Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
Розділ 20
Поїздка від нашого міста до столиці тривала годин зо п'ять. Полудень уже минув, коли запряжена четвериком дорожня карета, в якій я їхав, влилася в тисняву лондонського вуличного руху й підкотила до заїзду «Схрещені Ключі» на розі Вуд-стріт і Чіпсайду.
Ми, британці, на той час дійшли рішучого переконання, що піддавати сумніву нашу найкращість в усьому - рівнозначне національній зраді; якби не це, то я, настраханий величезним обширом Лондона, ледве чи сумнівався б, що вулиці тут досить бридкі, криві, вузькі й брудні.
Містер Джеггерс, як і було домовлено, сповістив мені свою адр"есу - вулиця Літл-Брітен; нижче на візитівці він дописав: «Поблизу ринку Смітфілд, поруч з конторою диліжансів». Однак візник, засмальцьовану шинелю якого покривало чи не стільки ж пелерин, скільки йому було років, так старанно запакував мене у свою карету й загородив відкидною рипучою підніжкою, немов збирався еззти за півсотні миль. Чимало часу пішло на те, щоб він вибрався на передок, оздоблений, як я пригадую, старим, побитим негодами гороховим чохлом, що його міль сточила на стріп'я. Чудернацька то була буда - з шістьма [165] великими коронами по боках, з обідраними петлями ззаду, де могла б учепитися ціла юрба лакеїв, і добрим разком цвяхів під ними, щоб віднадити охочих проїхатись на дурничку. Не встиг я пристроїтись у кареті й вирішити, на що більше вона скидається - на клуню чи лахмітникову крамничку, і подумати, навіщо конче всередині тримати торби з вівсом,- коли помітив, що візник уже лаштується злазити, наче ми ось-ось маємо зупинитись. Незабаром ми й справді зупинились на якійсь похмурій вуличці, перед конторою, на відчинених дверях якої було виведено: «Містер Джеггерс».
- Скільки з мене? - спитав я у візника. Він відповів:
- Шилінг,- якщо не зволите дати більше. Я, звісно, сказав, що не зволю.
- Тоді, значить, шилінг,- погодився візник.- Не треба мені клопоту на голову. Я його вже знаю! - Він примружив око на двері з написом імені містера Джеггерса й похитав головою.
Коли він, одержавши свого шилінга, кінець кінцем вибрався знову на передок і від'їхав (помітно при цьому підбадьорившись), я ввійшов зі своєю валізкою в контору й спитав, чи можу побачити містера Джеггерса.
- Його немає,- відповів клерк.- Він зараз у суді. А ви будете містер Піп?
Я підтвердив клерків здогад.
- Містер Джеггерс просив передати вам, щоб ви почекали у нього в кабінеті. Оскільки він сьогодні бере участь у процесі, він не міг сказати, чи довго затримається. Але, судячи з того, що час йому дорогий, він не пробуде там жодної зайвої хвилини.
З цими словами клерк відчинив двері й провів мене до кімнати у глибині будинку. В ній ми побачили якогось одноокого типа у вельветовій куртці й бриджах, що при нашій появі підвів голову від газети, яку проглядав, і витер носа рукавом.
- Вийдіть, Майку, почекаєте надворі,- сказав йому клерк.
Я вже хотів перепросити, що мимоволі завадив чоловікові, але клерк не став маніжитись і зразу ж спровадив відвідувача з кабінету, кинув услід його хутряну шапку і сам теж вийшов.
Кабінет мав дуже гнітючий вигляд, бо світло пробивалося сюди тільки крізь скляну покрівлю; шибки до того ж були де-не-де так чудно позаклеювані, що нагадували [166] розтовчену голову в пластирях, і навколишні будівлі, викривлено відбиваючись у тих шибках, неначе витягували ііиї, щоб краще розгледіти мене знизу. Паперів у кабінеті було не так багато, як я сподівався, зате містилися всякі дивні речі, що їх я аж ніяк не сподівався тут побачити: старий іржавий пістолет, шабля у піхвах, кілька незрозумілих, як на мене, скриньок та пакунків, а на полиці два потворні гіпсові зліпки з по-чудернацькому розбухлих і судомно скривлених облич. Господарів стілець із високою спинкою був оббитий цупкою чорною тканиною з рядочками мідноголових цвяшків по краях, мов та труна; я вже бачив, як містер Джеггерс сидить випростано на цьому стільці, покусує пальця й нагонить жах на клієнтів. Кабінет був невеликий, і клієнти, здається, завели собі звичку упиратися в саму стіну: вся вона, особливо навпроти стільця містера Джеггерса, була зашоргана плечима. Я згадав, що й одноокий тип теж терся об стіну, коли я несамохіть завинив у його вигнанні.
