Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)

Час перейти до детальнішого розгляду концепції та художніх особливостей оповідання “Дамаскúн”. Почну від самого початку, від першого слова художнього твору, тобто його назви - “Дамаскин”. Заголовок художнього тексту часто є його скомпресованою концепцією, іноді - ключем до її розгадки. Назва немов “виштовхується”³³ самим твором. Випадки, коли автори намагаються (ціною великих інтелектуальних зусиль!) діяти всупереч цьому законові, тільки підтверджують силу його дії. Так, У.Еко зізнався у труднощах пошуків назви для свого роману “Ім’я троянди” (перший варіант був “Абатство злочинів”): він дуже хотів, щоб назва нічого не значила. Але подібні випадки не заперечують, а, навпаки, підкреслюють силу дії згаданого закону, так само як політ ракети, що пересилює гравітацію, не перекреслює, а підкреслює силу дії закону всесвітнього тяжіння. Отже - “Дамаскин”. Хто ж такий Дамаскин?

Вперше це ім’я в основному корпусі тексту згадане в ситуації, коли головна героїня твору, симпатична молоденька панночка Атилія Николич захотіла, аби її батько, “шляхетний господа­р Николич з Рудни” знайшов гідну заміну щойно вигнаному ним майстру-будівельнику Шуваковичу. Атилії скоро заміж, а в неї немає ні храму для вінчання, ні будинку для життя з майбутнім чоловіком, ні, і це найголовніше, - майстра, який би це все для неї спорудив. Отоді-то й починаються пошуки заміни Шуваковичеві: “Панночка Николич поцікавилася, хто є найвизначнішим будівничим. - Їх двоє найкращих. Один дістав ім’я за Йованом Дамаскином, який будував храми в серцях людей. Тому й звуть його Дамаскин. А інший за церковним отцем Йованом Лествичником, який робив драбини до неба. Дамаскин умів зводити найліпші будинки, а другий - був управний у зведенні церков. - Приведи до мене обох, - наказав пан Николич, - один побудує мені палац для доньки, а другий - церкву, в якій донька вінчатиметься” (Д). І тут нам слід вкотре згадати про глибоке знання Павичем візантійської культури, до якої належали обидва Йовани, Дамаскин і Лествичник (див. епіграф), про те, що в його творах не буває нічого випадкового (згадаймо постійні доопрацювання творів, про яке йшлося вище) і з’ясувати, ким же були прототипи-тезоіменинники цих героїв твору.

Історичний Іоанн Дамаскин (бл. 675- бл.749), один із найвидатніших діячів християнської церкви, літератури й культури, духовний ватажок могутнього руху проти іконоборства³⁴, “боротьби з іконами” - тобто заборони не лише поклоніння іконам, а й права на саме їхнє існування, прирівнювання їх до язичницьких ідолів, іменування “бездушним деревом”, “безславною і мертвенною речовиною”³⁵ тощо. Причому, то була перша, найстрашніша хвиля іконоборства, та ще й підтримана особисто могутнім імператором Візантії Левом Ісавром (717-741). Адже іконоборці заскочили тоді іконошанувальників зненацька, коли в тих не було ні ватажка, ні єдності, ні переконливої аргументації. Зате у противників ікон аргументація була більш ніж переконливою. Крім формули “не сотвори собі кумира”, вони мали безліч переконливих силогізмів і гасел. Ось один із аргументів: “духовне все одно не можна зобразити через матеріальне, а матеріальне взагалі не варте того, щоб його зображували”³⁶. Ось із яким серйозним суперником мали тоді справу іконошанувальники.

Іоанн Дамаскин вивів тоді ікону з-під смертельного удару, написавши поспіль аж три Слова “Проти супротивників святих ікон” (726-730). Вже самим цим він засвідчив з’яву в стані іконошанувальників ватажка, ідеолога. Боротьба з іконоборством тривала ще понад століття і зрештою закінчилася перемогою іконошанувальників (843), але першим бій прийняв і витримав саме Іоанн Дамаскин.

Саме тоді він і заклав підвалини знаменитої теорії Священного образу, що поклала початок канонізації іконопису. Ось головні положення його теорії: 1) Зображувати святих можна, але в символічному й алегорійному вигляді. 2) Можна і потрібно зображувати сцени зі Священного писання, Житія Святих. 3) Можна писати Христа в тім вигляді, в якому він перебував на землі, але не можна писати образ Бога-Батька (пор.: поміж “кошерних” юдаїстів табуйоване навіть саме ім’я, а не те що зображення Ягве). 4) Зображення святих необхідні - вони прикрашають храми, заміняють книги неписьменним, постійно нагадують про подвиги в ім’я віри. Однак ікона - не картина, а священний образ, і, поклоняючись іконі, ми поклоняємося тому, що на ній зображене (“прототипові”), а не майстерності художника чи пишноті, цінності матеріалу, з якого вона зроблена³⁷, відтак ікони повинні бути анонімними. 5) Ікони чудотворні, тому що несуть у собі частину божественної сили того, хто на них зображений. Останню тезу він ілюстрував надзвичайно яскравим прикладом із власного життя, який ескізно наводжу тут.

Звичайно ж, з’ява трьох згаданих Слів на захист іконошанувальників, написаних Дамаскином, була відразу помічена іконоборцями, скоро про неї дізнався і вельми розлютився сам імператор Візантії Лев Ісавр. Якби Дамаскин був його підлеглим, розправа була б невідворотною і нещадною, адже іконоборці влаштували у Візантії справжній терор і багатьох своїх ідеологічних опонентів знищили фізично. Тож неважко здогадатися, яка доля б чекала на Іоанна Дамаскина, який був не простим іконошанувальником, а їхнім ватажком.

Слід принагідно зазначити, що через переслідування іконоборцями значна частина освічених візантійців вимушена була емігрувати з Візантії туди, де пресинг був слабшим. Вони вивезли з собою багато цінних ікон та інших предметів клерикального і світського вжитку, що мали велику духовну і матеріальну цінність. Згодом значна частина цих емігрантів потрапила під юрисдикцію католицького Риму, значно збагативши скарбницю західної церкви і культури

Додати в закладки

  
Переклад Translate