляданням слідів і думками, які вони будили, старий мисливець не бачив нічого довкола. Він не дивився ні на безмежний зелений простір, що розлягався навкруги, ні на ясну блакить неба над ним. Уся його увага зосередилась на смужці дернику під ногами попереду.

Відірвало його від цього пильного діла не те, що він побачив, а що почув. То був звук рушничного пострілу, але такий далекий, що здалося, ніби ляснув тільки капсуль, не запаливши пороху.

Зеб машинально спинився, але не випроставсь, а лише звів очі й швидко озирнув обрій, на мить затримуючи погляд усюди, де могли б стріляти.

Хмаринка синюватого диму, ще зберігаючи кулясту форму, поволі здіймалася на тлі неба. Під нею мріла тьмяна пляма лісового «острова».

Усе те було так далеко, що звідти, де стояв Зеб Стамп, тільки бувалий знавець прерії міг почути той звук і побачити хмаринку диму й темну смужку гаю.

Але Зеб усе почув і побачив.

- З біса дивно! - пробурмотів він, усе ще стоячи, мов той городник, що оглядає капустяну розсаду.- Таки з біса дивно, коли не сказати більше. Кому це чорти надали полювати в тих заростях? На те, що він там уполює, шкода й пороху. Знаю я той гайок - нічого в ньому нема, крім койотів. І чим вони тільки там живуть, Бог їх відає!.. Е-е! - озвався він знов, трохи помовчавши.- Мабуть, то котрийсь крамар із селища подався, як вони кажуть, «на проїздку». Постріляє оце по тих смердючках, а потім хвалитиметься, що полював на вовків! Ну, та мені до того байдуже, хай собі полює... Еге! А це хто сюди їде? Та ще так стрімголов, наче за ним сам нечистий з вилами женеться! Що?.. Бодай я пропав, та це ж той, що без голови! Таки він, клянуся Богом!

Старий мисливець не помилився. Та й як було не впізнати вершника, що наче виринув з-під хмарки порохового диму, яка вже розпливлася над обрієм, і тепер шаленим чвалом гнав через прерію. То був справді вершник без голови! [420]

Не могло бути сумніву й щодо того, куди він скаче. Вершник видимо простував туди, де стояв Зеб, так ніби побачив його здаля й зумисне мчав до нього.

Навряд чи знайшовся б серед жителів Техасу хоч один, сміливіший за старого мисливця. Зеб Стамп не боявся зустрічі ні з ягуаром чи пумою, ні з ведмедем чи бізоном. Навіть цілий загін команчів не нагнав би на нього такого страху, як цей самотній вершник.

Попри все своє знання найпотаємніших законів природи й попри весь гарт, набутий у спілкуванні з нею, Зеб Стамп не був цілком вільний від забобонної віри в потойбічні сили. (Та й хто від неї вільний?) І хоч він безстрашно став би віч-на-віч з будь-яким звичайним ворогом - чи то людиною, чи звіром,- але перед надприродним і йому забракло духу. Та, певно, і найвідважніший рицар здригнувся б, побачивши того лиховісного вершника, що неухильно мчав уперед і, здавалося, ніс із собою смерть.

Зеб Стамп не просто здригнувся - він затремтів від голови до ніг, узутих у чоботи з алігаторової шкіри, і з жахом озирнувся, шукаючи якоїсь схованки. Ще задовго до того, як вершник без голови міг би, як гадав Зеб, побачити його, він знайшов таке місце: поруч росли кущі, і мисливець квапливо шаснув туди.

Але ж його могла зрадити осідлана кобила, що стояла поряд з ним. Ні, перше ніж присісти в кущах, Зеб подбав і про це.

- Додолу! - звелів він своїй чотириногій товаришці, яка хоча й не могла говорити, проте добре розуміла його.- Лягай, худобино, а то загримиш до дідька в пекло!

Немов злякавшись такого лиха, кощава конячина одразу ж зігнула передні ноги й уклякла на них, а тоді підібгала задні й лягла на траві, так наче закінчила свою денну працю і вмостилася на спочинок.

Тільки-но Зеб і його «худобина» встигли зачаїтись у своїй схованці, як вершник без голови порівнявся з тими кущами. Він гнав чимдуж, і Зеб неабияк зрадів, побачивши, що він проскаче далі, не спиняючись. Власне, вершник без голови й поїхав туди зовсім випадково, а ніяк не тому, що помітив там старого мисливця чи його нужденну кобилу.

Те, що він повівся з ними так по-рицарськи, потішило коли не кобилу, то її господаря, але ще перед тим, як [421] вершник зник з очей, Зеб Стамп устиг роздивитись його і зрозуміти, хто він.

І нехай для цілого світу він і далі лишався загадкою, та для Зебулона Стампа загадки більш не було.

Коли кінь поминав кущі, вітер одгорнув край серапе, і мисливець побачив під ним знайоме йому вбрання. То була голуба бавовняна блуза із складками на грудях, і, хоч її вкривали червоні плями, Зеб упізнав ту блузу.

Але він не міг сказати напевне, що впізнав і обличчя, яке виднілося над сідлом і впиралось підборіддям у стегно вершника. Та це було й не дивно. Навіть рідна мати, що так часто милувалася тим колись гарним обличчям, тепер навряд чи впізнала б його.

Зеб упізнав його тільки наздогад. Кінь, сідло з кобурами, смугасте покривало, голуба блуза й такі самі штани, навіть капелюх на голові - усі ті речі були йому добре знайомі. Знав він і постать вершника, що рівно стриміла у сідлі. Отож і голова, і обличчя, хоча й були не на своєму місці, мали належати йому ж таки.

Зеб побачив те моторошне видиво не краєм ока, а мав змогу розглядіти все до дрібниць. Хоч вершник без голови і мчав чимдуж, зате проїхав повз нього всього за десять кроків.

Але Зеб ні словом, ні порухом не спробував зупинити його. Тільки згодом, коли вершник був уже далеко, а він подумки склав усе докупи й збагнув, хто то був, старий мисливець повільно й сумовито мовив:

- Боже милий! То це таки правда! Бідолашний хлопчина - він мертвий!.. Мертвий!

Додати в закладки

  
Переклад Translate