Я сів на призначеного для клієнтів стільця, який стояв сидінням до господаревого, і відчув усю гнітючість цієї кімнати. Я пригадав, що й клерк, як і його патрон, мав такий вигляд, немов він про кожного знає, які у кого приховані вади. Мене цікавило, звідки всі ці дивні речі й як вони тут опинились. Мене цікавило, чи дві розбухлі личини - не рідня містера Джеггерса, і якщо лиха доля судила йому мати таких відворотних родичів, чому він тримає їх на цих запорошених, полицях на поталу кіптяві й мухам, а не забере до себе додому. Звичайно, я ще не знав, що таке літній день у Лондоні, і, можливо, на моєму настрої прикро позначились задушне повітря, пилюка й сажа, які густим шаром лежали на всьому навколо. Коротше кажучи, я ще посидів трохи в тісному кабінеті містера Джеггерса, а потім, відчуваючи, що далі вже несила перебувати в товаристві тих потвор на полиці, підвівся й вийшов.
Коли я сказав клеркові, що хочу трохи прогулятися, він порадив пройти за ріг, до Смітфілду (12). Отак я опинився на Смітфілді, і цей гидомирний ринок мало не обліпив мене всього брудом, жиром, кров'ю й пінявою. Кинувшись навтіки, я завернув на якусь вулицю, де побачив величезну чорну баню собору святого Павла, що виступала з-поза понурої кам'яної будівлі; котрийсь перехожий
(12) На площі Смітфілд до 1868 р. містився найбілший у Лондоні м'ясний ринок . [167]
назвав її Ньюгейтською в'язницею. Уздовж муру в'язниці бруківку притрусили соломою, щоб притишити стукіт підвід; і з цієї обставини, а також з того, що тут повсюди юрмилися люди, від яких страшенно тхнуло горілкою та пивом, я зробив висновок, що засідає суд.
Поки я розглядався так, до мене присусідився якийсь надзвичайно брудний підпилий судовик, запитавши, чи не волів би я ввійти й послухати одну-дві справи, за пів-крони він забезпечить мені місце у першому ряду, звідки я зможу в усій красі побачити лорда верховного суддю у перуці й мантії - він розписав цю грізну персону, немов то була воскова фігура на ярмарковому балагані, а незабаром ще й знизив ціну за неї до вісімнадцяти пенсів. Коли я відхилив його пропозицію, пославшись на брак часу, він по доброті своїй запросив мене у двір і показав, де стоять шибениці і де людей прилюдно шмагають батогами, а потім провів до «дверей боржників», через які засуджених виводять на страту, і, щоб посилити мою зацікавленість цими страшними вратами, натякнув, що післязавтра рівно о восьмій ранку звідси виведуть чотирьох чоловік, після чого їх усіх і повісять рядком. Ці жахіття викликали у мене гидливість до Лондона, тим паче, що на власникові лорда верховного судді вся одежа (починаючи від капелюха й до черевиків, з носовою хустинкою включно) відгонила пліснявою, явно діставшись йому з других рук, тобто - як я собі взяв у голову - була придбана майже задарма у ката. За цих обставин я ще, гадаю, малим відбувся, коли здихався його за шилінг.
Заглянувши в контору й дізнавшись, що містер Джег-герс досі не з'явився, я вийшов знову. Цього разу я пройшовся по Літл-Брітен і завернув за огорожу церкви святого Варфоломея, де переконався, що не я один лекаю на містера Джеггерса. Там походжали двоє чоловік змовницького вигляду - вони зосереджено ступали поміж плитами й про щось розмовляли; один з них сказав другому, коли вони проминали мене: «Якщо тільки можливо, Джеггерс це зробить». У кутку стояв гурт з трьох чоловік та двох жінок - одна з них плакала, прикриваючи лице брудною хусткою, а друга, поправляючи хустку в себе на плечах, утішала її: «Та Джеггерс за нього, чого ж ти ще хочеш, Міліє?» Поки я прогулювався, за огорожею з'явився якийсь червоноокий коротун-єврей-чик з другим таким самим єврейчиком, якого віл зараз же кудись послав, а сам тим часом, дуже збудливий вдачею, [168] заходився в неспокої витанцьовувати джигу під ліхтарним стовпом, маячливо приспівуючи собі: «О Джеггерс, Джеггерс, Джеггерс! Хай всіх їх забере чортеггерс, аби мені був Джеггерс!» Ці свідчення популярності мого опікуна справили на мене велике враження, і він став здаватися ще цікавішим і загадковішим.
Нарешті, виглянувши з-за металевої хвіртки на Літл-Брітен, я побачив, що містер Джеггерс перетинає дорогу, прямуючи до мене. Ту ж хвилину й інші побачили його й кинулись йому навперейми. Містер Джеггерс мовчки поклав руку мені на плече й повів із собою, на ходу від-скіпуючись від своїх прохачів.
