Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської

Покаяння у Великий піст — це час радості, а не пригніченості. Піст є духовною весною, покаяння — квіткою, яка розпускається, а Христа під час посту ми пізнаємо як "Світодавця". Смуток, який ми відчуваємо під час Великого посту — це "смуток, радостетворний", за висловом св. Йоана Лествичника¹⁷.

Досвід покаяння особливо виражений у таїнстві сповіді. Значення цієї "таїни" підсумоване у короткій настанові священика, з якою він звертається до тих, хто кається, перед сповіддю у російській традиції (виділення мої. — К.У.):

"Май на увазі, чадо, Христос стоїть тут невидимий, приймаючи сповідь твою: тому не бійся і не соромся, і нічого від мене не приховуй. Скажи мені без вагань про все, що ти чинив; і ти отримаєш прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось перед нами святий образ Його. А я тільки свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що ти скажеш мені. Але якщо ти приховаєш щось від мене, це буде ще більший гріх. Пильнуй, щоб, прийшовши до цілителя, ти не пішов незціленим"¹⁸.

Перефразовуючи цей заклик, св. Тихон Задонський пише (виділення знову мої — К. У.):

"Даючи настанову про таїнство сповіді, священик повинен так говорити до сповідальника: "Чадо, ти сповідуєшся Богу, Якому противний кожен гріх. А я Його слуга і недостойний свідок твого покаяння. Не приховуй нічого, не соромся і не бійся, бо нас тут тільки троє: ти, я і Господь. Перед Богом ти згрішив, і Він знає всі твої гріхи і як ти їх скоїв. Бог є всюди, і знає про все, що ти сказав, подумав або вчинив злого. Він тут з нами зараз і чекає на твої слова покаяння і сповіді. Ти також знаєш усі свої гріхи: не соромся сказати про все, що ти вчинив. І я, присутній тут, такий самий грішник, як і ти. Тому не соромся сповідатися у своїх гріхах у моїй присутності"¹⁹.

"Прішед убо в лічєбніцу", — говорить священик; ми можемо витлумачити цей вислів як "прийшовши до Лікаря". Слід зазначити, що на сповіді ми повинні бачити Христа як Суддю, Який знімає з нас звинувачення; але насамперед ми повинні бачити Христа як Цілителя, Який виправляє пошкоджені місця та оновлює життя. Це таїнство слід розглядати не в юридичних категоріях, а в терапевтичних. Насамперед це — таїнство зцілення. Показово, що у деяких візантійських літургійних коментарях сповідь та таїнство помазання хворого розглядаються не як два окремих таїнства, а як взаємодоповнювальні частини єдиної "таїни" зцілення. У сповіді ми шукаємо чогось набагато більшого, ніж тільки зовнішнього звільнення від вини, понад усе ми прагнемо духовного зцілення наших застарілих душевних ран. Направду, ми йдемо до Христа не лише з окремими гріхами, а й з усвідомленням факту глибокої гріховності всередині нас — надмірного падіння, яке не може бути висловлене, яке не вловлює наша свідомість та воля. Саме від цього ми понад усе просимо нас зцілити. І як таїнство зцілення сповідь — це не просто тяжка необхідність, вимога, накладена на нас церковною владою, а дія, сповнена радості і рятівного милосердя. Через сповідь ми пізнаємо, що Господь є істинна "надія тих, хто втратив будь-яку надію" (літургія свт. Василія Великого).

"Нас тут тільки троє" — священик, сповідальник та Христос Цілитель. Що чинить кожен з цих трьох, і чия дія є найважливішою? Багато хто надає найбільшого значення діям священика, його словам поради і підтримки, і якщо священик не говорить чогось визначного чи вражаючого, вони схильні вважати, що нічого або майже нічого не досягли. Або ж вони переоцінюють іншу сторону, те, що роблять вони самі. Їм здається, що вони мають бути дуже схвильовані на емоційному рівні, хоча, як вже зазначалось, емоції не є найважливішою частиною покаяння. І оскільки ці люди здебільшого приділяють увагу власним зусиллям, вони наражаються на небезпеку сприйняти Цілителя як суворого і неприязного, а сповідь вважають чимось таким, через що потрібно пройти; чимось необхідним, але неприємним, наче холодний душ. Але насправді найважливішою є дія Бога, а не священика чи сповідальника. Хоча сповідальник повинен підготуватися, уважно переглянувши свої вчинки та свою свідомість, зрештою, він приходить на сповідь з порожніми руками, безпорадний, не здатний зцілити себе сам, звертаючись за зціленням до інших. І той інший, до кого він звертається по допомогу — не священик, а Бог. Священик — лише свідок перед Богом за те, що ми маємо сказати. Він не більше, ніж "Господній служитель", який вводить нас до Божої присутності. Якщо скористатися іншою аналогією, він просто працівник лікарняної приймальні або асистент в операційному залі, тоді як хірург — це Сам Бог. Сповідаються Христу, а не священику ("Христос стоїть тут невидимий, приймаючи сповідь твою"); і саме від Христа, а не від священика ми приймаємо прощення ("ти отримаєш прощення від Господа нашого Ісуса Христа").

Коли ми усвідомлюємо сповідь насамперед як дію Христа, а не нашу власну, то сприймаємо таїнство покаяння набагато позитивніше. Це досвід Божої цілющої любові та прощення, а не лише нашого розпаду та слабкості. Ми побачимо не тільки блудного сина, що повільно і втомлено плететься довгою дорогою додому, а й батька, який, угледівши сина ще здалеку, біжить йому назустріч (Лк 15.20)

Додати в закладки

  
Переклад Translate