Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської

У XIV ст. мирянин св. Миколай Кавасила, державний діяч і придворний, який мав дружні стосунки з багатьма відомими ісихастами, стверджує: "Кожен мусить бути відданим своїй професії або мистецтву. Генерал повинен і далі командувати; фермер — обробляти землю; ремісник — займатись своїм ремеслом. І я скажу вам чому. Немає потреби усамітнюватися в пустелі, споживати несмачну їжу, змінювати свій одяг, надривати своє здоров'я чи робити якісь нерозумні вчинки, адже можна, залишаючись вдома, не втрачаючи своєї власності, постійно бути в міркуваннях"⁷⁰. Так само св. Симеон Новий Богослов стверджує, що немає "вищого життя" в загальному й абсолютному значенні, тому що "вище життя" кожного з нас — це особливий стан, до якого Бог закликає кожного особисто: "Деякі вважають, що тільки пустинне життя є благословенним, інші — що тільки общинне або чернече. Ще дехто в такий спосіб описує діяльність пастиря, або ж радника, навчителя й розпорядника церкви... Але щодо мене, то я не буду говорити, який з них є кращим за інші, так само я не буду говорити, що один заслуговує на похвалу, а інший на осуд. Але в будь-якому разі, хоч би яким було наше служіння або діяльність, вони є життям задля Бога і за Богом, а це найбільше благословення"⁷¹.

Шлях ісихії відкритий для кожного: єдина необхідна умова — мовчання внутрішнє, а не зовнішнє. І хоча це внутрішнє мовчання передбачає відкидання помислів у молитві, остаточний результат цього відкидання — утвердити виняткову цінність усіх людей і творінь Божих. Цей спосіб відкидання водночас є способом надствердження. Ця думка досить явно проходить крізь "Шлях паломника". Головний герой цієї розповіді, анонімний російський селянин-паломник виявив, що постійне повторення Ісусової молитви змінює його ставлення до матеріального світу, перетворюючи все в таїнство Божої присутності й надаючи йому прозорості. "Коли я почав молитись усим серцем, — пише він, — усе навколо мене набуло чудового вигляду: дерева, трава, птахи, земля, повітря й світло. Здавалось, ніби усе говорило мені, що існують вони для людини свідчать про Божу любов до людини, що все молиться й співає на славу Божу. І з цього я зрозумів, що філокалія вимагає "вміння говорити від усіх створінь"... я відчув любов до Ісуса Христа й усіх створінь Божих". Такою ж мірою призивання імені Ісуса змінює стосунки паломника з іншими людьми: "Знову я пішов, блукаючи з одного місця до іншого, але мені не було так важко йти, як раніше. Призивання імені Ісуса Христа підбадьорювало мене на шляху, і всі люди ставилися до мене добре; здавалося, немов вони всі мене любили... Якщо хтось ображає мене чи шкодить мені, я лише згадую, якою втішною є Ісусова молитва, і тоді образа та злість проходять, і я прощаю усіх"⁷².

Ще більше доказів життєствердної природи ісихії знаходимо у важливому для ісихастів значенні таїнства Преображення. Митрополит Антоній (Блум) подає вражаючий опис двох ікон із зображенням Преображення, які він побачив у Москві: першу, написану Андрієм Рубльовим, другу — Феофаном Греком. "Ікона Рубльова змальовує Христа в блиску Його білих засліплюючих риз, які освітлюють все навколо Нього. Це світло спадає на апостолів, на гори й скелі, на кожну травинку. І в цьому світлі, яке є ... Божественною славою, Божественним світлом, невіддільним від Бога, все набуває такої глибини буття, якої ніколи б не було без цього; у цьому світлі вони досягають повноти дійсності, яка може бути лише в Богові". На другій іконі "ризи Христа сріблясті, з блакитним відтінком, і промені світла, які спадають на все навколо, є також білими, сріблястими й блакитними. Все це справляє враження значно меншої глибини. Згодом ми дізнаємось, що всі промені світла, які виходять із Божественної Присутності... не приносять полегшення, а надають усьому прозорості. Виникає враження, що ці промені Божественного світла зворушують щось усередині, що із серцевини всього — всього, що було створено — таке ж світло виблискує й віддзеркалюється, немов Божественне життя збільшує здібності та силу всього й дозволяє дорівнятись до себе. В цей час усвідомлюється есхатологічна мить і, за словами св. Павла, "Бог був усім в усьому"⁷³.

Таким є подвійний вплив слави Преображення: чітко окреслити кожну людину та кожну річ у їх унікальній та неповторній сутності і водночас надати кожній людині й кожній речі прозорості, виявити Божественну присутність за ними і в них⁷⁴. Такий самий подвійний вплив чинить ісихія. Молитва внутрішнього мовчання не відкидає світ, а навпаки — охоплює його. Це дає змогу ісихасту зазирнути за межі світу в пошуках невидимого Творця, щоб потім повернутися у світ і поглянути на нього по-іншому. Часто кажуть, що подорожувати — це повертатися до місця відправлення і бачити свій будинок у котрий раз, немов уперше. Це також стосується молитовної подорожі та інших мандрівок. Ісихаст значно більшою мірою, ніж сенсуаліст або матеріаліст, може оцінити важливість кожної речі, тому що він бачить її в Богові й Бога в ній. Не випадково, що в паламітських спорах у XIV столітті св. Григорій Палама і його послідовники-ісихасти відстоювали саме "одухотвореність" матеріального світу, а особливо тіла кожної людини.

Коротко кажучи, такою є відповідь тим, хто вбачає ісихазм негативним і дуалістичним явищем стосовно світу. Ісихаст заперечує для того, щоб ствердити; він відкидає для того, щоб повернути. Характеризуючи відносини між ісихастом і суспільством, зв'язок між внутрішньою молитвою і зовнішньою дією, Євагрій Понтійський підсумовує: "Чернець — це той, хто відокремлений від усіх і поєднаний з усіма"

Додати в закладки

  
Переклад Translate