Першими були два змовники.
- Щодо вас, то я нічого не маю сказати,- кинув він їм, тицяючи в них пальцем.- Того, що я знаю, з мене досить. Чим скінчиться - бабця надвоє гадала. Я вам з самого початку казав. Ви заплатили Веммікові?
- Ми зібрали гроші сьогодні вранці, сер,- покірно пояснив один з чоловіків, поки другий. силкувався що-небудь вичитати з Джеггерсового обличчя.
- Я не питаю вас, коли ви зібрали, чи де, чи взагалі зібрали. Веммік їх одержав?
- Так, сер,- в один голос відповіли обидва.
- Дуже добре, ви можете йти. Я зовсім не хочу нічого чути! - заявив містер Джеггерс, відмахуючись від них рукою.- Ще слово почую - і відмовлюся вести справу.
- Ми думали, містере Джеггерс...- почав один з чоловіків, стягуючи капелюха.
- Саме цього я й не велів вам робити,- сказав містер Джеггерс.- Ви думали! Я за вас думаю, і цього достатньо. Якщо ви мені будете потрібні, я знаю, де вас знайти. Мені не треба, щоб ви за мною бігали. Більше не хочу нічого й чути! Ні слова!
Двоє чоловіків подивились один на одного, коли містер Джеггерс отак відганяв їх помахом руки, і мовчки й покірно відстали.
- Ну, а ви? - сказав містер Джеггерс, раптом зупинившись і обернувшись до двох жінок у хустках, від яких непомітно відокремились троє чоловіків.- Це Емілія, чи не так?
- Так, містере Джеггерс.
- А ви не забули, що якби на я,- гостро кинув містер Джеггерс,- вас би не було тут і не могло бути?
- О так, сер! - вигукнули в один голос жінки.- Хай вас бог благословить, добродію, як таке забути! [169]
- Тоді чого ж вас сюди принесло? - спитав містер Джеггерс.
- Але ж мій Білл, сер! - благально озвалась заплакана жінка.
- Послухайте, що я вам скажу,- промовив містер Джеггерс.- Затямте раз і назавжди! Якщо ви не знаєте, що ваш Білл у надійних руках, то я це знаю. А якщо ви будете ходити сюди й набридати з цим своїм Біллом, то я провчу й Білла, і вас: махну на нього рукою, і як буде, так і буде. Ви заплатили Веммікові?
- О так, сер! Геть до мідяка.
- Дуже добре. В такому разі ви зробили все, що мали зробити. Ще слово від вас... одне-єдине слово...- і Вем-мік поверне вам гроші.
Почувши таку страшну погрозу, обидві жінки зразу ж відійшли. Тепер лишався тільки той збудливий єврейчик, що вже встиг декілька разів схопити містера Джегтерса за полу сурдута й піднести її до уст.
- Хто це такий? - нищівно холодним тоном озвався містер Джеггерс- Чого цьому чоловікові треба?
- Мій дорогий міссере Джеггерс! Я рідний брат Абраама Лазаруса.
- А хто це? - спитав містер Джеггерс.- Пустіть мою полу.
Прохач ще раз поцілував крайчик одежі містера Джег-герса, тоді відпустив її й відповів:
- Абраам Лазарус, підозра у крадіжці столового срібла.
- Ви спізнилися,- зауважив містер Джеггерс.- Я відстоюю інтереси потерпілого.
- Боженьку мій, міссере Джеггерс! - скрикнув, полотніючи, мій збудливий знайомець.- І не кажіть, що ви проти Абраама Лазаруса!
- Але це так,- відповів містер Джеггерс.- І тут нема про що балакати. Дайте пройти!
- Міссере Джеггерс! Півхвилиночки. Ось щойно зараз, тільки-но, мій родич пішов до міссера Веммі-ка запропонувати будь-які умови. Міссере Джеггерс! Чверть хвилиночки! Коли б ваша згода, щоб ми перекупили вас від супротивної сторони... за будь-яку ціну, ми на всякі гроші згодні!.. Міссере Джеггерс!.. Міссере!..
Мій опікун байдужісінько відмахнувся від прохаль-нкка і залишив його витанцьовувати на тротуарі, мов на розжареному вугіллі. Далі вже без усяких перешкод [170] ми дійшли до контори, де застали клерка й того чоловіка у вельветі та хутряній шапці.
- Тут прийшов Майк,- доповів клерк, підводячись зі своєї табуретки й підходячи ближче до патрона.
