Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
15 Хіба не про це писав також Є.Маланюк, звертаючись до України: “Мізерія чужих історій / Та сльози п’яних кобзарів, / Всією тучністю просторів / Повія ханів і царів…”?16 І що з того, що Україна була “у-країною” (територією “біля краю”) не, як Сербія, турецької і австрійської, а відповідно - російської, польської і тієї-таки австрійської монархій? Як бачимо, кращі українські поети-мислителі свого часу теж, як і Павич сьогодні, билися над розгадкою рішень історії, для чого повинні були, як і видатний серб, ставити історіософічні питання про долю своєї Батьківщини. Вони, як і Павич у наведеній вище цитаті, ставили питання прямо: “Чому з моїм... народом усе сталося саме так, і чому з ним відбувається те, що відбувається сьогодні”.
Але сказане зовсім не означає, що письменник обмежується виключно балканською тематикою і проблематикою. Його Балкани - це, якщо завгодно, мікромодель усього сучасного світу. Непорозуміння, небажання шукати спільну мову, сила як головний аргумент: хіба все це, на превеликий жаль, не є і сучасними реаліями? Письменник каже про це прямо: “Пишучи “Хозарський словник”, я опинився у становищі, коли в малому можна побачити всі механізми світу, і учорашнього, і сьогоднішнього”(Ї).
Згадана вже “дворемісничість” Павича дає йому додаткові переваги щодо розробки хозарсько-поствізантійської теми, відтворення специфічного місцевого колориту, адже він вільно оперує величезним обсягом найрізноманітніших (передовсім історичних, історико-культурних, етнографічних) фактів, які може опанувати лише людина, яка займається вивченням історії та культури фахово, присвячуючи йому довгі роки напруженої праці. Ось як каже про це сам письменник: “Протягом тривалого часу я займався історією сербської літератури, писав підручники з літератури 17-18 сторіч. Крім історії сербсько-російських літературних зв'язків у них є розділи і з історії сербської усної творчості. Як письменник, я дуже цікавився усною творчістю, балканською міфологією. Це, звісно, перейшло до моїх творів: у них багато загадок, приказок, вони наскрізь міфологічні” (“Ї”)17.
Так, у творах письменника можна знайти безліч специфічних фактів балканської етнографії, сербських звичаїв, і навіть побутових деталей тощо, які й покликані відтворити тамтешній “місцевий колорит”. Ось один із десятків подібних прикладів, у якому йде мова про цікавий, типово балканський спосіб взаємної ароматизації чорносливу і тютюну (останнім Балкани славляться особливо, а Павич сам полюбляє люльку з ароматним тютюном): “...Наступної середи Ягода привів обох Йованів на обід. Їх посадовили у столовій кімнаті й винесли їм “безсоромний паприкаш” і чорнослив, що відлежав у тютюні для люльки. Він мав приємний аромат тютюну” (Д) або “- Як ви знаєте, шановна панночко? - спитав Дамаскин і насадив кільце диму з ароматом чорносливу на морду хортові, який від того чхнув”(Д). Читаєш, і неначе відчуваєш приємний присмак на язиці. Або ось такий сербський звичай: “Перед могилою ікони з Пелагонії (Леандр. - Ю.К.) відрізав пасмо свого волосся й оповив нею хрест, як це робили в часи його дитинства вдови на могилах загиблих чоловіків” (ВСВ, Леандр, 28)
Наступний засіб боротьби за читача - використання можливостей комп’ютера і нелінійної літератури, гіпертексту. Недаремно ж Павича називають “електронним письменником, романістом комп’ютерної доби”. Зараз все частіше кажуть, що лінійне письмо, тобто послідовне, логічно-лінійне (хай і з перестановкою його частин) розгортання сюжету, вже віджило своє, а література ХХІ століття - це письмо нелінійне. Дехто з тих, хто вважає себе “гурманом від літератури”, став презирливо морщитися від самого словосполучення “лінійне письмо”, з’явилися навіть твори, написані у вигляді приміток до неіснуючих (sic!) художніх текстів і т.д., і т.п. Так чи інак, а зараз багато авторів віддають перевагу письму нелінійному, т.зв. гіпертекстові. Що ж таке гіпертекст?
Ось одне з найкращих його визначень, розміщене в Інтернеті на сайті з промовистою, знаковою для естетики й філософії постмодернізму назвою “Електронний лабіринт”18: “Гіпертекст - це репрезентація інформації як зв'язаної (linked) мережі гнізд (nodes)19, у яких читачі вільні прокладати шлях (navigate) нелінійним чином. Він припускає можливість множинності авторів, розмивання функцій автора і читача, розширені роботи з нечіткими межами і множинність шляхів читання”.
Сучасний російський літературознавець М.Візель коментує цю дефініцію так: “У цьому визначенні необхідно підкреслити три основні характеристики гіпертексту. Це: 1) Дисперсність структури. Інформація репрезентується у вигляді невеликих фрагментів-гнізд, і “увійти” до цієї структури можна з будь-якої ланки. 2) Нелінійність гіпертексту. Читач відтепер вільний (змушений) сам обирати шлях читання, створюючи при цьому свій текст. Така ситуація, як відзначає Дж. Ландоу
Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
