Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)

Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)

© Ю.І. Ковбасенко, 2004

© Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури, 2004

Текст розміщено з дозволу автора

Електронний передрук тільки з посиланням на Ae-lib.narod.ru

Розділ І. Архіпелаг "Павич"

І. Боротьба за читача та її засоби

ІІ. Характерні риси поетики творів Павича

Розділ ІІ. Острів "Дамаскин"

М.Павич. Автобіографія

М.Павич. “Дамаскин”

Не варто ображатися на марноту пошуків чорної кішки в темній кімнаті, особливо в разі її відсутності там. Тож, повіривши мудрому Конфуцієві, не шукаймо також ані мімезису, ані дидактизму, ані типових/нетипових героїв у постмодернових творах.

Та раптом кішка сама стрибне вам прямо до рук: чи слід тоді робити вигляд, що її все ще немає? А в камері-обскура літератури постмодернізму може відбитися усе, в тім числі реальні, навіть злободенні проблеми та ідеї, хоч зазвичай і приховані чи то за джокондівською посмішкою тотального іронізму, чи то за мінливими туманами віртуального/карнавального історизму. І чи не в першу чергу це стосується творів “автора першої книги XXI століття” (Франція, Париж, “Paris Match”, 1988) - серба Милорада Павича.

Цей письменник-віртуоз є знаковою постаттю не лише постмодернової, а й усієї світової культури межі другого й третього тисячоліть, “однією з великих фігур світової літератури” (Іспанія, Мадрид, “Tiempro”, 1994). А ця доба чимось нагадує добу вченої елліністичної поезії: той же відносний штиль, затишок поміж літературними бурями Минулого й Майбутнього, та сама “вчена література”, повна натяків, ремінісценцій і алюзій, та сама участь у її творенні філологів-професіоналів. Взяти хоча б вельми симптоматичний і промовистий збіг: як тоді найвидатніші поети - філологи Каллімах і Аполоній Родоський, були водночас керівниками Олександрійської бібліотеки, так і доба постмодернізму в літературі почалася багато в чім завдяки творчості “препостмодерніста” - директора Аргентинської національної бібліотеки в Буенос-Айресі Хорхе Луїса Борхеса¹. Повною мірою це також стосується “дворемісничих”, людей, які опанували водночас два ремесла, - учених-письменників Умберто Еко, Італо Кальвіно чи Милорада Павича². Зазначу лише, що вченість письменників, з одного боку, доби еллінізму, з другого - постмодернової доби, сказати б, протилежно спрямована: перші писали виключно для вченої еліти, абсолютно ігноруючи неосвічену масу, другі ж відверто хочуть “накинути ласо” на масу, водночас не втративши еліти, сказати б, ухопити вільною рукою журавля, не випускаючи зі жмені другої руки синиці. Питання над питаннями: кого тут доречніше вважати синицею, а кого - журавлем, - у межах цієї статті залишаю без розгляду.

Отже, письменники-постмодерністи прагнуть зруйнувати китайську стіну між елітарною та масовою літературою, хочуть, щоб їх читали як інтелектуали, так і широкі маси. У.Еко якось схарактеризував бажану для постмодерністів читацьку аудиторію як “високобрових низькобровців” або “низькобрових високобровців” (“Lowbrow Highbrow, оr Highbrow Lowbrow”)³. Не є винятком із цієї тенденції також творчість Павича, який відверто заявив: “Я мушу зізнатися, що дійсно готував для моїх читачів ласо, і дуже не любив, коли з нього хтось вислизав”⁴.

Але це тільки сказати легко: для цього потрібна дуже важка й тривала робота над текстом, його архітектонікою, над кожним реченням, виразом, словом: “Я завжди пишу першу версію від руки. Тільки після цього з’являються версії, надруковані на машинці. І я без упину виправляю. Мій принцип - хто прочитає одне речення, той не може не прочитати наступного⁵. Тому для мене дуже важливо мати єдиний ритм, чи ще щось, що вас постійно притягує до тексту. Моє бажання - не знаю, наскільки вдало я його здійснив - боротися за свого читача кожним реченням” (“Ї”). Крім того, талановитий письменник розробив цілу систему “засобів накинути на читача ласо”, тобто захопити й - що значно важливіше й важче - утримати якомога ширшу читацьку аудиторію. Розгляньмо найважливіші з них.

Передовсім, кожен твір Павича своєрідно продовжує інші його твори. Ось як коментує цю особливість своєї творчості сам письменник: “Якийсь критик влучно відзначив: із кожною новою книгою Павича загальний простір його творів звужується. ...Якось Ясміна⁶ знайшла гарну назву для всього створеного мною в літературі. Вона сказала, що існує своєрідний “Архіпелаг Павич”

Додати в закладки

  
Переклад Translate