Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Б. М. Щукін. ІНВЕСТУВАННЯ

1. Методолопчні основи інвестування

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес “витра-чання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра".

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що мае за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

Такі цілі, як “розвиток підприємства", “удосконалення виробниц-тва", “розвиток науково-технологічного потенціалу", “виробництво державно важливої продукції", “збереження наукомістких техноло-гій", “вирішення соціальних питань", “створення нових робочих місць", “розвиток економічного потенціалу", не стоять на першому місці в інвестора. Якщо досягається зростання капіталу, то вирішуються й ці завдання. Але стратегічною метою інвестора залишається примноження активів, капіталу. Досягається це через реалізацію нових технологи, створення нових робочих місць, через виробництво конкуренто-спроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіта-лу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих цілей.

Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати першим методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід забезпечує логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвесту-вання.

Інвестиційний проект може бути орієнтований на соціальний ефект і також мае ґрунтуватися на кількісних розрахунках приросту вар-тості тих соціальних благ, на які він спрямований. У результаті його реалізації мають зрости відповідні соціальні активи, які належать суспільству або його регіональній, місцевій частині: краща транспор-тна інфраструктура, чистіше екологічне середовище, більші можли-вості для навчання, освіти, кращі умови життя, краще здоров'я населения, більша тривалість життя і т. ін. Ці параметри треба обрахову-вати для оцінки результативності проекту інвестування коштів. Перевага віддається тому проекту, який дає більший соціальний результат на одиницю витрачених коштів.

5

Інвестиційне середовище є сукупністю об’єктів інвестування та умов для здійснення операцій, пов’язаних з їх купівлею та продажем.

Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвесту-вання, придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості активів інвестора.

Об’єкти інвестування позначаються також терміном “інструменти інвестування”. Вони можуть бути реальными (матеріальними) та фі-нансовими активами: нерухомість, основні фонди, товарно-матері-альні запаси, пайові та боргові цінні папери, кошти.

Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох ти-пових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розмі-щення свого капіталу:

- формування інвестиційних намірів (або політики) щодо вико-ристання капіталу для його зростання;

- аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для інвестування;

- формування інвестиційної програми, або інвестиційного портфеля;

- управління портфелем за рахунок своєчасних змін його струк-тури (об’єктів інвестування);

- моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.

Залежно від ситуації на інвестиційному ринку і на кожному

об’єкті (інструменті) інвестування ці дії інвестора постійно повторю-ються з метою підтримки найвищого з можливих рівня ефективності інвестування. Оцінка ефективності інвестування мае бути комплексною, за багатьма критеріями, з урахуванням параметрів дохідності, часу, ресурсів і ризику.

3 визначення інвестування, яке наведено на початку розділу, походить зміст методологічного принципу формування мети інвесту-вання: воно здійснюється для зростання капіталу. Як саме цього буде досягнуто в межах законодавчого поля країни — то вже є специфі-кою інвестиційного проекту.

Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність. Кількісне визначення дохідності будується на співвідношенні активів (коштів) інвестора на початок і на кінець періоду. Темп приросту ак-тивів дає рівень дохідності їх використання. Якщо дохідність інвесту-вання склала за два роки 30 %, то це означав, що активи інвестора

6

(кошти в ліквідній формі оцінки) зросли за цей самий період на 30 %. Він володів активами в різних формах (нерухомість, основні фонди, матеріальні запаси, цінні папери, інші чиїсь боргові зобов’язання то-що) на суму, скажімо, 300 тис. грн, а тепер володіє ресурсами на суму 300- 1, 3 = 390 тис. грн.

У наведеному прикладі основним результатом роботи інвестора стало отримання приросту в 90 тис. грн. Орієнтація на зростання ка-штану є типовим методичним прийомом в інвестуванні. Наприклад, вартість об’єкта для інвестування визначається як приведена вартість прибутку від володіння цим об’ектом. Такий самий прийом (через ка-піталізацію майбутнього прибутку) застосовуеться для визначення поточної вартості придбання цінних паперів.

Отже, інвестування є процесом такого використання коштів, при якому їх вартість за певний період часу зростае. I цей процес за орга-нізаційною формою тісно переплетений з конкретними формами фінан-сово-господарської діяльності, що використовуються економічними суб’єктами. Якщо у підприємства є прибуток, то обов’язково на яко-мусь етапі вирішується питания щодо його розподілу, і це є елемен-том управління інвестиціями.

Формами коштів для інвестицій можуть бути будь-які активи, що використовуються в підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку.

Учасниками інвестиційного процесу є всі юридичні й фізичні особи, об’єднані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором стосовно його проекту нарощування капіталу.

Взаємовідносини інвестора та учасників проекту регулюються від-повідними договорами між ними. Учасники інвестиційної діяльності можуть бути постачальниками обладнання, сировини та матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками, консультантами, проектного організацією, експертами і тощо.

