Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
© Ю.І. Ковбасенко, 2004
© Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури, 2004
Текст розміщено з дозволу автора
Електронний передрук тільки з посиланням на Ae-lib.narod.ru
ЗмістІ. Боротьба за читача та її засоби
ІІ. Характерні риси поетики творів Павича
“Я любив двох Йоанів - Йоана Дамаскина і Йоана Золотоустого”
М.Павич. Автобіографія
“- Господи, Дамаскине, та де ж Йован будує той третій храм? - На небі. Третій храм Йован завжди будує на небі...”
М.Павич. “Дамаскин”
Розділ І. АРХІПЕЛАГ “ПАВИЧ”
Не варто ображатися на марноту пошуків чорної кішки в темній кімнаті, особливо в разі її відсутності там. Тож, повіривши мудрому Конфуцієві, не шукаймо також ані мімезису, ані дидактизму, ані типових/нетипових героїв у постмодернових творах.
Та раптом кішка сама стрибне вам прямо до рук: чи слід тоді робити вигляд, що її все ще немає? А в камері-обскура літератури постмодернізму може відбитися усе, в тім числі реальні, навіть злободенні проблеми та ідеї, хоч зазвичай і приховані чи то за джокондівською посмішкою тотального іронізму, чи то за мінливими туманами віртуального/карнавального історизму. І чи не в першу чергу це стосується творів “автора першої книги XXI століття” (Франція, Париж, “Paris Match”, 1988) - серба Милорада Павича.
Цей письменник-віртуоз є знаковою постаттю не лише постмодернової, а й усієї світової культури межі другого й третього тисячоліть, “однією з великих фігур світової літератури” (Іспанія, Мадрид, “Tiempro”, 1994). А ця доба чимось нагадує добу вченої елліністичної поезії: той же відносний штиль, затишок поміж літературними бурями Минулого й Майбутнього, та сама “вчена література”, повна натяків, ремінісценцій і алюзій, та сама участь у її творенні філологів-професіоналів. Взяти хоча б вельми симптоматичний і промовистий збіг: як тоді найвидатніші поети - філологи Каллімах і Аполоній Родоський, були водночас керівниками Олександрійської бібліотеки, так і доба постмодернізму в літературі почалася багато в чім завдяки творчості “препостмодерніста” - директора Аргентинської національної бібліотеки в Буенос-Айресі Хорхе Луїса Борхеса1. Повною мірою це також стосується “дворемісничих”, людей, які опанували водночас два ремесла, - учених-письменників Умберто Еко, Італо Кальвіно чи Милорада Павича2. Зазначу лише, що вченість письменників, з одного боку, доби еллінізму, з другого - постмодернової доби, сказати б, протилежно спрямована: перші писали виключно для вченої еліти, абсолютно ігноруючи неосвічену масу, другі ж відверто хочуть “накинути ласо” на масу, водночас не втративши еліти, сказати б, ухопити вільною рукою журавля, не випускаючи зі жмені другої руки синиці. Питання над питаннями: кого тут доречніше вважати синицею, а кого - журавлем, - у межах цієї статті залишаю без розгляду.
Отже, письменники-постмодерністи прагнуть зруйнувати китайську стіну між елітарною та масовою літературою, хочуть, щоб їх читали як інтелектуали, так і широкі маси. У.Еко якось схарактеризував бажану для постмодерністів читацьку аудиторію як “високобрових низькобровців” або “низькобрових високобровців” (“Lowbrow Highbrow, оr Highbrow Lowbrow”)3. Не є винятком із цієї тенденції також творчість Павича, який відверто заявив: “Я мушу зізнатися, що дійсно готував для моїх читачів ласо, і дуже не любив, коли з нього хтось вислизав”4.
Але це тільки сказати легко: для цього потрібна дуже важка й тривала робота над текстом, його архітектонікою, над кожним реченням, виразом, словом: “Я завжди пишу першу версію від руки. Тільки після цього з’являються версії, надруковані на машинці. І я без упину виправляю. Мій принцип - хто прочитає одне речення, той не може не прочитати наступного5. Тому для мене дуже важливо мати єдиний ритм, чи ще щось, що вас постійно притягує до тексту. Моє бажання - не знаю, наскільки вдало я його здійснив - боротися за свого читача кожним реченням” (“Ї”). Крім того, талановитий письменник розробив цілу систему “засобів накинути на читача ласо”, тобто захопити й - що значно важливіше й важче - утримати якомога ширшу читацьку аудиторію. Розгляньмо найважливіші з них.
І. Боротьба за читача та її засобиПередовсім, кожен твір Павича своєрідно продовжує інші його твори. Ось як коментує цю особливість своєї творчості сам письменник: “Якийсь критик влучно відзначив: із кожною новою книгою Павича загальний простір його творів звужується. ...Якось Ясміна6 знайшла гарну назву для всього створеного мною в літературі. Вона сказала, що існує своєрідний “Архіпелаг Павич”
Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
ЗМІСТ
На попередню
|