Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ XCV ОСТАННІЙ СВІДОК
Це напружене чекання серед урочистої тиші триває вже цілих десять хвилин. Лише час від часу чути поодиноке слово чи. вигук, коли комусь ввижається вдалині якась цятка. Тоді по натовпу перебігає схвильований гомін, і всі зводяться навшпиньки, щоб краще бачити.
Уже тричі то була фальшива тривога. Людям ось-ось урветься терпець, і в цю мить лунає ще один вигук, голосніший і впевненіший.
Цього разу помилки немає. На обрії з'являються темні цятки, які швидко збільшуються, набирають обрисів і наближаються. Нарешті з марева, що стоїть над розпеченою сонцем прерією, виринають три вершники, і під великим дубом лунає гучне «ура».
У двох вершниках неважко впізнати Зеба Стампа й Кассія Колхауна. Ще легше впізнати третього - на- [505] віть здаля його моторошну постать не сплутаєш ні з ким.
За вигуком натовпу, який провістив появу перших двох вершників, чути й другий, ще виразніший: люди побачили, що за ними двома їде й той, хто так довго привертав до себе збуджені думки й викликав стільки неймовірних припущень. І хоч тепер уже всі знають, що він собою являв, проте дивляться на нього мало не з побожним трепетом.
Після того другого вигуку западає глибока тиша, якої ніщо не порушує, аж поки всі троє під'їжджають зовсім близько. Та й тоді в натовпі чується тільки глухе перешіптування, так наче думки людей надто святобливі, щоб висловлювати їх уголос. Багато хто рушає вперед, назустріч прибульцям, і потім із зачудованим виглядом проводжає їх туди, де засідає суд.
Троє вершників спиняються скраю натовпу, і глядачі одразу ж переміщуються, оточуючи їх збудженим колом. Двоє злазять з коней, третій залишається в сідлі. Колхаун відводить свого коня вбік, а тоді змішується з натовпом. Та тепер уже нікому немає діла до нього. Всі погляди й усі думки звернені до вершника без голови.
Зеб Стамп, залишивши свою стару кобилу, бере за вуздечку гнідого мустанга й веде його під дерево, ближче до суду.
- Ну от, суддя,- каже він тоном господаря становища,- і ви, дванадцятеро присяжних! Оце свідок, що допоможе вам розплутати справу. Як ви дивитесь на те, щоб допитати його?
Чути здавлений вигук: «О Боже, це він!» -а тоді з натовпу виходить високий літній чоловік і спиняється біля вершника без голови. Це його бат ь к о.
З-поза натовпу долинає іце один виІук,- власне, жіночий зойк, що враз уривається, так наче та жінка зомліла. То його сестра.
Вудлі Пойндекстера обережно ведуть геть. Він не опирається і, здається, навіть не тямить, що діється навколо. Його відводять до карети, яка стоїть оддалік, і садовлять поруч із дочкою.
Але карета не рушає з місця. Сьогодні Луїза Пойндекстер сама правує кіньми, а вона твердо постановила собі лишитися там до кінця, аж поки почує вирок, а якщо він буде фатальний - то й до самої страти.
Зеба Стампа офіційно запрошують зайняти місце [506] свідка. Суддя дозволяв оборонцеві розпочати допит. Деякі формальності знехтувано: старого мисливця вже приведено до присяги раніше, отож йому просто пропонують розповісти, що він знав про справу, яку розглядав суд, і дають говорити вільно, не перебиваючи запитаннями.
Зеб починав свої свідчення простими короткими фразами, як видно, вважаючи, що саме так належить говорити в суді.
- Про це чорне діло я вперше почув наступного дня після того, як пропав молодий Пойндекстер. Мені сказали про це, коли я вертався з полювання. Сказали й про те, що мустангера підозрюють у вбивстві. Я знав, що він на таке нездатен, і поїхав з ним побачитися. Його вдома не було, був тільки слуга Фелім. Того так наполохали всякі пригоди, що він і розказати до ладу нічого не міг. Ну от, поки ми з ним балакали, прибіг собака, а на шиї в нього щось прив'язано. То була мустангерова картка, і на ній якісь слова, нашкрябані червоним. Я подивився - а то кров. Ті слова говорили кожному, хто годен був їх прочитати, де знайти хлопчину.
Я й подався туди, а з собою взяв і Феліма з собакою. Ми наспіли саме вчас, щоб урятувати мустангера від пазурів одного з тих плямистих котів, на яких мексиканці кажуть тигри, а хлопчина, я чув, називав їх ягуарами. Я вліпив у ту звірюку кулю, і там їй був і кінець. А потім ми доправили мустангера до його хатини. Сам він іти не міг, то довелося тягти його на таких собі ношах. До того ж він геть утратив тяму й шалів, як дикий індик напровесні.
Ну от, доправили ми його додому, і там він і лежав, аж поки наскочили шукачі й захопили його...
