Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
20. Тіто Колліандер про це пише: "Коли ми робимо до Господа один крок, Він робить до нас десять"21. Саме це ми переживаємо на сповіді. Як і всі таїнства, сповідь є неподільною дією Бога і людини, вона зближує і створює взаємодію (synergeia) Божої милості та акту нашого волевиявлення. Обидві необхідні, але дія Бога є незрівнянно важливішою.
Отже, ми здійснюємо покаяння і сповідь не самостійно чи за допомогою священика. Насамперед Бог чинить їх з нами і в нас. Свт. Йоан Златоуст закликав: "Зцілімось рятівними ліками (pharmakon) покаяння. Приймімо від Бога покаяння, яке зцілить нас. Бо не ми приносимо Йому наше покаяння, а Він дарує його нам"22. Варто згадати, що у Греції одним словом exomologesis позначають і сповідь у гріхах, і подяку за отримані дари.
Якою ж є, якщо розглянути детальніше, роль священика у цій спільній дії? З одного боку, він має дуже велику владу. Всі, хто приймали благословення або сповідалися у священика, який має дар істинного духовного отцівства ("старчества"), засвідчать важливість його ролі. Його функція — не просто радити. У відпущенні гріхів, яке він проголошує, немає нічого машинального. Священик може відмовитись відпустити гріхи, хоча таке буває дуже рідко, або може накласти єпитимію (epitimion), заборонивши сповідальнику на якийсь час отримувати причастя чи зобов'язати його виконати певні завдання. Знову ж таки, це недуже поширено в сучасній православній практиці, але важливо пам'ятати, що священика наділено такими повноваженнями.
Раніше Церква дуже часто накладала суворі єпитимії. За дошлюбний зв'язок (роrпеіа, статеві стосунки між неодруженими людьми) свт. Василій Великий позбавляв святого причастя на сім років, а св. Григорій Ниський — на дев'ять років. У пізнішому канонічному врегулюванні, яке приписують св. Йоану Постнику, Константинопольському патріарху, це покарання зменшено до двох років, але поєднано із суворим постом. Для перелюбу (moicheia) єпитимія була набагато суворішою. За ненавмисне вбивство — скажімо, якщо звернутися до сучасного життя, автомобільна аварія, в якій хтось загинув, — свт. Василій назначав десяти— або одинадцятирічне відлучення від причастя, свт. Григорій Ниський — дев'ятирічне. Якщо сповідальник дотримувався суворого посту, св. Йоан Постник дозволяв зменшити покарання до трьох років. Батьків, які допустили, щоб дитина померла неохрещеною, позбавляли причастя на три роки.
Навіть в ті часи для єпископа або священика, який сповідував, звичайно, була можливість накладати різні єпитимії, застосовуючи "ікономію" (оікопотіа), або вибір священиком рішення залежно від конкретної ситуації кожної людини. Сьогодні було б зовсім незвичайно застосувати канони в їх повному вигляді, нормальним вважається розширене уявлення про "ікономію". Але переважно священик, який сповідує, все ще має право вирішувати, як йому діяти. Він відповідає перед Богом за те, яким чином проводить таїнство, і він може на власний розсуд накладати єпитимію, яка за потреби може становити довгий період відлучення від святого причастя.
Єпитимію не слід розглядати як покарання і тим паче як спосіб спокутування вини. Спасіння — це милосердний дар. Власними зусиллями ми ніколи не зможемо відкупити свою вину. Христос — посередник між Богом і людьми — є нашою єдиною спокутою, Він може тільки дарувати нам прощення або ж не простити зовсім. Ми не набуваємо "чеснот", виконавши єпитимію, бо у наших взаєминах з Богом ми ніколи не можемо претендувати на якісь власні чесноти. Тут, як і завжди, потрібно послуговуватись терапевтичними, а не юридичними поняттями. Єпитимія — не покарання, не форма спокути, а засіб для зцілення. Це pharmakon, або ліки. Якщо сповідь — це операція, то єпитимія — тонізуючий засіб, який повертає пацієнту здоров'я під час видужування. Таким чином єпитимія, як і сповідь загалом, є позитивною за своїм призначенням. Вона не створює перешкод між грішником і Богом, а є між ними мостом. "Тож май на увазі доброту і суворість Божу" (Рим 11,22): єпитимія є виявленням не лише Божої суворості, а й Божої любові.
На уповноваженого владою дозволити відпущення гріхів або відмовити у цьому, проникливо радити й обирати зцілюючу єпитимію священика, який сповідує, покладено велику відповідальність. І все ж таки його роль обмежена. Сповідь, як вже наголошувалось, призначена Богу, а не священику. І саме Бог дарує прощення. "Я тільки свідок", — говорить священик. Це звучить ще виразніше, якщо перефразувати св. Тихона: "Я такий самий грішник, як і ви". Якщо у момент відпущення гріхів, поклавши руку на голову сповідальника, священик певною мірою заміщає Бога, то протягом попередньої частини таїнства він стоїть збоку від сповідальника як подібний йому, "такий самий грішник, як і ви", який теж потребує Божого прощення. Загалом взаємини священика і сповідальника є двосторонніми: духовний отець допомагає своїм дітям, як і вони йому. Священик, який сповідує, також повинен сповідуватися, і коли він іде на сповідь, то, як правило, знімає з шиї священицький хрест.
Роль священика як свідка і такого ж сповідальника чітко позначена у способі здійснення таїнства. У деяких православних церквах, так само як і у католицькій та англіканській практиці, священик сидить, тоді як сповідальник стоїть навколішки. Але більшість православних священиків, які сповідують, уникають цього, щоб не склалося враження, що священик — суддя, а не свідок. Частіше в Православній церкві протягом початкових молитв сповідальник стоїть перед іконою Христа або перед Євангелієм, тоді як священик стоїть збоку. Потім, під час сповіді, вони обоє сидять (грецький обряд) або стоять (російський обряд): в обох випадках вони посідають однакову позицію, як рівні. Якщо ж, як іноді буває, сповідальник стає навколішки, а священик залишається стояти, священик змушений нахилитись, щоб почути сказане; і цей жест також має своє значення. Після відпущення гріхів, яке завершує сповідь, сповідальник схиляє голову або стає навколішки, але не перед священиком, а перед іконою чи Євангелієм, що символізують невидиму присутність Христа, Який єдиний має владу прощати гріхи. Молитва відпущення гріхів поза всякими сумнівами доводить, що саме Христос, а не священик, дарує прощення. У давнішій формі, яку досі застосовують греки
Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
ЗМІСТ
На попередню
|
|
