Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)

Чому симулякр? Тому що він нікуди не веде, хоч і зустрічається в оповідання ще двічі. Першого разу в такім контексті: “ - Дамаскин переда­вав, що більше не будуватиме у вас, і послав вам оцю шкатулку. Коли пан Николич з Рудни відкрив шкатулку, в ній лежав закривавле­ний указівний палець” (Д). Другого, імпліцитно, у одному з фіналів твору: “Щасливо поринувши у колихання карети, панночка Атилія розмірковувала в обіймах свого милого: - Кращого Александара, ніж цей Александар, мені не знайти. Вона не могла бачити, що рука її нареченого, яка її пригортала, мала під рукавичкою замість указівного пальця срібний наперсток” (Д). Але, якщо читач цієї статті вирішить, що відрубаний Дамаскином палець і срібний наперсток замість пальця в Александара яким-небудь чином співвідносяться з відтятою рукою і її срібною копією в історичного Дамаскина (див. нижче), тоді сміливо можна кваліфікувати цю деталь не як симулякр, а як справжнісінький символ.

Щодо уподібнення творів Павича детективові, то можна згадати також широко й віддавна відомий мотив відгадування зашифрованої інформації (записки, старої піратської карти тощо), яким так добре володіли і Е.По (“Золотий жук”), і А.Конан-Дойл (“Танцюючі чоловічки”) і ще безліч майстрів детективу. І який, до речі, так гарно вийшов у “Імені троянди” постмодерніста У.Еко (розгадування Баскервільським і Адсоном записки як ключ до розгадки таємниці бібліотеки-лабіринту). У “Дамаскині” ж події двох фіналів стають можливими лише після розшифрування Атилією двох послань загадкового майстра.

А у фіналі “Хозарського словника” взагалі йдеться про стовідсотково детективну історію: убивство доктора Ісайла Сука і його розслідування.

Якими ж є характерні риси поетики творів Павича? “Письменник та історик літератури XVIII і XIX століття, фахівець у галузі бароко та символізму, перекладач Пушкіна і Байрона, професор університету, член Європейського мистецького об’єднання” (Ї) полюбляє необарокові метафори: пишні й “надлишкові”. Так само пишно, аж до надлишковості, прикрашена, скажімо, барокова Андріївська церква на дніпрових схилах, зате ж і враження вона залишає на все життя: красивішого храму в Києві я не знаю. Письменник ще й приправляє ці метафори карколомними, шокуючими раціональне мислення читача алогізмами, квазісимволістичними симулякрами. Подібні художні засоби інтенсивно вжиті у багатьох творах письменника, зокрема - у знаменитому “Хозарському словникові”: “...В понеділок увечері замість наступного дня він міг вийняти будь-який інший свій день із майбутнього і використати його зранку як вівторок. Коли ж надходила черга вийнятого дня, він ставив на його місце збережений вівторок - і рівновага таким чином відновлювалась. Зрозуміло, що від цього нитки, якими були зшиті дні, не могли лягати гладко, в часі з’являлися тріщини...” (ХС, 37). Які нитки? Які тріщини? Про що йдеться?

Якщо вже сукупність творів Павича його перший критик і дружина Ясміна Михайлович метафорично назвала “Архіпелагом “Павич” і сам письменник з нею погодився, то певні спільні ознаки повинні бути на багатьох або й усіх островах цього архіпелагу, в т.ч. на острові “Дамаскин”. Чи є подібні до наведеної вище метафори в цьому оповідання? Так, є, ось характерний приклад: “- Коли мені минало сьомий, упер­ше навідали до мене думки. Такі сильні й справжні, наче мотуззя. Завдов­жки до Салонік, а напнуті так, неначе мені вуха попришпилювало з обох сторін до голови. А над ними такі ж сильні мрії та відчуття чи що. І було цього так багато, що я мусила дещо забувати. Я щодня забувала не пудами чи кілограмами, а тоннами...”(Д). Наведення ілюстративного матеріалу можна продовжувати й продовжувати.

Особливо полюбляє письменник розгорнуті метафори. Причому, звична, десь навіть банальна внутрішня структура метафори найпоширенішої моделі “якщо А, то Б”²⁹ у Павича теж набуває несподіваної свіжості, оригінальності, бо самé світобачення, світовідчуття цього письменника є якимось несподіваним, як пишуть японці, викликає в читачах щось подібне до хімічної реакції³⁰. Природно-невимушено чи штучно-продумано Павич будує свої метафори - питання інше, але головне, що саме так воно є. Ось один із яскравих прикладів подібних метафор: “- Все мы строители..., но нам для работы дается необыкновенный мрамор: часы, дни и годы; а сон и вино - это раствор. Все мы строители времени, гонимся за тенями и черпаем воду решетом: каждый строит из часов свой дом, каждый из времени сколачивает свой улей и собирает свой мед, время мы носим в мехах, чтобі раздувать им огонь. Как в кошельке перемешаны медяки и золотые дукаты, как перемешаны на лугу белые и черные овцы, так и у нас для строительства есть перемешанные куски белого и черного мрамора. Плохо тому, у кого в кошельке за медяками не видать золотых, и тому, кто за ночами не видит дней. Такому придется строить в непогоду да в невзгоду...” (Леандр, 11-12).

Та всі ці симулякри, метафори, алогізми і т.д. являють собою, сказати б, перлинки або бісер, який не тримається сам по собі, але, розсипаний без системи, може перетворитися на яскраву купу брязкалець. Для того, щоби краса цих перлин або бісеру була явлена уповні, його треба розумно розташувати і акуратно нашити, апплікувати на певній основі, що Павич блискуче й робить. А роль основи виконує “візитівка” візантійської літератури - стиль “плетення словес”, який прийшов до Київської Русі із батьківщини Павича Сербії, а також Болгарії. До речі, й саме слово “текст” (textum) означає не що інше, як “плетення, сплетіння” (однокорінне - “текстиль”).

Що ж таке плетення словес? Це стиль, який має так багато ознак, що детально розглянути їх тут просто неможливо. Тому, адресувавши зацікавленого читача до довідкової літератури, відзначу лише головні з цих рис. Так, для плетення словес властиве надлишкове вживання синонімів, яке, здавалося б, нічого нового для висвітлення думки не дає. Взяти хоча б останній приклад: “...Такому придется строить в непогоду да в невзгоду...”. Що нового в інформативному плані дає одночасне вживання тут двох слів “непогода” і “невзгода” замість якогось одного з них? Як на мене - нічого чи майже нічого. Можна було сказати або “...Такому придется строить в непогоду”, або “...Такому придется строить в невзгоду”. Отже, суто інформаційне “прирощення” дорівнює чи майже дорівнює нулю. Але це не просто текст, а художній текст, відтак його функції виключно передачею інформації зовсім не обмежуються, є важливіша - естетична функція. І під час її втілення така лексична надлишковість сильно впливає на читача, вона немов заколисує його, ставить “в наїжджену колію”, з якої тому вже важко вийти, не дочитавши тексту до кінця

Додати в закладки

  
Переклад Translate