Операції з об’єктами інвестування здійснюються на інвестиційному ринку, який у свою чергу поділяється на кілька сегментів залежно від специфіки об’єктів (інструментів), що на них купуються та продаються.

1. Ринок реальних (матеріальних) інвестиційних об’єктів (ринок нерухомості, ринок обладнання, ринок ремонтно-будівельних робіт, ринки сировини та матеріалів).

2. Фінансовий ринок (грошовий ринок, кредитний ринок, ринок цінних паперів).

7

У загальному вигляді інвестиційний ринок є механізмом узгод-ження інтересів учасників ринку щодо володіння об’єктами інвесту-вання, місцем здійснення операцій їх купівлі та продажу.

На інвестиційному ринку функціонують категорії попиту, пропо-зиції, ціни, кон'юнктури ринку, ділової активності. Саме тут інвесто-ри шукають недооцінені ринком інструменти, які дають змогу за рахунок їх придбання підвищити через деякий час (а іноді миттєво) вартість капіталу через зростання вартості активів, у які інвестор трансформував свій капітал за допомогою інвестиційного ринку.

До елементів інфраструктури інвестиційного ринку, яка сприяє ку-півлі-продажу об’єктів інвестування, слід зарахувати:

- кредитні та страхові інститути;

- мережу аудиторских фірм;

- організації інформаційно-аналітичного обслуговування, у тому числі спеціалізовану пресу, рейтингові агентства;

- установи професійної підготовки фахівців для інвестиційної роботи;

- установи наукового обслуговування (наукові дослідження для обслуговування потреб інвесторів);

- нормативно-законодавче забезпечення інвестування;

- інформаційно-комп'ютерні системи обслуговування ринку (забезпечення умов доступності та прозорості інформації щодо здійснених операцій купівлі-продажу).

Функціонування інвестиційного ринку забезпечують професійні посередники, які надають послуги учасникам ринку щодо спрощення операцій на ринку. Це комплекс підприємств і установ, які сприяють інвесторам (надають їм послуги) та встановлюють “правила функці-онування ринку" (органи державного управління, що регулюють ді-яльність суб’єктів інвестиційної діяльності на ринку).

Здійсненню реального інвестування сприяють послуги проектних організацій та установ, підприємств будівельної індустрії, промисло-вості будівельних матеріалів, машинобудування, оптових постачаль-ників матеріальних ресурсів, фінансово-кредитних установ.

Спеціалізованими учасниками фінансового ринку (за умови, що вони зареєстровані й допущені до відповідної форми діяльності дер-жавними органами, мають потрібний власний капітал) виступають:

- фінансові брокери (посередники);

- інвестиційні консультанта;

- інвестиційні компанії.

8

Інвестиційний консультант, як юридична особа, надає послуги ін-весторам щодо оцінки та прогнозування ситуації на ринку, аналізу та добору об'єктів для інвестування, підготовки та проведения емісії цін-них паперів, інформаційного та правового обслуговування, оцінки цінних паперів та їх портфеля, організації та оформления операцій купівлі-продажу на інвестиційному ринку.

Фінансовий брокер виконує посередницькі функції під час здій-снення операцій купівлі-продажу фінансових інструментів за рахунок і за дорученням клієнта (комісійна діяльність).

Інвестиційна компанія здійснює функції посередництва (дилера) у процесі організації інвестування коштів клієнта в цінні папери (за рахунок власних коштів), вкладання власних коштів у цінні папери, ор-ганізації й гарантування емісії цінних паперів для клієнта, управлін-ня активами фондів взаємного інвестування.

Згідно з українським законодавством повноправними учасниками фондового ринку є банки, які мають право виступати як професійні учасники, інвестиційні консультанти, фінансові брокери.

Окрему групу учасників інвестиційного ринку становлять інститу-ціональні інвестори, тобто такі юридичні особи, діяльність яких без-посередньо пов’язана з накопиченням вільних коштів і їх інвестицій-ним використанням:

- страхові фірми;

- пенсійні фонди;

- інвестиційні фонди;

- довірчі товариства.

Державні функції регулювання фінансового ринку виконують:

- Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

- Національний банк України.

- Міністерство фінансів України.

- Фонд державного майна.

- Антимонопольний комітет.

Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, орга-нізація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведения проекту до запроектованих кінцевих результате) забезпечується інвестиційним менеджментом.

Держава сприяє інвестиційній діяльності, створюючи інвестицій-но сприятливий клімат в економіці. А тому економічне середовище мае бути для інвестора стабільним, легко прогнозованим на перспективу, прозорим (зрозумілим), ліберальним щодо оподаткування, ре-

9

сурсозабезпеченим. 3 цією метою державне регулювання забезпечуе в економіці сприятливу:

- податкову систему;

- конкурентність ринків, вільних для доступу інвесторів;

- макроекономічну стабільність;

- гнучку грошову політику;

- інфраструктуру інвестиційного ринку.

