Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської

"Розтинає, розділює навпіл світ часу": ця думка Еліота чітко підтверджена в Протоєвангелії або Книзі Якова, коли Йосиф говорить про нерухомість часу, який зупинився у мить Народження:

"Зараз я, Йосиф, ніби йшов, але насправді я не йшов. І я подивився угору, у сховище раю, і побачив його в спокої, і подивився на повітря, і побачив повітря в подиві, і птахи раю були непорушні. І подивився я на землю, і побачив там трапезу, і навколо неї робітників, а їхні руки були у цій трапезі. Але ті, хто жував, не жували, і ті, хто підносив що-небудь, не підносили нічого, і ті, хто клав щось собі до рота, нічого собі до рота не клали, але усі обличчя були повернені вгору. І ось, овець погнали, проте вівці не йшли вперед, а стояли на місці; і пастух підняв руку, щоб ударити їх своїм ціпком, але його рука заклякла. І подивився я на течію річки, і побачив уста дітей над водою, але вони не пили. І по тому раптом все стало, як і раніше"⁸.

Те, що підтверджує найбільше значення часу щодо воплочення Христа, очевидно, є істинним, принаймні потенційно, щодо кожної миті життя. Під час воплочення вічність перетинає час інакше. Хоча кожна мить часу відкрита для вічності, кожної миті вічність може порушити часову послідовність, вбираючи час у себе і таким чином перетворюючи його. Вічність не просто поза миттєвостями часу, вона в центрі кожної миті, і ця присутня в часі вічність надає часові його істинної цінності. "Вічність є як у часі, так і над часом", — пише сучасний румунський православний богослов, прот. Думитру Станілое, який приділяв особливу увагу християнській символіці часу⁹.

Платон близький до істини, говорячи про час як образ вічності, яка рухається¹⁰. Час і вічність, так само як простір і безмежність, не суперечать, а доповнюють один одного. Час і простір, будучи вимірами тварного порядку, закорінені у вічне, нетварне життя Боже і втілюються у ньому. Між часом і вічністю існують, за словами французького православного письменника Олів'є Клемана, "шлюбні узи" (ип rapport proprement nuptial)¹¹. Як відзначає прп. Максим Сповідник, "внутрішні засади (Іодоі, "причини") часу живуть у Богові"¹². "Божественна вічність, — пише Станілое, — несе в собі можливість часу, тоді як час несе в собі можливість участі у вічності"¹³. Вічність напрямлена до часу і напрямлена назустріч йому; а час у вічності не зникає, а трансформується.

Тепер розглянемо друге твердження. З християнського погляду, час є одним із засобів, за допомогою якого Бог відділяє і підтримує нашу тварну людську свободу — свободу любити. Поняття свободи — як Божественної свободи, так і людської — є основним у християнському вченні про сотворення. "Бог воістину є присутній і діє лише за умови свободи, — пише Микола Бердяєв. — Саму свободу слід розпізнавати за властивою їй священною особливістю"¹⁴ . Сорен К’єркегор справедливо зазначав, що "найбільший дар людям — це вибір, свобода"¹⁵. Бог сотворив світ вільним, і Він велів, щоб істота, яку Він сотворив за образом Своїм, також була вільною. Як Богу трьох іпостасях, Бог любові, розділеної у Триєдності, Він волів, щоб ми, люди, свого часу прийшли до Нього у взаємній любові. Але взаємна любов передбачає свободу, адже там, де немає вільного вибору, не може бути і любові. До любові не можна примусити, її можна лише добровільно віддати; Бог будь-що може зробити, лише не може примусити нас любити Його. Любов завжди є пропозицією, на яку коханого просять відповісти добровільно.

Отже, створивши світ людей, які здатні вільно відповісти Йому, Бог прийняв певні обмеження для виявлення Своєї всемогутності. Він "відмовився" від цього з самого початку сотворення, "віддаливши" Себе, щоб Його створіння могли знайти місце для любові. Сотворення передбачає Боже самообмеження, яке єврейський містик-каббаліст XVI ст. Ісаак Лурія назвав zimzum, "зменшенням" або "зосередженням"¹⁶. А втім, був певний ризик у тому, що Бог давав існування вільним людям і наділяв їх правом відректися від Нього. Але якби Він не піддав Себе ризику, всесвіт би залишився без любові. Володимир Лоський зауважив, що "цей Божий ризик, присутній у рішенні сотворити істоти за образом і подобою Божою, є вершиною всемогутньої сили, або ж, радше, перевершенням цієї вершини добровільно прийнятим безсиллям... Хто не ризикує, той не любить"¹⁷.

Цей ризик або kenosis був уже під час сотворення і досягнув свого цілковитого довершення у воплоченні. Вирішивши стати таким, як Його творіння, Творець піддався цілковитій вразливості у повній і необмеженій єдності з людьми з їхніми скорботами та стражданнями. Він волів вплинути на наше спасіння, але не через застосування вищої сили, а через довершену неміч Свого стану воплочення: "...Моя сила виявляється в безсиллі" (2 Кор 12,9). Саме таким є парадокс христології: Бог ніколи не є таким сильним, коли Він є найслабшим, ніколи не є таким істинно Божественним, як тоді, коли Він спустошує Себе. Григорій Ниський дуже добре це розумів: "Сам факт, що всемогутня природа змогла б опуститись до приниженого стану людства, є переконливішим доказом могутності, ніж великі та надприродні дива... Його опускання до нашої ницості є найвищим проявом Його влади"

Додати в закладки

  
Переклад Translate