Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)

З одного боку, багато хто з іконоборців дійсно вірив у богоугодність своїх дій, адже, скажімо, для християн із окраїн велетенської Візантії (передовсім вірменів, які у великій кількості переселилися до Фракії і складали значну частину візантійського війська) іконопочитання дійсно було якимось чужим, схожим на язичництво. Але, з другого боку, цей рух мав і суто матеріальні стимули: землі й багатства опальних священників, державних посадовців і монастирів іконоборці забирали собі: “До останньої чверті 8 ст. основні завдання іконоборства були вирішені: матеріальне становище опозиційного духівництва було підірвано, його скарби і частина земель конфісковані, ікони і мощі, які служили об’єктом поклоніння, що супроводжувалося багатими дарами віруючих, знищені, багато монастирів закриті, а головне - розгромлені великі центри сепаратизму. Вирішена була одночасно і друга задача іконоборців - фемна⁴⁰ знать була цілком підкорена престолові”⁴¹.

Але повернімося до історії з Дамаскином: Іоанн Мансур (що значить ‘переможний’; саме таким було його успадковане ім’я) отримав прізвисько “Дамаскин”, тому що народився і довго жив у Дамаску, столиці Сирії, яка тоді вже була мусульманською, не залежною від християнської Візантії державою, т.зв. халіфатом Омейядів (661-750). Отже, підлеглого, та ще й авторитетного міністра двору дамаського халіфа імператор сусідньої країни покарати, звичайно ж, не міг. Через те він удався до наклепу: до халіфа нібито “випадково” потрапив лист, зміст якого “достеменно” засвідчував “факт” зради християнином Іоанном Мансуром державних інтересів мусульманської Сирії на користь християнської Візантії: від імені “зрадника” було складено листа, в якому він закликав Льва Ісавра захопити Дамаск та ще й пропонував йому в цьому свою допомогу. Халіф був уражений не лише “фактом” державної зради свого улюбленого міністра, а й “зрадою” його особистої довіри до Іоанна, який, до того ж, був сином Сергія Мансура, головного логофета (розпорядника казни і збирача податків) халіфату Омейядів. Наказ халіфа відрубати Дамаскинові кисть правиці (улюблений мусульманський виховний захід) і вивісити обрубок на центральній площі столиці був виконаний негайно. А далі, як засвідчує житіє, події набули містичного характеру: “Увечері на прохання святого Іоанна халіф повелів повернути йому відсічену руку. Приклавши її до суглоба, преподобний став молитися перед іконою Пресвятої Богородиці і просити зцілення. Знесилений, він задрімав на молитві і побачив Божу Матір. Пречиста сказала, що рука його здорова, і повеліла ретельно трудитися нею на славу Божу. Прокинувшись, святий Іоанн обмацав свою руку і побачив її зціленою. У пам'ять про це предивне чудо преподобний Іоанн носив на голові плат, яким була оповита його відсічена рука, і все подальше життя з удячністю і любов'ю оспівував у своїх творах Пречисту Богородицю”. Саме тоді й з’явилася нова, зараз уже канонізована ікона Богородиці - Божа матір Троєручниця: це Дамаскин на знак своєї вічної подяки за чудесне зцілення прикріпив до срібного окладу чудотворної ікони руку, вилиту з чистого срібла⁴². Зараз ця ікона знаходиться в монастирі Хілардарі (Греція, Афон), а намалював її, буцімто, сам євангеліст Лука, який бачив Богородицю на власні очі.

Не знаю, є чи не є в оповіданні “Дамаскин” відтятий палець і срібний наперсток замість відсутнього пальця на руці нареченого Атилії своєрідною рецепцією Павичем описаного сюжету, але в тому, що серб про чудо з відтятою і зціленою рукою Дамаскина добре знає, не сумніваюся ні на мить. А ми ж домовилися не робити вигляду, що кішки немає, коли вона сама стрибає нам до рук, чи не так?

Отже, саме Дамаскинові православ’я значною мірою завдячує тим, що весь світ зараз може дивитися на славетні ікони, милуватися чудовими вітражами або фресками із зображенням святих. Адже, скажімо, Софії Київської без її чудових мозаїк (“Богородиця Оранта” та багато ін.) і уявити не можна. До речі, саме під ці мозаїки стилізована ще одна “візитівка” сучасного Києва - станція метро “Золоті ворота”. Але якби у Візантії часів Дамаскина перемогли іконоборці і була введена сувора заборона на зображення живих істот, то мозаїки Софії Київської нагадували б радше орнаменти синагоги або мечеті, бо який інший канон принесли б із “безіконної” Візантії до Київської Русі Святі Кирило й Мефодій?

До речі, у західній культурі ікона має значно менше сакральне, священне значення, ніж у православних країнах, зокрема в Україні. Там малюнки на біблійну тематику (особливо, починаючи з доби Ренесансу) носять швидше світський, декоративний характер. Показова, наприклад, різниця в зображенні малюка-Христа в Леонардо да Вінчі (“Мадонна Літта” /1490-1491/) і на вже згаданій іконі Богородиці-Троєручниці, та й на інших православних іконах). В першому випадку це зображення малюка з непропорційно великою головою (мімезис), в другому - це неначе зменшена копія пропорцій дорослої людини (символ). І, мабуть, ця різниця обумовлена не стільки різницею в часі створення, скільки різницею в самім іконописнім каноні

Додати в закладки

  
Переклад Translate