Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
31.
Крім того, прибічники цього стилю прагнули “знайти у матеріальному нематеріальне, виявити християнські істини в усіх галузях життя”32. Чи не перегукується з цим тісний взаємозв’язок будівництва храмів на небі й на землі, про яке йдеться в оповіданні “Дамаскин”?
Ефективно використовує письменник також стрижневі мотиви, або лейтмотиви. Одними з найулюбленіших у творах письменника є лейтмотиви будівництва й гри з часом (див. нижче), якими, в свою чергу, обумовлений відповідний добір художніх засобів, домінантної лексики, порівнянь, паралелізмів і тих самих метафор. Іноді розгорнуті метафори в Павича межують з майже гомерівською каталогізацією (хоча каталог у нього може бути не прив’язаний саме до метафори), недаремно ж Павича називають “гомерівським оповідачем” (США, Вашингтон, “Washington Times”): “- Первый кусок и первый глоток надо бросить дьяволу, - жаловался отец..., - только как же бросит тот, кто ходит в краденой шапке и протягивает руку за куском хлеба. Помню, я еще и зубы-то до конца не поменял, а уже давай берись за суму, проси милостыню, подбирай объедки... Бывало, я по сто кусков хлеба приносил и вываливал на стол. Горбушки, корки, куски, объедки, краюшки, вчерашний пшенично-ржаной, перезревший плов, позавчерашние плюшки, куски холодной пшеничной каши, гречишники, гороховые блины; куски слоеного пирога и кислые калачи, овсяные хлебцы и солдатские караваи-зуболомы, еврейская маца и монашьи одномесячники, замешенные с травой, чтобы не черствели, булки из рыбьей муки и запеканка из гречневой каши, кукурузные лепешки без сыра и кукурузные лепешки без шкварок; недопеченные ватрушки и перепеченные коврижки, заплесневелые пирожки, овсяные лепешки, которые скотине на рога в день поминовения надевают, отцовские коржики, залежавшиеся со времен войны, и торты, оставшиеся после праздника, горелые рулеты, хлебцы-“утопленники”, которые и вспоминать не стоит, или же те, про которые говорят: “Купил мне папаша бублик, а я, дурак, съел его без хлеба”; сухари и баранки, пончики и пирожные, которые в Стамбул посылают, когда головы покупают, пресные оладьи и просфоры, пряники, пышки, пампушки, овсяное печенье, ржаные лепешки, пшенники, ячменные блинчики, все непропеченное, безвкусное, мякиш без корок и пироги без начинки, прокисший кукурузный хлеб, все недоеденное и вонючее, все от чего кишки рвутся да в заднице свербит, - одним словом, все, про что за столом хоть раз, да было сказано: “Уберите подальше”, все это со всего света собирается на твоем столе, чтобы сказать тебе, что этот свет еще вчера был тем, чем ты станешь завтра” (Леандр,78-79).
У багатьох письменників є свій улюблений, сказати б, “жанр”. Так, Верлен є неперевершеним майстром мінорного пейзажу, пов’язаного зі станом душі людини (недаремно його вірші часто називають “пейзажами душі”). Тоншого майстра психологічної характеристики, ніж Достоєвський, мабуть, і не знайдеш.
А Павич, як на мене, особливої майстерності, навіть філігранності досягає в описові снів. Це при тому, що мотив сну зовсім не новий у світовій літературі від доби античності до наших днів. Але сни з творів Павича, як сказав би герой І.Бабеля, “это что-то особенного”. Втім, видатний серб, мабуть, сам про це знає, бо в кожнім творі ошелешує й тішить читача фантасмагорією сновиддя. Чи не найяскравіше ця риса творчості Павича втілилася в його “Хозарському словникові”: “Ловці снів - секта хозарських священиків... Вони вміли читати чужі сни й могли жити в них, як у своєму домі, а мандруючи ними, ловили потрібну їм здобич - людину, річ або тварину. Зберігся запис одного з перших ловців снів, у якому говориться: “Уві сні ми почуваємося, наче риба в воді. Часом ми зринаємо зі сну на поверхню, ковзаємо поглядом по узбережжю, але тут же занурюємося знову, швидко і пристрасно, бо добре нам тільки на глибині. Під час тих коротких виходів на суходолі ми бачимо якесь дивне створіння, млявіше від нас, звичне дихати інакше, ніж ми, й приліплене до тої суші усією своєю вагою, а проте позбавлене тієї насолоди, в якій ми живемо, наче у власному тілі. Бо тут, унизу, насолода й тіло нерозлучні, вони - одне ціле. Те створіння зовні - то теж ми, але ми через мільйони років; між нами і ним, окрім років, лежить і страшне прокляття, яке впало на того, хто зовні, бо він одділив тіло від насолоди...”За легендою, ім'я одного з найвідоміших читачів снів було Мокадаса аль-Сафер. Він зумів увійти найглибше в таємницю, він умів приборкувати рибу в чужих снах, умів відкривати брами в чужих сновидіннях, умів занурюватися в сни глибше, ніж будь-хто інший перед ним, - аж до Бога, бо на дні кожного сну лежить Бог...” (ХС, 61-62).
Крім того, Павич є неперевершеним майстром портрету. Але портрету часто специфічного. Його портрет геть не схожий на будь-який інший: в ньому немає ні реалістичних типових рис, ні романтичних контрастів. Швидше тут можна знайти імпресіоністичні штрихи, мазки, а також символістичну непроясненість, ірраціоналізм. Це і не цілісна картина опису зовнішності, і не характеристика, а щось синтетичне, несподівано скомпоноване. Ось характерний портрет Атилії з оповідання “Дамаскин”: “Молода панночка з роду Николичів увірвалася в свої п’ятнадцять років на щоможливо найбільшій швидкості із Орфелиновим “Вічним календарем” під пахвою та з відчуттям того, що час стоїть на місці. Вона любила спостерігати, як летять крізь завірюху птахи, мала ластаті, неначе зміїні яйця, очі й груди, і вже вміла мигцем надіти персні на ліву руку, не послуговуючись правою”. Виникає питання: а до чого в портреті відомості про те, що Атилія любила взимку спостерігати за польотом птахів? І це питання не єдине.
Те саме й у портреті Геро: “Геронея Букур разбила о собственный лоб вареное яйцо и съела его. На этом все запасы кончились. У нее были очень длинные волосы, заплетенные в косу, которой она пользовалась вместо рожка, когда надевала обувь... Она была молода, комкала в кулаке, как носовой платок, бумажные купюры, когда шла за покупками... Она была такой быстрой, что могла отгрызть себе ухо, переваривала пищу уже во рту...” (ВСВ, Геро, 9-10). Полюбляє Павич дивувати читача несподіваними порівняннями і словосполученнями: “Доктор Муавія мав дитячий усміх, закутаний у бороду, як жук у бурштинову краплю, і вправлений у зелень його сумних очей” (ХС, 268).
Є в Павича й відверто фантастичні, казкові портрети (згадаймо його увагу до фольклору): “...“Курос” - це молодий чоловік, що має один вус сивий, скляні нігті і очі червоного кольору” (ХС). Чом не “фиолетовые руки на эмалевой стене”?
Перелік особливостей стилю, поетики творів Милорада Павича можна продовжувати й продовжувати. Та sapienti sat, адже й сказаного з головою досить, щоб зрозуміти, що в творах Павича є не окремі оригінальні стильові особливості, а увесь Павич - це оригінальний, ні на що не схожий стиль.
Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