Ринкові механізми збалансування попиту й пропозиції сприяють постійному врівноваженню на інвестиційному ринку. Як наслідок, не буває прибуткових проектів з невеликим ризиком. Якщо з'являється такий об’єкт для інвестицій, попит на нього з боку капіталів зростає, збільшується ціна і зменшується дохідність. Ситуація на ринку досягав рівноваги. Можна вважати, що чим більша очікувана дохідність інвестування, тим вищим є ризик інвестування. Інше можливе лише короткочасно, поки інформація щодо перспективності об'єкта не стае доступною більшості учасників ринку.

Моделюючи (аналізуючи й прогнозуючи) дії інвесторів, виходи-тимемо з того, що інвестор:

- воліє до більш високої дохідності;

- хоче зменшити ризик;

- працює на конкурентному ринку;

- мае доступ до інформації.

Про останній пункт можна говорити тільки умовно, тому що інди-відуальна, доступна лише обмеженому колу інвесторів інформація (кон-фіденційна) завжди буде і створюватиме нерівність в умовах інвесту-вання для різних інвесторів залежно від їхнього доступу до на.

Загальну схему взаємозв'язку методологічних засад інвестування зображено на рис. 1.1. Крім згаданого вище принципу орієнтації на зростання капіталу, важливими для організації інвестиційного про-цесу слід вважати також такі моменти:

- урахування альтернатив;

- синтез довгострокових та оперативних планів інвестування;

- детальне планування процесу інвестування;

- інформаційний моніторинг;

- своєчасне прийняття коригуючих рішень.

10

Критерії прийняття рішення

~і і і ~

Приріст капіталу

Ризик

Альтернативи

Умови для інвестування — середовище

_{1 I I}

Принципи реалізації інвестиційних планів

Максимізація прибутку

Мінімізація ризику

Відповідність стратеги'

Врахування вартості капіталу

Диверсифікація

Управління проектами, програмою, портфелем

Своєчасне прийняття рішень

Якісний менеджмент

Рис. 1.1. Базові засади методології інвестування

11

Контрольні питания

1. У чому полягає основна мета інвестування?

2. Які завдання вирішуються в ході інвестування?

3. Головні учасники інвестиційного процесу.

4. Етапи інвестиційного процесу.

5. Фінансовий ефект інвестування.

6. Інвестиційний ринок.

7. Попит і пропозиція на інвестиційному ринку.

8. Суб’єкти та об’єкти інвестування.

9. Інфраструктура інвестиційного ринку.

10. Інвестиційне середовище.

11. Учасники інвестиційного процесу.

12. Дохідність інвестування.

13. Функції управління інвестиційним процесом.

14. Співвідношення інвестиційного і фінансового ринку.

15. Як ви розумієте термін “успішне інвестування” та “успішний інвестор”.

16. Можливі форми інвестицій.

17. У чому полягає сутність соціального ефекту від інвестування?

18. Чи можна вважати отримання соціального ефекту метою ін-вестування?

19. Співвідношення фінансового і соціального ефекту від інвесту-вання.

20. Зміст критеріїв дохідності та ризику в інвестуванні.

21. Об’єктивні та суб’єктивні фактори в інвестуванні.

22. Охарактеризуйте умови, що впливають на рішення інвесто-рів.

23. Яка державна політика максимально сприяє інвестиційним процесам?

24. Які параметри, крім характеристики інвестиційного проекту, впливають на рішення інвестора?

25. Навіщо інвестор ризикує?

26. Як працює інвестиційний підрозділ підприємства?

27. Поясність ваше розуміння терміна “альтернатива інвестуванню”.

28. Чи мае капітал вартість? Як її оцінити?

29. Від чого залежить попит на капітал? Хто його формує?

30. Що слід зарахувати до “методології інвестування”?

Література [1, 2, 3, 7, 11, 13]. 12

Книга: Б. М. Щукін. ІНВЕСТУВАННЯ

ЗМІСТ

1.	Б. М. Щукін. ІНВЕСТУВАННЯ
2.	ВСТУП
3.	1. Методолопчні основи інвестування
4.	2. Класифікація інвестицій
5.	3. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
6.	4. ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕПЯ
7.	5. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ
8.	6. РОЗРАХУНОК ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТУВАННЯ
9.	7. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИЗИК
10.	8. ОЦІНКА ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ ТА ОБ’ЄКТА ІНВЕСТУВАННЯ
11.	9. ФіНАНСОВЕ ІНВЕСТУВАННЯ
12.	10. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТУВАННЯМ
13.	ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНЫХ РОЗРАХУНКІВ
14.	Тести для самоконтролю
15.	СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate