Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ LXXXVI ТЕХАСЬКИЙ СУД
Настає ранок нового дня. Рожева вранішня зоря, здіймаючись із морських хвиль, посилає свою лагідну усмішку преріям Техасу. її рожеве проміння пестливо торкається білих піщаних дюн на березі Мексиканської затоки і майже в ту ж мить осяває прапор прикордонного форту Індж, що лежить за триста миль на захід від узбережжя біля Матагорди й відрогів Гуадалупсь-ких гір.
І тільки-но перші промені сонця падають на прапор, [465] як легкий ранковий вітрець одразу ж підхоплює і розгортає його широке червоно-біло-синє полотнище.
Мабуть, ніколи ще той смугасто-зоряний прапор не майорів над такою дивовижною виставою, як та, що має відбутися сьогодні. Можна навіть сказати, що й цієї світанкової години дія вже почалася.
Разом з першими проблисками ранку можна побачити вершників, що простують до форту з усіх чотирьох сторін, позначених на компасі. Вони їдуть по двоє, троє або й по п'ятеро-шестеро, а діставшись до місця, злазять з коней і припинають їх до частоколу чи пускають на довгій мотузці пастися край відкритої прерії.
Потім вони збираються купками на плаці й стоять, гомонячи між собою, або ж ідуть до селища; і всі рано чи пізно по черзі завертають до готелю засвідчити своє шанування господареві, що чекає їх за прилавком свого бару.
Люди, що зібралися тут, дуже різні на вигляд і з походження: серед них можна побачити представників майже всіх країн Європи. Та більшість із них - дужі здоровані, нащадки тих перших поселенців, що в кривавих сутичках зігнали індіанців з їхніх одвічних земель, поставили на місці вігвамів (75) рублені хатини, а потім до кінця свого життя валили ліс по берегах Міссісіпі. Дехто з цього нового покоління вирощує кукурудзу, декому більше до душі бавовна, а є чимало й таких, що перебралися до Техасу з південніших місць із наміром забагатіти на розведенні й переробці цукрової тростини й тютюну.
Найбільше тут плантаторів за покликанням і вподобаннями, проте є скотарі, і торговці худобою та кіньми, і мисливці, і крамарі, і гендлярі всілякої іншої масті, серед них не один торговець невільниками. Трапляються також адвокати, землеміри, перекупники землі й просто спекулянти без певного фаху - пройдисвіти, ладні погріти руки на чому завгодно, хай то буде таврування худоби, чи похід проти команчів, чи грабіжницький наскок по той бік Ріо-Гранде.
Одягнені вони теж по-різному. їхнє вбрання нам уже знайоме - це ж бо ті самі люди, що їх ми бачили кілька днів тому на подвір'ї Каса-дель-Корво, тільки сьогодні їх куди більше. Різниться сьогоднішнє зібрання від того загону шукачів і ще однією прикметою: тут
(75) Вігвам - індіанська хатина, подібна до куреня.
[466] чимало жінок - дружин, сестер і дочок, що приїхали разом з чоловіками. Декотрі з них верхи на конях; вони лишилися в сідлах, прикривши свої ніжні личка від сонця трохи спущеними крисами м'яких бавовняних капелюшків. Інші глядачки влаштувалися зручніше: вони сидять під полотняним накриттям фургонів або ще в елегантнішому захистку «каріол» і критих візків.
Усі чекають початку вистави. Це - суд, про який так багато говорили по всій околиці.
Мабуть, зайве пояснювати, що судити мають Моріса Джеральда, або ж, як усі його називають, Моріса-мус-тангера. Так само зайве додавати, що його звинувачують в убивстві Генрі Пойндекстера.
Та не сам цей тяжкий злочин принадив сьогодні стільки глядачів і не інтерес до підсудного чи його жертви, яких тут мало хто знає. Цей самий суд - верховний суд округи Ювалде - засідав у форті й раніше і судив різних злочинців: злодіїв, шахраїв і навіть убивць,- але жодного разу не збиралося подивитися на це більш як кілька десятків чоловік, та й ті часто розходилися ще до оголошення вироку.
Ні, не заради самого суду з'їхалося сьогодні до форту стільки поселенців - їхню цікавість розпалила ціла низка загадкових і драматичних обставин, що їх наздогад пов'язували з цим злочином і так жваво обговорювали останнім часом в окрузі.
Немає потреби називати ці обставини - вони нам уже відомі.
Отож усі ці люди приїхали до форту Індж, сподіваючись, що суд кине світло і на ту дивну таємницю, якої досі ще ніхто не зміг розгадати.
Звичайно, є серед них і такі, хто щиро вболіває за долю підсудного. Є й інші, кого привеяо сюди тяжке горе: це родичі та друзі юнака, якого вважають Убитим,- не слід забувати, що й саме вбивство ще не є доведеним фактом.
Та щодо цього майже ніхто не має сумнівів. Кілька обставин, незалежних одна від одної, зіставлені, підтверджують загальний здогад, і всі вважають, що Генрі Пойндекстер став жертвою кривавого злочину,- вважають із такою певністю, неначе бачили все те на власні очі.
І тепер вони чекають тільки, щоб почути подробиці и дістати відповіді на всі «як», «коли» і «чому». [467]
Десята година ранку. Суд уже зібрався.
В натовпі не помітно особливих змін - тут усі, хто був і раніше, і тільки подекуди до одноманітнішого кольором цивільного вбрання долучилися яскраві військові мундири. Солдатів форту відпустили після ранкового огляду, і, маючи попереду вільний день, вони приєдналися до натовпу глядачів. Так вони й стоять усі поряд - солдати й місцевий люд; драгуни, стрільці, піхотинці, артилеристи змішалися з плантаторами, мисливцями, торговцями кіньми й відчайдушними шукачами пригод. Щойно вони почули, як судовий оповісник оголосив початок засідання, і тепер сповнені рішучості стояти тут, аж поки суддя промовить останню урочисту фразу: «Хай зглянеться Господь на вашу душу!»
Навряд чи є тут хоч один, хто не сподівається сьогодні ж таки, ще до вечора, почути ті моторошні заключні слова, якими проводжають людину на смерть.
Таких, що справді хочуть цього, зовсім небагато. Але переважна більшість певна, що суд закінчиться смертним вироком і ще до заходу сонця душа Моріса Дже-ральда полине до Бога.
Суд зібрався...
Певно, ви уявляєте собі велику залу з підвищенням в одному кінці та обведеним бар'єром місцем, де стоїть великий стіл, а скраю - коробчаста вигородка, що скидається на лекторську чи церковну кафедру. Ви бачите перед собою суддів у горностаєвих мантіях, адвокатів у сивих перуках та чорних шатах і їхніх помічників, писарів, приставів і газетних репортерів, полісменів у синіх мундирах з блискучими ґудзиками; а з другого кінця - море голів та облич, не завжди зачесаних і не завжди чистих. Зауважуєте ви й те, що глядачі поводяться тихо і стримано - не так із чемності, як боячись порушити заведений у суді порядок.
Та коли ви хочете мати уявлення про суд у прикордонних поселеннях Техасу, викиньте все те з голови, бо техаський суд різниться від англійського, як ватага повстанців від загону королівської гвардії.
Не побачите ви тут окремого будинку суду, хоча й є сяке-таке приміщення для громадських потреб, де звичайно засідає і суд. Але день обіцяє бути дуже жаркий, і суд вирішує засідати під деревом.
Там він і розташувався - під величезним дубом, [468] повитим гірляндами іспанського моху; цей дуб стоїть край плацу, і тінь його падає на зелений килим суміжної прерії. Сюди винесено чималий стіл і кільканадцять стільців; на столі - папір, чорнильниця, гусячі пера, два добре пошарпані збірники законів, боката скляна карафа з персиковим бренді, кілька простих склянок, скринька з гаванськими сигарами та коробка сірників.
