Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
2. Прп. Симеон коротко наводить тут два аспекти християнського богослужіння: Бог "перебуває у недосяжному світлі", але ми, люди, принаймні можемо наблизитися "сміливо" і говорити з Ним, "як друг розмовляє зі своїм другом". Бог поза усім, безкінечно віддалений, непізнаваний, "Цілком Інший", mysterium tremendum etfascinans. Проте цей трансцендентний Бог є водночас Богом особистої любові, надзвичайно близьким до нас, Він поряд з нами і всередині нас, "що всюди є і наповнює всі речі" (з православної молитви до Святого Духа).
Отже, у богослужінні християни стоять перед Господом з подвійним відчуттям, усвідомлюючи "близькість, але водночас інакшість Вічного", за висловом Евелін Андерхілл, англіканської авторки, глибокої шанувальниці православ'я3. Під час молитви парафіянин відчуває водночас милість та справедливість Господа, Його доброту та Його суворість (Пс 100(101),1; Рим 11,22). До кінця земного життя ми весь час перебуваємо між упевненістю та благоговінням. Св. Амвросій, оптинський старець, назвав цей стан "між страхом і надією". Це подвійне відчуття дивовижно присутнє на літургійних службах Православної церкви, якій найкраще вдається поєднати таїнство та невимушеність, що "так глибоко відчуває таїну Трансцендентного, і все ж так по-дитячому впевнена у собі", якщо знову звернутися до вислову Евелін Андерхілл4.
У літургійних текстах християнського Сходу ці протилежні почуття надії та страху, впевненості та священного трепету знову й знову зустрічаються поряд. Святі Дари — "життєдайні та жахливі таїнства". Закликаючи людей наблизитись до Чаші, священик говорить: "Зі страхом Божим й вірою приступіте", — отже, страх, віра та любов стоять поряд. Перед причастям, у молитовному зверненні до прп. Симеона Нового Богослова, ми промовляємо:
У радості й тремтінні водночас,
Вогневі причащаюся, травою будучи,
І, дивне чудо!
Я неймовірно оновлююся,
Як колись купина,
Неопалимо палаючи.
"У радості й тремтінні водночас": саме таким має бути наше відчуття, коли ми стоїмо перед Богом. Наше богослужіння має бути ясно означене шаною і жалем, бо страшно впасти в руки Бога живого (Євр 10,31); а також відчуттям звичайності та ніжної простоти, бо Бог живий є нашим братом і другом. Коли ми правимо службу Божу, ми водночас є рабами перед троном Небесного Царя, і дітьми, щасливими бути в Отчему домі. Сльози, які ми зроняємо, коли йдемо до причастя, — це також сльози покаяння, бо ми усвідомлюємо власну ницість — "я лише соломинка"; і сльози радості, бо бачимо милосердне співчуття Боже. "Ті, хто відчув дар Духа, — наголошується у Проповідях Макарія, — усвідомлюють одразу дві речі: з одного боку, радість і втіху, з іншого — тремтіння, страх і скорботу"5. Обидва ці відчуття мають одночасно позначати наше богослужіння, якщо ми справді хочемо стояти у Божій присутності.
З розумом у серці
По-друге, молитися і правити богослужіння — означає стояти перед Господом з розумом у серці. Але тут слід зробити перше застереження. Коли свт. Феофан, і православна традиція загалом, вживає обидва ці слова — "розум" і "серце", — він надає їм зовсім іншого значення, ніж сучасний Захід. Під "розумом", або "інтелектом" (nous), не слід розуміти тільки раціональний розум, з його перевагою над здатністю до логічного обґрунтування. Навпаки, йдеться про осягнення саме релігійної думки безпосередньо через усвідомлення та споглядання. Не варто відмовлятися від розуму або стримувати його, оскільки ця здатність дарована нам Господом; але розум не найголовніша чи найвища здатність з усіх властивих нам. Під час богослужіння багато інших ознак виявляються більш важливими.
Друге застереження стосується слова "серце" (kardia). Коли свт. Феофан, як і уся православна традиція, говорить про серце, він розуміє це слово в його семітському та біблійному значенні, тобто не лише як емоції та почуття, а й, найголовніше, як наше людське єство. Серце означає глибинну сутність нашого єства. Це місце мудрості й розуміння, де приймаються наші моральні рішення, внутрішній храм, де ми знаходимо Божественну мудрість і присутність Святої Трійці. Воно означає людину як "духовну істоту", створену за образом і подобою Бога6.
Отже, слова свт. Феофана, що ми стоїмо перед Господом "з розумом у серці", означають, що ми правимо Йому службу усім нашим людським єством. Ми зовсім не відкидаємо наших розумових здібностей, адже ми розумні істотите, що Климент Александрійський визначив як "логічна вівця"7, — тому наше богослужіння має бути logike latreia, "розумною богослужбою" (Рим 12,1). Так само не слід вилучати з богослужіння емоції та почуття, бо вони також є частиною нашої сутності. Наша молитва має бути оживлена за допомогою eros, такого глибокого і палкого стремління до Божественного, що наше богослужіння стає справжнім втіленням "еротичного екстазу", якщо звернутися до вислову св. Максима Сповідника
Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
ЗМІСТ
На попередню
|
|
