Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Література постмодернізму: По той бік різних боків (2004)
5, як до міметúчності, так і до нестримної фантазії, як до елітарної, так і до масової культури, як до утопії, так і до антиутопії тощо. Взяти хоча б останню опозицію, один з компонентів якої іноді тлумачиться як атрибутивна ознака культури постмодернізму (“…Повсюди поширилася культура принципово антиутопічна. Це і є постмодернізм” [там само]6). Але ж опозиція “утопія-антиутопія” для літератури постмодернізму неактуальна точно такою ж мірою, як і будь-яка інша опозиція, протиставлення у принципі. Адже “митці і філософи останніх десятиріч /ХХ/ ст. часто мріють про вільного інтелектуала без коріння і прив’язок, про веселого спостерігача, про екстаз всезагальної причетності без жодної відповідальності, про чисту насолоду чистого сприйняття без морального суду або раціональної оцінки. Неважко побачити, що всі ці проекти нового мистецтва (і, ширше, нової людини і нової, постгуманної цивілізації) побудовані за моделлю наркотизованої свідомості, уперше відкрито проголошеного О.Гакслі в середині ХХ ст. (і провіщеного Ніцше у його гарячкових нарисах “веселої науки”)”7. А “веселий спостерігач”, “коментатор життя” абсолютно й апріорі індиферентний як до утопії, так і до антиутопії. Це наче кохання-ненависть поміж людей, але ж, разом узяті, кохання і ненависть можуть бути просто розчавлені скелею байдужості й іронії (див. нижче про іронізм літератури постмодернізму).
Таким чином, характерне для допостмодерністського часу протиставлення “або-або” замінюється на формулу “всеїдності”, всеприйняття, гіперрецептивності - “і-і”. Сáме тому глобальною і глибинно-сутнісною вербальною емблемою постмодернізму як такого можна вважати формулу щойно згаданого Ніцше - “по той бік…”. По той бік абсолютно усього: того, що було; того, що є; того, що буде. Якщо буде, звичайно.
У цім зв’язку зовсім невипадковим уявляється те, що однією з ґрунтовних підвалин теорії і практики постмодернізму є досить популярне на Заході8 вчення французького філософа Жака Дерріди про т.зв. “деконструкцію”, одним з найхарактерніших прийомів якої є руйнація усталених опозицій (“або-або” - це опозиція, “і-і” - її руйнація): “чоловік-жінка”, “мова-мовлення” тощо. Проілюструю “методику” деконструкції лише одним прикладом: якщо ми зазвичай кажемо “всі люди - брати”, то деконстуктивіст переверне цей вислів (опозицію “брат-сестра”, де ліва складова європейцем підсвідомо сприймається як домінанта, а права - як підлеглий компонент), замінивши його на парадоксальний - “всі люди - сестри”.
Звичайно, не всі фахівці на Заході поділяють погляди деконструктивістів. Так, професор Дж.Р.Серль у своїй нищівній рецензії на роботу одного з послідовників Дерріди, цікавого літературознавця Джонатана Куллера, пише: “…Згідно з Куллером, “ефект деконструкційного аналізу…- це знання і відчуття засвоєння”. Але це твердження натикається на перепону: воно вимагає наявності якогось способу розрізнити справжнє знання від підробки і обґрунтоване відчуття засвоєння від простого ентузіазму, породженого претензійним слововиверженням. Усі приклади, наведені Куллером і Дерріда, як мінімум, не надто переконливі: “присутність є певним типом відсутності” (с.106); … “істина є різновидом вигадки” (с.181); “психічне здоров’я є своєрідним неврозом” (с.160), а “мужчина є різновидом жінки” (с.171). …Такий список викликає почуття не стільки засвоєння, скільки одноманітності… Анатомам, поза сумнівом, цікаво буде дізнатися, що “те, що ми сприймаємо як найвнутрішніші місця і порожнини тіла - піхва, шлунок, кишечник, - все це насправді кишені зовнішнього, вивернуті всередину” (с.198)… У деконструктивістської філософії є (ще глибші) джерела привабливості. Мабуть, декому, хто професійно займається белетристичними текстами, до вподоби, коли їм кажуть, що насправді усі тексти є белетристичними, а твердження про те, що белетристика докорінно відрізняється від науки і філософії, можна деконструювати як логоцентристський забобон; і мабуть вони відчувають приємне збудження, почувши, що те, що ми називаємо “дійсністю”, - це ще один текст. Крім того, життя таких людей відчутно полегшується, … бо їм тепер не потрібно ні враховувати авторського задуму, ні перейматися дистинкцією між метафоричним і буквальним у тексті, або дистинкцією між текстами і світом, адже все на світі є лише грою знаків. Вершиною цього “відчуття засвоєння”, що його дає деконструкція, і… його reductio ad absurdum є твердження Джеффрі Хартмана, буцімто головна творча роль перейшла зараз від письменника-митця до критика-літературознавця”9.
Увага: остання фраза вельми показова. Якщо дійсно так, якщо “Автор помер”, і головним у діалозі “літературний твір - читач” стає не творець, а інтерпретатор тексту (критик, літературознавець), то, значить, геть усілякі комплекси щодо пріоритету Творчості, Оригінальності etc., які легко можна замінити Компіляцією
Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Література постмодернізму: По той бік різних боків (2004)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