Перед усім тим реквізитом засідає суддя. На ньому немає не те що горностаєвої мантії, а й звичайного сюртука. Зважаючи на спеку, він визнав за можливе правити суд просто отак, у сорочці. Замість суддівської перуки на голові в нього зсунутий набакир капелюх-па-нама, а в зубах - наполовину скурена, наполовину зжована сигара.
Решту стільців коло столу займають люди, з одягу яких так само важко здогадатися, хто вони. Серед них - прокурор, адвокати - або ж правники, як їх тут називають і в суді, і в юридичних конторах,- а також шериф із своїм помічником, комендант форту, священик, лікар, троє-четверо офіцерів і кілька осіб, що не мають певного діла.
Трохи осторонь розташувались окремим гуртом ще дванадцать чоловік. Половина з них сидять на грубій дерев'яній лаві, решта вмостилися,- хто сидячи, а хто й лежачи,- просто на траві.
Це присяжні - така сама невід'ємна приналежність техаського суду, як і англійського; навіть більше - тут вони куди правдивіше відповідають своєму призначенню й не піддаються тискові з боку судді, як це надто часто буває в Англії.
Навколо судді та присяжних юрмиться натовп, що його майже неможливо змалювати. Мисливські сорочки з оленячої шкіри й довгі сукняні куртки, пошиті з ковдр,- навіть за такої спеки; цупкі смугасті й сині робочі костюми; білі й голубі бавовняні блузи; сорочки з червоної фланелі та грубого домотканого полотна; Драгунські, стрілецькі, піхотні й артилерійські мунди-Ри - все змішується й зливається в цьому строкатому збориську. Подекуди видно й одноманітнішу одіж, до того ж більш споріднену з цим краєм: короткі куртки та облиплі штани мексиканців і широкі чорні сомбреро, Що затінюють їхні мальовничі смагляві обличчя.
Звичайно осередок більшості громадських зборів складається з осіб вищого стану, сказати б, обраних. [469]
Але цього разу у форті Індж усе вийшло навпаки. Родовитість і краса утворили зовнішнє коло. Прекрасних дам можна побачити скраю натовпу: виряджені по-святковому, вони стоять у ресорних фургонах або сидять у вишуканіших екіпажах, досить високих, щоб дивитися понад головами інших.
Та дивляться вони не на суддю - на ньому їхні погляди спиняються лише вряди-годи, та й то на мить. Усі очі звернені на трьох чоловіків поруч із присяжними, недалеко від стовбура дерева. Один з них сидить, двоє стоять. Той, що сидить,- підсудний, а ті двоє- варта з шерифових людей.
Спершу за це вбивство мали судити ще кількох чоловіків: Мігеля Діаса та трьох його спільників, а також Феліма О'Нійла. Але на попередньому слідстві і мексиканцеві, і тим його дружкам пощастило довести своє алібі (76), отож усіх чотирьох відпустили. Вони зізналися, що перебрались на індіанців,- це було неспростовно доведено, й нічого іншого їм не лишалося,- але обернули той маскарад на звичайнісінький собі жарт. А оскільки вони мали переконливі докази, що тієї ночі, коли зник Генрі Пойндекстер, жоден з них не виходив з дому, а Діас ще й був геть п'яний, то їх і не допитували далі. Що ж до Феліма О'Нійла, то притягати його до суду не визнали за потрібне. Якщо він і був співучасником, то міг діяти тільки під рукою свого господаря і, отже, мав краще прислужитись судові в ролі свідка.
І тепер на лаві підсудних - коли мені дозволять назвати так те місце під деревом - тільки один обвинувачений: Моріс Джеральд, більш відомий глядачам як Моріс-мустангер.
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