- Ага,- зауважив містер Джеггерс, переводячи погляд на відвідувача, що смикав себе за чубчик на лобі, немов той бичок з дитячої пісеньки за мотузку дзвоника.- Вашого лриятеля черга сьогодні. То як?
- Та що ж, міст'ре Джеггерс,-відказав Майк глухим голосом, наче терпів від хронічної нежиті,- я добре поморочився, поки знайшов, сер, такого, що більш-менш підходить.
- Що він може посвідчити під присягою?
- Та що, міст'ре Джеггерс,- сказав Майк, витираючи носа цим разом уже хутряною шапкою,- взагалі-то будь-що.
Містер Джеггерс раптом розлютився.
- Я ж перестерігав вас,- сказав він, тицяючи пальцем у настраханого клієнта,- що як надумаєте тут говорити в такий спосіб, вам це добром не минеться! Негідни-ку ви чортів, як ви посміли говорити таке мені?
Клієнт не тільки злякався, але й розгубився, так ніби не усвідомлював, що він такого накоїв.
- Йолоп! - тихо сказав клерк, штурхаючи його під бік.- Бевзень! Хто ж такі речі говорить уголос?
- Востаннє питаю вас, телепню ви один,- суворо промовив мій опікун,- що цей ваш чоловік може посвідчити під присягою?
Майк препильно подивився на мого опікуна, мовби силкуючись вичитати щось у нього з обличчя, і поволі відповів:
- Або що той взагалі на таке не здатен, або що він цілу ту ніч був разом з ним і ні на хвильку не відходив.
- Тож надалі вважайте. Яке ремесло у цього чоловіка? Майк подивився на свою шапку, тоді на підлогу, тоді на стелю, тоді на клерка, тоді ще й на мене і нарешті почав непевним тоном:
- Ми вбрали його, як...- Але мій опікун гримнув на нього:
- Що? До вас не доходить, я бачу?
(- Иолоп! - удруге докинув клерк і ще раз штурхнув його під бік.)
Трохи помулявшись, Майк прояснів і почав знову: -_ Він вбраний, як порядний пиріжник. А чи й кондитер. [172]
- Він десь близько? - спитав мій опікун.
- Я залишив його на сходинках за рогом,- відповів Майк.
- Ану-но проведіть його повз вікно, я гляну, який у нього вигляд.
Вікно малося на увазі те, що з контори. Ми всі втрьох підійшли до цього вікна в дротяній сітці й невдовзі побачили, як за ним невимушено пройшовся собі клієнт, а поруч ступав звірячої статури цибань, що мав на плечах куцу білу полотняну куртку й на голові паперовий ковпак. Цей липовий представник кондитерського фаху був виразно п'януватий, а під оком у нього красувався задаЕ-нений уже синець, підмащений фарбою.
- Скажіть йому, щоб негайно забрав звідси свого свідка,- вкрай бридливо звернувся мій опікун до клерка,- і спитайте, що він думав, приводячи сюди такого суб'єкта.
Після цього опікун повів мене до кабінету, де заходився навстоячки перекушувати сандвічем, запиваючи його хересом з фляжки (ївши, він, здавалося, навіть на сандвіча наганяв страху), і принагідно повідомив, яких заходів він вжив щодо мене. До понеділка я пробуду в Бар-нардовім заїзді, куди вже одвезли для мене ліжко, у містера Покета-молодшого, а в понеділок поїду з ним до його батька подивитись, чи мені там сподобається. Крім того, я дізнався, скільки можу витрачати на себе грошей - виявилося, що досить багато,- а також одержав від опікуна сховані в котрійсь шухляді його столу картки з адресами різних майстрових, які можуть знадобитись мені для пошиття одягу та всяких інших потреб.
- Ви переконаєтесь, що кредит вам буде відкрито цілком достатній,- сказав мій опікун, хапливо підкріплюючись із фляжки хересу, яка віддавала, мов ціла бочка вина,- а я в такий спосіб зможу тримати вас під контролем, щоб осмикнути, коли ви залізете в борги. Звичайно, так чи інак, але ви їх наробите, хоч я вже тут не винен.
Поміркувавши над цією підбадьорливою заувагою міс-тєра Джеггерса, я спитав його, чи не послати мені по карету. Він відповів, що потреби такої немає, бо йти зовсім недалеко, і, якщо я не заперечую, Веммік проведе мене туди.
Таким чином я довідався, що Веммік - це клерк із сусідньої кімнати. Зверху покликали іншого клерка йому на підміну, і я, потиснувши руку опікунові, вийшов удвох [173] з Вемміком. Надворі вже зібрався новий гурт клієнтів, але Веммік швидко дав їм раду, холодно й рішуче сказавши: «Даремно чекаєте, він більше нікого не прийме», після чого вже ніхто нам не набридав, і ми вільно рушили далі.
Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