Свідок на хвилю замовкає, наче міркує собі, чи розповідати про всі ті дивовижні пригоди, що сталися при ньому в хакале мустангера. Чи, може, буде краще для підсудного, коли промовчати? І він вирішує дещо приховати.
Та це не подобається прокуророві і тойїпочинає перехресний допит.
Зрештою старий мисливець змупАриіі розказати про все, що сталося до тієї хвилини, коли мустангера забрали від нього й замкнули на гауптвахті.
- А тепер,- каже він, коли прокурор дає йому [508] спокій,- я відповів на всі ваші запитання і хочу додати дещо таке, про що вам не спало на думку запитати.
- Кажіть, містере Стампе,- заохочує його адвокат із Сан-Антоніо, знов перебираючи на себе допит.
- Так от, те, що я.тепер казатиму, стосується не так підсудного, як того, хто мав би бути на його місці. Я поки що не скажу, хто це такий. Тільки розповім вам те, що знаю і до чого докопався останніми днями, а ви, присяжні, самі розважайте, що й як.
Старий мисливець знову змовкає і набирає повні груди повітря, немов готуючись до довгої промови.
Ніхто не зважується ні перебити його, ні поквапити. Всім здається, що він може розкрити таємницю вбивства. Таємницю вершника без голови вже розкрито.
- Отож слухайте, земляки,- провадить далі Зеб, звертаючись до присяжних уже неформально.- Після того, що я почув, а головне, сам побачив, я зрозумів-, що молодого Пойндекстера справді вбито й немає живого. Добре знав я й те, що мустангер, Моріс Джеральд, не міг вчинити такого підлого лиходійства. Хто ж то був? Оцим запитанням я сушив собі голову, так само як і ті з вас, хто не звик судити не подумавши. Не маючи сумніву, що ірландець не винен, я поклав собі докопатися до правди. Нічого не скажу, багато що свідчило проти нього, таки достобіса багато. І все ж я не вірив цьому й сам подався в прерію пошукати якихось знаків. Я знав, що там мають бути сліди коней - і туди, до місця злочину, й назад. Одначе там було стільки тих слідів, що нехай їм чорт, та ще й усі врізнобіч. Коли б не це, то воно було б заіграшку.
Та натрапив я там на один дуже примітний слід і вирішив піти ним хоч на край світу. То був слід американського коня, що мав на копитах три цілі підкови, а одну зламану. Осьде вона, ця залізя-чина.
Свідок витягає руку з кишені своєї довгої сукняної куртки. В руці у нього підкова, але не ціла, а на чверть обламана. Він високо підносить її, показуючи судді, присяжним і глядачам.
- Так от, пане суддя, і ви, панове присяжні,- говорить він далі,- кінь з цією підковою був у прерії в ту ж таки ніч, коли вчинено вбивство. Він скакав за тим, кого вбили, і за тим, хто стоїть тут перед вами, [509] звинувачений у цьому вбивстві. Той кінь неухильно йшов їхніми слідами й спинився зовсім недалеко від місця злочину. Але вершник, що їхав на ньому, там не лишився. Він подався далі пішки й ішов аж до того місця, де потім знайшли калюжу крові. Ту кров пролив ' він. Отож на третьому коні, із зламаною підковою, їхав убивця!
- Говоріть далі, містере Стампе! - велить суддя.- Поясніть, що ви хотіли сказати своїм дивним твердженням.
- А ось що, пане суддя. Той, про кого я кажу, став у хащі й звідти послав кулю, що вбила молодого Пойндекстера.
- Хто це? Хто? Ім'я? Назвіть його ім'я! - вигукують водночас зо два десятки голосів.
- Я думаю, ви знайдете його ім'я там.
- Де?
- У мертвому тілі без голови, осьде воно на коні перед вашими очима. Всі ви бачите,- проводить далі свідок, показуючи на моторошного вершника,- оту червону пляму на смугастому покривалі. Посеред неї в дірка. З другого боку на тулубі нещасного хлопчини мала б бути ще одна. Але другої дірки там нема. З цього я розумію, що куля, яка його вбила, лишилася в тілі. То, може, роздягнемо його та подивимось?
Усі мовчки погоджуються з пропозицією свідка. З натовпу виходять кілька чоловік - серед них Сем Менлі - і обережно знімають з убитого серапе. Навколо западав глибока урочиста тиша, не порушувана ані шерехом. І тільки коли серапе знято, в натовпі чується тихе перешіптування.
На вбитому голуба блуза з складками на грудях, застебнута до самого коміра, і такого ж кольору штани із світлішою смужкою вподовж швів - їх видно тільки до колін, бо нижче ноги туго затягнуто в гетри з плямистої ягуарової шкури.
Навколо стану двічі обкручено мотузок, плетений з кінського волосу. Кінці його спереду й ззаду прив'язано до високих лук сідла. Ця оперізка втримує тіло верхи. Таким самим мотузком, перепущеним під черевом коня, мов попруга, зв'язано стремена.
