Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської

Знову ж таки бачимо невловимість юродивого: він чи вона незнані, недоступні, чужі.

У грецькій традиції найвідомішими є два юродивих: св. Симеон Емеський і св. Андрій Константинопольський. Симеон — історична особа другої половини VI ст. Про нього згадує його сучасник, історик церкви Євагрій⁷. Житіє Симеона, написане на Кіпрі св. Леонтієм, єпископом з Неаполя, датується приблизно 640-ми роками. Ймовірно, в його основу покладено давніші пись^в) джерела, які не збереглись, хоча остаточно це ще не доведено⁸. Я не торкаюся питання, наскільки житіє, написане Леонтієм, є історично надійним джерелом — для нас зараз має значення тільки трактування житія як типового образу православного юродивого. Історичність житія Андрія викликає набагато більше сумнівів, ніж Симеона. Авторство житія Андрія приписується Никифору, пресвітеру Святої Софії в Константинополі, але коли точно була написана ця книга, нам не відомо⁹. Більшість сучасних дослідників вважають її чимось вагомішим за "агіографічний роман"¹⁰. Але хай там якою фантастичною є ця книга, для аналізу о6разу юродивого вона є не менш важливою, ніж житіє Симеона. Андрія найбільше шанують у Росії, його днем є свято Покрови Пресвятої Богородиці (1 жовтня за ст. ст.). Симеон був ченцем, Андрій — мирянином; обидва здійснювали своє покликання юродства в містах — Симеон в Емесі, Андрій в Константинополі, і божевілля обох було вдаваним.

Найперший відомий нам юродивий в Росії — це Ісаак (XI ст.), чернець Києво-Печерського монастиря, божевілля якого (принаймні, тимчасові напади) було справжнім, а не вдаваним.

Цікаво, що дуже багато російських юродивих були іноземцями. Св. Прокопій з Устюга (початок XIV ст.) був німцем, наверненим у православ'я; св. Ісидор Твердислов Ростовський (XIII ст.), ймовірно, також був німцем; Св. Іван "Волохатий" Ростовський (помер у 1581 p.), безперечно, був іноземцем, і його Псалтир, дотепер збережений на його могилі XVIII ст., написано латиною. Усе це доводить твердження про те, що юродивий є чужинцем і паломником. Хтось може запитати, невже юродство у Христі є особливим покликанням саме навернених у православ'я жителів Заходу? Я можу навести кілька прикладів серед сучасних англійських православних...

Золотий вік російських юродивих припадає на XVI ст., описане Флетчером. Найбільш відомими юродивими тих часів були св. Василій Блаженний у Москві (помер у 1552 р.) і св. Миколай Псковський (помер у 1576 p.), обидва зустрічались з Іваном Грозним. Після XVII ст. юродивих значно поменшало, і в європеїзованій Росії Петра Великого та його нащадків вони не мали помітного впливу. Традиція, проте, тривала: у XVIII ст. жила блаженна Ксенія Петербурзька, вдова полковника, який раптово помер на бенкеті (студенти й нині моляться біля її могили перед екзаменами); у XIX ст. у Китаєво був юродивий Теофіл, якого відвідав імператор Микола І, а ще послідовниця св. Серафима Пелагея, яка вдарила єпископа по обличчю¹¹; у XX ст. була Паша Саровська, з якою в 1903 році розмовляв Микола II одразу після канонізації св. Серафима. Паша клала багато цукру в чай тим, кому пророчила нещастя, а імператору — майбутньому мученику вона поклала стільки цукру, що чай перелився через вінця. А як щодо Радянського Союзу? За словами емігрантів 1970-х років, юродиві не зникли в Росії і за часів СРСР: "Вони ховалися, й люди їх переховували", — а коли їх викривали, то запроторювали до психіатричних лікарень¹². Сучасні тирани мають підстави боятися свободи юродивого.

Чого може навчити нас це покликання, наскільки дивне, настільки ж і глибоко християнське? За приклад візьмемо житіє юродивого св. Симеона Емеського, написане св. Леонтієм, оскільки ця книга є найдавнішим життєписом юродивого і ґрунтується на історичній основі. Інша її перевага полягає в тому, що в ній описано юродство в найбільш шоковій і провокативній формі. Крайнощі, змальовані з гострою ясністю, часто є найбільш повчальними для нас.

Житіє розповідає, що св. Симеон, юродивий у Христі, народився в Едессі, "благословенному місті" (зараз місто Урфа у південно-східній Туреччині), головному центрі сирійськомовних християн. Він був дитиною багатих батьків, отримав гарну освіту, вільно володів грецькою і сирійською. У двадцять років, будучи неодруженим, св. Симеон зі своєю літньою матір'ю здійснив паломництво до Єрусалима; мабуть, він був її єдиною дитиною, а його батько вже на той час помер. У Святому місті він зустрів іншого молодого чоловіка із Сирії, Йоана, який був одружений і вирушив у паломництво зі своїми батьками. Між Симеоном та Йоаном одразу виникла міцна дружба. Відвідавши святині, Симеон з матір'ю та Йоан з батьками повертались додому разом. Зійшовши в долину Мертвого моря і проходячи повз Єрихон, вони роздивлялися монастирі, що стояли неподалік від ріки Йордан. В раптовому пориві друзі вирішили не повертатися додому, а податися до монастиря і стати ченцями — першим це запропонував Йоан. Вигадавши якийсь привід, вони відійшли від батьків і зникли: без єдиного слова Симеон залишив стареньку матір, а Йоан своїх батьків і молоду дружину, яка чекала на нього вдома. Полишені батьки так і не дізналися, що з ними сталося.

Ця частина розповіді Леонтія за своїм стилем дещо нагадує легенду і, напевне, є менш історично обґрунтованою, ніж та, що розповідає про життя Симеона в Емесі. Найцікавіше те, що автор житія не намагається приховати зло, пом'якшити жорстокість, яку Симеон та Йоан заподіяли своїм рідним і, безперечно, самим собі. Навпаки, Леонтій навіть наголошує на тому, що жоден з них не був бездушним чи байдужим. Обидва були дуже лагідні й віддані за вдачею. Йоан кохав дружину, Симеон ніжно любив матір, і довгий час вони жорстоко страждали через розрив з близькими людьми. Тож як вони могли зважитись на такий вчинок? Житіє дає просту відповідь: чернецтво — це шлях до спасіння.

"Випадково вони опинились біля узбічної дороги, яка вела назад до святого Йордану. Обидва зупинились, і Йоан сказав Симеонові: "Дивись, ось дорога, що веде до життя!" — і вказав йому пальцем на дорогу до святого Йордану. "Та дорога, що веде на погибель!" (Мт 7,13-14), — додав він, вказуючи на головну дорогу, якою їхні батьки відійшли вже далеко вперед"

Додати в закладки

  
Переклад Translate