Усе так, як казав підсудний,- нема тільки голови.
Де ж голова?
Ніхто не наважується запитати про це. Дослухаю- [510] чись до слів Зеба Стампа, всі пильно розглядають труп. На ньому видно дві дірочки від куль: одна трохи вище над серцем, друга - на грудях над животом. До цієї другої рани й звернені всі погляди: навколо неї на м'якій тканині розпливлася кривава пляма, тепер уже зовсім висохла. Коло верхньої дірочки крові немає. Це просто кругла темна цятка в блузі, завбільшки з горошину, майже непомітна здаля.
- Оце,- мовить Зеб Стамп, показуючи на неї,- нічогісінько не важить. То я сам стрельнув, я вам про це казав. Бачите, крові тут нема, а це означає, що куля влучила уже в мерця. А от друга - то зовсім інша річ. Оцим пострілом його і вбито, і коли я в біса не помиляюсь, то саме тут ви зможете знайти шматочок свинцю, що заподіяв смерть. Треба розрізати й пошукати.
І ця пропозиція не викликає ні в кого заперечень. Навпаки, сам суддя велить зробити так, як каже Зеб Стамп.
Мотузки розв'язано, гетри розстебнуто, і тіло знімають з сідла. Ті, хто це робить, відчувають, яке воно тверде й заклякле, бо руки та ноги зовсім не згинаються, немов скам'яніли. Але вага свідчить про інше: тіло просто всохло і стало навряд чи важче за мумію.
Убитого обережно вкладають на траву. Сем Менлі та кілька його помічників мовчки схиляються над тілом. За настановою судді Сем робить надріз навколо рани - там, де запеклася кров. Потім розтинає тіло між ребрами, так щоб дістатися до легень.
Те, що шукали, знаходять у лівій легені. Вістря мисливського ножа натрапляє на щось тверде, схоже на свинцеву кулю. Це вона і є.
Кулю виймають, стирають з неї кров і віддають присяжним. Хоч вона й утратила форму, пройшовши крізь гвинтову нарізь ствола, а потім і вдарившись У ребро вбитого, проте на ній і досі неважко розрізнити витиснений півмісяць і дві літери «К».
О, які то промовисті ініціали! Не один з тих, що дивляться на них тепер, пам'ятає, як уперше почув про Цю позначку на кулях. Вони можуть посвідчити, хто хвалився нею, коли зайшла суперечка за вбитого ягуара.
А самому тому хвалькові тепер хоч лікті собі гризи. Але де ж він? [511]
Люди вже запитують про те одне одного.
- Як ви це тлумачите, містере Стампе? - запитує свідка оборонець.
- Та що ж тут тлумачити,- відказує той.- Усе ясно, як Божий день. Кожному дурневі зрозуміло, що саме ця куля вбила молодого Пойндекстера.
- А хто, по-вашому, стріляв?
- Та й це так само ясно. Коли людина підписує листа, то годі помилитися, від кого той лист. І хоч тут ми бачимо тільки перші літери, але й цього досить - вони промовляють самі за себе.
- А от я нічого такого в цьому не вбачаю,- втручається прокурор.- Справді, куля позначена, на ній ви-тиснено літери, але вони можуть мати відношення до однієї відомої всім особи, а можуть і не мати. Та припустімо навіть, що це її ініціали і її куля. Хіба це щось доводить? А скільки разів бувало, що вбивство вчиняли краденою зброєю! Це ж досить поширений злочинний виверт, звичайна річ. Хто може сказати, чи не маємо ми справу з чимось подібним?.. До того ж,- провадить далі той поборник справедливості,- які мотиви до вбивства могли бути в особи, на котру тут кинуто тінь підозри? Я не називаю її ім'я, але кожен знає, чиї це ініціали. Гадаю, і сама та особа не стане цього заперечувати. Але все воно нічого не' доводить, бо інших доказів, що давали б змогу якось пов'язати її ім'я з цим злочином, немає.
- Так-таки й немає? - запитує Зеб Стамп, що нетерпляче дожидав, поки прокурор скінчить свою промову.- А що ви скажете про оце?..- Він дістає із торбинки з кресалом зім'ятий, обпалений по краях і почорнілий від пороху клаптик паперу.- Я знайшов його недалеко від місця злочину,- пояснює мисливець, віддаючи папірця присяжним.- Він зачепився за колючку акації, вилетівши з дула рушниці. Тієї самої рушниці, з якої вилетіла й ця куля. Як я розумію, це шмат конверта, вжитий замість пижа. На ньому надписано ім'я, і цікава річ - це ім'я точнісінько збігається з літерами на кулі. Нехай присяжні самі його прочитають.
Старшина присяжних бере той клаптик паперу, розправляє його і голосно читає:
- «Капітанові Кассію Колхауну»! [512]
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
